Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №282/228/25 — Любарський районний суд Житомирської області

Справа № 282/228/25

Провадження № 1-кп/282/46/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року

селище Любар

Любарський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12024060430000250 від 03.12.2024 року по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Новий Любар, та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, на утриманні має одну неповнолітню дитину, працюючого електриком в ТОВ «Відродження», раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , та згідно з довідкою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 4/2369 від 28.10.2024 року, виданої відповідно до наказу МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» № 402 від 14.08.2008 року, був визнаний придатним до військової служби, за результатами якої підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

28 жовтня 2024 року ОСОБА_4 , у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , старшим офіцером відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_6 оголошено зміст повістки про необхідність явки на 07 год 00 хв. 29 жовтня 2024 року, для направлення в команду № НОМЕР_1 Центру підготовки підрозділів та подальшого проходження військової служби в Збройних Силах України. Також, ОСОБА_4 було попереджено про наслідки неявки за повісткою, від отримання якої останній відмовився посилаючись на належність до релігійної організації Свідки Єгови.

Будучи повідомленим у визначений спосіб та належно попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, а також будучи завчасно повідомленим про час та місце явки 07 год 00 хв. 29 жовтня 2024 року ОСОБА_4 , умисно ухилився та не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для призову на військову службу під час мобілізації в особливий період не повідомивши причини своєї неявки.

Таким чином, ОСОБА_4 будучи військовозобов`язаним та придатним до військової служби, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, ухилився від виконання свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а саме призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, чим порушив вимоги ст.65 Конституції України, Закон України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вимоги ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не маючи на це законних підстав, передбачених ст. 23 зазначеного Закону України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину не визнав та пояснив суду, що не заперечує того, що у ІНФОРМАЦІЯ_6 від службовця ОСОБА_6 отримав повістку для явки до вказаної установи на 07 год 00 хв. 29 жовтня 2024 року для відправки для проходження військової служби у Збройних Силах України, однак не з`явився туди у визначений час з релігійних міркувань. Повідомив працівників ІНФОРМАЦІЯ_8 про те, що як Свідок Єгови не може з релігійних міркувань виконувати військову повинність. Подавав письмові заяви з проханням про заміну військової служби на альтернативну службу. Пройшов медичну комісію та був визнаний придатним до військової служби та таким, що підлягає призову на військову службу під час мобілізації. В даний час є активним членом релігійної організації Свідки Єгови, виголошує промови, проповідує з групою вірян, не може завдавати шкоду людям та згідний виконувати мирну роботу. Військову службу проходив в 1993-1994 роках та приймав військову присягу. Відповіді на свої заяви від ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОДА отримав. Зміст ст.65 Конституції України він розуміє.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він обіймає посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 . З рапорту капітана ОСОБА_6 йому стало відомо, що ОСОБА_4 , будучи визнаним придатним до військової служби відмовився від отримання повістки про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 для відправки для проходження військової служби, про що був складений відповідний акт, та у визначений час останній не з`явився, тобто не виконав свого обов`язку по захисту суверенітету країни. Додав, що ОСОБА_4 повідомляв про свої релігійні переконання та чи давали йому відповідь на його заяви не пам`ятає. Зазначив, що на законодавчому рівні, можливість проходження альтернативної служби у період дії на території країни військового стану, не встановлено. Така можливість передбачена для осіб, які зобов`язані проходити строкову військову службу, яка була відмінена в зв`язку з оголошенням військового стану. Про результати психологічної карти обвинуваченого не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що на даний час проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_7 на посаді начальника групи документального забезпечення. Так, обвинувачений ОСОБА_4 28.10.2024 року приніс довідку ВЛК та був визнаний придатним для проходження військової служби. Після цього, йому було вручено повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_8 для відправки для проходження військової служби. Від отримання повістки він відмовився. У зазначений в повістці час до ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 не з`явився, повідомляв, що не прибуде через релігійні переконання, будь-яких документів, які б надавали йому право на відстрочку від мобілізації ним не було надано. Додав, що на законодавчому рівні, можливість проходження альтернативної служби у період дії на території країни військового стану, не встановлено. Така можливість передбачена для осіб, які зобов`язані проходити строкову військову службу. Вказав, що є багато посад для несення служби без носіння зброї. Додав, що на повістки до ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 завжди приходив.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що є одновірцем ОСОБА_4 .. Йому відомо, що обвинуваченому приходили повістки і він на них з`являвся, проходив ВЛК та заявляв як усно так і письмово про заміну військової служби на цивільну. Повідомив, що з ОСОБА_4 познайомився у 2006 році, а в 2008 році він похрестився і є членом їхньої громади. Зазначив, що обвинувачений є законослухняним громадянином, священнослужителем, виголошує промови та в ІНФОРМАЦІЯ_8 заніс «Біблію». Він не може йти на компроміс пов`язаний з вірою, але міг би виконати свій обов`язок роботою в цивільній службі. На даний час він вдягнувся у віру і те, що він раніше дав присягу це зараз не має значення.

