Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №523/3224/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 523/3224/26

Провадження №2/522/6577/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Шенцевої О.П.

при секретарі – Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, досудового розслідування та суду, -

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Пересипського районного суду міста Одеси з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, досудового розслідування та суду у розмірі 1599983,23 грн.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 28.09.2009 року йому було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 343, ч. 2 ст. 345 КК України. 29.03.2025 року кримінальне провадження було закрито з реабілітуючих підстав. Так, з 28.09.2009 року ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом до 29.03.2025 року, тобто 15 років 5 місяців 1 день (185 місяців 1 день). Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Таким чином, діями органів досудового слідства та судової влади ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду.

Ухвалою судді Пересипського районного суду міста Одеси від 04.03.2026 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 передано за підсудністю Приморському районному суду м. Одеси.

Матеріали зазначеної справи надійшли 24.03.2026 до Приморського районного суду м. Одеси та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дана справа була передана на розгляд судді Ковтун Ю.І.

На підставі розпорядження керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. від 01.04.2026 року №348/26, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за наслідками якого справу передано на розгляд судді Шенцевій О.П.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.04.2026 року прийнято до провадження та призначено цивільну справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

01 травня 2026 року від представника Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів прокуратури, досудового слідства, прокуратури, відмовити у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві.

05 травня 2026 року представник Державної казначейської служби України подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд врахувати те, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай орган діями якого завдану шкоду, тобто Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у цій справі, і також представник просить відмовити у позові повністю. Щодо витрат на правничу допомогу, представник Державної казначейської служби України, просить відмовити, оскільки вважає, що заявлений розмір не відповідає складності справи, витраченого часу адвокатом та значенню справи для сторін.

23 червня 2026 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси закрито підготовче провадження по цивільній справі і справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання з`явився, просив задовольнити позов повністю.

Представник Одеської обласної прокуратури в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі.

Представник Державної казначейської служби України у судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом направлення судових повісток до електронного кабінету.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 30.03.2009 року прокуратурою Одеської області було порушено кримінальну справу №051200900093 відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ст. 343 ч.1 Кримінального кодексу України.

16.09.2009 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ст. 345 ч.2 КК. Відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 343 ч.1 КК. Цю кримінальну справу об`єднано із кримінальною справою №051200900093 в одне провадження.

28.09.2009 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною 1 статті 343 та частиною 2 статті 345 КК України, та обрано запобіжний захід «підписка про невиїзд».

22.02.2011 року кримінальну справу було направлено для розгляду по суті до Приморського районного суду м. Одеси.

27.05. 2011 року один з групи обвинувачених - ОСОБА_2 - заявив суду письмове клопотання про направлення справи для проведення додаткового розслідування, оскільки на етапі досудового розслідування було порушено вимоги статті 218 Кримінального процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК) стосовно обов`язковості надання обвинуваченим усіх матеріалів досудового розслідування для ознайомлення. В задоволенні цього клопотання суд відмовив.

22.06.2016 Приморський районний суд м. Одеси змінив запобіжний захід ОСОБА_1 з підписки про невиїзд на письмове зобов`язання про явку за викликом до суду та необхідність повідомити про зміну місця перебування.

13.03.2023 року Приморський районний суд м. Одеси за клопотанням прокурора повернув кримінальну справу прокурору для усунення істотних порушень норм КПК України 1960 року. Суд, зокрема, зазначив, що не надання обвинуваченим для ознайомлення усіх матеріалів кримінальної справи (секретного тому кримінальної справи № 6) є порушенням права на захист.

За інформацією, яку надавала прокуратура Одеської області під час розгляду скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у Європейському суді з прав людини, після повернення кримінальної справи судом для здійснення додаткового розслідування слідчим відділом відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області 26.12.2023 розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12023163510001014 за ч. 2 ст. 345 КК України, процесуальне керівництво в якому здійснюється Приморською окружною прокуратурою м. Одеси.

Також з цієї інформації вбачається що том кримінальної справи (том № 6), на підставі наказу голови Приморського районного суду м. Одеси було знищено 26.02.2022 року.

Постановою т.в.о. слідчого СВ відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області Арику О.В. від 29 березня 2025 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023163510001014 від 26.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України було закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, на підставі, передбаченої п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України, тобто у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Таким чином, кримінальне провадження закрито з реабілітуючих підстав, отже суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 незаконно знаходився під слідством та судом з 28.09.2009 року до 29 березня 2025 року 15 років 5 місяців та 1 день, тобто 185 місяців та 1 день та має право на відшкодування шкоди, заподіяної йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, суд погоджується з твердженнями представника позивача, що ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом з 28 вересня 2009 року (дати притягнення у якості обвинуваченого) до 29 березня 2025 (дати прийняття рішення про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав), тобто 15 років 5 місяців та 1 день (185 місяців та 1 день). Саме протягом цього, занадто тривалого строку, ОСОБА_1 відчував на собі неправомірний тиск з боку державних органів України. ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізовувати свої громадянські права в повному обсязі.

Більше 15 років ОСОБА_1 отримував страждання, які призвели до позбавлення його можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, а також до погіршення відносин з оточуючими людьми. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок дій органів прокуратури з притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що, перебуваючи під слідством та судом, протягом більше ніж 15 років, він був вимушений шукати захисника для захисту в суді своїх прав та законних інтересів, витрачати на це грошові кошти, відвідувати судові засідання, вимагати розгляду справи безстороннім судом. Було порушено його звичний устрій життя, протягом усього досудового розслідування та судового розгляду постійна нервова напруга порушувала звичний для нього ритм життя. Через незаконне обвинувачення у вчиненні злочину у нього погіршився сон, він перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу, мав пригнічений стан. Постійна нервова напруга загострила його захворювання та послабила імунітет.

Як вбачається з позовної заяви та матеріалів справи, 27 травня 2011 року один з обвинувачених заявив суду письмове клопотання про направлення справи для проведення додаткового розслідування, оскільки на етапі досудового розслідування було порушено вимоги статті 218 Кримінального процесуального кодексу України 1960 року (далі КПК) стосовно обов`язковості надання обвинуваченим усіх матеріалів досудового розслідування для ознайомлення. В задоволенні цього клопотання суд відмовив.

13 березня 2023 року, тобто через 12 років, прокурор заявив клопотання про повернення справи прокурору для проведення додаткового розслідування, оскільки було порушено вимоги ст. 218 КПК та учасникам процесу було надано для ознайомлення не всі матеріали кримінальної справи. Це клопотання суд задовольнив.

Суд вважає слушними доводи про те, що та обставина, що для з`ясування простого факту, що без ознайомлення обвинувачених з усіма матеріалами кримінальної справи її розгляд судом є неможливим, витрачено 12 років, що спричинило ОСОБА_1 додаткові моральні страждання.

Однак, навіть після закриття кримінального провадження, відновити своє становище та репутацію ОСОБА_1 не зміг, оскільки за ці 15 років суттєво змінилось життя та люди і у зв`язку із його віком у нього не залишилось життєвих сил на відновлення життя.

Фактично весь час знаходження під слідством та судом ОСОБА_1 , всупереч вимогам ч. 2 ст. 62 Конституції України, був змушений послідовно доказувати відсутність у його діях складу злочину.

Тривалість провадження стосовно ОСОБА_1 та тривале перебування у стані невизначеності стосовно його прав та обов`язків також спричинили йому додаткові моральні страждання.

Таким чином, діями органів досудового слідства та прокуратури ОСОБА_1 було спричинено моральну шкоду.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Згідно з частиною 1 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до частин 5 та 6 статті1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (Закон №266/94) підлягає відшкодуванню шкода, завдана, зокрема, внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (до 2012 року – незаконного притягнення у якості обвинуваченого), незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону №266/94 право на відшкодування шкоди, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.09.2019 р. у справі №916/1423/17 зазначила, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду у цій Постанові окремо зазначила, що «Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо» (п.69).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом національного права, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. На недопустимості порушення вимог цієї статті багато разів наголошувалось ЄСПЛ, в тому числі, в рішеннях по справах: Сіреджук проти Украіїни (Siredzhuk v. Ukraine рішення у справі від 21 січня 2016 року, заява № 16901/03), Кривошев проти Украіїни (Krivoshey v. Ukraine, рішення у справі від 23 червня 2016 року, заява № 7433/05).

Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване також і частиною 5 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 1.2 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) № 9-рп/99 від 27.10.1999р. «притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину».

Рішенням ЄСПЛ від 13 листопада 2025 року у справі Штефан та інші проти України (заява №11922/24 та 12 інших) встановлено порушення прав ОСОБА_1 (заява 15722/24 від 07.05.2024), гарантованих йому статтею 6 та статтею 13 Конвенції в частині надмірної тривалості кримінального провадження та відсутності ефективних засобів правового захисту на національному рівні.

Статтею 13 Закону №266/94 встановлюється, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Абзацом 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна. Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) сформульовано висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61 7643св20), від 6 липня 2022 року у справі 947/7449/20 (провадження №61-3861св22).

У постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 Велика Палата Верховного суду сформулювала правовий висновок про те, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт (пункт 93).

В пунктах 127-128 зазначеної постанови Велика Палата Верховного суду вказала, що положення частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР, за змістом якої відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом містить мінімальну гарантію потерпілій особі - гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву (заява) про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.

Як вже зазначалось, загальний строк перебування позивача під слідством та судом з 28 вересня 2009 року до 29 березня 2025 року складає 15 років 5 місяців та 1 день, тобто 185 місяців та 1 день.

Розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» складає 8647 грн.

Відповідно розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 1 599 983,23 грн. (8647*185=1 599 695; за 1 день компенсація складає 8647:30=288,23; 1 599 695+288,23=1 599 983,23).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 тривалий період свого життя знаходився у невизначеності, втратив свою репутацію серед суспільства, відчував моральні страждання через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності та тривалий строк розгляду справи до прийняття остаточного рішення, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у мінімальному передбаченому законом розмірі 1 599 983,23 гривень.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» також встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 1 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджене постановою КМУ № 215 від 15.04.2015 р., Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ через Міністерство фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно із п. 2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ № 845 від 03.08.2011 р., безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів , що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно із п. 3 того ж Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Підпунктом 1 пункту 35 того ж Порядку встановлено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Суд дослідивши матеріали справи зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 757/38039/17-ц від у постанові від 11.03.2026 року, прийшла до висновку, що згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

ВП ВС вказала: «Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах».

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Суд нагадав, що залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

У цій справі позивач пред`явив позов до Державної казначейської служби України та Одеської обласної прокуратури. Проте, як уже зазначено вище, Державної казначейської служби України не завдавала позивачеві шкоди, про що свідчать мотиви та підстави позову.

Отже, Державна казначейська служба України та її територіальні органи не є належними відповідачами у цій справі, але залучені до участі у справі з метою надання ним можливості викласти свою думку стосовно позовних вимог.

Отже, Велика Палата Верховного Суду фактично підтвердила усталену правову позицію: у спорах про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, належним відповідачем є держава в особі органу, діями якого завдано шкоду, відповідно у даній справі належним відповідачем є Одеська обласна прокуратура, діями якої спричинено моральну шкоду ОСОБА_1 .

Доводи відповідача Одеської обласної прокуратури стосовно обґрунтованості порушення кримінальної справи, пред`явлення обвинувачення та направлення справи до суду, а також відсутності рішень про визнання незаконними дій працівників правоохоронних органів, зокрема прокуратури, не заслуговують на увагу, оскільки Одеська обласна прокуратура не оспорює ту обставину, що ОСОБА_1 28.09.2009 було пред`явлено обвинувачення, а 29 березня 2025 року кримінальне провадження закрито з реабілітуючих підстав.

Доводи представника Одеської обласної прокурати стосовно відсутності як доказів заподіяння моральної шкоди, так і доказів її розміру не відповідають змісту пункту 2 частини 1 статті 2 Закону №266/94, відповідно до якого право на відшкодування шкоди, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Таким чином законодавцем презюмується спричинення моральної шкоди особі внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності (тобто такого притягнення, яке не завершилось обвинувальним вироком суду або закриттям кримінального провадження з не реабілітуючих підстав).

Незаконність притягнення до кримінальної відповідальності підтверджується, в даному випадку, фактом закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав та не вимагає визнання незаконними окремих дій представників правоохоронних або судових органів. Отже позивач у цій категоріях справ повинен надати лише докази пред`явлення обвинувачення та закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав.

Щодо розміру заявленої до стягнення моральної шкоди, то оскільки позивачем заявлено вимогу про її стягнення в мінімальному, передбаченому Законом (частина третя статті 13 Закону № 266/94-ВР) розмірі то відповідно до правової позиції ВП ВС, сформульованої в постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір, отже жодних доказів щодо розміру моральної шкоди позивачу надавати не потрібно.

Позиція Одеської обласної прокуратури щодо того, що позивач вже отримав відшкодування від держави за рішенням ЄСПЛ від 13 листопада 2025 року у справі Штефан та інші проти України (заява №11922/24 та 12 інших), яким встановлено порушення прав ОСОБА_1 (заява 15722/24 від 07.05.2024), гарантованих йому статтею 6 та статтею 13 Конвенції в частині надмірної тривалості кримінального провадження та відсутності ефективних засобів правового захисту на національному рівні є помилковою.

ЄСПЛ не розглядав питання законності притягнення позивача до кримінальної відповідальності та компенсації за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, а лише прийшов до висновку щодо надмірної тривалості кримінального провадження та відсутності ефективних засобів правового захисту на національному рівні, тобто про порушення прав, гарантованих позивачу статтею 6 та статтею 13 Конвенції.

Стягнення моральної шкоди на підставі норм національного законодавства за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності після закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав, це зовсім інший предмет та підстави позову.

Доводи Одеської обласної прокуратури про те, що вона не є належним відповідачем у справі, також є помилковими, оскільки Одеська обласна прокуратура є органом, який представляє державу в даних правовідносинах.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання позовів про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, діями органів досудового слідства, прокуратури або суду судовий збір не справляється.

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 80 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи докази суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Виходячи зі встановлених, на підставі належним чином оцінених доказів, обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд дійшов висновку про доведеність позивачем викладених в позові обставин належними, достовірними та допустимими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для задоволення позовних вимог в частині стягнення компенсації моральної шкоди та захисту порушеного права позивача в судовому порядку.

Питання про стягнення витрат на правничу допомогу представником позивача в судовому засіданні не ставилось, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для їх стягнення.

За таких обставин, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України , ст. 1, 2, 11, 12, 13, 14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», п. 4 і 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/3/41, ст. ст. 4, 28, 48, 133, 137, 141, 175-177, 259, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, досудового розслідування та суду – задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів прокуратури, досудового розслідування та суду в розмірі 1 599 983,23 (один мільйон п`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят три) гривні 23 копійки.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 20 липня 2026 року.

Суддя: