Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №199/4397/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/899/26 Справа № 199/4397/24 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Макарова М.О.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року у складі судді Богун О.О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа Державний нотаріус Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєва Наталія Сергіївна про визнання права власності в порядку спадкування та встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_2 , яка за своє життя заповітів не складала, на день своєї смерті в зареєстрованому шлюбі не перебувала.

Згідно інформації, наданої відділом формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 15 листопада 2023 року № 14/5-14730, її чоловік ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 20 листопада 1961 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 . Склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_3 становив 1 особа: ОСОБА_2 , яка була зареєстрована з 26 вересня 1968 року по 02 травня 2019 року.

Позивач зазначає, що тітка за вказаною адресою мешкала до дня своєї смерті. На день її смерті за цією адресою також був зареєстрований брат чоловіка, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В подальшому, вона звернулась до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом було винесено постанову від 01 лютого 2024 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що не надано до нотаріальної контори документів, які підтверджують ступінь споріднення між нею та померлою ОСОБА_2 . Крім того, зазначено про відсутність відомостей про народження її тітки ОСОБА_5 та її матері ОСОБА_6 , та будь-яких інших документів, що підтверджують їх родинні стосунки.

Враховуючи викладене, вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав та просити встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , були рідними сестрами; встановити факт належності домоволодіння АДРЕСА_1 попередньому власнику ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за правом представлення після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А1 - загальною площею 33,5 м2. житловою - 21.5 м2, до складу якого входять; І - коридор. 2 - комора. З - кухня. 4 - кімната. 5 - кімната, а також споруд: ганок літ. а2, сарай ліг. Б, погріб літ. В, споруди № 1.3-5.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , були рідними сестрами.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки факт родинних відносин, який просить встановить позивач підтверджений належними та допустимими доказами у даній справі й законом не визначено іншого, крім судового порядку встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, а тому заявлені вимоги позову в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні решти заявленого позову, суд виходив із необґрунтованості та недоведеності позивачем жодними, належними, допустимими та достатніми доказами у справі.

Не погодившись з рішенням суду в частині залишених без задоволення вимог, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на надані докази у справі, що підтверджують факт належності домоволодіння та дозволяє визнати за нею право власності в порядку спадкування за правом представлення. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на положення Закону України “ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, та дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині встановлення факту належності домоволодіння та визнання права власності в порядку спадкування за правом представлення, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу Дніпровська міська рада просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині, з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення повністю не відповідає.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 виданого 02 жовтня 1968 року батьками позивача ОСОБА_10 записано ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Згідно свідоцтва про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 07 вересня 1985 року ОСОБА_13 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб, прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_10 змінила прізвище на « ОСОБА_14 ».

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію шлюбу, виданого повторно 14 березня 2024 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_15 та ОСОБА_16 11 грудня 2004 року зареєстрували шлюб в Амур-Нижньодніпровському відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, після реєстрації шлюбу ОСОБА_16 змінила прізвище на « ОСОБА_17 ».

Згідно посвідки про народження № НОМЕР_3 батьками ОСОБА_12 зазначені ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .

За змістом архівної довідки від 09 квітня 2024 року за № С-943/0/217-24, виданої Державним архівом Дніпропетровської області Дніпропетровської обласної державної адміністрації у книзі реєстрації актів цивільного стану Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, є актовий запис № 10 від 17 січня 1938 року про народження ІНФОРМАЦІЯ_6 дитини жіночої статі на прізвище та ім`я « ОСОБА_20 ». Батько ОСОБА_18 , мати ОСОБА_19 .

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 уклали шлюб 16 травня 1975 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_4 від 16 травня 1975 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт родинних відносин, який просить встановить позивач підтверджений належними та допустимими доказами у даній справі й законом не визначено іншого, крім судового порядку встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, а тому заявлені вимоги позову в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позову, суд виходив із того, що позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів про реєстрацію права власності на житловий будинок, а тому заявлені вимоги не доведено належними та допустимим доказами у справі.

Однак погодитися з такими висновками суду повністю неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У розумінні положень статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно із статтею 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Частиною другою статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд із цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

У розумінні положень частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Подібні висновки вкладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 448/754/18.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що за життя ОСОБА_3 було надано земельну ділянку під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 (в подальшому присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1 ), про що свідчить виписка з протоколу № 6 засідання виконавчого комітету Фрунзенської селищної ради депутатів трудящих Дніпропетровського району від 10 квітня 1958 року; дозвіл на виконання будівельних робіт та проект будівництва вказаного будинку.

За даними будинкової книги щодо зареєстрованих громадян в будинку за адресою АДРЕСА_1 , починаючи з 20 листопада 1961 року подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було вже зареєстроване в ньому.

18 вересня 1968 року за замовленням ОСОБА_2 було проведено первинну інвентаризацію вказаного домоволодіння, яке складалося на той час із: житлового будинку літ. А-1 (рік побудови 1958) житловою площею 22,8 кв.м, загальною 35,5 кв.м, сараю літ. Б (рік побудови н/в), № 1 огорожи, № 2 колодязю.

Відповідно до наявної інформації з відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 15 листопада 2023 року № 14/5-14730, склад зареєстрованих осіб на день смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , становив 1 особу ОСОБА_2 .

Таким чином, зважаючи на викладене, наявні підстави вважати, що ОСОБА_2 є такою, що прийняла спадщину у розумінні положень частини першої статті 549 ЦК УРСР після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчать відповідні дні, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вона фактично вступила в управління і володіння спадковим майном.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство на той час, не встановлювало обов`язку вводити в експлуатацію індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Проте, суд першої інстанції на вище викладне уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині встановлення факту належності домоволодіння ОСОБА_2 , не застосувавши у даному випадку частину першої статті 549 ЦК УРСР.

Відповідно до положень статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до положень статті 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до положень частини першої статті 1265 ЦК України, у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Частиною другої цієї статті визначено, що у п`яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім`ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Згідно із статтею 1266 ЦК України, внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Спадкування за правом представлення є особливим видом спадкування. За загальним правилом під спадкуванням за правом представлення розуміється особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом (та деяких інших осіб), коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини. При цьому конструкція спадкування за правом представлення та умови здійснення такого виду спадкування передбачені статтею 1266 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц зроблено такі висновки: «в основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статті 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На «зміну суб`єктного склад осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 335/12781/19 зазначено, що «під спадкуванням за правом представлення розуміється особливий порядок закликання до спадкування спадкоємців за законом (та деяких інших осіб), коли одна особа у випадку смерті іншої особи, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якби він був живий на момент відкриття спадщини. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступенів, це означає, що у разі смерті до відкриття спадщини дітей спадкодавця, право на спадкування переходить до їхніх дітей (онуків спадкодавця), у разі смерті до відкриття спадщини онуків спадкодавця, право на спадкування отримають їхні діти (правнуки спадкодавця), у разі смерті до відкриття спадщини правнуків спадкодавця - їхні діти (праправнуки спадкодавця).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18)».

Спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 723/5455/21).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та як вбачається із матеріалів справи, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про прийняття спадщини та відповідно отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, до нотаріуса звернулася лише ОСОБА_1 , інших спадкоємців не встановлено.

Відповідно до постанови від 01 лютого 2024 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з не наданням до нотаріальної контори документів, які підтверджують ступінь споріднення між ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_2 .

Колегія суддів наголошує, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року по справі № 227/3750/19, від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, від 28 квітня 2022 року у справі № 352/494/16-ц.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18, від 23 лютого 2022 року в справі № 501/672/16-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 604/1312/20).

Оцінюючи надані сторонами докази у справі, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 будучи спадкоємцем після смерті тітки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у розумінні положень частини третьої статті 1266 ЦК України має право на спадкування за правом представлення на ту частку спадщини, яка належала б її матері ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням закону.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в оскаржуваній частині з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 червня 2025 року в оскаржуваній частині -скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Встановити факт належності домоволодіння АДРЕСА_1 попередньому власнику ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за правом представлення після ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А1 - загальною площею 33,5 м2. житловою - 21.5 м2, до складу якого входять; І - коридор. 2 - комора. З - кухня. 4 - кімната. 5 - кімната, а також споруд: ганок літ. а2, сарай ліг. Б, погріб літ. В, споруди № 1.3-5.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 14 липня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 24 липня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

М.О. Макаров