Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №926/1956/24 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2026Справа № 926/1956/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Чернівецького міського комунального підприємства "Міськсвітло" вул. Лесина Василя, 6, м. Чернівці,Чернівецький р-н, Чернівецька обл., 58023

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" бульв. Лесі Українки, 26, м. Київ,01133

про стягнення 38 177,80 грн.

Представники сторін (не викликались)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Чернівецьке міське комунальне підприємство "Міськсвітло" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 38 177,80 грн. страхового відшкодування, а також витрат по сплаті судового збору та витрат на отримання експертного висновку в сумі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як страховиком обов`язку з виплати позивачеві як потерпілій особі страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку - ДТП та пошкодження майна ЧМКП "Міськсвітло", позаяк цивільно - правова відповідальність водія, винного в ДТП, застрахована Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" згідно полісу ЕР № 215536639.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 29.07.2024 року матеріали справи № 926/1956/24 передані за підсудністю до Господарського суду міста Києва згідно ст.ст. 27, 31 ГПК України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №926/1956/24 передано на розгляд судді Селівону А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №926/1956/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, а також розмір заявлених позовних вимог господарським судом на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім того вказаною ухвалою суду також витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію по полісу ЕР №215536639 станом на 23.08.2023 року, а саме: 1) якою страховою компанією видано даний поліс, 2) цивільно-правова відповідальність якого водія застрахована та який автомобіль було застраховано згідно вказаного полісу, 3) термін дії вищезазначеного полісу; 4) ліміт за шкоду життю та здоров`ю; ліміт за шкоду майну; розмір франшизи.

Так, на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 року у справі №926/1956/24 через відділ діловодства суду 19.09.2024 року від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація № 9-03/40119 від 19.09.2024 року щодо Полісу ЕР №215536639, яка судом долучена до матеріалів справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №926/1956/24 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 10.09.2024 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 10.09.2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 10.09.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Так, через систему "Електронний суд" 25.09.2024 року від уповноваженого представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 25.09.2024 року, з доказами його надсилання до електронного кабінету позивача, відповідно до якого відповідач просить в задоволення позовних вимог Чернівецькому міському комунальному підприємству "Міськсвітло" відмовити повністю, оскільки ТДВ СК «Альфа-Гарант» виконало вимоги, передбачені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відшкодувавши у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну власником ДТП майну потерпілого, належним чином та в повному обсязі виконавши свої зобов`язання за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №215536639. Відзив на позовну заяву судом долучений до матеріалів справи.

В свою чергу, через систему "Електронний суд" 03.10.2024 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових письмових доказів до матеріалів справи, з доказами його надсилання до електронного кабінету відповідача, в якому позивач просить долучити до матеріалів справи податкову накладну щодо виконання робіт по відновленню електроопори на суму 61685 грн.

Клопотання з додатками судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки Чернівецьке міське комунальне підприємство "Міськсвітло" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповідь на відзив, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, чинний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до статті 5 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно пунктом 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції, чинній на час спірних правовідносин.

Згідно зі статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 10 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що відповідно до цього Закону укладаються такі види договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування); договір міжнародного обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування).

Як свідчать матеріали справи, 07.07.2023 року між Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" (страховик за договором, відповідач у справі) та гр. ОСОБА_1 (страхувальник за договором) було укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у формі полісу ЕР/215536639, відповідно до якого забезпечено транспортний засіб ПАЗ 32053-07, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з наступними умовами: франшиза - 3 200,00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 160 000,00 грн., строк дії - з 07.07.2023 року по 06.01.2024 року.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України, Закону України "Про страхування" та Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в редакції, чинній на час спірних правовідносин.

В статті 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов`язкового страхування страховик приймає на себе зобов`язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

За визначенням ст. 8 Закону України "Про страхування" страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Зазначене кореспондується з приписами ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якої страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Судом встановлено за матеріалами справи, зокрема, згідно постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11.09.2023 року у справі №727/9247/23, що 23 серпня 2023 року о 08 годині 29 хвилини в м. Чернівці, вул. Садова, 1-а, водій ОСОБА_2 , керував автомобілем марки «ПАЗ 32 053-07», номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з електроопорою.

При цьому, вказаною постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11.09.2023 року у справі №727/9247/23 винною у вказаному ДТП, зокрема, у порушенні пунктів 2.3 б, 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху та вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, визнано гр-на ОСОБА_2 , якого притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн.

Обставини вказаного ДТП, в тому числі винна у його вчиненні особа, сторонами не заперечувались та визнані в поданих заявах по суті спору.

За приписами ч.1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Таким чином, за відсутності заперечень сторонами факту скоєння дорожньо-транспортної пригоди гр. ОСОБА_2 як особою, яка на відповідній правовій підставі перебувала за кермом застрахованого транспортного засобу «ПАЗ 32 053-07», державний номер НОМЕР_1 , з урахуванням ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вказані обставини доказуванню не підлягають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України "Про страхування" до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно п. 22.1 якої у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в ч.ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до пункту 33.1.4. статті 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП, транспортним засобом марки ПАЗ 32 053-07, державний номер НОМЕР_1 , встановлена у судовому порядку.

Суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено поняття, зокрема, потерпілих, власників транспортних засобів, страхового полісу.

Так, потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п. 1.3);

Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п.1.6);

Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору (1.8).

Отже, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності - Поліс ЕР/215536639, який станом на момент скоєння ДТП 23.08.2023 року був чинний, Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" як страховик, на випадок виникнення деліктного зобов`язання у відповідності до вимог частини 1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", взяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Відповідно до матеріалів справи, власником транспортного засобу марки ПАЗ 32 053-07, державний номер НОМЕР_1 , є гр. ОСОБА_1 , страховиком - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант".

Таким чином, з урахуванням наявності полісу ЕР/215536639, договірних зобов`язань між власником транспортного засобу ПАЗ 32 053-07, державний номер НОМЕР_1 , та страховою компанією відповідача, обов`язок по відшкодуванню заподіяної шкоди майну потерпілої особи (позивачу) забезпеченим (застрахованим) транспортним засобом покладається саме на Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант", в межах загального ліміту відповідальності страховика, який складає 160 000,00 грн.

Пунктом 35.1. статті 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 34.2, 34.3 статті 34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір шкоди, пов`язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 23 серпня 2023 року позивачем було проведено огляд пошкодженого майна та складено Акт огляду збиття електроопори внаслідок ДТП від 23.08.2023, копія якого з фото фіксацією пошкоджень наявна матеріалах справи, та виконані роботи по відновленню збитої електроопори та повітряної лінії, що підтверджується Актом огляду заміни електроопори, збитої внаслідок ДТП, від 23.08.2023 року, складеним представниками ЧМКП «Міськсвітло». Відповідно до кошторису, згідно якого виконувались роботи, вартість заміни збитої електроопори становить 61 658,00 грн. Копії зведеного кошторисного розрахунку від 23.08.2023 року та копія локального кошторису №07-01-01 ВІД 23.08.2023 року долучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 36.1. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеним лімітом.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до абз. 2 пункту 12.1 статті 12 Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

У зв`язку зі зверненням позивача до відповідача з заявою про страхове відшкодування №430 від 04.10.2023 року, останнім згідно умов полісу ЕР/215536639 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду від 23.08.2023 року страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у сумі 23860,80 грн., про що складено відповідний страховий акт №ЦВ2/4663.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір страхового відшкодування у сумі 23 860,80 грн. визначений відповідачем на підставі складеного на підставі запиту від ТДВ СК «Альфа-Гарант» суб`єктом оціночної діяльності ФОП Стрільцем В.Г. Звіту №ЦВ/23/4663 про незалежну оцінку від 25.10.2023 року та становить вартість відновлювального ремонту пошкодженого об`єкту з урахуванням відсотка, що відображає ступінь фізичного зносу у розмірі 15% у сумі 27 060,80 та за вирахуванням франшизи згідно Полісу в сумі 3 200,00 грн.

У відповідності до вказаного страхового акту сума страхового відшкодування в розмірі 23 860,80 грн. була виплачена відповідачем безпосередньо позивачу - Чернівецькому міському комунальному підприємству "Міськсвітло", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №751 від 12.12.2023 року на суму 23 860,80 грн.

Судом також встановлено, що 11.04.2024 року суму франшизи у розмірі 3 200,00 грн. було перераховано на рахунок позивача страхувальником гр. ОСОБА_1 платіжною інструкцією № 46939618SB від 11.04.2024 року, копія якої наявна матеріалах справи.

Заперечень щодо факту здійсненої відповідачем виплати страхового відшкодування за Полісом ЕР/215536639, а також франшизи особою, яка є страхувальником, у зазначеному вище розмірі сторонами суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" умов Договору страхування (Полісу ЕР/215536639), а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 23 860,80 грн. (за вирахуванням франшизи в сумі 3 200,00 грн.) у зв`язку із настанням страхового випадку 23.08.2023 року у межах страхових сум, зазначених у страховому Полісі, тобто відшкодування у встановленому Законом порядку шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну позивача особи шляхом перерахування вартості заміни збитої внаслідок ДТП електроопори, на розрахунковий рахунок Чернівецького міського комунального підприємства "Міськсвітло", розмір якого був визначений відповідачем на підставі Звіту суб`єкта оціночної діяльності №ЦВ/23/4663 про незалежну оцінку від 25.10.2023 року.

Проте, за твердженням позивача, вартість заміни збитої внаслідок ДТП електроопори становить 65 238,60 грн., тобто здійснена відповідачем виплата страхового відшкодування в сумі 23 860,80 грн. не покриває повну вартість заміни збитої внаслідок ДТП електроопори, у зв`язку з чим позивач звертався до відповідача з відповідними заявами №605 від 18.12.2023 року та №24/01-12-19 від 22.01.2024 року про виплати страхового відшкодування в повному обсязі.

У відповідь на звернення позивача ТДВ СК «Альфа - Гарант» листами № 12/6221 від 28.12.2023 року та № 12/1067 від 23.02.2024 року повідомила комунальне підприємство про відсутність підстав для перегляду суми страхового відшкодування та не надання заявником документів на підтвердження вартості та оплати відновлювального ремонту пошкодженої електроопори.

З метою визначення розміру матеріального збитку, завданого позивачеві, на замовлення останнього експертом - оцінювачем ФОП Павлишиним Я.Д. було складено Висновок №13-mz-04-24 експертного інженерно - технічного дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику об`єкта оцінки (електроопори), який був пошкоджений при ДТП 23.08.2023 р. за адресою: Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Садова, 1а, від 24.04.2024 року, копія якого наявна у матеріалах справи.

Наразі, згідно вказаного висновку від 24.04.2024 року розмір матеріального збитку становить 65 238,60 грн. з ПДВ та, як зазначає позивач у позовній заяві, фактична загальна вартість заміни збитої внаслідок ДТП електроопори склала 65 238,60 грн.

Таким чином позивач вважає, що враховуючи розмір завданого позивачу як власнику електроопори матеріального збитку в сумі 65 238,60 грн., з урахуванням передбаченого полісом ЕР/215536639 ліміту відповідальності відповідача у сумі 160 000,00 грн. та розміру франшизи у сумі 3 200,00 грн., розмір страхового відшкодування, яке відповідач мав сплатити на користь позивача становить 65 238,60 грн. Відтак, враховуючи суму фактично сплаченого відповідачем на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 23 860,80 грн., на переконання позивача, заборгованість Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант" з виплати страхового відшкодування становить 38 177,80 грн.

Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві, оскільки за результатами розгляду заяв позивача відповідачем було відмовлено в їх задоволенні з посиланням на відсутність підстав для перегляду розміру матеріального збитку, зазначені обставини порушення пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині здійснення у визначений законодавством строк лише часткової виплати страхового відшкодування у сумі 23 860,80 грн., стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача як страхувальника особи, винної в ДТП, яка сталася 23.08.2023 року, решти суми страхового відшкодування у розмірі 38 177,80 грн. в межах передбаченого полісом ЕР/215536639 ліміту відповідальності відповідача та за вирахуванням франшизи за Полісом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Полісу ЕР/215536639 від 07.07.2023 року суду не надано.

При цьому, як встановлено судом, заперечуючи у наданому відзиві проти позовних вимог відповідач стверджує, що ним в повному обсязі здійснено відшкодування позивачеві шкоди, завданої внаслідок пошкодження під час ДТП 23.08.2023 року електроопори, розмір якої визначено згідно Звіту №ЦВ/23/4663 про незалежну оцінку від 25.10.2023 року.

Додатково відповідач зазначає, що позивачем безпідставно не враховано коефіцієнт зносу та включено до складу страхового відшкодування вартість обладнання без урахування обставин зношеності пошкодженого майна, а також наголошує, що наданий відповідачем локальний кошторис на будівельні роботи є більш детальним і враховує всі вимоги до освітленості вулиць та доріг в Україні, та, окрім цього, наданий позивачем акт виконаних робіт на загальну суму 61 658,00 грн., який підписаний лише економістом, не є належним доказом на підтвердження виконання ремонтних робіт. Заперечення щодо звіту позивача.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується в повному обсязі.

Статтею 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження майна розмір завданої шкоди, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого майна при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, норми спеціального закону - Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - передбачають, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи (пункту 22.1 ст. 22 Закону). А шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, відповідно до положень статті 31 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Незгода учасників страхових та деліктних правовідносин з розміром заподіяної шкоди і відповідно страховим відшкодуванням може реалізовуватися шляхом подання відповідних доказів при розгляді справи та завдяки принципу змагальності сторін (постанова Верховного Суду від 21.12.2018 року у справі № 910/22554/17).

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Суд зазначає, що вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно статті 7 Закону України Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" передбачено в обов`язковому порядку проведення оцінки майна при визначенні збитків або розміру відшкодування.

З наведеного вище вбачається, що страхове відшкодування, яке сплачується за договорами цивільно-правової відповідальності, по-перше, сплачується на підставі відповідної оцінки збитку (звіту, дослідження, експертизи), проведеної суб`єктом оціночної діяльності, а по-друге, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, який розраховується у порядку, встановленому законом (у разі, коли є відповідні підстави для нарахування такого зносу).

При цьому, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №753/21177/16-ц, від 30 червня 2020 року по справі №200/12295/17, від 03 червня 2021 року по справі №461/2217/19.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Оцінка майна має здійснюватися з урахуванням Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, яким визначено загальні засади.

Відповідно до п. 51 Національного стандарту №1 незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим, відповідно до п. 56 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення тощо.

Отже, виходячи з наведених норм, підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього (постанови Верховного Суду від 07 квітня 2021 року по справі №753/3055/18, від 19 травня 2021 року по справі №523/17998/17).

Наразі, як вбачається з тексту позовної заяви, 23.08.2024 року позивач здійснив роботи по відновленню збитої електроопори та повітряної лінії, відповідно до кошторису, згідно якого вартість заміни збитої електроопори становить 61 658,00 грн., а також звернувся до відповідача із заявою №430 від 04.10.2023 року про виплату страхового відшкодування в сумі 61 658,00 грн., надавши на підтвердження вартості заміни електроопори вищевказаний кошторис на суму 61 658,00 грн.

За визначенням, наведеним в ст. 5 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», суб`єктами оціночної діяльності є, зокрема, суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону… Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами.

Разом з тим, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що для визначення розміру матеріального збитку, який був йому нанесений, внаслідок вищезазначеної ДТП, за зверненням останнього судовим експертом-оцінювачем ФОП Павлишеним Я.Д. було проведено експертне інженерно-технічне дослідження з визначення розміру матеріального збитку завданого власнику об`єкта оцінки (електроопори), який був пошкоджений при ДТП 23.08.2013 за адресою м. Чернівці, вул. Садова, 1А, за результатами якого було виготовлено Висновок №13-mz-04-24 від 25.04.2024 року, відповідно до якого розмір матеріального збитку, завданого Чернівецькому міському комунальному підприємству "Міськсвітло" становить 65 238,60 грн.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог ТДВ Страхова компанія "Альфа-Гарант" у відзиві на позовну заяву зазначає, що з метою визначення розміру матеріального збитку, завданого пошкодженому майну, а саме електроопорі зовнішнього освітлення, яка знаходиться за адресою: м.Чернівці, вул. Садова, 1а, внаслідок ДТП, товариство звернулося до суб`єкта оціночної діяльності - ФОП Ільченко Д.В., який має відповідну кваліфікацію та яким за результатами проведеного дослідження було складено Висновок №ЦВ/23/4663 про розмір матеріального збитку від 25.10.2023 року, відповідно до якого встановлені наступні пошкодження: розлом у нижній частині, опора порушена навпіл, також характерні пошкодження по всій площі (тріщини); ліхтарі (чотири штуки), три з них розбиті, а в четвертий затекла вода (по цій причині він несправний), всі ліхтарі було пошкоджено в момент ДТП.

При цьому для визначення розміру матеріального збитку оцінювачем було використано калькуляцію вартості витрат, пов`язаних з ремонтними роботами та затратами в кошторисному програмному комплексі «АВК-5», кошторис було складено з врахуванням ринкових цін на матеріальні ресурси та з врахуванням трудових ресурсів станом на дату події.

Згідно договірної ціни 385_ДЦ_ДЦ, загальна вартість ремонтних робіт, необхідних для відновлення електроопори зовнішнього освітлення, становить - 36 164,40 грн. з врахуванням ПДВ та 30 137,00 грн. без врахування ПДВ, а саме: вартість ремонтних робіт, адміністративні та загальновиробничі витрати - 6 994,00 грн. (без ПДВ); вартість використаних матеріалів, виробів та конструкцій - 20 508,00 грн. (без ПДВ); вартість експлуатації машин та механізмів - 2 635,00 грн. (без ПДВ).

Окрім цього, у відповідності до норм Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при визначення розміру збитків, які підлягають відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, останні обмежуються: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту пошкодженого майна з урахуванням зносу (пункт 36.2 ст. 36) тощо.

Фізичний знос майна - це поступове погіршення його технічного стану та властивостей внаслідок природного старіння, використання або впливу зовнішніх факторів. Іншими словами, це процес зниження якості об`єкта через механічні навантаження, природний знос матеріалів та вплив навколишнього середовища, який призводить до втрати частини його первинної вартості.

Як зазначалось судом вище, підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем, відповідачем було складено страховий акт, затверджено розрахунок страхового відшкодування та 12.12.2023 року виплачено позивачу страхове відшкодування у розмірі 23 860,80 грн.

При цьому, на відміну від позиції позивача, за твердженнями якого відсоток, що відображає ступінь фізичного зносу майна, становить - 0% (висновок №13-mz-04-24 від 25.04.2024 року), відповідачем враховано ступінь зносу електроопори в розмірі 15%.

Враховуючи відсутність будь-якої інформації про дату вводу в експлуатацію та термін фактичного використання пошкодженого майна, оскільки Чернівецьким міським комунальним підприємством "Міськсвітло" долучено тільки паспорт мереж вуличного освітлення та не надано жодного підтверджуючого документу або відповідної інформації як про вартість електроопори на момент ДТП, так і про термін її експлуатації, відсоток, що відображає ступінь зносу визначався оцінювачем на замовлення відповідача на основі фотофрагментів пошкодженої електроопори (Додаток №2 до Звіту).

Зіставляючи візуальні ознаки, які були виявлені при дослідженні елементів з ознаками фізичного зносу, які наведені в таблиці «Шкала експертних оцінок для виявлення коефіцієнта фізичного зносу», оцінювач прийшов до висновку, що елементи електроопори знаходяться в «Дуже гарному» стані - «Як нове, працююче, що не вимагає ремонтів чи заміни деталей» та зазначив відсоток, що відображає ступінь фізичного зносу - 15%.

Згідно приведеної в додатках до Звіту калькуляції (кошторис), що враховує всі необхідні прямі та непрямі матеріальні затрати, безпосередньо пов`язані з діяльністю типової підрядної організації, на підставі узагальнених оброблених вихідних даних, зіставлення результатів візуального обстеження, обмірних робіт з вимогами нормативних документів, діючих в будівництві та середньо ринкових розцінок по місту Чернівці на матеріальні ресурси, оцінювач дійшов висновку, що розмір матеріального збитку, завданий внаслідок ДТП електроопорі зовнішнього освітлення, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Садова, 1а, без врахування ПДВ, складає - 27 060,80 грн. та з урахуванням ПДВ - 32 472,96 грн.

На підтвердження розміру завданого збитку позивачем було надано зведений кошторисний розрахунок, акт виконаних робіт та локальний кошторис №07-01-01, відповідно до якого загальна вартість робіт та витрат за електромонтажні роботи становить - 5 720,00 грн. (вказана сума була отримана шляхом додавання позицій 1- 14).

Натомість, згідно наданого відповідачем локального кошторису на будівельні роботи №02-01-01, загальна вартість робіт та витрат за демонтажні роботи (розділ 1), монтажні роботи (розділ 2), машини та механізми (розділ 3), становить - 7 958,00 грн.

При цьому, як наголошує відповідач, наданий ним локальний кошторис є більш детальним та з вищою ціною, що, у свою чергу, свідчить про неупередженість відповідача стосовно визначення розміру завданих збитків.

Зокрема, основна суттєва відмінність між вказаними локальними кошторисами полягає у цінах на матеріали, які в частині з 1 по 6 позицію (опора лінії електропередач, гак анкерний, скрепи для бандажної стрічки, сумонесучий ізольований провід, кабель алюмінієвий, затискач), майже аналогічні, основна відмінність полягає в ціні на світильники (позиція 7 - 4 штуки): Локальний кошторис №07-01-01 - вартість 32 988,00 грн. (світильник світлодіодний URBANI LED ED 3900 Lm/740 09 по ціні 8 246,96 грн. за 1 шт.), Локальний кошторис на будівельні роботи №02-01-01 - 15 996,00 грн. (світильник LED вуличний консольний EVROLIGHT 100 Вт 5000К MALAG-100 12000Лм ІР65 по ціні 3 999,00 грн. за 1 шт.).

Наразі, з урахуванням вимог до освітленості вулиць та доріг в Україні, які визначають мінімальні стандарти для освітлення різних типів доріг, зокрема, ДБН В.2.5-28:2006 «Природне і штучне освітлення», ДСТУ EN 13201:2016 «Освітлення автомобільних доріг», Правила улаштування електроустановок (ПУЕ), та з урахуванням яких має здійснюватись вибір світильників для освітлення вулиць можна дійти обґрунтованого висновку про те, що саме вуличний консольний світильник EVROLIGHT 100 Вт 5000К MALAG-100 12000Лм ІР65 згідно локального кошторису на будівельні роботи №02-01-01, який було взято відповідачем, в порівнянні із світильником, який було взято позивачем, найбільш добре підходить для освітлення даного виду дороги, оскільки основні характеристики, які роблять саме вуличний консольний світильник EVROLIGHT 100 Вт 5000К MALAG-100 12000Лм ІР65 найбільш придатним для вуличного освітлення.

Слід зазначити, що звіт №ЦВ/23/4663 про незалежну оцінку від 25.10.2023 року складений оцінювачем на підставі відомостей: протоколу огляду транспортного засобу від 13.10.2023 року; актів від 23.08.2023 року огляду збиття електроопори внаслідок ДТП та огляду заміни електроопори, збитої внаслідок ДТП, за підписом представників позивача, а саме, головного інженера Тимошенко В.І., інженера-енергетика Сусленко О.І., економіста Золотарюк А.Є. та юрисконсульта Федорова М.О., про що зазначено в тексті звіту оцінювачем.

Враховуючи той факт, що оцінювачем звіт №ЦВ/23/4663 від 25.10.2023 року про незалежну оцінку складений на підставі даних огляду електроопори, проведеного за участю представників позивача, при цьому оцінка проведена уповноваженою на те особою, кваліфікація та повноваження якого згідно вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» підтверджується долученими до матеріалів справи документами, відповідно, за висновками суду, наданий відповідачем Звіт №ЦВ/23/4663 від 25.10.2023 року про незалежну оцінку є належним, допустимим та більш вірогідним доказом розміру страхового відшкодування, ніж наданий позивачем висновок №13-mz-04-24 від 25.04.2024 року, що підтверджує та встановлює перелік завданих пошкоджень, вартість відновлювального ремонту та, відповідно, розмір завданих збитків.

При цьому судом також взято до уваги, що розрахунок розміру матеріального збитку обома сторонами здійснювався за допомогою одного кошторисного програмного комплексу «АВК-5» (3.8.3).

Також суд зазначає, що відповідно до п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Таким чином, у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілому (позивачу), а спрямовуються на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах.

Водночас, у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об`єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок сум виплати здійснюється без урахування сум ПДВ.

У відповідності до частин 1,2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відтак, в силу приписів частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України страховик не може бути примушений до виплати ПДВ у складі суми страхового відшкодування за винятком випадку, коли сума ПДВ нарахована та сплачена на користь виконавця послуг з ремонту пошкодженого об`єкта, який (виконавець), в свою чергу, має бути платником ПДВ.

Проте, за висновками суду, позивачем не надано та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обсягу фактичного виконання ремонтних робіт по заміні електроопори, позаяк наявний в матеріалах справи акт виконаних робіт від 23.08.2023 року на суму 61 658,00 грн. підписаний від імені комунального підприємства лише економістом, а також не містить підписів виконавців, які відповідальні за технічну частину та прийняття робіт, у зв`язку з чим відсутні підстави для включення до суми страхового відшкодування суми ПДВ.

Крім того, відповідно до п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №215536639 встановлена франшиза у розмірі - 3 200,00 грн., за вирахуванням якої відповідачем було визначено розмір страхового відшкодування в сумі 23 860,80 грн.

Отже, з огляду на вищевикладене в сукупності, суд доходить висновку, що Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія "Альфа-Гарант в повному обсязі виконало свої зобов`язання за страховим випадком, що стався 23.08.2023 року в місті Чернівці по вулиці Садова, 1-а, внаслідок якого було пошкоджено електроопору зовнішнього освітлення, виплативши страхове відшкодування на корить позивача у відповідності до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Суд також наголошує, що позивач, заперечуючи проти розміру здійсненої відповідачем виплати страхового відшкодування не скористався своїм правом ініціювати під час розгляду спору судом проведення судової експертизи для визначення фактичної вартості збитків, завданих позивачу за результатами заміни електроопори, пошкодженої внаслідок ДТП, що мала місце 23.08.2023 року, а також не надав відповіді на відзив страхової компанії, в тому числі в частині оцінки відповідачем звітів та здійснених висновків щодо розміру страхового відшкодування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем правомірно покладено в основу розрахунку страхового відшкодування звіт №ЦВ/23/4663 від 25.10.2023 року про незалежну оцінку та виплачено позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 23 860,80 грн., матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу страхового відшкодування у вказаній сумі з урахуванням зносу та франшизи згідно Полісу, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача 38 177,80 грн. страхового відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачеві в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 липня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон