Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №491/540/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/540/26

Провадження № 2/491/605/26

РІШЕННЯ

іменем України

23 липня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючого судді - Желяскова О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Білоус А.В.,

учасників справи: позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ананьїв Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

26 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Ананьївського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що з відповідачем по справі знаходилась у фактичних шлюбних відносинах, від яких мають спільних неповнолітніх дітей: доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час позивач шлюбні стосунки з відповідачем не підтримують. Діти проживають з позивачем. Рішенням Балтського районного суду Одеської області з відповідача стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частини від заробітку відповідача до повноліття дитини. Що стосується сина ОСОБА_6 , то відповідач взагалі не надає підтримки матеріального характеру їх сину. Відповідач офіційно працює, отримує стабільну заробітну плату, один раз у три місяці привозить фрукти та солодощі дітям, але не надає грошових коштів на утримання сина. Відповідач має можливість і, згідно діючого законодавства, зобов`язаний утримувати їх спільного неповнолітнього сина, крім того, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для повноцінного розвитку сина. В даний час позивач вимушена практично самостійно піклуватися про дитину, купувати необхідні для її життєдіяльності речі, такі як одяг, продукти харчування, а також сплачувати інші витрати, пов`язані із побутом, вихованням сина. Позивач отримує мізерну державну допомогу в розмірі 860,00 гривень щомісяця, утримувати дитину допомагає її мати. Відповідач зі своєї сторони не надає будь-яких грошових коштів на утримання сина, хоча інформований про чималі грошові витрати на дитину. З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 02 червня 2026 року відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 178 ЦПК України (а.с.29).

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 02 липня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання – судове засідання відкладено та призначено на 23 липня 2026 року (а.с.32-33).

16 липня 2026 року відповідач подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнає частково. Вимогу про стягнення аліментів для утримання молодшого сина ОСОБА_6 відповідач не заперечує, однак позовні вимоги в частині розміру стягнення аліментів заперечує та просить не 1/4, а 1/6 частини від усіх його доходів з наступних підстав. За наявності можливостей відповідач зустрічається з дітьми, вони забезпечуються всім необхідним. Діти є рідними та проживають в одній сім`ї, одержувач аліментів ОСОБА_1 (позивач) є матір`ю його обох дітей. З 2021 року відповідач вже сплачує аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/4 частки всіх його доходів. Заборгованостей у сплаті аліментів на старшу доньку не має. Вимога про стягнення аліментів у розмірі 1/4 частки всіх доходів відповідача на утримання молодшого сина ОСОБА_6 є помітно важким для самозабезпечення відповідача, адже у сумарному рахунку щомісячні витрати на аліменти будуть складати 50% від усього його доходу. Призначення ще 1/4 частки від усіх доходів відповідача призведе до надмірного фінансового тягаря (1/2 частки замість передбаченої Законом 1/3 на двох дітей). Відповідач проживає окремо від дітей та колишньої цивільної дружини, не має власного житла, є додаткові видатки на особисті потреби, кредитні зобов`язання. У зв`язку з наведеним просить суд ухвалити стягнення на утримання молодшого сина ОСОБА_6 в розмірі 1/6 частки від усіх його доходів. Також просить відмовити у вимозі про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 гривень, оскільки є необґрунтованими (а.с.38-47).

Позивач своїм процесуальним правом на надання відповіді на відзив не скористалася.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав викладених в позовній заяві, просила задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково з підстав наведених ним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши і оцінивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженка с. Романівка Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 11 квітня 2024 року органом видачі 5136; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (а.с.4-6).

Відповідачем у справі є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; уродженець с. Гандрабури Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 11 травня 2023 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 (а.с.7, 28).

Сторони мають спільних неповнолітніх дітей:

- доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданого 11 березня 2021 року Ананьївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а.с.11);

- сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується ксерокопією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 , виданого 15 вересня 2023 року Відділом надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради (а.с.8).

Також встановлено, що заочним рішенням Балтського районного суду Одеської області від 14 грудня 2021 року у справі № 491/762/21 з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання їх неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 серпня 2021 року, до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 (№ рішення в реєстрі 101865856) (а.с.13-15).

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (Єдиного державного реєстру судових рішень)

Позивач звертається до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів задля забезпечення належного рівня життя сину, що в свою чергу забезпечить рівність батьків при несенні обов`язку його утримання. Позивач вважає, що відповідно до законодавства відповідач повинен разом із нею забезпечувати рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного морального і соціального розвитку сина.

Згідно з пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитинивід 20 листопада 1989 року, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини непрацездатних членів сім`ї.

Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України», № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України», № 31111 /04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Саттею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що, батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або в твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

В пункті 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» звернуто увагу, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

При вирішенні зазначеного предмету спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16, відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь в її вихованні.

З довідки про спільне проживання, виданої Ананьївською міською радою 18 травня 2026 року за вихідним № 404, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактично проживає без реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Спільно з ОСОБА_1 проживають: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10).

Відповідно до частини першої статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами другою, третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Правовий висновок з цього приводу міститься в постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 759/10277/18.

Згідно статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При вирішенні питання суд враховує, що при стягненні аліментів за іншою процесуальною процедурою (видачі судового наказу), відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Таким чином законодавець за аналогічними правовідносинами визначив 1/4 частину заробітку платника аліментів із розрахунку на одну дитину.

Поряд з цим, вирішуючи щодо частки заробітку (доходу) батька (відповідача), яка буде стягуватися як аліменти на сина, суд виходить з наступного.

Зі змісту статті 2 Конвенції вбачається, що всі діти, незалежно від їхньої раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, соціального походження - рівні у своїх правах. Держава не може порушувати жодне з прав.

Зазначене відповідає положенням статті 52 Конституції України, якою визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Аналогічні за змістом положення містяться в статті 142 СК України, якою передбачено, що діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

З урахуванням змісту зазначених норм вбачається, що вимоги відповідача, в разі їх задоволення будуть прямим порушенням положень Конституції України, Сімейного кодексу України та Конвенції, оскільки призведуть до порушення рівності прав дітей відповідача на отримання рівного утримання від відповідача, нададуть перевагу одному з дітей, зменшивши обсяг підтримки батьком іншого.

Аналогічних за своїм змістом висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), зазначивши, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Суд критично ставиться до таких доводів щодо скрутного матеріального становища, низького рівня заробітної плати, тощо так як ці обставини не звільняють від обов`язку утримувати свою дитину, забезпечувати їй необхідні умови для її розвитку та проживання, оскільки він є фізично здоровою людиною, здатною забезпечити такі умови для дитини.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що син проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні, відповідач працює та має стабільний заробіток, є працездатною особою, враховуючи інтереси дитини, на утримання якої присуджуються аліменти, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача аліментів на користь позивача на утримання їх спільного сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Суд звертає увагу на те, що у разі зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я платника аліментів, останній має право звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів. А у разі, коли дитина буде проживати з платником аліментів та перебувати на його утриманні, останній може звернутися до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а позивач в силу пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за звернення з вимогою про стягнення аліментів, суд вважає за необхідне згідно статті 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору стягнути з відповідача в дохід держави.

Згідно пункту 3 частини першої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закон № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 19 Закону № 5076-VI ).

В пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічні висновки викладені Об`єднаною палатою Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду в постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом в постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 14 вересня 2021 року у справі № 204/6564/19 (провадження №61-1970св21), від 09 листопада 2021 року у справі №648/2776/20 (провадження № 61-7641св21).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті за надання правничої допомоги адвокатом, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується зі статтею 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, керувалися конкретними обставинами справи та фінансовим станом обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, пункт 268; рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, пункт 30).

Статтею 141 ЦПК України передбачено вирішення питання розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надала суду наступні документи: витяг з договору про надання правової допомоги від 26 травня 2026 року, укладеного між адвокатом Дорош Т.А. та ОСОБА_1 (а.с.16-17), виписку із договору про надання правової допомоги по цивільній справі № 108 від 26 травня 2026 року (а.с.18), розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу (а.с.19), квитанцію до прибуткового касового ордеру № 108 від 26 травня 2026 року (а.с.21).

З квитанції до прибуткового касового ордера вбачається, що Казимірова В.С. сплатила адвокату за складання, підготовку позову до суду 2 000,00 гривень.

За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачкою на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 147 та частиною третьою статті 141 ЦПК України, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, суд приходить до висновку про задоволення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 264, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; уродженця с. Гандрабури Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 11 травня 2023 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженки с. Романівка Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 11 квітня 2024 року органом видачі 5136; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , аліменти на утримання сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі (однієї чверті) частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 травня 2026 року (дати пред`явлення позову) і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; уродженця с. Гандрабури Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 11 травня 2023 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 ,на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; уродженки с. Романівка Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 11 квітня 2024 року органом видачі 5136; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; уродженця с. Гандрабури Ананьївського району Одеської області; паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 11 травня 2023 року органом видачі 5123; місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , в дохід держави судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто в даному випадку через Ананьївський районний суд Одеської області.

Відомості про сторін та інших учасників справи на виконання пункту 4 частини п`ятої статті 265 ЦПК України:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2

відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4

Копію рішення суду вручити/надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 272 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 27 липня 2026 року.

Суддя О.О. Желясков

Рішення суду набрало законної сили «_____» _____________________20_____ року.

Оригінал рішення суду знаходиться в матеріалах цивільної справи № 491/540/26 Ананьївського районного суду Одеської області.