Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №750/14023/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/14023/25

Головуючий у першій інстанції – Рахманкулова І. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1433/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Супруна О.П.

секретар судового засідання Хілик М.О.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Укрсиббанк»

особа, яка подала апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року (суддя – Рахманкулова І.П., місце ухвалення – м. Чернігів, дата складання повного рішення – 17.04.2026) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі – ТОВ «Він Фінанс») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило стягнути на його користь з відповідачів заборгованість за кредитним договором №11171942000 від 18.06.2007 у розмірі 620372,13 грн, що складається з: 587648,39 грн – загальна сума боргу, 25536,44 грн – сума простроченого основного боргу за кредитом, 1382,32 грн – сума нарахованих процентів, 5804,98 грн – сума прострочених процентів, а також судові витрати і витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 18.06.2007 між Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №11171942000, у відповідності до якого банк надав грошовий кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 47500,00 доларів США на строк до 15.06.2018 зі сплатою відсотків у розмірі 19,5%. Надалі між АТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 були укладені додаткові угоди, якими передбачалось внесення змін до графіку та строків здійснення платежів, суми погашення кредиту, погоджено суму ануїтетного платежу та визначено останнім днем погашення кредиту 15.06.2022.

Також у якості забезпечення виконання зобов`язань позичальником, 18.06.2007 між банком та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №30007Z205, відповідно до умов якого відповідач виступила майновим поручителем, предметом передачі в іпотеку стало нежиле приміщення магазину непродовольчих товарів, загальною площею 40,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

21.09.2015 між АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (25 липня 2024 року перейменовано у ТОВ «Він Фінанс») укладено договір факторингу №27, за яким АТ «Укрсиббанк» відступило право вимоги за кредитним договором №11171942000 від 18.06.2007 та іпотечним договором №30007Z205. На момент відступлення прав вимог за кредитним договором заборгованість склала 620372,13 грн, з яких: 587648,39 грн – загальна сума боргу, 25536,44 грн – сума простроченого основного боргу за кредитом, 1382,32 грн – сума нарахованих процентів, 5804,98 грн – сума прострочених процентів.

21.09.2015 позичальнику направлено повідомлення №949 про відступлення прав вимог, на яке ним 26.11.2015 надана відповідь щодо передчасності вимоги у достроковому погашенні кредитних зобов`язань, але від них не відмовляється та запевняє про подальше належне виконання цих зобов`язань.

З моменту отримання права вимоги по кредитному та іпотечному договору позивач звертався із заявою до приватного нотаріуса, на підставі якої 23.09.2015 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №24667391, яким проведено державну реєстрацію іншого речового права, іпотеки на нежиле приміщення магазину (за іпотечним договором). У подальшому, за заявою позивача приватним нотаріусом 28.07.2016 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30673521, яким проведено державну реєстрацію права власності на нежиле приміщення магазину непродовольчих товарів за суб`єктом ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Не погоджуючись з наведеними рішеннями приватних нотаріусів, поручитель та позичальник у лютому 2017 року звернулися до адміністративного суду. Одночасно, з боку товариства здійснювалися активні дії щодо відновлення порушеного права шляхом подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки до суду, яким прийнято рішення від 13.06.2018 про відмову в задоволенні позову.

Позивач звертає увагу, що судові провадження в адміністративному судочинстві були довготривалими, коли 24.09.2019 постановою Верховного Суду скасовано судові рішення у повному обсязі із закриттям провадження у справі. На думку позивача це спричинило переривання строку позовної давності, тому його перебіг має розпочатися заново з моменту завершення розгляду справи за обраним способом захисту, а сам строк має вважатися перерваним у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 264 ЦК України. Позивач вважає, що останнім днем подачі позову про стягнення заборгованості повинно рахуватися 25.09.2019, проте на підставі перехідних положень ЦК України строк було подовжено на період дії карантину, а після – призупинено перебіг на час дії воєнного стану. У зв`язку з цим, на думку позивача відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Оскільки позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість, тому вказану кредитну заборгованість позивач просить стягнути з відповідачів у судовому порядку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року в задоволенні позову ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Він Фінанс» просить дане рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове рішення, котрим задовольнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 28668,65 доларів США, яка складається: з тіла 21277,07 доларів США, відсотків 7391,58 доларів США, еквівалент у гривні станом на дату подачі позову 1182660,99 грн, з яких: тіло 883211,18 грн, відсотки 299449,81 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, не досліджено цілісно справу, не враховано практику Верховного Суду.

Апелянт вказує, що 24.09.2015 ОСОБА_1 зробив останню сплату за кредитним договором, а 26.11.2015 направив відповідь, у якій визнав наявність заборгованості, чим перервав строк позовної давності.

Зазначає, що оскільки до 13.06.2018 розглядався позов ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_2 про іпотечне майно, то звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості створило б додаткове процесуальне навантаження на суд, сторін, та призвело б до додаткових втрат.

Скаржник вказує, що за додатковою угодою №3 до кредитного договору відбулася зміна типу платежів на ануїтетні (щомісячні рівні), а за додатковою угодою №4 змінено строк кредитування до 15.06.2022, тому з огляду на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, строк позовної давності варто рахувати для кожного платежу окремо.

Звертає увагу, що перебіг строків позовної давності було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а в подальшому – воєнного стану. Тому з 12.03.2020 по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 по 04.09.2025 перебіг строків позовної давності зупинено. З огляду на це вважає, що строки позовної давності не були пропущені позивачем, а підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.

Апелянт обраховує загальну суму заборгованості в 28490,99 доларів США, з яких: тіло кредиту 21277,07 доларів США, відсотки 7391,58 доларів США. Посилається, що розрахунки здійснювались відповідно до таблиці, зазначеної в додатковій угоді №4. Станом на дату відступлення права вимоги курс долара США до гривні був 21,64 грн, а на дату подання позову (10.10.2025) курс долара до гривні становив 41,51 грн. Тому до стягнення підлягає 1182660,99 грн., з яких: тіло кредиту 883211,18 грн, відсотки 299449,81 грн.

Позивач зауважує, що в позові просив стягнути заборгованість у сумі 620372,13 грн, яка є нижчою за ринкову ціну іпотечного майна, а отже в межах заявлених вимог майновий поручитель ОСОБА_2 повинна відповідати перед іпотекодержателем за невиконання боржником ОСОБА_1 основного зобов`язання в межах вартості іпотечного майна, яка покриває 620372,11 грн.

Від відповідачів 21.07.2026 та 22.07.2026 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, які протокольною ухвалою суду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України залишені без розгляду, оскільки подані зі значним пропуском установленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 08.06.2026 10-денного строку з дня отримання копії даної ухвали (згідно рекомендованих поштових відправлень одержана відповідачами 12.06.2026) та не містять поважних причин пропуску даного процесуального строку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

18.06.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі – АК ІБ «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №11171942000, у відповідності до якого банк надав грошовий кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 47500,00 доларів США на строк до 15.06.2018 зі сплатою відсотків у розмірі 19,5% річних, додатками до якого є Графік зменшення ліміту кредитної лінії (додаток №1) та заява позичальника (додаток №2) (а.с. 12-18 т. 1).

25.05.2009 між АК ІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 укладена додаткова угода №2 до кредитного договору №11171942000 від 18.06.2007, якою змінено п. 2 додатку 1 до договору щодо розміру припустимої заборгованості по Графіку (а.с. 29-30 т. 1).

15.07.2010 між АТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 укладена додаткова угода №3 до кредитного договору №11171942000 від 18.06.2007, за умовами якої сторони дійшли згоди про зміну схеми погашення кредиту та визначили суму заборгованості по кредиту у розмірі 39677,19 доларів США, а також розмір ануїтетного платежу у розмірі 670,87 доларів США, що включає в себе суми основного боргу за кредитом та процентів за користування кредитом (а.с. 31-33 т. 1).

24.02.2012 між АТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 укладена додаткова угода №4 до кредитного договору №11171942000 від 18.06.2007, із угодженим графіком здійснення платежів, відповідно до якого 15.06.2022 визначено останнім днем погашення суми кредиту (а.с. 34-38 т. 1).

18.06.2007 між ОСОБА_2 та АК ІБ «Укрсиббанк» укладено іпотечний договір №30007Z205, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Сенюк А.В. та зареєстрований у реєстрі за №680, в реєстрі заборон за №83/681, згідно якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: приміщення магазину непродовольчих товарів, загальною площею 40,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . За домовленістю сторін вартість предмету іпотеки на дату укладення договору становить 319878 грн (п. 1). Іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотеко держателя, які виникають з договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007 (п. 1.3). У випадку невиконання позичальником положень кредитного договору, іпотекодержатель має право отримувати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами в повному обсязі вимог, включаючи основну суму боргу, проценти за користування кредитом, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, включаючи пеню та інші штрафні санкції, а також видатки по зверненню стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію (п. 1.4). Задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (п. 5.2) (а.с. 19-23 т. 1).

Договором про внесення змін №1 від 24.02.2012 до іпотечного договору №30007Z205 від 18.06.2007, сторонами були внесені зміни до договору іпотеки. Доповнено договір п. 1.10 наступного змісту: іпотекою згідно договору в повному обсязі забезпечуються зобов`язання передбачені додатковою угодою №2 від 25.05.2009 до договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007, додатковою угодою №3 від 15.07.2010 до договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007, додатковою угодою №4 від 24.02.2012 договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007. Викладено п. 1.3 договору в наступній редакції: іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що виникають згідно договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007, додатковою угодою №2 від 25.05.2009 до договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007, додатковою угодою №3 від 15.07.2010 до договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007, додатковою угодою №4 від 24.02.2012 договору про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007. Строк користування кредитом встановлено до 15.06.2022 (а.с. 23 зворот-24).

Зазначені відомості відображені й Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 62-75 т. 1).

21.09.2015 між АТ «Укрсиббанк» (клієнт) і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (фактор) укладено договір факторингу №27, за яким клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (п. 2.1). Одночасно із відступленням права вимоги до фактора переходять усі права клієнта за усіма договорами забезпечення (п. 2.5). Фінансування за відступлені права вимоги надається фактором клієнту шляхом перерахування суми фінансування на рахунок, вказаний у п. 3.4 договору, дома платежами: 337758,20 грн та 337758,19 грн (п. 3.1). Право власності на права вимоги, які відступаються за цим договором, вважається таким, що перейшло від клієнта фактору в день підписання акту приймання-передачі права вимоги (додаток №1.2), за умови виконання фактором зобов`язань, передбачених п. 3.1.1 цього договору (п. 4.1) (а.с. 39-42 т. 1).

22 вересня 2015 року між АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» підписано акт приймання-передачі права вимоги за договором факторингу №27 (а.с. 43 т. 1).

У витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 21.09.2015 зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №11171942000 від 18.06.2007 на загальну суму 620372,13 грн, а також поручителя ОСОБА_2 (а.с. 54 т. 1).

Згідно платіжних інструкцій №2635 від 22.09.2015, №3418 від 18.12.2015 ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» перерахувало АТ «Укрсиббанк» кошти в сумі 337758,20 грн та 337758,20 грн, як оплату за відступлення прав вимоги за договором факторингу №27 від 21.09.2015 (а.с. 81, 82 т. 1).

У матеріалах справи наявна також виписка по кредитному договору №11171942000 від 18.06.2007 ОСОБА_1 за період з 18.06.2007 по 15.06.2018, у якій в колонках «Дебет», «Кредит», «Остаток» зазначені суми у валюті долар США (а.с. 45-52 т. 1).

21.09.2015 ТОВ ФК «Довіра та Гарантія» направило ОСОБА_1 вимогу про погашення кредитної заборгованості в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, в якій повідомило про укладення між АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» договору факторингу, набуття прав кредитора, виниклу заборгованість за кредитним договором №11171942000 від 18.06.2007 у сумі 620372,13 грн та запропоновано її сплатити до 30.10.2015 (а.с. 44 т. 1).

Листом від 26.11.2015 ОСОБА_1 відповів, що усвідомлює взяті на себе зобов`язання за кредитним договором та не відмовляється їх виконувати, не погодився з достроковим поверненням коштів, оскільки кредитним договором установлено строк повернення кредиту до 15.06.2022, та запропонував узгодити новий графік платежів (а.с. 56-57 т. 1).

На вказане звернення ОСОБА_1 ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» 25.12.2025 з посиланням на положення ст. 1048, 1049, 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України повідомило, що вимога про дострокове виконання зобов`язання в жодному разі не може бути передчасною, а заборгованість за кредитним договором у сумі 620372,13 грн можна сплатити безготівково на банківський рахунок товариства або внести готівкою в касу товариства (а.с. 76 т. 1).

У лютому 2017 ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №24667391 від 23.09.2015 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. про державну реєстрацію іпотеки, яким було зареєстровано зміну іпотекодержателя з АТ «Укрсиббанк» на ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та зобов`язання приватного нотаріуса внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації прав, проведеної на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.09.2015 №24667391; визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30673521 від 28.07.2016 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію іпотеки, яким було зареєстровано право власності на нежиле приміщення магазину непродовольчих товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та зобов`язання приватного нотаріуса внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації прав, проведеної на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.07.2016 №30673521.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 у справі №825/369/17, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №30673521 від 28.07.2016; у решті позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 24.09.2019 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2017 скасовано; провадження у справі №825/369/17 закрито, роз`яснено позивачеві, що справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства (а.с. 82-92, 95-97 т. 1).

14 грудня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» зверталося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 , у якому просило в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007, укладеного з АТ «Укрсиббанк», перед ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» у розмірі 319878 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки – приміщення магазину непродовольчих товарів, загальною площею 40,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві власності, шляхом надання ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» права на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, за ціною 319878,00 грн, у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13.06.2018 у задоволенні вказаного позову відмовлено (справа №750/13514/17) (а.с. 58-61 т. 1).

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» №1706 від 25.07.2024, прийнято рішення про зміну найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 94 т. 1).

Згідно довідки АТ «Укрсиббанк» від 22.02.2016 клієнт ОСОБА_1 не має станом на 22.02.2016 отриманих та непогашених кредитів у їх банківській установі (а.с. 129 т. 1).

ОСОБА_1 у візиві на позов від 11.11.2025 (а.с. 126-128 т. 1), а ОСОБА_2 у заяві від 03.03.2026 (а.с. 176-178 т. 1), просили застосувати до позову ТОВ «Він Фінанс» позовну давність, трирічний строк якої позивачем пропущений.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором (договором позики) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з наступного.

Надіславши боржнику за кредитним договором ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення боргу в розмірі 620372,13 грн до 30 жовтня 2015 року, позивач змінив строк виконання зобов`язання. Отримавши 30.11.2015 від ОСОБА_1 відповідь на вимогу з відмовою достроково повертати кошти за кредитним договором, позивач вперше звернувся до відповідача ОСОБА_1 з позовом лише 10.10.2025, тобто з пропуском позовної давності, строк якої сплив у листопаді 2018 року. При цьому, суд врахував, що звернення позивача з позовом до майнового поручителя не є підставою для переривання строку позовної давності до основного боржника, позаяк солідарна відповідальність в даному випадку не застосовується. Також суд відхилив посилання позивача на довготривалість судових проваджень, завершених прийняттям Верховним Судом постанови від 24 вересня 2019 року, як на підставу переривання строку позовної давності, оскільки у цій справі з позовом до суду звертався саме майновий поручитель ОСОБА_2 , а не позивач. Одночасно суд виснував, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором підтверджена належними доказами, розмір цього боргу відповідачем не спростовано, проте у зв`язку зі спливом строку позовної давності у задоволенні вимог про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_1 слід відмовити.

Підставою для відмови у задоволенні вимог ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції вказав, що ані нормами ЦК України, ані Закону України «Про іпотеку», не передбачено солідарної відповідальності боржника за кредитним договором та майнового поручителя - іпотекодавця. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Тобто обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе. Тому, суд виснував, що вимоги до ОСОБА_2 , заявлені позивачем як до солідарного боржника про стягнення заборгованості за договором кредиту, не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується юридичний факт виникнення кредитних правовідносин між АТ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 на підставі укладеного 18.06.2007 договору про надання кредиту №11171942000, згідно якого банк надав відповідачу кредит у формі поновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 47500,00 доларів США строком до 15.06.2018. Також між сторонами упродовж 2009-2012 років були укладені додаткові угоди до даного кредитного договору, якими змінювались розмір припустимої заборгованості по графіку платежів, схема погашення кредиту та сторони визначили суму заборгованості по кредиту у розмірі 39677,19 доларів США, а також розмір ануїтетного платежу у розмірі 670,87 доларів США, останнім днем погашення суми кредиту встановлено 15.06.2022.

Статус відповідача ОСОБА_2 , як майнового поручителя - іпотекодавця за вказаним кредитним договором, підтверджується наявною у справі копією іпотечного договору №30007Z205 від 18.06.2007, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Сенюк А.В. та зареєстрованого у реєстрі за №680, в реєстрі заборон за №83/681.

Також правильно виснував місцевий суд про неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість, право вимоги якої від АТ «Укрсиббанк» перейшло до позивача, що підтверджується випискою по кредитному договору за період з 18.06.2007 по 15.06.2018, відповіддю ОСОБА_1 від 26.11.2015, у якій він зазначає про усвідомлення взятих на себе зобов`язань за кредитним договором та не відмовляється їх виконувати, копіями укладеного між АТ «Укрсиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (після зміни найменування – ТОВ «Він Фінанс») договору факторингу №27 від 21.09.2015, акту приймання-передачі права вимоги за договором факторингу №27 від 22.09.2021, витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 21.09.2015, у якому зазначено боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №11171942000 від 18.06.2007 на загальну суму 620372,13 грн, а також майнового поручителя ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст. 266 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 ЦК України).

Відповідно до ст. 267 ЦК України Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1). Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (ч. 2). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5).

За матеріалами справи, позивач 21.09.2015 надіслав позичальнику ОСОБА_1 вимогу про погашення в строк до 30 жовтня 2015 року заборгованості за кредитним договором №11171942000 від 18.06.2007 у сумі 620372,13 грн, до складу якої входить і борг за тілом кредиту та процентами (ануїтетні платежі), термін повернення яких у повному обсязі додатковою угодою №4 до кредитного договору визначено не пізніше 15 червня 2022 року.

Отже, ТОВ «Він Фінанс» скористалось своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, та пред`явило ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, чим змінило строк виконання зобов`язання.

Оскільки у листі-відповіді від 26.11.2015 ОСОБА_1 визнав порушення ним своїх договірних зобов`язань та наявність простроченої кредитної заборгованості, на що позивач відреагував повідомленням від 25.12.2025, у якому фактично погодився про пред`явлення ним боржнику вимоги про дострокове виконання зобов`язання.

Тому саме з 26 листопада 2015 року для ТОВ «Він Фінанс» почався відлік позовної давності на звернення до суду з даним позовом, але він направлений до суду лише 10 жовтня 2025 року.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції й вважає безпідставними посилання позивача, викладені в апеляційній скарзі, про переривання та зупинення перебігу строку позовної давності.

Так, звернення у грудні 2017 року ТОВ «Він Фінанс» до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором не є підставою для переривання позовної давності. Адже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в п. 51 постанови від 755/13805/16-ц від 14.06.2023 «слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки».

Також не може слугувати підставою для переривання позовної давності в розумінні приписів ч. 2 ст. 264 ЦК України довготривалий судовий розгляд справи №825/369/17, який завершився ухваленням Верховним Судом постанови від 24.09.2024 про закриття провадження у справі, оскільки у цій справі з позовом до суду звертався саме майновий поручитель ОСОБА_2 , а не ТОВ «Він Фінанс».

Безпідставними є посилання апелянта на те, що строк позовної давності слід рахувати для кожного платежу окремо та з цього питання відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, оскільки цей правовий висновок касаційного суду не є релевантним до даної справи, у якій позивач, пред`явивши вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості, змінив строк виконання зобов`язання. Натомість у порівнювальній справі №444/9519/12, яка була предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, йшлося про строкові платежі.

Апеляційний суд відхиляє твердження скаржника й про зупинення перебігу позовної давності в період з 12.03.2020 по 01.07.2023 та з 24.02.2022 по 04.09.2025, пов`язаного з карантином та воєнним станом.

Дійсно, положеннями п. 12 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а згідно п. 19 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Однак, розпочатий з 26 листопада 2015 року початок відліку строку позовної давності сплив 26 листопада 2018 року, тобто задовго до введення постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», з 12 березня 2020 року на території України карантинних обмежень, а тим паче, з 24 лютого 2022 року воєнного стану.

Водночас строк, який уже сплив (закінчився), не може бути зупинений.

Відповідач ОСОБА_1 до винесення судом рішення у спорі заявив про застосування позовної давності.

Апелянт просить вважати поважною причиною пропуску строку позовної давності, оскільки до 13.06.2018 розглядався позов ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_2 про іпотечне майно, у зв`язку з чим звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості створило б додаткове процесуальне навантаження на суд, сторін, та призвело б до додаткових втрат.

Проте, на переконання колегії суддів зазначені причини не є тими об`єктивними та непереборними обставинами, які можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку. Адже, вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (кредитним договором) та про звернення стягнення на предмет іпотеки не є тотожними, а позивач вправі розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (принцип диспозитивності цивільного судочинства).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 виснувала, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51).

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором про надання кредиту №11171942000 від 18.06.2007, укладеним із АТ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ТОВ «Він Фінанс», підтверджена належними доказами, розмір цього боргу відповідачем не спростовано, а позивач, пред`явивши вимогу про дострокове погашення боргу, змінив строк виконання зобов`язання, позовна давність за яким закінчилась у листопаді 2018 року і підстав для її переривання чи зупинення відсутні, причини пропуску позовної давності не є поважними, дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_1 саме за спливом позовної давності.

Щодо позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернутих до відповідача ОСОБА_2 , апеляційний суд виходить із наступного.

Як вбачається з укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсиббанк» іпотечного договору №30007Z205 від 18.06.2007, відповідач передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно (приміщення магазину непродовольчих товарів, загальною площею 40,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), з метою заперечення виконання зобов`язань основним боржником ОСОБА_1 по кредитному договору №11171942000 від 18.06.2007.

Правовідносини з іпотеки унормовані як положеннями ЦК України, так і Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року №898-ІV (далі – Закон №898-ІV).

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (ч. 2).

У ч. 1 ст. 575 ЦК України визначено, що іпотекою є застава нерухомого майна, яка залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості. Подільний об`єкт незавершеного будівництва може бути переданий в іпотеку лише у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону №898-ІV:

- іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

- іпотекодавець – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

- майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи - боржника.

Згідно ст. 3 Закону №898-ІV іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без основного зобов`язання. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Отже, ОСОБА_2 є майновим поручителем за зобов`язаннями боржника ОСОБА_1 по кредитному договору №11171942000 від 18.06.2007.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі №161/6253/15-ц зазначила, що згідно зі статтею 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов`язань. Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як порука, а майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання - застави. Правовий статус поручителя й майнового поручителя врегульовано окремо, із суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення та для вирішення спорів за їхньої участі шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов`язань, регулювання якого здійснюється статтям 572-593 глави 49 ЦК України і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення параграфа 3 глави 49 ЦК України. Жодним із названих нормативних актів не передбачено солідарну відповідальність боржника за кредитним договором та іпотекодавцем. Отже, боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель - іпотекодавець не є солідарними боржниками, оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором (ст. 541 ЦК України).

Законом №898-ІV солідарної відповідальності боржника за основним зобов`язанням та майнового поручителя в разі порушення боржником зобов`язання не передбачено.

Крім того, у ч. 1 ст. 11 Закону №898-ІV визначено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Тобто обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя неможливе.

Аналогічні висновки викладені й Верховним Судом у постанові від 12.05.2021 у справі №521/19852/18.

Умовами укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Укрсиббанк» іпотечного договору №30007Z205 від 18.06.2007 не передбачено солідарної відповідальності іпотекодавця та позичальника перед іпотекодержателем, а згідно п. 5.2 цього договору задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом: 1/ добровільної передачі предмета іпотеки у власність іпотек держателя; 2/ звернення стягнення на предмет іпотеки.

У своєму позові ТОВ «Він Фінанс» просить стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 620372,13 грн з обох відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , тобто в солідарному порядку, що не відповідає ані умовам іпотечного договору, ані вимогам закону.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи апелянта з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 29.03.2017 у справі №3-1591гс16, яка використана в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17, про те, що ОСОБА_2 має відповідати за виконання зобов`язання за кредитним договором у тій же мірі, в якій і ОСОБА_1 , тільки в межах вартості іпотечного майна, оскільки правовідносини у порівнювальних справах не є подібними, позаяк у цій справі позивачем пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором до позичальника та майнового поручителя як солідарних боржників.

Безпідставним є й акцентування уваги скаржником на те, що в позові ТОВ «Він Фінанс» просить стягнути заборгованість у сумі 620372,13 грн, яка згідно звіту суб`єкта оціночної діяльності є нижчою за ринкову ціну іпотечного майна, яка станом на 18.01.2017 складає 1082700 грн, що фактично покриває суму боргу. Адже, з часу вказаної оцінки пройшло понад дев`ять років і вартість предмету іпотеки могла суттєво змінитися, зокрема й меншу сторону.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором пред`явлена позивачем до ОСОБА_2 як до солідарного боржника, дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог до даного відповідача по суті спору.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Він Фінанс».

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ТОВ «Він Фінанс» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року – без змін.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» – залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

О.П. Супрун