Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №727/14193/24 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/14193/24

Провадження № 1-кп/727/29/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

судді: ОСОБА_1 ,

секретаря: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю прокурора: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого: ОСОБА_6 ,

захисника: ОСОБА_7 ,

потерпілого: ОСОБА_8 ,

розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024263020001017 від 11.10.2024 відносно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Зелена, Кельменецького району Чернівецької області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із вищою освітою, не працевлаштованого, одруженого, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України,

УСТАНОВИВ:

Відповідно до формулювання обвинувачення 23 вересня 2024 року, біля 14 години 00 хвилин, ОСОБА_6 , перебуваючи в приміщенні офісу агентства з нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2», що за адресою: АДРЕСА_2, в ході словесного конфлікту із ОСОБА_9 , який виник на підставі довготривалих неприязних відносин, через поділ майна, діючи з умислом на завдання фізичного болю, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій і відповідні наслідки та бажаючи їх настання, умисно, протиправно та безпідставно вчинив насильницькі дії відносно останнього, які виразились в застосуванні фізичної сили, а саме удушення обома руками шиї, а також шарпанні за верхній одяг. В результаті насильницький дій із застосуванням фізичної сили ОСОБА_6 завдав потерпілому ОСОБА_9 фізичного болю без спричинення тілесних ушкоджень.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 показав суду, що 23 вересня 2024 року, біля 14 години, ОСОБА_6 , зайшов в приміщенні офісу агентства з нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2», що за адресою: АДРЕСА_2, почав погрожувати через програні суди. В ході словесного конфлікту ОСОБА_6 схопив його за шию та відштовхнув від себе, він вдарився головою. Після чого ОСОБА_6 намагався продовжити фізичний вплив на нього, він відштовхувався, а його знайомий відтягнув ОСОБА_6 від нього, після чого останній покинув приміщення офісу.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала суду, що є дочкою потерпілого, 23 вересня 2024 року, зайшла до батька в офіс, біля 14 години в офіс зайшов ОСОБА_6 , почав погрожувати. В ході конфлікту ОСОБА_6 схопив батька за шию та відштовхнув від себе, він вдарився головою. Почала знімати відео конфлікту на телефон та разом з ОСОБА_11 спробувала розняти батька з ОСОБА_6 , який намагався продовжити конфлікт, після чого останній покинув приміщення офісу. Відео, яке є в матеріалах справи надала слідчому, яким саме шляхом не пам`ятає.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала суду, що вона є дружиною потерпілого, 23 вересня 2024 року, перебувала в офісі агентства з нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2», що за адресою: АДРЕСА_2 разом з чоловіком, дочкою та товаришем чоловіка ОСОБА_11 , біля 14 години в офіс зайшов ОСОБА_6 , почав погрожувати. В ході конфлікту ОСОБА_6 схопив за шию чоловіка та відштовхнув від себе, він вдарився головою. Донька та разом з ОСОБА_11 спробувала розняти чоловіка з ОСОБА_6 , який намагався продовжував конфліктувати, після чого останній покинув приміщення офісу.

Допитані в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , який знаходився в момент конфлікту в приміщенні офісу агентства з нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2», підтвердив покази потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 в частині його участі у вказаній події.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав суду, що працює дізнавачем Чернівецького РУП, проводив розслідування по вказаному кримінальному провадженні. Відеозаписи події передала дружина потерпілого, які були долучені до матеріалів провадження. Відеозапис передавався на ДВД-диску, пристрій на який здійснювався відеозапис не вилучався.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого йому діянні за ч.1 ст.126 КК України не визнав. Суду пояснив, що у них з потерпілим давній конфлікт з приводу майна. 23 вересня 2024 року була спроба захоплення спірного майна, біля обіду того ж дня, зайшов в приміщенні офісу агентства з нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2», що за адресою: АДРЕСА_2, в ході словесного конфлікту із ОСОБА_9 виникла штовханина, удари ніхто не наносив, двічі посадив ОСОБА_9 за стіл, останній не падав і не вдарявся, його відтягнули від ОСОБА_9 і він покинув приміщення офісу. ОСОБА_9 перший напав на нього, а він тільки захищався. 10 жовтня 2024 року була повторна спроба захоплення спірного майна і в той же день ОСОБА_9 написав заяву у поліцію про вчинення кримінального правопорушення по подіям, які відбулися 23.09.2024 року в приміщені офісу агентства з нерухомості «ІНФОРМАЦІЯ_2», вважає ці дії тиском на нього.

Сторона обвинувачення на доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КК України, посилалася на наступні докази:

- заяву ОСОБА_9 від 10.10.2024, згідно якої заявник вказує про вчинення 23.09.2024 хуліганства з боку ОСОБА_6 (т.1 а.с.15).

- Довідку від 23.09.2024 видану ОСОБА_9 , в якій зазначено діагноз струс головного мозку, забій м`яких тканин голови (т.1 а.с.31).

- Протокол проведення слідчого експерименту від 30.10.2024 за участі потерпілого ОСОБА_9 (т.1 а.с.34-37).

- Висновок експерта №806екс від 13.12.2024, згідно якого у ОСОБА_9 будь яких тілесних ушкоджень не виявлено, виставлений в медичних документах діагноз «струс головного мозку» не підтверджений об`єктивними клінічними даними (т.1 а.с.40-41).

- Протокол проведення слідчого експерименту від 30.10.2024 за участі ОСОБА_12 (т.1 а.с.46-49).

- Заява ОСОБА_12 про надання відеоматеріалів (т.1 а.с.50-51).

- Протокол огляду речей від 23.10.2024, згідно якого оглянуто відеозапис, наданий ОСОБА_12 , на яких зафіксовано фрагменти конфлікту між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (т.1 а.с.52-56).

- Протокол проведення слідчого експерименту від 30.10.2024 за участі ОСОБА_10 (т.1 а.с.62-65).

- Протокол проведення слідчого експерименту від 30.10.2024 за участі ОСОБА_11 (т.1 а.с.70-73).

Окрім того, стороною обвинувачення були надані суду інші документи, які є процесуальними рішеннями, відомостями, що характеризують особистість обвинуваченого чи інші рішення, які вирішують певні процедурні питання досудового розслідування, встановлюють чи визначають певні процесуальні статуси, або їх затверджують.

Оцінивши надані суду докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, дотримуючись загальних засад кримінального судочинства, а саме: верховенства права, законності, рівності перед законом і судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд викладає свої висновки.

Відповідно до ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Суд обґрунтовує вирок виключно на доказах розглянутих у судовому засіданні, за допомогою досліджених судом всіх доказів відбувається формування внутрішнього суддівського переконання про винуватість або не винуватість обвинуваченого.

Склад злочину - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин. Кожний склад злочину обов`язково складається з наступних елементів: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення, що виключає кримінальну відповідальність особи.

Частиною 1 статті 126 КК України кримінальну відповідальність встановлено за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Суб`єктивна сторона аналізованого складу кримінального правопорушення може характеризуватись лише виною у формі умислу, оскільки конструкція диспозиції ч.1 ст.126 КК України вказує на те, що кримінальна відповідальність за цією статтею настає лише за умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій.

У свою чергу, з об`єктивної сторони зазначений злочин характеризується тим, що ним охоплюються дії, які полягають у завданні удару, побоїв, вчиненні інших насильницьких дій. Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч.1 ст.126 КК України є настання суспільно небезпечного наслідку - фізичного болю. При цьому, відповідальність настає, якщо згадані вище насильницькі дії не спричинили тілесних ушкоджень, оскільки у протилежному випадку кримінальна відповідальність наставатиме за іншими статтями КК України.

Насильницькі дії - це будь-які дії, спрямовані на заподіяння фізичної чи психологічної шкоди, порушення недоторканності особи або погроза їх застосування.

Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло. Разом із тим, незважаючи на істотне значення психічної складової для встановлення ознаки фізичного болю, яка значною мірою залежить від сприйняття певних дій особою, щодо якої вони вчиняються, для встановлення ознак, передбачених ст.126 КК України, недостатньо лише оцінювати таке сприйняття потерпілим. Фізичний біль, як ознака, із якою закон пов`язує підставу кримінальної відповідальності має суб`єктивно-об`єктивний характер. Попри надання переваги першій (суб`єктивній складовій, як відчуття болю потерпілим), ця ознака має оцінюватись у сукупності із іншими ознаками та доказами, які можуть дати змогу оцінити ознаку фізичного болю з об`єктивної (незалежної) точки зору.

Твердження потерпілого про наявність у нього фізичного болю має знаходити своє підтвердження з позицій того, чи могли певні фізичні дії обвинуваченого, з урахуванням усіх обставин, спричинити фізичний біль, наявність якого уможливлює притягнення особи до кримінальної відповідальності.

В якості насильницьких дій, що спричинили фізичну біль потерпілому, які становлять об`єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, органом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні визначається, як удушення обома руками шиї та шарпанні за верхній одяг, в якості наслідку таких дій пропонується розцінювати фізичний біль.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Як зазначалось вище, окремі з ознак, які в сукупності становлять склад кримінального правопорушення, передбачений ст.126 КК України є оціночними. У свою чергу, від наявності обох цих ознак у фактичних обставинах, залежить вирішення питання про наявність в діях обвинуваченого відповідного складу кримінального правопорушення.

Вчинення насильницьких дій, з огляду на умисну форму вини аналізованого діяння, має передбачати усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків та бажання (або свідоме припущення) їх настання.

При цьому, встановлення відповідних суб`єктивних ознак значною мірою залежить від того, якими діями реалізуються об`єктивні ознаки. Заподіюючи удар, або їх сукупність, особа цілеспрямовано намагається здійснити насильницький вплив, який з великою ймовірністю призводить до фізичного болю. Водночас, за відсутності особливих обставин (за наявності яких побої свідомо вчиняється виключно для заподіяння фізичного болю), утримування в області шиї та шарпання за одяг, як зазначено в обвинувальному акті, слід розцінювати як менш небезпечне діяння, оскільки не має прямого наслідку у вигляді заподіяння фізичного болю і направлення умислу особи на його спричинення. З наведених міркувань, існують підстави для твердження про те, що здійснення утримування в області шиї та шарпання за одяг у наведених у обвинувальному акті умовах, не може оцінюватись як вчинення дій, за які ст.126 КК України передбачена кримінальна відповідальність.

Суд керується ч.3 ст.373 КПК України, за якою обвинувальний вирок не може ґрунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, якою встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст.85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність, чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

При оцінці доказів суд враховує, що показання надані свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , які є донькою та дружиною потерпілого, та ОСОБА_11 , який є товаришем потерпілого, вказують на наявність конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , але їх покази не свідчать про завдання фізичного болю потерпілому.

Також суд враховує, що з переглянутих у судовому засіданні відеофайлів, які приєднанні до матеріалів справи в якості речового доказу, судом не встановлено, що ОСОБА_6 душив обома руками шию, а також шарпав за верхній одяг потерпілого ОСОБА_9 чи вчиняв інші дії, які могли завдати останньому фізичного болю. Судом встановлено, що тривалість відео близько 2 секунд, на якому не повністю зафіксовано перебіг подій. З відео вбачається, що між обвинуваченим і потерпілим є конфлікт під час якого обвинувачений однією рукою тримав потерпілого в області шиї, а потерпілий однією рукою тримав обвинуваченого в області потилиці, а іншою рукою тримав руку обвинуваченого.

Об`єктивних даних про те, що потерпілий ОСОБА_9 від дій обвинуваченого ОСОБА_6 відчував фізичний біль, судом не встановлено. Саме твердження потерпілого про відчуття ним фізичного болю, не може беззаперечно свідчити про те, що він дійсно від дій обвинуваченого відчував фізичний біль.

Крім того, у відповідності до висновку експерта від 13.12.2024, у ОСОБА_9 будь яких тілесних ушкоджень не виявлено, виставлений в медичних документах діагноз «струс головного мозку» не підтверджений об`єктивними клінічними даними.

Не менш важливо оцінити фактор подальшої поведінки потерпілого, а саме, подання ним заяви про вчинення кримінального правопорушення тільки 10.10.2024, тоді як сама подія сталася 23.09.2024, тобто через 18 днів після вказаних подій.

Сторона обвинувачення не надала суду переконливих доказів вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України. В ході судового розгляду не було встановлено належних і допустимих доказів на доведення вини ОСОБА_6 у вчиненні даного кримінального правопорушення, а тому суд доходить висновку, що відповідно до цього обвинувачення в діях ОСОБА_6 відсутня як об`єктивна так і суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суд керується стандартом доведення, визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що передбачають: «Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом». «Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Додержуючись принципу презумпції невинуватості, суд всі сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого тлумачить на його користь.

Стаття 22 КПК України визначає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин передбачених ст.91 цього Кодексу покладається на прокурора, а в установлених цим кодексом випадках на потерпілого. Обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що серед основних засад судочинства закріплено, зокрема, такі, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист.

Відповідно до роз`яснень ч.2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 01.11.1996 за №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід враховувати, що відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 №1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст.368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України Законом від 17.07.1997 за №457/97/ВР, встановлено, що кожному гарантовано право на справедливий розгляд справи щодо нього незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону, та застосування презумпції невинуватості. Відповідно до ч.2 цієї Конвенції, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинуватою доти, доки її вину не буде доведено згідно з законом.

При вирішенні питання про вину обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06.12.1998 Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

У ст.7 КПК України закріплено найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 284 цього Кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За встановлених фактичних обставин, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 складу кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 126 КК України.

Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Речовими доказами суд розпоряджається згідно вимог 100 КПК України.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 не обирався.

Керуючись статями 368, 370, 373-374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 126 КК України та виправдати на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, за відсутністю в його діях складу кримінального проступку.

Речовий доказ: носії інформації - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Чернівецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам процесу.

Суддя ОСОБА_1