Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №456/5965/25 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/5965/25

Провадження № 2/456/370/2026

РІШЕННЯ

іменем України

19 травня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/5965/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог Служби у справах дітей Стрийського міськвиконкому про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 , звернулась до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в 03.08.2022 році вона уклала шлюб з ОСОБА_1 . За час їхнього шлюбу у них народився син ОСОБА_3 . Оскільки сімейне життя не склалось рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01.02.2024 шлюб розірвано, дитина після розірвання шлюбу залишились проживати з позивачем. Після одруження вони проживали з відповідачем в м. Стрию в квартирі батьків позивача, однак через декілька місяців після народження сина, вони припинили шлюбні відносини, відповідач покинув сім`ю, переїхав проживати до своїх батьків і з того часу вони стали проживати окремо. Батько дитини, з 2023 року не проживає з ним, з того часу ніким чином не піклується про сина, не спілкується з ним, не турбується про його фізичний і духовний розвиток, не цікавиться станом здоров`я, не допомогає фінансово та матеріально. Оскільки відповідач не надавав та не надає жодних коштів на утримання дитини, у зв`язку з чим просить суд стягувати з відповідача аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) плати аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач ОСОБА_2 , подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги визнав, вказав, що не бажає бути батьком дитини. Щодо стягнення аліментів також не заперечив, вказав, що по можливості буде сплачувати аліменти. Розгляд справи проводити за його відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Стрийського міськвиконкому, у запропоновані судом строк та порядку письмових пояснень на позов, не подала.

Заяви та клопотання сторін та інших учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задоволити.

Представник позивача адвокат Горзов О.О., в судовому засіданні позовну заяву підтримав та просив її задоволити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Стрийського міськвиконкому - Скрицька Н.Б., в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 , про позбавлення батьківських прав підтримала у повному обсязі, просила такі задовольнити з підстав, що викладені у пред`явленому позові. Додатково вказала, що така позиція сформована та відображається у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, затвердженим рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області.

Свідок ОСОБА_4 , в судовому засіданні пояснила, що позивач є її дочкою. Після одруження її дочки з відповідачем, вони проживали всі разом. Прожили коло місяця. Дочку з пологового будинку вона забирала сама, відповідач не хотів йти. Після народження дитини, відповідач прожив близько пів року, та поїхав проживати до своїх батьків. Після того, як він поїхав, з того часу дитиною не цікавився взагалі. Матеріально не підтримує.

Свідок ОСОБА_5 , в судовому зсіданні пояснила, що є знайомою позивача. Відповідач коли дитині було 5 місяців, залишив їх і більше вона його не бачила. Дитиною не цікавиться зовсім, матеріально не допомагає.

Свідок ОСОБА_6 , в судовому засіданні пояснила, що є подругою мами позивача. Після народження дитини, відповідач проживав разом із позивачем. Коли дитині було 5 місяців, залив сім`ю і більше вона його не бачила. Дитиною не цікавиться, матеріально не підтримує. Вихованням дитини займається позивач та її мама.

Інших заяв чи клопотань від сторін та інших учасників цієї справи, котрі б перешкоджали судовому розгляду цієї справи по суті, і котрі б залишалися невирішеними у визначеному чинним ЦПК України порядку, до суду не надходило.

Сторони та інші учасники справи кожного разу належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час призначених підготовчого та судового засідань по їх справі, про що у справі наявні відповідні письмові підтвердження цьому.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В силу положень ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Дотримуючись вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та виходячи із наведених вище норм цивільного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав позивачки ОСОБА_1 , та їх з відповідачем ОСОБА_2 , сина ОСОБА_3 , й причетність до такого порушення їх прав вказаного відповідача за пред`явленими позовними вимогами сімейного характеру, встановив наступне.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували у шлюбі.

За час перебування у вказаному шлюбі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сторін у справі народився син ОСОБА_3 .

Сторони у справі є батьками сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що стверджується свідоцтвом про його народження серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Стрию Стрийського арйону Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).

Відповідно до розрахунку Стрийського ВДВС у Стрийському районі Львівської області ЗМУМЮ по виконавчому провадження НОМЕР_4, станом на 28.08.2024, в ОСОБА_7 , наявна заборгованість в сумі 78522,02 грн.

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , зареєстровані та проживають по АДРЕСА_1 .

З висновку Органу опіки та піклування Стрийської міської ради Львівської області про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Стрийської міської ради Львівської області від 19.03.2026 року за №77 «Про затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав», рекомендовано позбавити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки зазначений відповідач участі у вихованні сина не приймає, морально не підтримує, як і матеріально не забезпечує.

Встановлені судом сімейні правовідносини щодо виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дітей, регулюються Конституцією України, Сімейним кодексом України (надалі - СК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року з відповідними протоколами до неї та Конвенцією про права дитини 1989 року, котрі є частинами національного законодавства України, а також Законом України «Про охорону дитинства».

Згідно із ст. 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Статтями 18, 27 Конвенції про права дитини 1989 року встановлено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В силу ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані займатися вихованням дитини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 ст. 155 СК України).

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни протиУкраїни» (заява № 39948/06), пункт 49 рішення у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про якій деться в пункті 2, і, до того ж, є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Хант протии України» (заява № 31111/04). Проте, держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява № 39948/06).

Суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами статей 164-167 чинного СК України. Зокрема, відповідно до положень ст. 164 СК України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Як роз`яснюється у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року за № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Узагальнена оцінка доводів та аргументів, наведених у справі, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог за результатами розгляду цієї справи.

Узагальнюючи оцінку доводів та аргументів позивачки ОСОБА_1 , наведених у цій справі, суд спершу вважає за необхідне наголосити на тому, що позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Разом із тим, не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, воно допускається лише у тому випадку, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Оскільки у судовому засіданні беззаперечно встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , як батько протягом тривалого часу не бачиться й не спілкуються із дитиною, матеріально не утримує, заходів до спілкування та турботи не приймає, а вихованням та утриманням дитини займається позивачка як її матір, то суд переконаний, що така поведінка відповідача аж ніяк не свідчить про його бажання надалі мати та виконувати свої батьківські обов`язки по відношенню до вказаної дитини. При цьому суд також наголошує на тому, що у судовому засіданні не встановлено наявності у вказаного відповідача реальних і об`єктивних перешкод для спілкування, при його бажанні, із своїм малолітнім сином. Навпаки встановлено те, що вказаний відповідач не вживав заходів для забезпечення своєї участі у вихованні та спілкуванні з вказаною дитиною, не зверталися у правоохоронні органи для встановлення її місця проживання, до органу опіки та піклування чи до суду з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення порядку такого спілкування. Такі обставини, на переконання суду, свідчать про небажання відповідача брати участь у вихованні вказаної дитини і передумов щодо зміни його зазначеної винної поведінки на даному етапі не спостерігається.

Отже, аналізуючи усі зібрані у справі докази та оцінюючи їх у сукупності й взаємозв`язку, суд вважає, що слід позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який без поважних на те причин не виявляє щодо власної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківського піклування, свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків по їх вихованню, не цікавляться його розвитком, здоров`ям, життям та потребами, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Таким чином дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Такий належний рівень у будь-якому разі не повинен бути меншим, ніж прожитковий мінімум.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають із вступу в шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У відповідності зі ст.ст. 11, 15 вказаного Закону, кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї разом з батьком або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Заявляючи вимогу про стягнення аліментів у частці від заробітку позивачка зазначила, що відповідач зобов`язаний на рівні із нею матеріально забезпечувати дитину.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

За змістом ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення.

При ухваленні судового рішення суд приймає до уваги, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Також, суд враховує, що відповідачем не надано до суду доказів неможливості сплати аліментів в мінімальному рекомендованому розмірі, не надано доказів перебування на його утриманні інших дітей, непрацездатних батьків, тощо.

З огляду на викладене, виходячи з принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дітей, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на утримання дитини, має становити 1/4 частину всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки, на думку суду, саме такий розмір щомісячного грошового забезпечення з урахуванням грошового забезпечення, яке повинна надавати на утримання дитини її мати є необхідним та достатнім для забезпечення потреб дитини, її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Адже аліменти це кошти на утримання дитини для забезпечення базових, побутових та щоденних потреб: їжа, одяг, харчування.

Суд зазначає, що обов`язок утримувати дитину до досягнення повноліття покладено на батьків.

Судом встановлено вище, що ОСОБА_2 , не займається вихованням дитини, не піклується про нього та його розвиток, не спілкується з ним, не цікавиться його здоров`ям та життям. Також, матеріали справи не містять жодних фактичних даних на підтвердження, зокрема, добровільного надання відповідачем коштів на утримання дитини, відтак суд вважає, що обов`язок щодо утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьком не виконується.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання ним коштів, необхідних для його життєдіяльності.

Суд враховує, що відповідач ОСОБА_2 , не утримує неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також те, що розмір аліментів, який заявлений у позові, визначений у частці від заробітку (доходу), є мінімально встановленим розміром аліментів. Окрім цього, суд зважає на відсутність фактичних даних на підтвердження наявності у відповідача інших утриманців, незадовільного матеріального становища відповідача та/або негативного стану його здоров`я, які впливають на визначення розміру аліментів. З огляду на викладене, суд доходить переконання про наявність обґрунтованих підстав для стягнення з ОСОБА_2 , на утримання дитини аліментів, саме у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу).

Керуючись ст..7, 10, 259, 263-268 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позов задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягувати з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.10.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 судові витрати в сумі 1232 (одна тисяча двісті тридцять дві) грн. 20 коп..

Рішення може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.

Повний текст рішення суду виготовлений 29.05.2026.

Суддя Р. Т. Шрамко