Попри те, що ОСОБА_4 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні заперечив, його вина у скоєнні кримінального правопорушення є доведена у повному обсязі наступними дослідженими та перевіреними в ході судового слідства доказами:

- витягом з ЄРДР №12024060430000250 від 03.12.2024 року, згідно якого до ЄРДР внесено відомості про те, що ОСОБА_4 за відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, отримавши повістку, без поважних на те причин, не з`явився за викликом на 07 годину 00 хвилин 29.10.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_8 , чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації;

- повідомленням про вчинення злочину в порядку ст.214 КПК України, за яким ІНФОРМАЦІЯ_9 повідомив відділення поліції №1 Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області про те, що ОСОБА_4 , будучи зарахованим в команду № НОМЕР_1 ЦПП для відправки на 07 год. 00 хв. 29 жовтня 2024 року, не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

- копією довідки військово-лікарської комісії №4/2369 від 28.10.2024 та карткою обстеження та медичного огляду, з яких вбачається, що ОСОБА_4 пройшов медичний огляд, за результатами якого визнаний придатним до військової служби;

- з розписки до повістки слідує, що ОСОБА_4 , при вручені повістки 28 жовтня 2024 року на 07 год. 00 хв. 29 жовтня 2024 року для відправки до ЗСУ, відмовився її отримати;

- актом про відмову від отримання і підписування повістки на відправку від 28 жовтня 2024 року зафіксовано відмову ОСОБА_4 від отримання повістки на 07 год. 00 хв. 29 жовтня 2024 року;

- копією мобілізаційного розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 , згідно якого ОСОБА_4 зараховано до команди № НОМЕР_2 ;

- копією рапорту молодшого лейтенанта відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_8 офіцера ОСОБА_9 від 01.11.2024, згідно якого виявлено факт неприбуття за повісткою 29.10.2024 ОСОБА_4 ;

- листом КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Житомирської обласної ради №01-06/1663 від 05.12.2024, згідно якого на ОДС КНП «ЦЕМД та МК» в період з 27.10.2024 по 29.10.2024 до громадянина ОСОБА_4 , виклик не надходив;

- копією листа заступника голови Житомирської обласної державної адміністрації №7689/2-24/31 від 09.12.2024, згідно якого до обласної комісії з питань альтернативної служби звернення від ОСОБА_4 стосовно звільнення від призову на строкову військову службу через релігійні переконання не надходили;

- копією довідки №5823 від 04 квітня 2024, з якої встановлено, що ОСОБА_4 з 13 липня 2008 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та бере участь у проповідуванні доброї новини;

- копією заяви від 28.11.2024, з якою ОСОБА_4 звернувся до Житомирської районної державної адміністрації з проханням про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) цивільну службу, у якій зазначено, що він відмовляється підтримувати війну в будь-яких її проявах, з релігійних переконань;

- копією заяви від 28.10.2024, з якою ОСОБА_4 28.10.2024 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 з відмовою брати участь у мобілізації і підтримці війни, з релігійних переконань;

- копією листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 №4/6397 від 13.12.2024, в якому зазаначено про те, що ОСОБА_4 немає законних підстав визначених ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для одержання відстрочки від призову на військову службу в особливий період під час мобілізації. Будь яких заяв про надання відстрочки з підстав ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не надходило;

- протоколом огляду документів від 26.12.2024;

- постановою слідчого про визнання предметів (речей, документів) речовими доказами у кримінальному провадженні та приєднання їх до кримінального провадження від 26.12.2024;

- оригіналами документів військовозобов`язаного ОСОБА_4 ;

- документами, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 .

Зазначені вище докази надані прокурором, є належними та допустимими, досліджені судом у повному об`ємі, жодна зі сторін їх не оспорювала, клопотань від сторони захисту про визнання їх неналежними чи недопустимими доказами суду не надходило.

Не довіряти вказаним доказам у суду відсутні підстави, бо вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши обвинуваченого, свідків, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при обставинах, викладених в обвинувальному акті та даному вироку суду, доведена повністю.

Аргументи ОСОБА_4 з приводу того, що він не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до Преамбули Конституції України - Конституція Основний Закон України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з розділом ІІ Конституції України, закріплено права, свободи та обов`язки людини та громадянина.

Зокрема, ст.35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність .

Частина 4 статті 35 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, проголосивши свободу вибору релігійного або іншого світогляду, держава не відмовляється від принципу рівності всіх перед законом, закріпленою у ст. 24 Конституції України. Будь-які змістовні особливості, вимоги релігійних переконань, сповідуваних громадянином, не можуть бути підставою для ухилення від виконання загальних юридичних обов`язків.

Суб`єктами, згідно з Конституцією України, є держава та людина, громадяни.

Тож держава не повинна встановлювати з такого приводу жодних винятків для якихось категорій віруючих, ані зі свого боку громадянин, якої б релігії він не дотримувався, не має права відмовлятися від виконання загальних юридичних обов`язків.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Зокрема ст. 65 Конституцією України передбачено, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

В умовах воєнного або надзвичайного стану, можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строків цих обмежень, серед статей, які не можуть бути обмежені, ст.ст. 35, 65 Конституції України немає.

Військова служба у Збройних Силах України визначається Законами України від 25.11.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу», а сам порядок проходження громадянами України військової служби відповідними категоріями затверджується Президентом України та документується іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» встановлено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Статтею 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби.

Заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, Законом не встановлена.

Відповідно до ст.17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII«Про оборону України», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 - на всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 у зв`язку, з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з вимогами ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.

Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямий умисел має місце тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст.24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.

Окрім цього, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 18-25 років.

Отже, ОСОБА_4 , маючи вік 51 років та будучи військовозобов`язаним, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в нашій державі з 24.02.2022 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.

Таким чином, судом встановлено, що військовозобов`язаний ОСОБА_4 , який дав під час проходження військової служби військову присягу та є придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову службу, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, отримавши особисто повістку, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 для відправки до команди № НОМЕР_1 ЦПП, для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

Суд дослідив клопотання захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4 про дослідження приєднаних рішень ЄСПЛ - «Баятян проти Арменії», «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Атасой проти Туреччини», «Раткаускас проти Литви», та інші. На переконання суду, посилання в цих рішеннях на судову практику є безпідставним.

Вказані судові рішення, які приймалися протягом 2011-2019 років та 2025 року стосувалися держав, де не було мобілізації, а приймалися та мотивувалися з приводу ухилення від призову на строкову військову службу у мирний час, та жодним чином не стосувалися таких подій, які мають місце в даний час в Україні, тобто пов`язані з мобілізацією в особливий період.

Суд звертає увагу на той факт, що з 24 лютого 2022 року по даний час, фактично скоєно широкомасштабний віроломний, без оголошення війни напад на миролюбиву державу Україну під вигаданим мотивом «спеціальна операція» з територій суміжних з Україною - російської федерації та республіки Білорусь, захопивши та окупувавши ряд територій, періодично захоплюючи такі території у глибину.

З цих підстав в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних в тому числі і ОСОБА_4 .

Мобілізація є вимушеною мірою з боку держави Україна, яка веде не загарбницьку війну, а перебуває у стані «оборонної війни» та більше чотирьох років у особливому стані.

Під час мобілізації військовозобов`язаних, можливість проходження альтернативної служби не передбачено з тієї причини, що мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Вітчизни від протиправного військового вторгнення з боку російської федерації.

Держава Україна веде визвольну війну проти військової агресії російської федерації та її сателітів, які значно перевищують її матеріальні, а також людські ресурси, які є обмеженими в силу різних обставин, а тому мобілізаційні заходи за таких умов є виправданими.

Щодо посилання обвинуваченого та його захисника на порушення з боку держави Україна вимог про захист прав людини і основоположних свобод, та висновку «ATCUS CVRIAE» щодо альтернативної служби (невійськової) ухваленої Венеціанською комісією на 142 пленарному засіданні (14-15 березня 2025 року) суд зазначає наступне.

Україна є підписантом Конвенції, а тому у разі існування реальної загрози внаслідок військової інтервенції, і з метою подальшого існування державності, зобов`язана вживати усіх без винятку заходів збереження. Ініціатором надання Висновку «ATCUS CVRIAE» Венеціанської комісії з питань альтернативної (невійськової) служби виступив в.о. голови Конституційного Суду України, оскільки у продовженні цього суду на розгляді перебуває скарга з приводу відповідності Конституції України ч.1 ст. 1 ЗУ «Про альтернативну службу», що само по собі свідчить про намагання держави вирішити це у законодавчому та правовому відношенні.

Збройні Сили потребують та мають значну кількість професій та посад, прямо не пов`язаних з безпосередньою участю у бойових діях.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Однак, свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини 2 цієї статті підлягає законним обмеженням, які є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У розумінні частини 2 ст.9 ЄКПЛ, законними цілями, які можуть виправдовувати втручання у сповідування особою своєї релігії або своїх переконань, є громадська безпека, громадський захист порядку, здоров`я і моралі або ж захист прав і свобод інших осіб. Цей перелік законних цілей є суворо вичерпним, а визначення цих винятків - обмежувальним; для того, щоб бути сумісним з Конвенцією, обмеження цієї свободи має, зокрема, мати перед собою мету, яка може бути поєднана з однією з цілей, перелічених у цьому положенні (рішення ЄСПЛ "Свято-Михайлівська парафія проти України", 2007, § § 132 і 137).

Отже, практика ЄСПЛ формується таким чином, що право людини сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене державою за таких умов: законність; легітимна мета, зокрема інтереси громадської безпеки; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право особи і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення визначених законних цілей.

На даний час очевидним є той факт, що держава Україна бореться за своє існування проти значно більшої за площею, кількістю населення та озброєння країни, а тому українське суспільство гостро потребує захисту від небезпеки, збереження не лише державних інституцій та демократичного суспільства, а самої держави в цілому.

За таких обставин суд вважає, що обмеження права на свободу совісті та релігії обвинуваченого ОСОБА_4 є таким втручанням у його право, що відповідає законній цілі, а саме: для захисту громадської безпеки, прав і свобод інших людей, включаючи цивільних осіб, є необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним переслідуваній меті.

Щодо посилань обвинуваченого на приписи Біблії, яка на його думку за будь-яких обставин забороняє йому виконувати будь-яку роботу військовослужбовця, суд вважає їх неспівмірними та такими, що не є підставою для ухилення від призову на військову службу під час мобілізації. Конституційний обов`язок захисту держави переважає, а питання несумісності військової служби зі зброєю мають вирішуватися безпосередньо у процесі служби шляхом доручення небойових завдань. Більше того, суд наголошує, що перед обвинуваченим не стояв вибір взяти до рук зброю, чи ні, ОСОБА_4 повністю відмежував себе від будь-якої діяльності у складі Збройних Сил України, не розглядаючи жодних можливих компромісних варіантів для себе.

Не приймається судом до уваги також посилання сторони захисту на висновки Верховного Суду, оскільки Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду 27.10.2025 у справі №573/838/24 виснувала, що релігійні переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації.

За таких обставин посилання захисника та ОСОБА_4 на те, що релігійні переконання не дозволяють останньому одягати військову форму, отримувати команди командирів та брати у руки зброю, не може бути оцінено судом як такі обставини, що настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що само по собі виключає можливість виконання військового обов`язку, військовозобов`язаним ОСОБА_4 , як громадянина України по мобілізації під час воєнного стану, незалежно від його віросповідання як Свідка Єгови, а також з урахуванням того, що обвинувачений як громадянин України проходив військову службу та приймав військову присягу на вірність своїй країні.

Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди наводити мотиви своїх рішень, однак не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен довід сторони; достатнім є надання відповіді на істотні аспекти доводів учасників провадження (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23).

Враховуючи наведене, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши докази кримінального провадження, суд поза розумним сумнівом встановив винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин викладених у обвинувальному акті та у даному вироку суду, а його вина є доведеною повністю.

За таких обставин, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ст. 336 КК України, оскільки він вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вимоги частини 2 статті 50 КК України, якою встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Обставин, які згідно ст.ст.66, 67 КК України, пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 судом не встановлено.

Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Необхідно зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, в якій мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи. Виправлення як мета покарання, це той наслідок, якого прагне досягти держава передбаченими законом заходами примусу, це ті певні зміни в особистості винної особи, які утримують її в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення обвинуваченого і є кінцевою метою покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Суд зазначає, що ухилення від захисту Батьківщини у період воєнного стану під час військової агресії ворога свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого злочину, оскільки це могло призвести до підриву військової дисципліни, розлагодження дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану неприпустимо.

В умовах воєнного стану наслідки ухилення від військової служби повинні через покарання досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР )».

Отже, за загальним правилом призначення кримінальних покарань особі, що вчинила правопорушення вперше, має позитивну характеристику та відсутність обтяжуючих обставин, не призначається реальне позбавлення волі, а надається можливість спокутувати провину, шляхом встановлення іспитового строку. Більш того, як законодавець так і правові позиції Верховного Суду, не встановлюють обмежень у застосуванні ст.75 КК України при кваліфікації дій обвинуваченого за ст.336 КК України.

Беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, фактичні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який одружений, має постійне місце проживання, за місцем поживання характеризується позитивно, на психіатричному та наркологічному обліках не перебуває, раніше не судимий, відсутність обставин, які обтяжують покарання, висновки досудової доповіді органу пробації від 30.06.2025 року №446/33/13/1-25, зміст довідки релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" від 04.04.2024 №5823 про те, що з 13 липня 2008 року ОСОБА_4 є присвяченим охрещеним служителем релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_4 без реального відбування покарання із застосовуванням ст.75 КК України та встановленням іспитового строку з покладенням на нього у цей строк обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Вказана міра покарання узгоджується з правовою позицією висловленою Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду 27.10.2025 у справі №573/838/24 та висновку висловленому у постанові Верховного суду у складі Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06.05.2026р у справі № 679/1595/24.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Призначення покарання із звільненням від його відбування з випробуванням, на переконання суду, є співмірним вчиненому злочину з урахуванням встановлених судом обставин, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості або суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Крім того, враховуючи релігійні переконання ОСОБА_4 серед обов`язків, які необхідно покласти на обвинуваченого, суд вважає доцільним застосувати пункт 6 ч.3 ст. 76 КК України, який буде полягати у перегляді американсько-австралійського військово-драматичного фільму «З міркувань совісті», знятий ОСОБА_10 , який вийшов у 2016 році, заснований на реальних подіях часів Другої світової війни.

Застосовуючи зазначений вид покарання, суд вважає таку його форму найбільш етично і морально вдалою для розуміння обвинуваченим можливої користі людини з непохитними релігійними переконаннями для військових формувань з метою захисту своєї країни, що могло б узгоджуватись з біблійними приписами та не вважає це корекцією його релігійних переконань чи поглядів.

Запобіжний захід ОСОБА_4 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування немає.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Арешт на майно не накладався.

Долю речових доказів вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.100, 368, 370, 371, 373, 374, 376, 532, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, і призначити покарання у виді 3 (три) роки позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням і встановити йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 ч.1, пунктів 2, 6 ч. 3 ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_4 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- дотримуватися встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, а саме переглянути американсько-австралійський військово-драматичний фільм «З міркувань совісті», знятий ОСОБА_10 , який вийшов у 2016 році.

Підстав для застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Речові докази по справі:

- рапорт офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи молодшого л-та ОСОБА_9 ;

- повістку №4/1965 на ім`я ОСОБА_4 ;

- акт відмови від отримання повістки на ім`я ОСОБА_4 ;

- картку обстеження та медичного огляду на ім`я ОСОБА_4 ;

- довідку ВЛК №4/2369 на ім`я ОСОБА_4 ;

- мобілізаційне розпорядження на ім`я ОСОБА_4 ;

- послужну картку на ім`я ОСОБА_4 , які знаходяться у матеріалах кримінального провадження, після набрання вироком законної сили, залишити там же.

- Військовий квиток № НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_4 , який знаходиться у матеріалах кримінального провадження, після набрання вироком законної сили - повернути власнику.

На вирок може бути подана апеляція до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1