Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №460/7586/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/7586/25 пров. № А/857/26704/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Шавеля Р.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року (ухвалене суддею Поліщук О.В. у м. Рівне в порядку письмового провадження) у справі № 460/7586/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправними дій та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернулось до суду з позовом до відповідача - Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про накладення штрафу в сумі 5100 грн від 27.03.2025, скасувати постанову про накладення штрафу в сумі 5100 грн від 27.03.2025 за ВП №76962617.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції прийнято рішення винесене з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог позивача.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем в межах своїх повноважень вчинено всі необхідні дії для належного виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.10.204 у справі №460/4935/24.

Зазначає, що зі змісту постанови неможливо встановити фактичні підстави винесення її відповідачем, оскільки така містить виключно посилання на норми частини другої статті 63 та частини першої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Вважає, що оскаржувана постанова про накладення штрафу від 27.03.2025 у ВП №76962617 є необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі № 460/4935/24, що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо обмеження з 01.04.2024 виплати ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.04.2024 перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження будь-яким максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

15.01.2025 Рівненським окружним адміністративним судом видано позивачу виконавчий лист по справі № 460/4935/24.

З примусового виконання вказаного виконавчого листа державним виконавцем Управління забезпечення примусового виконання рішень у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 76962617.

14.02.2025 державним виконавцем направлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області вимогу № 2607, згідно з якою зобов`язано управління негайно надати інформацію щодо виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі № 460/4935/24 з наданням підтверджуючих документів.

Листом від 11.03.2025 № 1700-0802-5/16955 у відповідь на вимогу державного виконавця Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило, що у зв`язку з технологічними проблемами при виконанні рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі № 460/4935/24 у підсистемі Інтегрована комплексна інформаційна система Пенсійного фонду України (ІКТС ПФУ): Підсистемі «Призначення та виплати пенсій (ПІВП)» Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, вживаються належні заходи для виконання даного рішення суду. Після усунення технологічних причин дане рішення суду буде виконано.

27.03.2025 державним виконавцем Восінською І.А. у виконавчому провадженні №76962617 винесено постанову про накладення штрафу, якою за невиконання рішення суду на боржника, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, накладено штраф на користь держави у розмірі 5100 грн.

Вважаючи винесену державним виконавцем постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду з вимогами про її скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Положеннями статті 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Статтею 63 Закону №1404-VIII врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

При цьому, частина 3 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини 1 і 2 статті 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу вказаних норм слідує, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Отже, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постановах від 19.09.2019 у справі №686/22631/17 та від 07.11.2019 у справі №420/70/19.

Як встановлено судом вище, спір у цій справі стосується виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29.10.2024, яке набрало законної сили у справі № 460/4935/24.

Судом також встановлено та підтверджується матеріали справи, що станом на 27.03.2025 (дату накладення на позивача штрафу) вказане рішення суду не було виконане у повному обсязі у добровільному порядку. Жодних доказів поважності причин невиконання рішення суду позивачем ні державному виконавцю, ні суду не надано. Не містять таких і матеріали справи.

Колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача щодо надіслання до Пенсійного фонду України листів щодо надання дозволу на опрацювання пенсійної справи в макетному режимі, позаяк вказане не є доказом виконання рішення суду, зокрема, зобов`язання, покладеного на пенсійний орган в частині перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.

Також, суд правильно вважав необґрунтованими доводи позивача про здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 після надання технічної можливості опрацювання електронної пенсійної справи, а отже про виконання рішення суду, оскільки як правильно зазначив суд, вказана обставина лише підтверджує факт невиконання рішення суду станом на 27.03.2025.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ в Рівненській області на момент прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу (27.03.2025) не виконало рішення суду у спосіб, встановлений судом.

Відтак, оскаржувана постанова про накладення штрафу в сумі 5100 грн державним виконавцем була винесена на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з метою недопущення порушень положень Закону №1404-VIII.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії” (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 460/7586/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді С. М. Глазько

Р. М. Шавель