Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №148/1995/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №№ 148/1995/26

В И Р О К

Іменем України

27 липня 2026 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

В складі головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тульчина матеріали кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12026020180000162 від 15.05.2026 відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , громадянка України, освіта середня, заміжня, на утриманні 4 неповнолітніх дітей, не працює (декретна відпустка), не судима, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 117 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 , приблизно влітку 2025 року, дізнавшись про те, що завагітніла, свідомо на облік до лікаря гінеколога не стала та виношуючи дитину прийняла рішення не спостерігатись в медичному закладі, розвитком та здоров`ям майбутньої дитини не цікавитись, при цьому приховуючи вагітність від сім`ї та кола спілкування.

У подальшому, 12 травня 2026 року, близько 22:00 години ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем свого проживання у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , являючись матір`ю чотирьох дітей, відчула фізіологічні симптоми, характерні для початку пологів.

Так, достеменно знаючи про свою вагітність та перебуваючи на терміні не менше 37-38 тижнів внутрішньоутробного розвитку плода, свідомо приховуючи зазначений факт від оточуючих, не перебуваючи на відповідному амбулаторному акушерсько-гінекологічному обліку у лікарів, періодичні медичні обстеження у зв`язку з вагітністю не проходила.

Також, ОСОБА_4 , маючи реальну можливість звернутися за кваліфікованою медичною допомогою, відчувши за станом здоров`я настання фізіологічного процесу народження (пологів), прийняла рішення про самостійне ведення пологів у домашніх умовах та направилася до нежитлового приміщення, яке знаходиться на території домогосподарства за місцем проживання.

Знаходячись у вказаному приміщенні, ОСОБА_4 самотужки, без втручання сторонніх осіб під час фізіологічних пологів, самостійно народила доношену, життєздатну, зрілу дитину жіночої статі без вад розвитку несумісних із життям, вагою 3 кг, довжиною 47 см. У момент виходу з пологових шляхів новонароджена дитина впала до пластикового відра чорного кольору та після пологів ОСОБА_4 власноруч за допомогою кухонного ножа перерізала пуповину, що з`єднувала новонароджену дитину з плацентою.

Одразу після природного виходу дитини з пологових шляхів, ОСОБА_4 усвідомлюючи факт народження живої новонародженої дитини, а також те, що дитина є доношеною, життєздатною та потребує невідкладного догляду і забезпечення належних умов для життя, передбачаючи неминучість настання смерті новонародженої внаслідок позбавлення її доступу до повітря та бажаючи настання таких наслідків, прийняла рішення про вбивство своєї новонародженої дитини одразу після пологів.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , у порушення вимог ст. 27 Конституції України, відповідно до якої кожна людина має невід`ємне право на життя, вимог ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно з якими на батьків покладено обов`язок піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», маючи реальну можливість забезпечити новонародженій дитині належний догляд, очистити дихальні шляхи дитини, забезпечити доступ повітря, викликати швидку медичну допомогу або звернутися до медичного закладу, свідомо та умисно цього не зробила.

Надалі ОСОБА_4 , діючи на ґрунті раптово виниклого злочинного умислу, направленого на позбавлення життя новонародженої дитини, усвідомлюючи, що новонароджена дитина перебуває у безпорадному стані та не здатна самостійно захистити своє життя і здоров`я, приховала факт народження дитини від оточуючих та особисто створила умови, небезпечні для життя новонародженої, помістивши її у середовище, в якому нормальне дихання було неможливим.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство новонародженої дитини, ОСОБА_4 накрила тіло та голову новонародженої дитини фрагментом тканини, чим умисно перекрила доступ повітря до органів дихання дитини та позбавила її можливості самостійно дихати, внаслідок чого настала смерть дитини. При цьому ОСОБА_4 усвідомлювала, що внаслідок перекриття доступу кисню новонароджена дитина, яка через свій вік та фізіологічний стан перебувала у повністю безпорадному стані, не зможе чинити опір чи вжити заходів для самозбереження, а тому неминуче помре.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи смерть новонародженої дитини жіночої статті, яку народила ОСОБА_4 , настала внаслідок механічної асфіксії від закриття дихальних шляхів, носових отворів та рота м`якими предметами.

Обвинувачена ОСОБА_4 свою вину в скоєні інкримінованого їй кримінального правопорушення передбаченого ст. 117 КК України, визнала повністю та беззастережно. Суду показала, що всі обставини викладені в обвинувальному акту нею визнаються та не оспорюються, і вони відповідають дійсності. Вона дійсно напркинці літа чи восени 2025 року дізналась про те, що завагітніла, і приблизно на 13 тижні вагітності звернулась до лікарні, з метою переривання вагітності. Їй в лікарні повідомили, що пройшли строки можливого переривання вагітності, тому відмовили, та лікар сказала, що необхідно стати на облік. Однак на облік вона не стала, і приховала вагітність від чоловіка. Весь період до пологів, вона сильно переживала, що в сім`ї в них є вже четверо дітей, і на даний час іде війна, тому народивши дитину, чи зможуть вони її виховувати. Такий стан тривожності продовжувався майже весь період вагітності. В подальшому відчувши, що наступили пологи, вона взяла ніж, і пішла народжувати в іншу частину будинку. Як відбувались пологи і в подальшому вона позбавила життя дитину, вона добре не пам`ятає, так як все відбувалось з незрозумілих для неї на сьогодні обставин. Після пологів, вона втратила багато крові, і почала втрачати свідомість, після чого їй викликали швидку, доставили до лікарні, де їй надали медичну допомогу, і там вона зізналась у вчиненому. Після лікарні, вона усвідомивши, що зробила сильно шкодує про це, і вказала, що якби могла б повернути час назад, то цього б ніколи не зробила. Вину свою вона визнає повністю, у вчиненому щиро кається.

Потерпілий ОСОБА_6 , в судове засідання не з`явився, направивши на адресу суду заяву, в якій вказав, що він не взмозі з`явитись в судове засідання, в зв`язку з тим, що немає на кого залишити двоє малолітніх дітей. До своєї дружини, обвинуваченої ОСОБА_4 він претензій матеріального чи морального характеру не має. Просить суд не позбавляти її волі.

У відповідності до вимог ст. 349 КПК України, приймаючи до уваги добровільність позицій учасників судового розгляду, роз`яснивши їм права та відповідні наслідки, суд визначив обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченої, потерпілого, дослідженням характеризуючих особу обвинуваченої матеріалів справи.

Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК Україні зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

При цьому суд зазначає, що сторонами не заявлялось клопотань щодо належності та допустимості доказів, які надані сторонами в судовому засіданні.

Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.

З метою оцінки вказаних доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, установлення обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, а також з питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, судом досліджено процесуальні рішення, документи та інші матеріали, що подані стороною обвинувачення.

З врахуванням вимог ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, в межах висунутого органами досудового розслідування обвинувачення, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступних висновків.

За приписами ст. 337 ч.1 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Відповідно до вимог ст. 62 ч.2 Конституції України, загальних засад кримінального провадження, а саме ст. 17 ч.2 КПК України, задекларовано та гарантується державою, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

В свою чергу, на реалізацію зазначених вище засад кримінального провадження, ст. 92 ч.1 КПК України визначено, що обов`язок доказування винуватості особи у скоєнні злочину покладається на слідчого та прокурора.

З аналізу вказаних правових норм випливає, що законом зобов`язано виключно сторону обвинувачення довести провину особи у вчиненні злочину, який їй інкримінують.

Відповідно до вимог ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

За приписами ст. 91 КПК України визначено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, серед яких:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, дослідивши та оцінивши представленні стороною обвинувачення докази в їх сукупності, а також зваживши доводи сторони захисту, суд прийшов до висновку, що вина обвинуваченої ОСОБА_4 в умисному вбивстві матір`ю своєї новонародженої дитини відразу після пологів, в судовому засіданні доведена в повному обсязі і дії останньої підлягають кваліфікації за ст. 117 КК України.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_4 судом визнано щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обтяжуючих покарання обставин обвинуваченої ОСОБА_4 судом не встановлено. Суд не визнає як обтяжуючу обставину зазначену стороною обвинувачення в обвинувальному акті, вчинення кримінального правопорушення щодо іншої особи, з якою винний перебував у сімейних відносинах (п. 6-1 ч.1 ст. 67 КК України), так як диспозиція статті 117 КК України передбачає кримінальну відповідальність за вбивство матір`ю своєї новонародженої дитини відразу після пологів, тобто в даному випадку саме диспозицією статті визначено родинні відносини між матір`ю і дитиною, як ознака складу злочину, тому додатковому визнанню вказана обставина, як обтяжуюча, не підлягає.

Вивченням особи обвинуваченої ОСОБА_4 встановлено, що вона є уродженкою та жителькою АДРЕСА_1 , гр. України, заміжня, на утриманні 4 неповнолітніх дітей, не працює (декретна відпустка), є не судимою особою. За місцем проживання характеризується посередньо.

На обліку у лікаря-психіатра чи лікаря-нарколога не перебуває.

Згідно висновку експерта № 405 за результатами комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 28.05.2026:

1. У період часу, що відноситься до інкримінованого їй діяння, ОСОБА_4 не страждала на психічне захворювання, перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності.

2. В період часу, до якого відноситься інкриміноване їй діяння, ОСОБА_4 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

3. В період часу, до якого відноситься інкриміноване їй діяння, ОСОБА_4 могла повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

4. В теперішній час ОСОБА_4 на психічні розлади не страждає, перебуває поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності.

5. У даний час за своїм психічним станом ОСОБА_4 здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

6. ОСОБА_4 не потребує примусових заходів медичного характеру.

Експерт-психолог.

1. ОСОБА_4 притаманні: рівень функціонування інтелектуально-мнестичної сфери відповідає низькій нормі; інфантильність, замкненість, пасивність, байдужість, особисту ригідність та спрощеність. Обмеженість інтересів, примітивність кругозору. Емоційні реакції мало диференційовані. Нерішуча, прагне уникати конфліктних ситуацій.

2. Наявні індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_4 не мають вираженого характеру та не вплинули на її поведінку під час вчинення злочину.

3. ОСОБА_4 , з урахуванням її індивідуально-психологічних особливостей, була здатна усвідомлювати фактичний зміст своїх дій, повною мірою керувати ними та передбачати наслідки.

4. ОСОБА_4 в досліджуваний період (12.05.2026 року) не перебувала в такому емоційному стані, в тому числі й спричиненому психотравмуючою ситуацією, який вплинув на її свідомість і діяльність.

Вказані висновки що свідчать про осудність обвинуваченої.

Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_4 , суд враховує вимоги ст. ст. 50, 65 КК України, суспільну небезпеку скоєного нею кримінального правопорушення та ступінь тяжкості, особу обвинуваченої, її характеристику, відсутність судимості. Відповідно до ст. 12 цього ж Кодексу, обвинуваченою вчинено нетяжкий злочин, наявністю пом`якшуючих та відсутністю обтяжуючих покарання обставин.

В зв`язку з викладеним, виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та беручи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд приходить до висновку, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення

нею нових злочинів, буде призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції визначеної ст. 117 КК України, з врахуванням ч. 1 ст. 691 КК України, якою визначено, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Таке покарання відповідатиме принципам гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод, як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Приймаючи до уваги позицію державного обвинувача, потерпілого, суспільну небезпечність вчиненого злочину, обсяг заподіяної шкоди, особу обвинуваченої, яка посередньо характеризується, щиро розкаялася у вчиненому злочині, характер та ступінь її вини, а також те, що обвинувачена, запевнила суд, що стала на шлях виправлення, зробивши відповідні висновки, а також встановленні в судовому засіданні пом`якшуючі покарання обставини, перебування на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, які в сукупності дають суду підстави вважати, що виправлення обвинуваченої можливе без реального відбуття покарання, суд приходить до висновку про можливе застосувати відносно останньої ст. 75 КК України і звільнити її від відбування покарання з випробуванням, поклавши обов`язки визначенні ст. 76 ч. 1, п. п. 1, 2 КК України.

Враховуючи, що в судовому засіданні, стороною обвинувачення не виносилось питання про застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченої, суд вважає, що підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не має.

Процесуальні витрати понесенні на проведення експертиз, підлягають стягненню з обвинуваченої ОСОБА_4 , в дохід держави в повному обсязі, в сумі 18096,28 грн.

Питання речових доказів судом вирішено відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 50, 65, 117 КК України, ст. ст. 100, 368-371, 373-376, 615 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 117 КК України і призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на три роки.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк на два роки, якщо вона протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладенні на неї обов`язки.

Згідно ст. 76 ч.1 п.1, п.2 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_4 - не обирати.

Стягнути із засудженої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою АДРЕСА_1 в дохід держави понесенні процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 18096,28 грн. (вісімнадцять тисяч дев`яносто шість гривень 28 коп.).

Речові докази:

- тюль білого кольору з слідами РБК, рожеве простирадло зі слідами РБК, пластикове відро чорного кольору, жіночий халат білого кольору зі слідами РБК, фрагмент тканини білого

кольору з плямами РБК, штани спортивні чорного кольору зі слідами РБК, постільна білизна зі слідами РБК, пеленку біло-блакитного кольору з плямами РБК, покривало жовтого кольору з візерунком квітів з плямами РБК, покривало жовтого кольору з візерунком слоників з плямами РБК,вирізку верхньої частини матрацу, медичні препарати, які були вилученні під час огляду місця події 15.05.2026 домогосподарства ОСОБА_6 , і знаходяться на зберіганні в кімнаті речових доказів Тульчинського РВП ГУНП у Вінницькій області - знищити, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Тульчинського районного суду від 18.05.2026, на вищевказане майно, в кримінальному провадженні № 12026020180000162, внесеного в ЄРДР від 15.05.2026.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду через Тульчинський районний суд протягом тридцяти діб з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, його захиснику, прокурору, потерпілій.

В судовому засіданні відповідно до вимог ст. 615 ч.15 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежився проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя