Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №522/24661/25-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/24661/25-Е

Провадження № 2/522/4068/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди в розмірі 121121 гривень.

Позовна заява обґрунтована тим, що є військовим пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України і до червня 2019 року перебував на пенсійному обліку у Головному управлінні МВС України в Одеської області та у Державної установі "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області", отримуючи військову пенсію через Головне управління пенсійного фонду України в Одеської області з 1 листопаду 2008 року. На підставі рішення суду відповідача було зобов`язано провести перерахунок та виплату пенсії без застосування обмежувальних коефіцієнтів. Після відкриття виконавчого провадження, позивач отримав на картковий рахунок пенсійні кошти в розмірі значно меншому нарахованого.

Позивач зазначає, що протиправними діями відповідача, що виразилися у невиплаті належного розміру пенсії, а також бездіяльністю, що виразилася у тривалому невиконанні рішень судів у вищезазначених судових справах, йому заподіяна моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях через порушення прав, неможливості реалізувати своє конституційне право на належний розмір допомоги. Крім того, моральна шкода полягає в душевних стражданнях через порушення звичайного способу його життя, адже йому довелося неодноразово звертатися до відповідача або суду з метою реалізації свого права на підвищення розміру пенсії, а потім виконання рішення суду щодо отримання доплати. Виходячи із засад розумності та справедливості, а також тривалості та ступені знущань, розмір моральної шкоди позивач оцінює у сумі 121120,00 грн., яка, виходячи з норм статті 1173 ЦК України, повинна бути відшкодована державою.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 01.12.2025 матеріали прийняті до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі.

13 грудня 2025 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги вважали такими, що не підлягають задоволенню з підстав зазначених у відзиві, зазначивши, що відповідачем були виконані в повному обсязі покладені судом зобов`язання. Також зазначає, що безпідставною є вимога в частині стягнення з Головного управління ПФУ в Одеській області моральної шкоди, оскільки пенсія обчислена, перерахована та виплачується відповідно до норм чинного пенсійного законодавства. Тому просили відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

16 лютого 2026 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримав.

06 квітня 2026 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

24 червня 2026 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подано до суду заяву про розгляд справи без участі представника Головного управління.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 09.12.2008 року, яка міститься в матеріалах справи.

Крім того, позивач згідно довідки № 369 від 02.09.2009 року внесений до Єдиного державного автоматизованого реєстру пільгових категорій громадян як учасник бойових дій.

24 березня 2025 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/1693/25 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії вчинити певні дії. Визнано протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.01.2025 року розміру пенсії ОСОБА_1 , встановленого відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану з 01.01.2025». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести на користь ОСОБА_1 з 01.01.2025 року перерахунок та виплату пенсії без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2025 року по справі № 420/1693/25 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року без змін.

Таким чином, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 по справі № 420/1693/25 набрало законної сили 08.09.2025 року.

Головним управлінням на виконання рішення суду по справі № 420/1693/25 проведено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2025 року без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Розмір пенсії, після виконання зазначеного судового рішення, визначено у розмірі 42653,756 грн.

Відтак, покладені судом зобов`язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління. Виплата доплати за період з 01.01.2025 по 30.11.2025 в розмірі 139016,90 грн. буде здійснена відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 821 від 14.07.2025.

Проте, позивач з вказаним не погоджується та вважає, що відповідачем рішення суду в повному обсязі виконано не було, що послугувало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Так, позивач вважає, що в зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду йому була спричинена моральна шкода, яку позивач оцінює у розмірі 121120 гривень.

Положеннями частини першої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 ЦК України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Згідно з роз`ясненнями, які викладені у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності про відшкодування шкоди підлягають встановленню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Суд, зокрема повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2026 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 420/39036/25 було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 р. скасувати. Ухвалено по справі нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови.

Вказана постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 по справі № 420/39036/25 оскаржена не була та набрала законної сили 03.03.2026 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, вказаною постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.03.2026 по справі № 420/39036/25 було встановлено, що «…рішення у справі №420/1693/25 зобов`язувало боржника не лише здійснити перерахунок пенсії, а й забезпечити її подальшу виплату у перерахованому розмірі, починаючи з 01.11.2025 року.

Отже, спір у даній справі стосується невиконання судового рішення саме в частині виплати поточної щомісячної пенсії у встановленому розмірі, а не виключно погашення заборгованості за минулі періоди.

Поточна пенсійна виплата є періодичним та регулярним платежем, який підлягає щомісячному нарахуванню і виплаті. Така виплата не може ототожнюватися з одноразовими видатками на виконання ретроспективних судових рішень.

Сам факт проведення перерахунку без забезпечення фактичної виплати пенсії у повному обсязі не свідчить про належне виконання судового рішення. Посилання відповідача на відсутність бюджетних призначень для виконання судових рішень не спростовує факту невиплати саме поточної пенсії у визначеному судом розмірі.

Колегія суддів зазначає, що забезпечення виплати поточної пенсії належить до основних функцій органу Пенсійного фонду України та здійснюється в межах загальної бюджетної програми з виплати пенсій, а тому не може ставитися у залежність від наявності окремого фінансування на виконання судових рішень.

Таким чином, невиплата перерахованої пенсії у її поточному щомісячному розмірі свідчить про фактичне невиконання судового рішення без поважних причин у розумінні статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»…».

Відтак, з огляду на зазначене рішення, знаходить обґрунтованими та доведеними твердження позивача викладені в позовній заяві.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відповідно до висновку викладеному в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 24.03.2020 року у справі №818/607/17 «Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Відповідно до рішення ЄСПЛ «Ю.М. Іванов проти України» (п. 65) 100. У випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція,що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (Скордіно, пп. 203-204, та Вассерман, п. 50) Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.

З урахуванням характеру й глибини заподіяних позивачу моральних страждань, тривалості та неефективності здійснення стягнення нарахованої пенсії, в якому позивач є стягувачем, а також засад адекватності, розумності та справедливості, суд вважає за доцільне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 500 грн. компенсації моральної шкоди.

Відповідно до п.п. 3 п. 5 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215 казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Слід також вказати, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що слід частково задовольнити позов ОСОБА_1 , адже факт невиконання рішення встановлений судом є неправомірним, незважаючи на причини такого, а отже спричинило позивачу моральну шкоду.

Разом з тим, у відповідності до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Також, згідно із п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою. Тобто, в цьому випадку справляння судового збору Законом взагалі не передбачено, а тому у суду немає підстав для стягнення суми судового збору з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку коштів на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) у відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 гривень.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.07.2026 року.

Суддя: