Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №922/4456/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Харків Справа №922/4456/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар" (вх.№476Х від 10.03.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі №922/4456/25 (м. Харків, суддя Погорелова О.В., повне рішення складено 19.02.2026)

за позовом Приватного підприємства "Лінфокс", м. Хмельницький,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар", м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Лінфокс" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар", в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 127 957,44 грн, що складається з: 70 000,00 грн як основна заборгованість відповідача за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року; 3 641,57 грн пені за несвоєчасну оплату наданих за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року; 43 929,30 грн штрафу у розмірі 30% від суми оплати за прострочення оплати послуг за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року понад 30 календарних днів; 352,48 грн (3% річних), нараховані за порушення строків виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором транспортного експедирування б/н від 01 вересня 2025 року. Судові витрати, що складались з витрат на оплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн, позивач просив суд покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року.

17.12.2025 позивачем на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 16.12.2025 подано до місцевого господарського суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач вказував на те, що в прохальній частині було допущено технічну описку і помилково вказано суму до стягнення 127 957,44 грн замість 117 923,35 грн; в прохальній частині було допущено технічну описку і помилково вказано при проханні стягнути 3% річних посилання на договір транспортного експедирування б/н від 01 вересня 2025 року замість договору транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року. Виходячи з вищевикладеного, з метою усунення недоліків позовної заяви та прийняття правильного судового рішення у даній справі, позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар" на свою користь заборгованість в загальній сумі 117 923,35 грн, що складається з: 70 000,00 грн основної заборгованості відповідача за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року; 3 641,57 грн пені за несвоєчасну оплату наданих за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року; 43 929,30 грн штрафу у розмірі 30% від суми оплати за прострочення оплати послуг за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року понад 30 календарних днів; 352,48 грн три проценти річних, нараховані за порушення строків виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року; судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн; сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2026 закрито провадження у справі №922/4456/25 в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 70 000,00 грн за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року. Вирішено подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням ціни позову у розмірі 47 923,35 грн, з яких: 3 641,57 грн пені за несвоєчасну оплату наданих за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року; 43 929,30 грн штрафу у розмірі 30% від суми оплати за прострочення оплати послуг за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року понад 30 календарних днів; 352,48 грн три проценти річних, нараховані за порушення строків виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором транспортного експедирування № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар" на користь Приватного підприємства "Лінфокс" - 3 641,57 грн пені, 43 929,30 грн штрафу, 352,48 грн три проценти річних та 2 422,40 грн судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біолар" з вказаним рішенням суду не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить суд рішення Господарського суду Харківської області від 19 лютого 2026 року у справі № 922/4456/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Приватному підприємству "Лінфокс" у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає про наступне:

- вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції неповно та не всебічно дослідив обставини справи, дав їм неналежну правову оцінку, дійшов неправильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах;

- звертаючись до суду із вимогами щодо стягнення грошових коштів, позивач посилався на порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання за договором № СС09102025 на транспортне експедирування від 09 жовтня 2025 року. Скаржник з посиланням на приписи ст. 530 ЦК України вказує, що для того, щоб констатувати порушення відповідачем виконання зобов`язання, суду необхідно було встановити належний строк такого виконання. Відповідно до пункту 4.1 договору оплата за цим договором здійснюється Клієнтом протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі виставленого Експедитором рахунку, якщо інше не передбачено погодженою Сторонами Заявкою, у національній валюті України - гривні.

Суд першої інстанції зазначив, що пріоритетному застосуванню підлягають умови, погоджені сторонами в заявках, апелянт погоджується з вказаним твердженням, проте, на думку останнього, судом першої інстанції проігноровано, що якщо заявкою не передбачено інше, сторони мають керуватися положеннями укладеного договору. Так, Заявкою на перевезення вантажу №СС22/10/25_02 від 22 жовтня 2025 р. передбачено наступний порядок оплати: Б/р (безготівковий розрахунок) 7 днів після вивантаження авто. Інших умов у заявці сторонами не погоджено. Тобто, у заявці окремо сторонами не погоджено банківські або календарні дні на оплату, тому враховуючи, що умовами укладеного договору (пункт 4.1) передбачена оплата саме у банківських днях, вказана заявка мала би бути оплачена відповідачем протягом 7 саме банківських днів після вивантаження авто. Скаржник, звертає увагу, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав наступне «сторони в заявці №СС22/10/25_02 від 22.10.2025 погодили строк оплати послуг саме протягом 7 календарних днів». Проте, такі висновки суду протирічать матеріалам справи. З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять доказів погодженням між сторонами іншого порядку оплати, відповідач повинен був розрахуватись за надані послуги, виходячи саме з банківських днів (як вказано у договорі);

- апелянт стверджує, що строк виконання грошового зобов`язання для відповідача пов`язаний з конкретною подією - з моменту розвантаження автомобіля (саме така подія визначена умовами договору, як подія, від якої обчислюється строк виконання грошового зобов`язання). При цьому, матеріали справи не містять належних доказів щодо вивантаження авто за заявкою №СС22/10/25_02 від 22 жовтня 2025 р., що позбавляє можливості фактично визначити початок строку виконання зобов`язання і, як наслідок, початок строку його прострочення. На спростування доводів позивача та висновків суду першої інстанції відповідач звертає увагу, що ТТН від 24.10.2025 року не містить дати отримання вантажу вантажоодержувачем, а у самій заявці №СС22/10/25_02 від 22 жовтня 2025 р. зазначено, що дата доставки вантажу 27.10.2025 року (тобто запланована дата доставки). Обчислення цього строку, починаючи з 24.10.2025 року (дата ТТН), є безпідставним та таким, що суперечить самій заявці (запланована дата доставки 27.10.2025 року). Визначення строку оплати у календарних, а не банківських днях (як передбачено договором) також є безпідставним. Тобто, строк виконання грошового зобов`язання за заявкою № СС22/10/25_02 від 22 жовтня 2025 р. є документально не підтвердженим. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення взагалі не наведено жодних підстав, за яких доводи відповідача у цій частині були відхилені чи не враховані. Отже, суд першої інстанції неправильно визначив момент початку строку виконання грошового зобов`язання, його закінчення та застосував формальний підхід до оцінки доводів сторін, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення;

- аналіз позовної заяви дає підстави стверджувати, що позивачем заявлено стягнення штраф на повну вартість наданих послуг за актом № 584 Л на суму 103031, 00 грн. та актом № 655 Л на суму 43400, 00 грн. (103031 + 43400 = 146431, 00 грн. * 0, 3 = 43929, 30 грн.). Разом із тим, як вже зачалось, строк виконання грошового зобов`язання за заявкою № СС22/10/25_02 від 22 жовтня 2025 р. є документально не підтвердженим, а тому і твердження щодо прострочення відповідача за вказаною заявкою є такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Умовами укладеного договору передбачена штрафна санкція за одночасної наявності двох обов`язкових умов: 1) прострочення відповідача 2) прострочення понад 30 днів. За відсутності доказів початку моменту прострочення похідні вимоги щодо стягнення штрафу за заявкою СС22/10/25_02 від 22 жовтня 2025 р. у сумі 13020, 00 грн. (43400 * 0, 3) є необґрунтованими.

Щодо стягнення штрафу у розмірі 30 909, 30 грн. за заявкою на перевезення вантажу №СС09/10/25_03 від 9 жовтня 2025 р. на суму 103031 грн., скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідно до пункту 5.11 договору № СС09102025 від 09 жовтня 2025 року за несвоєчасну оплату наданих Експедитором на оплату Клієнту рахунків Клієнт сплачує Експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день сплати від суми, яка підлягає сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до дня повного погашення заборгованості включно, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Клієнт додатково сплачує Експедитору штраф у розмірі 30% від суми оплати узгодженої в заявці. У відзиві на позовну заяву відповідачем було зазначено, що за такого договірного регулювання штраф може застосовуватися лише до суми заборгованості, прострочення якої складає понад 30 календарних днів. У протилежному випадку такий обсяг відповідальності є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам можливого правопорушення. Суд першої інстанції погодився із доводами позивача і зазначив, що відповідач має сплатити штраф у розмірі 30% від вартості послуг, визначених відповідною заявкою, а не від залишку заборгованості. Скаржник стверджує, що за такої логіки позивача і суду першої інстанції, навіть якщо допустити прострочення відповідача на 10 тис грн. по заявці на 100 тис. понад 30 днів, штраф складатиме все рівно 30 тис грн. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Судом першої інстанції не враховані правової позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18) та у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 902/538/18);

- відповідачем відповідно до банківської виписки, що знаходиться у матеріалах справи, у строк до 06 грудня 2025 року було сплачено позивачу грошові кошти за заявкою №СС09/10/25_03 від 9 жовтня 2025 р. у загальному розмірі 56 431, 00 грн. (21.11.2025 року 13031, 00 грн., 24.11.2025 року 10000, 00 грн., 28.11.2025 року 20000, 00 грн., 28.11.2025 року 3400, 00 грн. та 04.12.2025 року 10000, 00 грн.), тобто більше половини суми заявки були сплачені у строк до 30 днів, згодом погашено основний борг у повному обсязі, що стало підставою для закриття провадження у цій частині; матеріали справи не містять жодних доказів понесення позивачем збитків, пов`язаних з виконанням зобов`язання за договором; штраф є лише санкцією, а не основним боргом, а тому при зменшенні його розміру позивач не зазнає значних негативних наслідків в своєму фінансовому становищі. За таких умов, на твердження скаржника, з метою дотримання принципу розумності та справедливості суд першої інстанції мав би на власний розсуд вирішити питання про наявність чи відсутність у даному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.03.2026 для розгляду справи №922/4456/25 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар" (вх.№476Х від 10.03.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі №922/4456/25. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

20.03.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4456/25(вх.№3232).

Представником позивача подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх.№3536 від 30.03.2026), в якому останній просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 по справі № 922/4456/25 залишити без змін.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частино 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам у справі в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 17.03.2026.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 09.10.2025 між Приватним підприємством "Лінфокс" (експедитор за договором, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біолар" (клієнт за договором, відповідач) був укладений договір №СС09102025 на транспортне експедирування, відповідно до п. 1.1 якого, Клієнт (вантажовласник, відправник вантажу або його довірені особи) доручає Експедитору за винагороду здійснити надати послуги з транспортно - експедиторського обслуговування з метою забезпечення перевезення різними видами транспорту, перевалки у портах, експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів вантажоодержувачам Клієнта (або його довіреним особам), у міжнародних чи міжміських (по території України) перевезеннях та надання інших узгоджених Сторонами послуг.

Експедитор зобов`язується виконувати свої обов`язки на умовах даного договору, а Клієнт зобов`язується прийняти надані послуги й оплатити їх (п. 1.2 договору).

Згідно п. 1.3 договору, за дорученням Клієнта і на підставі даного договору Експедитор виконує одне чи декілька з наступних доручень Клієнта: здійснити транспортно-експедиторське обслуговування Клієнта, зокрема: здійснити пошук і підбір перевізників (або їх довірених осіб), з метою забезпечення перевезення різними видами транспорту, перевалки у портах, експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів вантажоодержувачам Клієнта (або його довіреним особам), у міжнародних чи міжміських (по території України) перевезеннях; організувати перевезення вантажів Клієнта; укласти договори від імені Клієнта з перевізниками для перевезення вантажів Клієнта та з іншими особами, які залучаються до виконання договору на транспортне - експедиторське обслуговування; організувати розсилання товаро-транспортної документації; здійснити розрахунки з усіма учасниками транспортного процесу; за згодою сторін виконує інші доручення Клієнта.

Експедитор здійснює транспортно - експедиторське обслуговування Клієнта від імені і за рахунок Клієнта й укладає договори від його імені з іншими особами для виконання зобов`язань за цим договором (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.5 договору, конкретні умови по кожному дорученню обумовлюються у заявці на організацію транспортно-експедиторських послуг та/або додаткової угоди до Договору (надалі - "Заявка"), в якій вказуються: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати Повіреному та інші погоджені Сторонами умови. Заявка, направлена/передана з використанням засобів електронного зв`язку прирівнюється до оригіналу. Замовлення (заявка) є невід`ємною частиною даного Договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в Договорі. Дані, визначені в підтвердженій Заявці не підлягають зміні Клієнтом в односторонньому порядку.

Оплата за цим Договором здійснюється Клієнтом протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі виставленого Експедитором рахунку, якщо інше не передбачено погодженою Сторонами Заявкою, у національній валюті України - гривні (п. 4.1 договору).

За фактом надання послуг Експедитор надає (надсилає) на вибір Експедитора на електронну адресу Клієнту скановану копію двостороннього Акту наданих послуг та/або через сервіс електронного документообігу (Медок, Вчасно тощо) електронну версію двостороннього Акту наданих послуг. Клієнт протягом 2-х (двох) днів з дня отримання Акту зобов`язаний направити Експедитору підписаний Акт наданих послуг або письмову мотивовану відмову від прийому послуг. При неотриманні Експедитором оформленого (підписаного) Клієнтом Акту наданих послуг або письмової вмотивованої відмови від приймання послуг протягом 2-х (двох) днів з дати відправлення Актів Експедитором на електронну адресу Клієнту та/або направлення Експедитором Клієнту Актів через сервіс електронного документообігу (Медок, Вчасно тощо), послуги вважаються прийнятими Клієнтом без зауважень та підлягають оплаті у повному обсязі (п. 4.7 договору).

За несвоєчасну оплату наданих Експедитором на оплату Клієнту рахунків Клієнт сплачує Експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день сплати від суми, яка підлягає сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до дня повного погашення заборгованості включно, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Клієнт додатково сплачує Експедитору штраф у розмірі 30% від суми оплати узгодженої в заявці. Клієнт несе відповідальність за збитки, заподіяні Експедитору відмовою в оплаті чи несвоєчасною оплатою рахунків Експедитора (п. 5.11 договору).

Цей Договір набирає чинності і є дійсним з дати його підписання Сторонами і скріплення печатками Сторін і направлення Клієнтом на електронну пошту Експедитора сканованої копії підписаного договору. При цьому сторони узгодили, що якщо після направлення Клієнтом на електронну пошту Експедитора сканованої копії підписаного даного договору, будь-яка із сторін проведе будь-які дії направлені на виконання своїх зобов`язань по договору (підписання і направлення іншій стороні заявки на перевезення вантажу, завантаження/митне оформлення вантажу для міжнародного перевезення, оплата послуг тощо), то цей договір буде вважатися укладеним незалежно від виконання іншою стороною (сторонами) умов щодо обміну оригіналами даного договору та заявок на перевезення вантажу. Даний договір діє до надіслання письмового повідомлення другій стороні про його розірвання, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань - до моменту їх повного виконання. Таке повідомлення повинно бути надіслано не менш ніж за 30 днів до дати розірвання Договору. При цьому Сторони домовилися, що інший порядок розірвання цього Договору є неприпустимим (п. 10.2 договору).

09.10.2025 між сторонами була підписана заявка на перевезення вантажу №СС09/10/25_03 згідно договору на транспортне експедирування №СС09102025 від 09.10.2025, відповідно до умов якої позивач зобов`язався виконати послуги з перевезення вантажу (поліетиленгликоль) за маршрутом: м. Люблін (Польща) - м. Харків (Харківська обл., Україна), дата та час завантаження 14.10.2025, адреса завантаження: Turka 141B, 20-258 Lublin, адреса розвантаження: м. Харків, сума, час, форма розрахунку: 103 031 грн. (Сто три тисячі тридцять одна гривня 00 копійок), по курсу НБУ на день підготовки довідки про трансп. витрати. Б/р 14 банківських днів після вивантаження авто. Вартість фрахту є приблизною. Остаточна вартість визначається після фактичного завантаження авто з розрахунком 90 EUR/ton, дата доставки: 17.10.2025.

Послуги за даною заявкою надані позивачем у повному обсязі, у належній якості та у відповідні строки, що підтверджується CMR б/н по поїздці за заявкою №СС09/10/25_03.

22.10.2025 сторонами була підписана заявка на перевезення вантажу №СС22/10/25_02 згідно з договору на транспортне експедирування №СС09102025 від 09.10.2025, відповідно до умов якої позивач зобов`язався виконати послуги з перевезення вантажу (касторове масло) за маршрутом: м. Чорноморськ (Одеська обл., Україна) - м. Житомир (Житомирська обл., Україна), адреса завантаження: м. Чорноморськ (Одеська обл., Україна), адреса розвантаження: м. Житомир (Житомирська обл., Україна), сума, час, форма розрахунку: 43 400 грн (Сорок три тисячі чотириста гривень 00 копійок), Б/р 7 днів після вивантаження авто. Вартість фрахту є приблизною. Остаточна вартість визначається після фактичного завантаження авто з розрахунком 2000 грн\тонна, дата доставки 27.10.2025.

Послуги за даною заявкою надані позивачем у повному обсязі, у належній якості та у відповідні строки, що підтверджується ТТН № Бі-00000933 від 24.10.2025.

За результатами наданих транспортно-експедиційних послуг сторонами за допомогою сервісу електронного документообігу з використанням КЕП було підписано:

- акт надання послуг № 584Л від 17.10.2025 на суму 103 031,00 грн та рахунок на оплату № СС09/10/25_03 від 15.10.2025 на суму 103 031,00 грн;

- акт надання послуг № 655Л від 27.10.2025 на суму 43 400,00 грн та рахунок на оплату № СС22/10/25_02 від 27.10.2025.

Вказані документи були додатково направлені на електронну адресу відповідача - biotech1@ukr.net, яка вказана у п. 10.11 Договору.

Проте, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг виконав неналежним чином, надані послуги своєчасно не оплатив.

11.11.2025 та 21.11.2025 ТОВ "Біолар" надіслало на адресу ПП "Лінфокс" два гарантійні листи, у яких зазначало, що заборгованість за договором № СС09102025 від 09.10.2025 у сумі 146 431,00 грн буде погашена до 21.11.2025, а у другому листі відповідач гарантував оплату до 26.11.2025. Проте, з того часу відповідач лише частково і з порушенням строків виплатив наявну у нього заборгованість.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань позивачем відповідачу до стягнення нараховані 3 641,57 грн пені, 43 929,30 грн штрафу та 352,48 грн три проценти річних.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, що і стало підставою для звернення до Господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 позов задоволено.

Суд мотивував рішення тим, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором транспортного експедирування №СС09102025 від 09.10.2025 в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг. Встановивши наявність прострочення виконання грошового зобов`язання, суд дійшов висновку про правомірність застосування до відповідача передбачених договором та законом наслідків такого порушення, а саме стягнення пені, штрафу та трьох процентів річних. При цьому суд виходив із погоджених сторонами умов договору та заявок до нього, а також із наданих сторонами доказів і оцінки їх у сукупності відповідно до вимог процесуального закону.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, правове регулювання якого здійснюється положеннями глави 65 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Частиною 1 статті 929 ЦК України унормовано, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Оплатність за договором транспортного експедирування визначена у статті 931 ЦК України, за якою розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Статтею 920 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частини перша статті 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Колегія суддів зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Відповідна правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність належних доказів настання строку виконання грошового зобов`язання за заявкою № СС22/10/25_02 від 22.10.2025, а також про те відповідач повинен був розрахуватись за надані послуги, виходячи саме з банківських днів,з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 договору оплата послуг здійснюється клієнтом протягом п`яти банківських днів з моменту розвантаження автомобіля, якщо інше не передбачено погодженою сторонами заявкою.

У заявці № СС22/10/25_02 сторони погодили інший строк оплати, а саме:«Б/р 7 днів після вивантаження авто», що свідчить про зміну сторонами передбаченого договором строку оплати.

Посилання апелянта на те, що у заявці не визначено, чи йдеться про банківські чи календарні дні, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки незалежно від способу обчислення строку матеріали справи підтверджують факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

При цьому колегія суддів враховує, що факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань підтверджується товарно-транспортною накладною, підписаними сторонами актом наданих послуг №655Л від 27.10.2025 та рахунком на оплату, які були оформлені сторонами із застосуванням кваліфікованого електронного підпису та додатково направлені відповідачу на погоджену сторонами електронну адресу. Будь-яких зауважень щодо обсягу чи якості наданих послуг, заперечень щодо дати їх виконання або мотивованої відмови від підписання акту відповідач не заявляв.

Колегія суддів також враховує, що після звернення позивача до суду відповідачем було повністю погашено суму основної заборгованості, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.01.2026 провадження у справі в цій частині було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Вчинення відповідачем таких конклюдентних дій, які полягали у добровільному погашенні основної суми боргу вже після пред`явлення позову, свідчить про фактичне визнання ним існування грошового зобов`язання, належності наданих позивачем послуг та обов`язку їх оплатити. При цьому відповідач не заявляв заперечень щодо факту надання послуг, їх обсягу чи вартості, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться лише до незгоди із визначенням моменту настання прострочення та застосуванням до нього передбачених договором штрафних санкцій.

За таких обставин подальші посилання апелянта на недоведеність моменту виникнення обов`язку з оплати не узгоджуються з його власною поведінкою після звернення позивача до суду, оскільки добровільне виконання основного зобов`язання є конклюдентною дією, яка підтверджує визнання відповідачем як самого боргу, так і підстав його виникнення.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності моменту виникнення прострочення спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про неправильне визначення судом першої інстанції суми, від якої обчислюється штраф.

Відповідно до пункту 5.11 договору сторони погодили, що у разі прострочення оплати понад 30 календарних днів клієнт додатково сплачує експедитору штраф у розмірі 30 % від суми оплати, узгодженої в заявці.

З аналізу наведеної умови договору вбачається, що сторони прямо визначили базою для обчислення штрафу суму оплати, погоджену відповідною заявкою, а не розмір простроченої заборгованості чи її залишку.

Доводи апелянта про те, що штраф має нараховуватися лише на суму заборгованості, яка залишалася несплаченою понад 30 календарних днів, ґрунтуються виключно на довільному тлумаченні умов договору та не підтверджуються його змістом.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що штраф підлягає обчисленню саме від суми оплати, погодженої сторонами у відповідній заявці.

Колегією суддів здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку пені і штрафу та встановлено, що розрахунок здійснено відповідно до умов договору та законодавства, виконано арифметично правильно.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування відповідачу за прострочення оплати транспортно-експедиційних послуг пені у розмірі 3 641,57 грн та штрафу у розмірі 43 929,30 грн.

Щодо доводів апелянта стосовно необхідності зменшення розміру штрафу на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

За змістом частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України питання про зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду та вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначила, що вирішення питання про зменшення неустойки та визначення розміру, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При цьому визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Крім того, у пункті 146 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 зазначено, що категорії «значно» та «надмірно», які використовуються у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником, з посиланням на висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) залежно від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Також у пункті 162 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду вказала, що Верховний Суд не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду у питаннях зменшення розміру неустойки так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Тому відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (з аналогічними висновками у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 13.02.2024 у справі №917/272/23).

При цьому саме по собі посилання боржника на значний розмір штрафу не є безумовною підставою для його зменшення.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач допустив тривале порушення строків виконання грошового зобов`язання. Основна сума заборгованості була сплачена лише після звернення позивача до суду, що стало підставою для закриття провадження у справі в цій частині.

Будь-яких доказів винятковості обставин, які б свідчили про очевидну неспівмірність погодженого сторонами розміру штрафу наслідкам порушення зобов`язання або про наявність інших обставин, що мають істотне значення для його зменшення, відповідач суду не надав.

Крім того, матеріали справи не містять клопотання відповідача, поданого до суду першої інстанції, про зменшення розміру неустойки із наведенням відповідних обставин та доказів на їх підтвердження.

Враховуючи наведене, а також те, що вирішення питання щодо зменшення неустойки відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України належить до дискреційних повноважень суду та здійснюється з урахуванням конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується з тим, що у даному випадку відсутні підстави для висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, нарахованого відповідно до умов договору.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши правильність нарахування трьох процентів річних у розмірі 352,48 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначене нарахування відповідає вимогам чинного законодавства України, є обґрунтованим, а здійснений позивачем розрахунок є арифметично правильним та не спростований відповідачем належними доказами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог як обґрунтованих, підтверджених наданими доказами та не спростованих відповідачем.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з правовою оцінкою, наданою судом першої інстанції, і не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Положеннями ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар" слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі №922/4456/25 без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 02.08.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28.04.2026 №4857-ІХ).

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, враховуючи обставини введення в Україні воєнного стану, поточну ситуацію що склалася в місті Харкові та Харківській області, з огляду на об`єктивні причини неможливості проведення судового засідання у строк встановлений в частині 2 статті 221 ГПК України, задля збереження безпеки учасників судового процесу та працівників суду, а також з метою реалізації учасниками справи процесуальних прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, суд застосував принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до практики Європейського суду з прав людини.

Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біолар" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19.02.2026 у справі №922/4456/25 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 24.07.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян