Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №473/4872/25 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4872/25

РІШЕННЯ

іменем України

"27" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю: секретаря судового засідання Москаленко С.Л., позивача ОСОБА_1 , його представниці ОСОБА_2 , представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування виконкому Вознесенської міської ради Дробинської Н.В., представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування виконкому Бузької сільської ради Ясінко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бузької сільської ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, в якому вказував, що він тривалий час перебував з відповідачкою у сімейних стосунках без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна донька ОСОБА_4 .

У 2022 році сторони припинили між собою сімейні стосунки та проживають окремо.

З того часу ОСОБА_4 постійно проживає з батьком та знаходиться на його утриманні.

Рішенням Виконавчого комітету Бузької сільської ради Вознесенського району від 27 червня 2025 року №98 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з батьком - ОСОБА_1 .

Відповідачка ОСОБА_3 тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дитини, зокрема, виїхавши за межі України та маючи регулярний дохід: з донькою не підтримує належного зв?язку; не піклується про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини; не приймає участі у її вихованні; не цікавиться життям, навчанням, успіхами, потребами ОСОБА_4 ; не утримує доньку матеріально.

Зокрема, за час проживання дитини з позивачем відповідачка зустрічалася з ОСОБА_4 вкрай рідко, під час таких зустрічей постійно влаштовувала скандали, що негативно впливало на емоційний стан дитини. У зв`язку з цим донька не бажає зустрічатися та в іншій формі спілкуватися з матір?ю.

Також відповідачка не надає жодних коштів на утримання ОСОБА_4 .

Враховуючи вказані обставини, з метою найкращого врахування та забезпечення інтересів дитини, позивач просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо ОСОБА_4 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представниця ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі. При цьому позивач пояснив, що з моменту припинення між сторонами сімейних стосунків ОСОБА_4 постійно проживає з ним (батьком) за винятком нетривалого проживання доньки з матір`ю в Польщі. Відповідачка після припинення між сторонами стосунків деякий час спілкувалася з донькою (один раз на 3-6 місяців), проте в подальшому припинила таке спілкування - дитині не телефонує, мала лише декілька зустрічей з ОСОБА_4 , долею доньки не цікавилася, матеріально її не утримувала. У 2025 році ОСОБА_3 приїхала до України, намагалася примусово забрати дитину, однак ОСОБА_1 цього зробити не дозволив. Також відповідачка намагалася декілька разів зустрітися з донькою, привозила доньці якісь речі, один раз - кошти, однак така поведінка останньої була обумовлена не турботою про дитину, а розглядом судом справи про позбавлення батьківських прав. Такі зустрічі закінчувалися скандалами та викликом поліції. ОСОБА_4 відмовляється від спілкування з матір`ю та отримання подарунків, вважаючи своєю матір`ю нинішню дружину позивача. Під час розгляду справи ОСОБА_3 припинила будь-які контакти з донькою, життям доньки абсолютно не цікавиться.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, проте надіслала на адресу суду заяву про визнання позову, вказуючи на те, що вона тривалий час проживає та працює в Польщі. Через тривалу відсутність спілкування з донькою були втрачені відносини між нею та ОСОБА_4 як матір?ю та дитиною. Донька не вважає та не називає відповідачку матір?ю, а також не бажає з нею спілкуватися. Тому ОСОБА_3 не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.

Представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради Дробинська Н.В. в судовому засіданні залишила вирішення питання щодо задоволення позову на розсуд суду. У той же час просила не приймати до уваги висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 03 березня 2026 року про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, вказуючи на те, що вказаний висновок був складений до з?ясування (а тому без врахування) обставин, що мають істотне значення для вирішення спору, а також не відповідає інтересам дитини, зокрема складений без урахування поведінки ОСОБА_3 під час вирішення спору, яка під час розгляду справи змінила думку та визнала позов, а також підтвердила припинення між нею та донькою будь-якого психоемоційного зв?язку, думки дитини, яка категорично висловилася про небажання подальшого спілкування та підтримання будь-яких відносин з матір?ю, встановлених обставин справи, що свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Представниця третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Органу опіки та піклування виконкому Бузької сільської ради Ясінко Т.М. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечувала, вказуючи на те, що позбавлення відповідачки батьківських прав буде відповідати інтересам дитини. При цьому пояснила, що з 2022 року ОСОБА_4 проживає разом з батьком. У 2025 році за зверненням ОСОБА_1 визначено місце проживання дитини разом з позивачем. Відповідачка не виконувала батьківських обов?язків щодо ОСОБА_4 . Вирішення усіх важливих питань щодо дитини (визначення місця проживання малолітньої, влаштування дитини в школу, відвідування матір?ю навчального закладу доньки, спілкування з ОСОБА_4 ) за участю матері закінчувалися скандалами, ініційованими останньою, а також викликом поліції. Така поведінка ОСОБА_3 призвела до втрати психоемоційного зв?язку між відповідачкою та донькою, виникнення у ОСОБА_4 страху, небажання спілкуватися з матір?ю. Роз?яснення органу опіки та піклування про необхідність зміни відношення до доньки, незважаючи на обіцянки відповідачки, до позитивного результату не призвели. Під час розгляду справи судом ОСОБА_3 взагалі припинила цікавитися долею доньки, з дитиною не підтримує жодних контактів, що вказує на необхідність позбавлення її батьківських прав щодо дитини.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої відповідачки ОСОБА_3 , оскільки матеріали справи містять усю необхідну інформацію та докази для вирішення спору.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , його представниці ОСОБА_2 , представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування виконкому Вознесенської міської ради Дробинської Н.В., представниці третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору - Органу опіки та піклування виконкому Бузької сільської ради Ясінко Т.М., думку малолітньої ОСОБА_5 (опитаної в присутності психолога Коберняк К.С. ), показання свідка ОСОБА_7 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що сторони перебували між собою у сімейних стосунках без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна донька ОСОБА_4 .

У 2022 році сторони припинили між собою сімейні стосунки та проживають окремо. ОСОБА_4 постійно проживає з батьком.

Рішенням Виконавчого комітету Бузької сільської ради Вознесенського району від 27 червня 2025 року №98 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_5 разом з батьком - ОСОБА_1 .

Також суд встановив, що ОСОБА_3 , виїхавши у 2022 році за межі України та маючи регулярний дохід, з донькою не підтримувала постійного зв?язку, належним чином не піклувалася про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, не приділяла уваги вихованню, навчанню ОСОБА_4 , а також її належному матеріальному утриманню.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження:

-заявою відповідачки ОСОБА_3 про визнання позову, у якій остання визнала факт тривалої відсутності спілкування з донькою, втрати відносин між нею та ОСОБА_4 як матір?ю та дитиною;

-показаннями свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що у 2022 році ОСОБА_3 залишила ОСОБА_4 на позивача та виїхала за межі України. З моменту проживання ОСОБА_4 з батьком відповідачка лише один раз приїжджала відвідати доньку, яка повністю знаходиться на утриманні батька, матеріально дитину не утримує. Знає, що у 2025 році ОСОБА_3 приїхала до України з метою примусово забрати дитину до себе, однак в подальшому повідомила, що має намір написати відмову від дитини, оскільки не зможе доглядати за ОСОБА_4 , утримувати її;

-довідкою Бузького ліцею Бузької сільської ради від 21 травня 2025 року №47 (а.с. 9), з якої вбачається, що за період навчання ОСОБА_4 відповідачка не підтримує жодного контакту з ліцеєм, успішністю доньки не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує;

-висновком бесіди з дитиною від 23 травня 2025 року №186/01.08, складеним Службою у справах дітей Бузької сільської ради (а.с. 11-12), згідно якого ОСОБА_3 самоусунулася від виконання батьківських обов?язків по утриманню та вихованню доньки ОСОБА_4 , рекомендації щодо зміни відношення до доньки не виконала;

-іншими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Що стосується тверджень сторони позивача про те, що відповідачка за власною ініціативою припинила будь-які відносини з донькою та ухиляється від виконання батьківських обов?язків щодо дитини, то в цій частині суд з такими доводами не погоджується, оскільки вони спростовуються:

-поясненнями позивача ОСОБА_1 про те, що у 2025 році ОСОБА_3 намагалася примусово забрати дитину, а також декілька разів зустрітися з донькою, привозила доньці речі, один раз - кошти;

-копіями матеріалів перевірок Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області за фактами звернення ОСОБА_3 (а.с. 47-62), згідно яких 24 травня 2025 року, 26 травня 2025 року, 29 травня 2025 року, 28 листопада 2025 року відповідачка зверталася до поліції з приводу того, що позивач забороняє їй забрати ОСОБА_4 з собою до Польщі для постійного проживання, не надає можливості побачитись з донькою, з?ясувати умови її проживання та виховання. Вказані обставини були визнані позивачем в окремих письмових поясненнях під час проведення відповідних перевірок;

-копією довідки ОСОБА_8 від 28 травня 2025 року (а.с. 68, 73) про те, що ОСОБА_3 орендує в неї квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та за цією адресою, окрім відповідачки, мають право на проживання її малолітні діти ОСОБА_9 та ОСОБА_4 ;

-паперовими копіями електронних доказів - фотознімків із соціальних мереж із зображенням спілкування ОСОБА_4 з матір?ю із застосуванням відеозв?язку (за 20 жовтня 2023 року, 01 листопада 2023 року), спільним зображенням ОСОБА_4 з матір?ю, а також братом ОСОБА_9 (за 16 липня 2024 року, 19 липня 2024 року, 27 липня 2024 року, 08 листопада 2025 року), листування ОСОБА_4 з матір?ю, фотознімків із зображенням придбаних відповідачкою речей та подарунків для доньки (а.с. 77-84).

Суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 171 СК України при вирішенні спору опитав малолітню ОСОБА_5 , яка пояснила, що мешкає разом з батьком, який здійснює її виховання та утримання, проводить з нею багато часу. З мамою вона востаннє бачилася та спілкувалася у червні 2025 році - остання приїжджала до неї на день народження, привозила подарунки. Інші зустрічі та спілкування з відповідачкою не могла згадати, однак згадала випадки, коли мати декілька разів присилала їй речі. Також висловила категоричну незгоду щодо можливого проживання з матір?ю або спілкування з нею. Однак при висловленні думки щодо повного розірвання відносин з матір?ю сумнівалася, декілька разів змінювала свою думку.

Психолог Коберняк К.С. , заслухавши пояснення дитини, вважала, що малолітня ОСОБА_5 в судовому засіданні надала суду об?єктивні пояснення, висвітлила свої відносини з матір?ю без будь-яких фантазій та викривлень, однак внаслідок негативної обстановки, яка склалася під час її опитування в залі судового засідання, остання замкнулася та не висловила думку повністю. При цьому, звернула увагу суду на те, що ОСОБА_4 з певних причин боїться свою матір, що значно впливає на її поведінку.

Суд також встановив, що в матеріалах справи наявний висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради від 03 березня 2026 року за вих. №695/01/01.02/11 (а.с. 112) про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав у зв?язку з невідповідністю найкращих інтересів дитини. Вказаний висновок не був відкликаний органом опіки під час розгляду справи.

Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3, 5 ст. 150, ч.ч. 1, 3 ст. 155, ст. 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини (стаття 166 СК України), і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо та лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у свої постанові від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Хант проти України»).

У той же час, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».

Фактичне розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння, може бути виправдане лише за виняткових обставин, має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року).

Досліджені в судовому засіданні докази підтверджують те, що ОСОБА_3 дійсно в повній мірі та належним чином не виконувала батьківські обов?язки щодо доньки, однак докази свідомого ухилення відповідачки, яка проживає за межами України та перебуває в конфліктних відносинах з позивачем, від виконання батьківських обов?язків в матеріалах справи відсутні.

Хоча в матеріалах справи містяться докази складних стосунків між матір`ю та донькою, однак позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому вказана обставина не є достатньою підставою для позбавлення батьківських прав. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року, справа № 147/61/17.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачка як до так і в процесі розгляду справи намагалася зберегти зв?язок з донькою. Водночас, саме по собі визнання відповідачкою позову про позбавлення її батьківських прав не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22).

Тому, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, думку та пояснення малолітньої ОСОБА_5 , яка заперечувала проти подальшого спілкування з матір?ю, однак сумнівалася щодо повного розірвання усіх стосунків з відповідачкою, висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Проте, згідно п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Тому суд вважає необхідним, відмовивши в позбавленні відповідачки батьківських прав, попередити останню про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання доньки і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України також не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бузької сільської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Попередити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Вознесенська Миколаївської області, і покласти на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_3 батьківських обов`язків щодо доньки.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.В. Вуїв