Рішення від 15 липня 2026 р. у справі №760/6885/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/6885/26 2/760/13679/26

РШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Усатової І.А.,

при секретарі Омельяненко С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 30000 грн до досягнення дітьми повноліття.

Заява аргументована тим, що станом на день звернення до суду з позовною заявою, відповідач сплачує на утримання обох дітей в середньому 14000 грн, однак такі виплати мають нестабільний характер та існує імовірність того, що відповідач припинить матеріально забезпечувати дітей.

Матеріальний стан позивача не дає можливості в повному обсязі забезпечувати повноцінний, всебічний розвиток дітей.

Враховуючи зазначене, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 30000 грн до досягнення дітьми повноліття.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 обрано суддю Усатову І.А.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 17.03.2026 провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

31.03.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив від відповідача. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що перебуває із позивачкою у зареєстрованому шлюбі, який на даний час не розірвано, сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей, проживають за однією адресою, а діти зареєстровані та навчаються у закладі загальної середньої освіти.

Посилається на те, що до звернення до суду позивачка не пропонувала укласти договір про добровільну сплату аліментів та не проводила переговорів щодо визначення способу й розміру утримання дітей.

Зазначає, що він постійно бере участь у матеріальному забезпеченні дітей, систематично перераховує грошові кошти на банківський рахунок позивачки, поповнює карткові рахунки дітей, оплачує мобільний зв`язок, а також придбаває дітям подарунки та інші необхідні речі. Вказує, що наведені обставини підтверджуються банківськими виписками та не заперечуються самою позивачкою.

Також відповідач зазначає, що твердження позивача щодо його середньомісячного доходу понад 200 000 грн є припущеннями, оскільки на момент звернення до суду такі обставини належними та допустимими доказами не підтверджені, а розрахунок заявленого розміру аліментів у сумі 30 000 грн, на його думку, не містить належного обґрунтування фактичних потреб дітей та здійснений довільно.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що під час вирішення спору необхідно враховувати всі обставини, передбачені сімейним законодавством, а також те, що шлюб між сторонами є чинним. Зазначає, що ним подано заяву про надання строку для примирення подружжя відповідно до статті 111 Сімейного кодексу України, оскільки він вважає можливим збереження сім`ї.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів у розмірі 30 000 грн щомісячно, посилаючись на їх недоведеність та необґрунтованість.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що між сторонами не досягнуто домовленості щодо способу та розміру участі відповідача в утриманні спільних дітей.

На думку позивача, відповідач хоча й здійснює окремі виплати на утримання дітей, однак такі виплати є нерегулярними та не забезпечують належного й стабільного матеріального утримання дітей, у зв`язку з чим існує ризик припинення їх сплати в майбутньому. Позивач також зазначає, що орієнтовні щомісячні витрати на утримання двох дітей становлять 55 700 грн, тоді як її матеріальне становище не дозволяє самостійно забезпечувати такі витрати, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 30 000 грн щомісячно.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що перебуває з позивачкою у зареєстрованому шлюбі, який на час розгляду справи не розірвано, сторони проживають за однією адресою та спільно виховують двох неповнолітніх дітей. На його думку, сам факт перебування у шлюбі та спільного проживання свідчить про відсутність підстав для стягнення аліментів у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, відповідач посилається на те, що він постійно бере участь у матеріальному забезпеченні дітей, систематично перераховує кошти на банківський рахунок позивачки, поповнює банківські рахунки дітей, оплачує мобільний зв`язок, придбаває одяг, подарунки та інші необхідні речі, що підтверджується банківськими виписками. Також зазначає, що позивач до звернення до суду не пропонувала укласти договір про сплату аліментів та не зверталася до нього щодо визначення розміру матеріального утримання дітей у добровільному порядку.

Відповідач також вважає, що твердження позивача про його середньомісячний дохід у розмірі понад 200 000 грн не підтверджені належними та допустимими доказами, а заявлений розмір аліментів у сумі 30 000 грн не обґрунтований фактичними потребами дітей. З огляду на викладене просить відмовити у задоволенні позову.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 ст. 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку( у редакції на час подачі позову). Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни способу стягнення або розміру раніше стягнутих аліментів, суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я, здоров`я та матеріального становища дитини.

Судом встановлено, що відповідач не заперечує свого обов`язку щодо утримання дітей та підтверджує здійснення добровільних виплат.

Разом із тим надані відповідачем банківські виписки свідчать лише про здійснення окремих платежів, однак самі по собі не підтверджують існування між сторонами домовленості щодо постійного, визначеного та гарантованого розміру утримання дітей.

Посилання відповідача на те, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, а позивач та діти зареєстровані за місцем його проживання, суд відхиляє. Відповідно до статей 180, 181 СК України обов`язок батьків щодо утримання дітей не ставиться у залежність від факту перебування у шлюбі, реєстрації місця проживання дітей чи батьків або їх спільного проживання. Сам по собі факт реєстрації позивача та дітей за адресою відповідача не свідчить про їх фактичне спільне проживання та не спростовує доводів позивача про відсутність між сторонами домовленості щодо належного, регулярного і гарантованого матеріального забезпечення дітей. За відсутності такої домовленості той із батьків, з ким фактично проживають діти, має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить із того, що відповідно до статті 180 СК України обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття є безумовним та не ставиться у залежність від факту перебування батьків у зареєстрованому шлюбі чи їх спільного проживання. Тому посилання відповідача на те, що сторони перебувають у шлюбі та проживають однією сім`єю, саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що позивач до звернення до суду не пропонувала укласти договір про добровільну сплату аліментів, оскільки чинне законодавство не встановлює обов`язкового досудового порядку врегулювання спору щодо стягнення аліментів, а право на звернення до суду не ставиться у залежність від проведення сторонами переговорів чи укладення відповідного договору.

Доводи відповідача про те, що він добровільно бере участь у матеріальному забезпеченні дітей, здійснює перекази грошових коштів, оплачує окремі витрати та купує необхідні речі, самі по собі не спростовують наявності підстав для судового визначення розміру аліментів. Надання матеріальної допомоги у добровільному порядку не виключає права одержувача аліментів звернутися до суду за визначенням способу та розміру виконання батьком обов`язку щодо утримання дітей, оскільки такі виплати не свідчать про існування між сторонами домовленості щодо постійного, стабільного та гарантованого утримання дітей.

Разом із тим суд враховує доводи відповідача про недоведеність його доходу у розмірі понад 200 000 грн на місяць. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували саме такий розмір доходу відповідача, тому зазначені твердження позивача самі по собі не можуть бути покладені в основу рішення суду.

Водночас відсутність доказів отримання відповідачем доходу у зазначеному позивачем розмірі не звільняє його від обов`язку належним чином утримувати дітей. Вирішуючи питання про розмір аліментів, суд виходить із положень статті 182 СК України, враховуючи інтереси дітей, їх вік, необхідність забезпечення належних умов для їх фізичного, духовного та соціального розвитку, а також обов`язок обох батьків брати участь у їх утриманні відповідно до своїх матеріальних можливостей.

Посилання відповідача на подання заяви про надання строку для примирення подружжя також не впливає на вирішення даного спору, оскільки незалежно від сімейних відносин між батьками обов`язок щодо утримання дітей виникає із факту батьківства та існує до досягнення ними повноліття.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, суд враховує вік дітей, їх потребу у належному матеріальному забезпеченні, участь обох батьків у їх утриманні, а також принцип забезпечення найкращих інтересів дитини.

Позивач, обґрунтовуючи заявлений розмір аліментів, зазначає, що загальний розмір щомісячних витрат на утримання двох дітей становить 55 700 грн, та наводить перелік відповідних витрат. Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували фактичне несення таких витрат саме у зазначеному розмірі. Надані позивачем документи підтверджують лише факт навчання дітей у відповідних закладах освіти та відвідування ними гуртків, однак не містять відомостей щодо вартості навчання, занять чи інших щомісячних витрат, покладених в основу здійсненого позивачем розрахунку. Інших документів, зокрема договорів, рахунків, квитанцій, чеків чи платіжних документів, які б підтверджували розмір заявлених витрат, до матеріалів справи не подано.

Так само не знайшли свого підтвердження і доводи позивача про отримання відповідачем щомісячного доходу понад 200 000 грн, оскільки відповідні обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Водночас відсутність належних доказів на підтвердження заявленого позивачем розміру витрат на дітей та розміру доходу відповідача не звільняє останнього від обов`язку брати участь у матеріальному забезпеченні дітей. Визначаючи розмір аліментів, суд виходить із необхідності забезпечення балансу між інтересами дітей та матеріальними можливостями обох батьків, враховуючи положення статті 182 Сімейного кодексу України.

Суд також бере до уваги, що матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем добровільної матеріальної допомоги дітям. Зокрема, надані банківські виписки свідчать, що відповідач перераховував на користь позивача грошові кошти, розмір яких у окремі місяці становив близько 15 000 грн, а також здійснював інші витрати на забезпечення потреб дітей. Хоча такі платежі не свідчать про існування між сторонами домовленості щодо належного виконання обов`язку з утримання дітей та не позбавляють позивача права звернутися до суду, вони є обставиною, яка характеризує фактичний рівень матеріальної участі відповідача у забезпеченні дітей та підлягає врахуванню при визначенні розміру аліментів.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлений позивачем розмір аліментів у сумі 30 000 грн на місяць не знайшов свого належного доказового підтвердження. Водночас, враховуючи вік дітей, їх потребу у належному матеріальному забезпеченні, принцип найкращого забезпечення інтересів дітей, обов`язок обох батьків брати участь у їх утриманні, а також фактичний рівень матеріальної допомоги, яку відповідач вже надавав дітям, суд вважає обґрунтованим визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі 15 000 грн щомісячно, що забезпечить стабільне та гарантоване утримання дітей і відповідатиме вимогам статей 182, 184 Сімейного кодексу України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення аліментів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, судовий збір стягується з іншої сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у дохід держави.

Крім того, позивач просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн.

Відповідно до частин другої, третьої статті 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті, а для визначення розміру таких витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано лише ордер адвоката. Разом із тим договір про надання правничої допомоги, документи, що підтверджують вартість послуг адвоката, детальний опис виконаних робіт, а також докази сплати гонорару або виникнення обов`язку його сплатити до матеріалів справи не долучено.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу входять до предмета доказування, а на їх підтвердження мають бути надані договір про надання правничої допомоги, документи щодо оплати або обов`язку оплатити такі послуги, а також належні докази обсягу наданих послуг. Сам по собі ордер адвоката підтверджує лише його повноваження на представництво інтересів клієнта, але не є належним доказом понесення витрат на професійну правничу допомогу чи їх розміру. За відсутності документального підтвердження таких витрат підстави для їх відшкодування відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, статтями 141, 150, 180-184, 191 Сімейного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання дітей у розмірі 15000 грн по досягненню ними повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

В іншій частині вимог позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду міста Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова