Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №757/55145/23-ц — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 757/55145/23-ц

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Пашковського Д.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочинів удаваними,-

В С Т А Н О В И В :

30.11.2023 ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_4 про визнання правочинів удаваними, в якому просив визнати удаваними договір позики №1 від 28.05.2020 та договір позики №2 від 28.05.2020.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06.12.2023 у справі № 757/55145/23-ц справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочинів удаваними передано на розгляд до Подільського районного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2024 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 09.06.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінігретта» для ведення спільної підприємницької діяльності. Основним видом діяльності підприємства за КВЕД-2010 є 46.31 Оптова торгівля фруктами і овочами. Відповідно до установчих документів Товариства частки статутного капіталу розподілені наступним чином: ОСОБА_3 належить 5% статутного капіталу, ОСОБА_4 - 95% статутного капіталу. Директором Товариства призначено ОСОБА_3 .

З метою інвестування коштів у підприємство ОСОБА_4 передавав ОСОБА_3 як директору Товариства готівкові кошти, які останній частково вносив на рахунок підприємства, а частково здійснював перерахунки третім особам в інтересах Товариства. Внесення коштів ОСОБА_4 оформлювалось ОСОБА_3 у вигляді внесків до статутного капіталу та в якості поворотної фінансової допомоги. Внесені грошові кошти витрачалися на оренду офісу, придбання товару тощо, тобто на потреби компанії.

З метою просування товару, яке реалізовувало підприємство, збільшення кількості покупців та розширення ринку Директор Товариства неодноразово приймав участь від імені та в інтересах ТОВ у спеціалізованих виставках, як в Україні, так і за кордоном.

Також для збільшення обсягів реалізації товарів на замовлення ТОВ «Вінігретта» підрядною організацією був розроблений проект мобільного додатку ІНФОРМАЦІЯ_2 для відслідковування ціни на свіжі овочі та фрукти по всьому світу в режимі онлайн. Ідея розробки такого додатку була погоджена ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , як співвласником. З метою реєстрації додатку як знаку для товарів і послуг ТОВ «Вінігретта» уклало з ДП «Укрпатент» відповідний договір. Права інтелектуальної власності та торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_2» належать ОСОБА_3 . Крім того, була зареєстрована комп`ютерна програма (мобільний додаток» «ІНФОРМАЦІЯ_2»).

Позивач вказує, що ним, як директором ТОВ «Вінігретта» та його співзасновником, вживалися всі необхідні дії для того, аби спільне з відповідачем підприємство було успішним та приносило прибуток, проте очікуваної прибутковості реалізація проекту не принесла.

У зв`язку з цим ОСОБА_4 почав вимагати особисто у ОСОБА_3 повернення коштів, які він інвестував у спільне підприємство ТОВ «Вінігретта».

28.05.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики №1, відповідно до якого розмір позики становить 346 200,00 грн та 56 795,00 доларів США, а строк позики становить 216 календарних днів.

Позивачем звернуто увагу, що відповідно до п. 3.2 договору позики факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною Позичальником в момент передачі йому суми позики. У той же день, 28.05.2020 ОСОБА_3 була складена розписка, у якій Позичальником прямо зазначено, що для здійснення проекту «ІНФОРМАЦІЯ_2» Позичальник отримав від Позикодавця в період з квітня по листопад 2018-го року наступні суми: 1) 346 200,00 грн, 2) 56 795,00 доларів США. Тобто момент передачі суми позики не відповідає моменту написання Позивачем розписки, а проміжок часу між фактичним отриманням грошових коштів та складенням розписки становить близько двох років. У розписці вказана мета, з якою передавалися грошові кошти, при цьому будь-яких посилань на договір позики у розписці немає, тому вона не може засвідчувати факт отримання коштів саме на підставі договору позики.

Позивач зазначає, що грошові кошти витрачалися ним на реалізацію проекту «ІНФОРМАЦІЯ_2», а тому зміст правовідносин, які склалися між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідає саме інвестиційній діяльності.

Також позивачем зазначено, що договір позики №1 є удаваним правочином, оскільки у сторін була інша воля, спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені договором позики №1 та розпискою. Насправді вчинений сторонами правочин можна визначити як змішаний за своєю природою договір, що містить ознаки договорів доручення, спільної діяльності та безповоротної фінансової допомоги.

Окрім того, 28.05.2020 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики №2, відповідно до якого ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 у позику грошові кошти у розмірі 15 350 доларів США.

28.05.2020 ОСОБА_3 склав розписку, згідно якої отримав від ОСОБА_4 кошти в розмірі 15 350 доларів США і зобов`язувався їх повернути не пізніше 21.06.2021.

Позивач вказує, що підписаний ОСОБА_3 на вимогу ОСОБА_4 договір позики №2 від 28.05.2020, на якому ґрунтуються вимоги Позивача, не відповідає змісту правових відносин, які фактично склались між Позивачем та Відповідачем, та є удаваним правочином, адже ці кошти, так само як і кошти за договором позики №1 від 28.05.2020, витрачались на потреби компанії.

06.03.2024 від адвоката Пашковського Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_4 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено про невизнання позовних вимог з огляду на наступне.

Між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено договір позики №1, за умовами якого Позикодавець передав Позичальнику позику в розмірі 346 200,00 грн. та 56 795 доларів США строком на 216 календарних днів.

28.05.2020 Позичальник склав розписку, згідно якої отримав від Позикодавця кошти в розмірі 346 200,00 грн. та 56 795 доларів США і зобов`язувався повертати згідно графіка, але не пізніше 01.01.2021.

28.05.2020 між ОСОБА_4 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено договір позики №2, за умовами якого Позикодавець передав Позичальник позику в розмірі 15 350 доларів США строком на 365 календарних днів.

28.05.2020 Позичальник склав розписку, згідно якої отримав від Позикодавця кошти в розмірі 15 350 доларів США і зобов`язався повернути їх не пізніше 01.06.2021.

Жодних коштів за вищезазначеними договорами ОСОБА_3 не повернув ОСОБА_4

21.02.2023 рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області по справі № 361/2964/21 стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики №1 від 28.05.2020: основний борг 346 200,00 грн, 56 795 доларів США, пеня 162 480,19 грн, інфляційні втрати 8 007,61 гр, 3% річних 2 390,20 грн та 392,12 доларів США. Рішення набрало законної сили та не оскаржувалося в апеляційному порядку.

У відзиві представник позивача вказує, що у цивільній справі № 361/2964/21 встановлені преюдиційні обставини (факти) про правовідносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за договором позики №1 від 28.05.2020, факт передачі коштів за розпискою та порушення зобов`язань ОСОБА_3 щодо неповернення отриманих коштів, а тому позов у справі №757/55145/23-ц направлений на ухилення від сплати заборгованості за договором позики №1 від 28.05.2020 за рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2023 по справі № 361/2964/21.

Також, посилаючись на висновки Верховного Суду, вказує, що волевиявлення сторін договорів позики №1 та №2 від 28.05.2020 були спрямовані на встановлення правовідносин позики і сторони не мали на меті приховати інший правочин, адже після укладення договорів у сторін не настали інші права та обов`язки, ніж ті, що передбачені самими договорами позики.

06.03.2024 представником відповідача - адвокатом Пашковським Д.В. подано клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

07.03.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

07.03.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано клопотання про виклик свідка ОСОБА_5

07.03.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано клопотання про приєднання до матеріалів справи копії акту опитування особи ( ОСОБА_6 ), якій відомі фактичні обставини.

Ухвалою суду від 07.03.2024 клопотання представників сторін про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, замінено засідання з розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

13.03.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив.

29.03.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано відповідь на відзив, у якій заперечується преюдиційність для даної справи рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2023 у справі №361/2964/21, оскільки Броварським міськрайонним судом Київської області не досліджувалося питання удаваності правочину, а в мотивувальній частині рішення відсутні встановлені обставини, які б могли бути преюдиційними. Зазначено, що належним способом захисту у даному випадку є саме визнання договорів позики удаваними, а не оспорювання договорів, а також що кошти, отримані за договорами позики, були спрямовані на розвиток ТОВ «Вінігретта». Підписання договорів було вчинено під тиском відповідача, а пункти договору не погоджувалися з ним і є сталими в кожному договорі.

12.04.2024 представником відповідача - адвокатом Пашковським Д.В. подано заперечення на заяву представника позивача від 07.03.2024 про виклик свідка.

12.04.2024 представником відповідача - адвокатом Пашковським Д.В. подано заперечення на відповідь на відзив, в якій наведено цитування рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2023 у справі №361/2964/21 та зазначено про дослідження Броварським міськрайонним судом Київської області обставин, які є преюдиційними для даної справи. Вказано, що жодних підтверджень виникнення інших правовідносин між позивачем та відповідачем, окрім правовідносин з договорів позики, не надано. Позивачем не надано доказів підписання договорів позики під тиском і того, що пункти договору не погоджувалися сторонами договору.

16.04.2024 представником відповідача - адвокатом Пашковським Д.В. подано клопотання про визнання неналежним, недостовірним та недостатнім доказу - акту опитування особи, якій відомі фактичні обставини, пов`язані із наданням правової допомоги Клієнту від 24.11.2023.

25.04.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано заяву про приєднання доказів до матеріалів справи копії відповіді «Tuluko Group OU» (попередня назва компанії Lenal Digital Production OU) від 12.04.2024 на адвокатський запит адвоката Лозіцького Артура від 10.10.2023.

12.06.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано заяву про зміну предмета позову, в якій вказано на наявність у договорах позики ознак договору доручення, спільної діяльності і безповоротної фінансової допомоги, та змінено позовні вимоги, у відповідності до яких позивач просить:

- визнати Договір позики №1 від 28.05.2020 удаваним правочином;

- визнати Договір позики №1 від 28.05.2020 таким, що мав на меті приховати змішаний договір, який містить ознаки договорів доручення, спільної діяльності і безповоротної фінансової допомоги;

- визнати Договір позики №2 від 28.05.2020 удаваним правочином;

- визнати Договір позики №2 від 28.05.2020 таким, що мав на меті приховати змішаний договір, який містить ознаки договорів доручення, спільної діяльності і безповоротної фінансової допомоги.

Ухвалою суду від 31.07.2024 прийнято заяву представника позивача Боднар А.М. від 12.06.2024 про зміну предмету позову у справі та встановлено відповідачу строк для подання відзиву та доказів, що підтверджують заперечення проти позовних вимог, викладених у заяві про зміну предмета позову від 12.06.2024, тривалістю п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.

14.08.2024 представником відповідача - адвокатом Пашковським Д.В. подано відзив на позовну заяву, у якому вказано на відсутність ознак договору спільної діяльності в договорах позики від 28.05.2020, що підтверджується тим, що авторські права на програмний продукт «ІНФОРМАЦІЯ_2» зареєстровані на ім`я позивача, а заявка на торгову марку «ІНФОРМАЦІЯ_2» також подавалася ОСОБА_3 , що не пов`язане з діяльністю ТОВ «Вінігретта». Вказано на відсутність ознак договору безповоротної фінансової допомоги в договорах позики від 28.05.2020, оскільки договір безповоротної фінансової допомоги є одностороннім правочином, натомість договори позики від 28.05.2020 є двосторонніми правочинами із взаємними правами та обов`язками сторін, а із боргових розписок не вбачається можливість не повернення позик. Також вказано на відсутність ознак договору доручення в договорах позики від 28.05.2020, оскільки в них не міститься чітко визначених юридичних дій, які належить вчинити повіреному в інтересах довірителя, а матеріали справи не містять довіреності відповідача, виданої позивачу на вчинення юридичних дій.

26.08.2024 представником позивача - адвокатом Боднар А.М. подано відповідь на відзив, в якому вона вказує на помилкове тлумачення відповідачем поняття змішаного договору, яке включає в себе елементи різних договорів, а не включає в себе істотні умови кожного із договорів. Повторно вказує на відсутність преюдиційного значення рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2023 у справі №361/2964/21.

Також повторно вказує на зміст розписки, відповідно до якого кошти передавалися задля розвитку проекту «ІНФОРМАЦІЯ_2», який створювався з метою реалізації господарської діяльності ТОВ «Вінігретта» та, відповідно, задля отримання прибутку у майбутньому. Зазначає, що аргумент відповідача про те, що позивач подавав заявки на реєстрацію торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_2» та авторського права на програмний продукт «ІНФОРМАЦІЯ_2» для особистої користі, не заслуговує на увагу суду, адже відповідні дії вчинялися саме в інтересах ТОВ «Вінігретта», оскільки між ТОВ «Вінігретта» та ДП «Український інститут інтелектуальної власності» було укладено договір про надання послуг інформаційного пошуку на тотожність та схожість позначення.

У судовому засіданні 11.09.2024 судом залишено без розгляду заяву представника позивача адвоката Боднар А.М. про виклик свідка у зв`язку з клопотанням представника позивача про залишення заяви без розгляду, а також продовжено позивачу строк для подання доказу та долучено подані докази до матеріалів справи.

27.11.2024 представником відповідача - адвокатом Пашковським Д.В. подано додаткові пояснення у справі, у яких представник зауважив, що вчинення директором ТОВ «Вінігретта» витрат на здійснення пошуку на тотожність і схожість позначення торгової марки «ІНФОРМАЦІЯ_2» за договором з ДП «Український інститут інтелектуальної власності» в особистих інтересах позивача доводить, що позивач діяв у вигаданих підприємницьких діях. Зазначені дії можуть свідчити про привласнення і розтрату коштів, що належать ТОВ «Вінігретта», в особистих інтересах позивача - з метою стати в подальшому одноосібним власником знаку для товарів і послуг, та твору.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити із урахуванням заяви про зміну предмета позову.

Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 09.06.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінігретта».

Відповідно до Статуту ТОВ «Вінігретта», затвердженого протоколом загальних зборів учасників №1 від 09.06.2017, його учасниками є ОСОБА_4 , якому належить 95% статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті складає 247 000,00 гривень та ОСОБА_3 , якому належить 5% статутного капіталу, що в грошовому еквіваленті складає 13 000,00 гривень.

Відповідно до п. 2.1 Статуту ТОВ «Вінігретта» воно створене для здійснення підприємницької, виробничої та комерційної діяльності з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Згідно з п. 2.2 Статуту ТОВ «Вінігретта» предметом його діяльності є, серед іншого, оптова торгівля фруктами і овочами.

З розділу 3 Статуту ТОВ «Вінігретта» слідує, що джерелами формування майна Товариства є: внески учасників; доходи від реалізації продукції (послуг). а також від інших видів господарської діяльності; кредити банків та інших кредиторів: інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Внеском учасника можуть бути: будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; права користування (орендні права) будинками, спорудами та обладнанням; інші майнові та особисті немайнові права, в тому числі на інтелектуальну власність; грошові кошти в гривнях та іноземній валюті.

Відповідно до п. 5.1 Статуту ТОВ «Вінігретта» статутний капітал Товариства складається з вартості вкладів його учасників.

Відповідно до наказу №1-к від 01.07.2017 ОСОБА_3 приступив до виконання обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінігретта» з 02.07.2017.

28.05.2020 між сторонами укладено договір позики, відповідно до пункту 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 Договору позики, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим Договором позики строк.

Згідно з п. 2.1 Договору позики №1 розмір позики становить 346 200 грн та 56 795 доларів США.

Відповідно до п. 3.2 Договору позики №1 факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Згідно з п. 4.1 Договору позики №1 строк позики становить 216 календарних днів.

Отримання грошових коштів підтверджено розпискою, написаною власноручно ОСОБА_3 , відповідно до якої для реалізації проекту ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з квітня по листопад 2018 року ним отримано від ОСОБА_7 наступні суми:

- 346 200 (триста сорок шість тисяч двісті) гривень;

- 56 795 (п`ятдесят шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) доларів США.

У власноручно написаній розписці ОСОБА_3 вказав, що прийняв вказані суми як такі, що потребують повернення ним, а процес повернення не буде залежати від результатів його проекту.

Факт укладення сторонами Договору позики №1 також встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2023 по справі № 361/2964/21, яким стягнуто з позивача на користь відповідача заборгованість за договором позики від 28.05.2020 в розмірі 346200 (триста сорок шість тисяч двісті) гривень 00 копійок, та 56795 (п`ятдесят шість тисяч сімсот дев`яносто п`ять) доларів США.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Також встановлено, що 28.05.2020 між сторонами укладено договір позики №2, відповідно до пункту 1.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 Договору позики №2, а позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим Договором позики №2 строк.

Згідно з п. 2.1 Договору позики №2 розмір позики становить 15 350 доларів США.

Відповідно до п. 3.2 Договору позики №2 факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Згідно з п. 4.1 Договору позики №2 строк позики становить 365 календарних днів.

Отримання грошових коштів підтверджено розпискою, написаною власноручно ОСОБА_3 , відповідно до якої ним отримано від ОСОБА_4 гроші у сумі 15 350 доларів США у вигляді позики та зобов`язується повернути їх у строк до 01.06.2021, згідно договору позики №2 від 28.05.2020.

Факт укладення договорів позики та надання розписок не заперечується сторонами по справі.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 154/3443/18.

Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, метою договору позики є отримання однією особою від іншої коштів для певних (власних) потреб та наявність обов`язку у такої особи повернути кошти у порядку та строки визначені договором чи то позики, чи то кредитного договору.

Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц зроблено наступний правовий висновок щодо розписки як договору позики: договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що «за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.06.2022 у справі №576/564/21 (провадження №61-19258св21) вказано, що: «якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України). У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України). За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином».

У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин за своєю формою прикриває реальний правочин.

Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.

Для вчинення удаваного правочину необхідна спільна мета двох сторін приховати інший правочин, який бажають вчинити обидві сторони та настання відповідних результатів. Таким чином, обов`язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Таким чином, оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору позики та з`ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Для визнання договору позики удаваним слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо, приховуючи, що між ними укладено інший договір, а їх дії були направлені на приховання справжньої волі, досягнення інших правових наслідків та отримання якоїсь особистої користі. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12, 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14.11.2012 у справі № 6-133 цс 12, від 07.09.2016 у справі № 6-1026 цс 16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07.11.2018 у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992 св 18), від 21.08.2019 у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30.03.2020 у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822 св 20).

У позовній заяві позивач вказував, що зміст правовідносин, що склалися між сторонами насправді відповідає інвестиційній діяльності, а не договору позики.

Натомість, у заяві про зміну предмета позову позивач вказує на наявність у договорах позики ознак договору доручення, спільної діяльності і безповоротної фінансової допомоги.

Вказані доводи позивача відхиляються судом з огляду на таке.

Перш за все суд звертає увагу на те, що позиція позивача у справі, який спочатку стверджує про наявність одних правовідносин, а потім змінює свою позицію, вказуючи на наявність інших правовідносин, відмінних від первісно вказаних, вказує на процесуальну непослідовність та невизначеність позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів).

Згідно з ч.ч. 1, 3 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

Досліджені судом договори позики не містять опису об`єкта підприємницької діяльності, в який мала бути вкладена позика та опису інвестиційного проекту, тобто мета позики не визначена і не дозволяє кваліфікувати її як інвестицію.

Натомість, у власноручно складеній розписці ОСОБА_3 вказав, що повернення позики не залежить від результатів діяльності проекту, що не відповідає концепції про інвестиційний характер коштів, адже не свідчить про внесок у спільну діяльність чи будь-яку залежність від комерційного результату певного проекту.

Відповідно до ст.ст. 1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

З аналізу договорів позики та боргових розписок до них убачається, що вони не містять координації спільних дій сторін або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інших дій, притаманних спільній діяльності.

Окрім того, сторонами було засновано юридичну особу - ТОВ «Вінігретта», як вказує позивач, для здійснення спільної діяльності з продажу фруктів та овочів, тоді як договір спільної діяльності передбачає спільну діяльність без створення юридичної особи.

Згідно з п. 14.1.257 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Тобто, сутність безповоротної фінансової допомоги полягає у наданні однією особою іншій особі грошових коштів без обов`язку останньої щодо повернення цих грошових коштів.

Водночас, у даній справі договорами позики та розписками до них встановлений обов`язок позичальника щодо повернення грошових коштів у визначений строк, що не відповідає визначенню безповоротної фінансової допомоги.

Як унормовано статтею 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Згідно зі ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Договори позики та розписки до них не містять доручень на вчинення певних юридичних дій, натомість вказують на особистий борг із безумовним обов`язком повернення.

Будь-які інші документи, які б вказували на надання доручення на вчинення певних юридичних дій, у матеріалах справи відсутні.

З огляду на вказане, позивачем не доведено спрямованість волі сторін в договорах позики на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені договорами позики, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, а також не доведено настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені договорами позики.

Як на доказ здійснення витрат грошових коштів, отриманих у позику, для досягнення спільної мети, а саме реалізації проекту «ІНФОРМАЦІЯ_1» позивач посилається, зокрема, на чорнові записи, в яких містяться записи « ОСОБА_8 » та «ІНФОРМАЦІЯ_1» і вказані суми та дати їх передачі. Позивач вказує, що чорнові записи складені ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд звертає увагу, що вказаний доказ не містить підписів учасників справи та поданий до суду в копії, при цьому оригінал доказу відсутній. Натомість, відповідач заперечує складення вказаного доказу.

З огляду на положення ст. 79 ЦПК України суд вважає недостовірними доказами подані позивачем чорнові записи, оскільки з їх змісту неможливо встановити дійсні обставини справи та неможливо встановити їх автора.

Позивач стверджує, що необхідність здійснення тих чи інших витрат для розвитку Товариства також підтверджується листуванням між позивачем та відповідачем у додатку «Telegram», в якому позивач узгоджував із відповідачем кожну свою дію, а також обґрунтовував необхідність здійснення витрат для успішної реалізації проекту.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21: «суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».

З досліджених судом наданих позивачем паперових копій листування у месенджері прослідковується, що одна сторона (ймовірно, позивач) періодично направляла повідомлення іншій стороні (ймовірно, відповідач), які стосувалися, зокрема, грошових витрат. Водночас, з листування убачається, що інша сторона (ймовірно, відповідач) не приймав активної участі у прийнятті будь-яких рішень, адже листування має характер викладення інформації одним учасником листування іншому, і прийняттям цієї інформації останнім.

Відтак, надані паперові копії листування у месенджері не можуть підтверджувати спільну участь сторін у прийнятті рішень щодо діяльності Товариства, які б в свою чергу могли свідчити про удаваність договорів позики.

Іншим доказом, на який посилається позивач, є договір №11/06/2018 про надання послуг з розробки програмного забезпечення від 11.06.2018, укладений між ОСОБА_3 (Замовник) та Ленал Диджитал Продакшн ОУ (Виконавець), відповідно до пункту 1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується у відповідності до умов даного Договору надавати послуги з розробки програмного забезпечення, а Замовник зобов`язується приймати послуги Виконавця і проводити оплату на умовах, що визначені цим Договором.

Відповідно до п. 5.1 вищевказаного договору Виконавець передає Замовнику всі виключні майнові авторські права на програмне забезпечення, а також на інші об`єкти інтелектуальної власності. Створені Виконавцем за даним Договором (далі - «Об`єкти»), а саме, виключне право на використання Об`єктів та виключне право на дозвіл або заборону будь-якого використання, розпорядження та переробку Об`єктів без обмеження за часом і територією використання.

Тобто, стороною договору про надання послуг з розробки програмного забезпечення є ОСОБА_3 як фізична особа, а не ТОВ «Вінігретта», і саме позивач, як замовник за вказаним договором, набуває виключні майнові авторські права на розроблене програмне забезпечення.

У той же час, поданий представником позивача - адвокатом Боднар А.М. акт опитування особи, якій відомі фактичні обставини, пов`язані із наданням правової допомоги Клієнту від 24.11.2023, відповідно до якого здійснювалося опитування ОСОБА_6 , не береться судом до уваги, оскільки вказаний доказ не є допустимим в розумінні ст. 78 ЦПК України, адже ЦПК України передбачений порядок допиту свідків про відомі їм обставини (ст. 230 ЦПК України) і передбачає безпосередній допит судом свідка з попередженням свідка під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань.

Також позивач посилається на договір №10599/І про надання послуг від 14.12.2018, який укладений між Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінігретта» (Замовник), відповідно до розділу 1 якого у порядку та на умовах цього Договору, Виконавець бере на себе зобов`язання надати послуги (далі - Послуги), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані Послуги. На виконання завдання Замовника Виконавець надає такі Послуги: Проведення інформаційного пошуку на тотожність і схожість позначення «ІНФОРМАЦІЯ_2» кл. МКТП: 09, 35, 42. Зміст пошуку: зображення знака, номер заявки, дата подання заявки, ім`я або повне найменування та адреса власника (власників) свідоцтва, номер свідоцтва, дата припинення дії свідоцтва, дата реєстрації знака, дата продовження строку дії свідоцтва. Очікувана дата закінчення строку дії свідоцтва, двобуквений код держави-учасниці Паризької конвенції чи регіональної організації, до якої подана попередня заявка, індекс (індекси) Міжнародної класифікації товарів і послуг за наявності. Форма наданих Послуг - письмова у формі звіту.

При цьому, відповідно до листа ДО «УКРНОІВІ» №6125/280 24 від 09.08.2024, Заявка від 18.12.2018 № m2018299 на торговельну марку «ІНФОРМАЦІЯ_2» за індексами Ніццької класифікації 9, 35 подавалась до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - Укрпатент) заявником ОСОБА_3 через представника у справах інтелектуальної власності ОСОБА_9 .

Тобто, позивач мав намір здійснити реєстрацію торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_2» особисто на своє ім`я, а не найменування ТОВ «Вінігретта».

Також авторські права на програмний продукт «ІНФОРМАЦІЯ_2», відповідно свідоцтва № НОМЕР_1 від 25.09.2018, позивач зареєстрував на своє ім`я, на що вказує інформація, розміщена на офіційній сторінці в мережі Інтернет загальнодоступного інформаційного пошуку «Спеціальної інформаційної системи «УКРНОІВІ».

Відтак, оформлення об`єктів інтелектуальної власності, які становлять комерційну цінність проекту «ІНФОРМАЦІЯ_2», позивачем здійснено не на ТОВ «Вінігретта», а виключно на своє ім`я, як фізичної особи.

За таких обставин твердження позивача про те, що «ІНФОРМАЦІЯ_2» був спільним проектом сторін та реалізовувався в межах спільної діяльності між позивачем та відповідачем, не узгоджується з матеріалами справи.

Доданий позивачем до позовної заяви договір №144/08-FR на участь у виставці від 09.08.2018, відповідно до якого ТОВ «Вінігретта» було передано у тимчасове користування виставкову площу для участі у виставці виробів (продукції) не стосується предмета доказування у справі, оскільки не підтверджує і не спростовує удаваність договорів позики.

З позиції позивача, надані йому відповідачем грошові кошти він частково вносив в установі банку на рахунок Товариства як інвестиції, а частково здійснював розрахунки з третіми особами в інтересах Товариства. Також внесення коштів ОСОБА_4 оформлювалось ОСОБА_3 у вигляді внесків до статутного капіталу Товариства та в якості поворотної фінансової допомоги. Грошові кошти, внесені на рахунок Товариства», витрачалися на оренду офісу, придбання товару тощо, тобто на потреби Товариства.

Судом надано оцінку наявним у матеріалах справи копіям платіжних документів (квитанціям) та виписці по банківському рахунку ТОВ «Вінігретта» та встановлено, що відповідно до платіжних документів, ОСОБА_3 вносилися грошові кошти на рахунок ТОВ «Вінігретта» у якості поворотної фінансової допомоги та у якості внесення коштів до статутного капіталу як засновником (згідно зазначених призначень платежів).

Тобто, надані позивачем платіжні документи не підтверджують внесення ОСОБА_4 грошових коштів на рахунок Товариства у якості інвестицій, оскільки підтверджують внесення грошових коштів ОСОБА_3 , що в свою чергу також не може підтвердити удаваність договорів позики.

Отже, позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на обґрунтування заявлених вимог, а також на спростування заперечень відповідача.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених статтею 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, позивачем не доведено: а) спрямованість волі сторін в правочинах на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені вчиненими правочинами; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені вчиненими правочинами.

Ураховуючи все вищенаведене, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

При оцінці аргументів сторін суд також враховує висновок ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, відповідно до п. 58 якого «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення».

У зв`язку з тим, що у задоволенні позовних вимог судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду, не підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правочинів удаваними відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін по справі:

позивач - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

відповідач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 20.07.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк