Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №645/3904/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/3904/26

Провадження № 2/645/2902/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Спесивцева О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Асєєвої К.М,

представника позивача – Поліхранової Ю.В. (в режимі відеоконференції)

відповідача – Реуцького О.Г. (в режимі відеоконференції)

представника відповідача – Стрюк Н.О. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення аліментів на утримання дітей,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Поліхранова Ю.В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 25000,00 грн. щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, а також ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 25000,00 грн. щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дати надання позовної заяви до досягнення дитиною повноліття та судові витрати в розмірі 30000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що 27.03.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач, відповідач та їх спільні діти є громадянами України. У 2023 році родина була вимушена евакуюватися до Республіки Молдова, де і проживають. Вказує, що на даний час позивач та відповідач проживають окремо. На момент звернення до суду діти проживають з позивачкою в центрі допомоги та захисту жертв та потенційних жертв торгівлі людьми Міністерства праці та соціального захисту Республіки Молдова зі статусом жертв домашнього насильства. Вказує, що вона створює всі умови для безпечного та гармонійного розвитку спільних дітей, несе значні та постійні витрати на утримання та розвиток дітей. Зокрема, діти на даний час перебувають в евакуації за межами України, у зв`язку з чим їх повсякденне життя супроводжується додатковими труднощами, пов`язаними зі зміною місця проживання, мовного середовища та відривом від звичного оточення. Зазначає, що оскільки з відповідачем домовленості щодо матеріального забезпечення дітей вони не дійшли, в зв`язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом. Також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А.А. від 22.04.2026 р. у справі №990SCCV/60/26 провадження № 61-136вп26 визначено підсудність цивільної справи Немишлянському районному суду м. Харкова.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

21.05.2026 року до суду від представника відповідача – адвоката Стрюк Наталії Олександрівни, надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що весь час перебування у шлюбі відповідач забезпечував родину, активно приймав участь у житті сім`ї та розвитку дітей, приділяв їм дуже багато часу, сплачував за свій рахунок всі потреби сім`ї: винайм квартири у м.Кишиневі, комунальні рахунки, навчання дітей, відпустки, ліки, продукти харчування тощо. Весь цей час дбав про родину, піклувався про неї, приділяв багато уваги своїй родині. Наразі відповідач докладає максимум зусиль щодо врегулювання спірних питань між ними без застосування надмірних емоцій, намагається всі непорозуміння врегулювати мирним шляхом. Зокрема, просив надати йому можливість бачитися та спілкуватися з дітьми, в добровільному порядку надавати матеріальну допомогу в утриманні дітей, сплачувати навчання, кружки та секції, звернутися до сімейного психолога, зустрітися у присутності адвокатів з обох сторін. Проте, відповідач не йде на контакт, конструктивних зустрічей не відбувається, які б дали змістовний результат по вирішенню конфлікту. Позивачка системно уникає не тільки будь-якого особистого спілкування з відповідачем, але і не бажає прийти до якогось мирного врегулювання всіх питань через представників (адвокатів), органів опіки та піклування. Вважає, що свій вклад у веденні спільного бюджету піклуванні та збереженні сім`ї відповідач, робив та робить у повному обсязі, оскільки він офіційно працевлаштований і всю свою заробітну плату розподіляв на задоволення потреб сім`ї: продукти харчування, ліки, навчання, комунальні послуги, відпустки та інші потреби. А тому вказує, що позивач не надала суду жодних доказів, що відповідач ухиляється від надання в добровільному порядку фінансової допомоги на утримання дітей та доказів, що саме вона несе значні витрати на утримання та розвиток дітей. Також вважає необґрунтованими та завищеними заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн.

29.05.2026 року до суду від представника позивача – адвоката Поліхранової Ю.В. надійшли додаткові письмові пояснення, в яких просить задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.06.2026 року витребувано, у Головного управління ДПС у Харківській області відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за період з 01 січня 2025 року по 01 червня 2026 року; у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування (довідка форми ОК-5) щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за період з 01 січня 2025 року по 01 червня 2026 року; від Акціонерного товариства «Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" відомості, які становлять банківську таємницю, а саме детальну виписку по всіх рахунках ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , відкритих в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01 січня 2025 року по 18.06.2026 року; від Акціонерного товариства "ВСТ БАНК" відомості, які становлять банківську таємницю, а саме детальну виписку по всіх рахунках ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , відкритих в АТ "ВСТ БАНК" за період з 01 січня 2025 року по 18.06.2026 року.

Ухвалою суду від 01.07.2026 року повторно витребувано докази від Акціонерного товариства «Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та Акціонерного товариства "ВСТ БАНК".

До суду надійшли витребувані докази.

Також сторони під час розгляду справи зверталися до суду із клопотаннями про долучення доказів, які були задоволені судом.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідач не ухиляється від надання в добровільному порядку фінансової допомоги на утримання дітей.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 27.03.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (актовий запис №261).

Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач, відповідач та їх спільні діти є громадянами України.

Сторонами не заперечувалося, що з 2023 року родина фактично проживає в Республіці Молдова.

Позивач вказувала, що станом на час звернення до суду діти проживають разом з нею в центрі допомоги та захисту жертв та потенційних жертв торгівлі людьми Міністерства праці та соціального захисту Республіки Молдова. Відповідач проживає окремо.

Представник позивача вказувала, що під час судового розгляду позивач разом з дітьми вже переїхали на орендовану позивачем квартиру.

Позивач зазначає, що оскільки з відповідачем домовленості щодо матеріального забезпечення дітей вони не дійшли, в зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини, дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно з частиною 1 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Суд зазначає, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення для справи.

При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу), приблизний перелік яких наводиться у частині 1 даної статті (Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі). Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення.

При отриманні доходу в натурі проводиться грошова оцінка такого натурального надання особі, а потім з отриманих сум стягуються аліменти. Проте вартість натурального надання може суттєво варіюватися, а крім того, щомісяця вчиняти переоцінку натурального надання дуже складно. Тому замість частки від доходу платника аліментів у якості аліментів суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, про що у свою чергу наголошує постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. N 3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (п. 17).

Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, може бути згодом збільшений чи зменшений судом на вимогу як платника аліментів, так і одержувача аліментів.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Закон визначає аліменти саме як кошти, шо необхідні та достатні для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону матеріально утримувати дитину до повноліття зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 09.02.2025р. по справі №693/1218/20.

Згідно зі ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особливістю даної категорії справи є те, що, враховуючи необхідність забезпечення інтересів неповнолітньої дитини, саме платник аліментів зобов`язаний довести перед судом наявність обставин, які б свідчили про його неспроможність сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Отже, виходячи з закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, а відсутність також доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення від обов`язку утримувати дитину, суд прийшов до висновку про існування обов`язку у відповідача матеріально утримувати свою дитину.

При цьому, відповідач під час розгляду справи також не заперечував обов`язку матеріально утримувати своїх дітей та наголошував, що не відмовляється утримувати своїх дітей та бажає в майбутньому це робити.

Судом враховується факт несення відповідачем витрат на утримання дітей, перерахування грошових коштів доньці, оплати навчання, купівлі квитків тощо, що фактично не заперечувалось сторонами, проте відповідач, як батько в силу закону зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При цьому спір щодо надання матеріальної допомоги на утримання дитини може містити незгоду між батьками як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.

Отже, в разі спору суд має вирішити питання не лише щодо стягнення аліментів, а й визначити їх розмір.

В даному випадку звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини свідчить про наявність спору щодо надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дітей.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Водночас із роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у листі «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» №24-754/0/4-13 від 16.05.2013, вбачається, що суд приймає документи, складені мовами іноземних держав, за умови супроводження їх нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.

Зазначене узгоджується і з практикою Верховного Суду, зокрема аналогічний висновок прослідковується у постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/4473/17.

На підставі викладеного, надані сторонами документи, які складені іноземною мовою без перекладу їх на українську мову та не засвідчені належним чином у нотаріальному порядку, не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі, оскільки не оформлені в установленому законом порядку, що не дозволяє суду встановити дійсний зміст таких документів.

Разом з тим, оцінивши в сукупності інші надані сторонами та витребувані судом докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приймаючи до уваги обставини які не оскаржувалися сторонами під час розгляду справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.

При визначенні розміру аліментів на утримання дітей суд враховує, майновий та сімейний стан відповідача, відсутність обставин, що свідчили б про неможливість відповідача сплачувати аліменти у заявленому позивачем розмірі, факт того, що діти станом на час розгляду справи проживають за межами території України, що збільшує витрати на їх утримання, зокрема, в частині сплати оренди на житло, навчання та інших пов`язаних з цим витрат, а тому вважає встановлення розміру аліментів на утримання дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 25000,00 грн. на кожну дитину щомісячно, є справедливим та обґрунтованим, таким що відповідає засадам розумності та виваженості, є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку та потреб дітей та не призведе до надмірного матеріального тягаря для відповідача.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема й розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів. Індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які проводять відповідні відрахування аліментів із доходу платника аліментів.

Суд роз`яснює, що розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення вимог.

Також, потрібно врахувати, що відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Таким чином, аліменти потрібно стягнути з дня пред`явлення позову.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 179 СК України, неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 186 СК України, за заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачення аліментів. У разі нецільового витрачення аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділення Державного ощадного банку України.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

З приводу вимоги позивача про стягнення на її користь судових витрат на правничу допомогу , суд дійшов висновку про наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 абзаци перший та другий підпункту 3.2. пункту 3 мотивувальної частини (справа про право на правову допомогу) вказав, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до частини першої статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч.ч.4-5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивач надав суду копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 1-01.03/26 від 01.03.2026 року, укладений між адвокатом Поліхрановою Ю.В. та ОСОБА_1 , а також детальний опис робіт (наданих послуг) за вказаним договором від 30.03.2026 року, копію ордеру на надання правничої допомоги серії та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону№5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно правової позиції, яка відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18.

Крім того, Верховний Суд свого часу зазначав, що «… суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не є обґрунтованою та є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, досліджених та підготовлених доказів, обсягу нормативно-правових актів, використаних адвокатом та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг з розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу … дійшовши висновку про неспівмірність розміру витрат на правничу, суди першої та апеляційної інстанцій не визначили розмір судових витрат на правничу допомогу, який має бути відшкодований» (пункти 81 та 82 постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, згідно частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 30000 грн. є неспівмірними складності справи, а тому дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 гривень 00 коп. за розгляд справи у суді першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 206, 258-259, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. з індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову, тобто з 31 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп. з індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову, тобто з 31 березня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Поліхранової Ю.В про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: адвокат Поліхранова Юлія Вікторівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №004804 від 20.06.2022 року.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: адвокат Стрюк Наталія Олександрівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1975 від 16.02.2019 року.

Повний текст рішення складено 27.07.2026 року.

Головуючий суддя О.В. Спесивцев