Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №644/4834/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/4834/24 Головуючий суддя І інстанції Нечипоренко І. М.

Провадження № 22-ц/818/3633/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Індутного-Шматько Станіслава Миколайовича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 березня 2026 року, у цивільній справі №644/4834/24, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, орган опіки та піклування Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні,

в с т а н о в и в:

18 червня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору: Департамент Служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, орган опіки та піклування Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.11.2010, від якого мають двох дітей. Після розлучення діти залишилися проживати з матір`ю, а він забезпечував їх певний рівень життя та піклувався про їх розвиток та здоров`я. У зв`язку з тим, що діти проживали з ним більше року, у лютому 2020 року він звернувся до Департаменту служб у справах дітей із заявою про визначення місця проживання дітей з батьком. У відповідачки було ще двоє дітей і вона не мала власного житла, тому забезпечення побуту та виховання їх спільних дітей повністю було на його матері. Після повномасштабного вторгнення відповідачка з дітьми переїхала у Львівську область і стала чинити перешкоди у спілкуванні з дітьми шляхом блокування його контакту в телефонах дітей.

ОСОБА_2 , з урахуванням поданої уточненої позовної заяви остаточно просив суд: вжити заходів зі встановлення причин перешкоджання відповідачки спілкуванню позивача з малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з матір`ю; зобов`язати відповідачку усунути перешкоди та не перешкоджати брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з дітьми; зобов`язати надати відомості міста, адреси перебування дітей, з наданням відповідних доказів перебування; на час воєнного стану визначити спосіб спілкування з дітьми з понеділка по п`ятницю з 18-00 год до 19-30 год, кожну суботу та неділю з 10-00 год до 12-00 год спілкування з дітьми в режимі відеозв`язку через мережу інтернет (Telegram, Viber, WhatsApp та інші за стосунки) без присутності матері; починаючи з моменту закінчення введеного воєнного стану: два рази на місяць, перша, третя субота з 09-00 год суботи до 09-00 год неділі відвідування місця проживання батька, з можливістю залишатися з ночівлею, без супроводу матері, за їх згодою та з повідомленням матері про місце їх перебування; спільний відпочинок з дітьми – у період одного місяця влітку з метою їх оздоровлення, один тиждень під час зимових канікул, без присутності матері, за згодою дітей та попереднім повідомленням їх матері; у дні народження дітей з 14-00 год до 18-00 год без присутності матері, за місцем проживання дітей, з правом відвідування дітьми культурних, розважальних закладів, парків, дитячих майданчиків, з урахуванням режиму для навчального закладу, який відвідує кожна дитина; зобов`язати відповідачку письмово попереджати про зміну місця фактичного проживання, місця реєстрації, місця навчання дітей та про намір перетину кордону дітьми.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 23 березня 2026 року позов задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дітьми - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зобов`язано ОСОБА_1 , у разі зміни місця проживання, надавати ОСОБА_2 відомості про адреси перебування дітей.

Визначено ОСОБА_2 порядок зустрічей із дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у такий спосіб:

-на час воєнного стану в Україні визначити спосіб спілкування з дітьми щодня в період часу з 18-00 год до 19-30 год в режимі відеозв`язку через мережу інтернет (Telegram, Viber, WhatsApp та інші за стосунки) без присутності матері, за їх попередньою згодою;

- починаючи з моменту закінчення введеного в Україні воєнного стану: два рази на місяць, перша, третя субота з 09-00 год суботи до 09-00 год неділі відвідування місця проживання батька, з можливістю залишатися з ночівлею, без супроводу матері, за їх згодою, та з повідомленням матері про місце їх перебування.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Індутний-Шматько Станіслав Миколайович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення та закрити провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору. Стягнути з відповідача судові витрати.

Зауважує, що позивач не звертався до Служби у справах дітей, щоб налагодити спілкування з дітьми, жодних спроб та бажання брати участь у вихованні не виявляв. У зв`язку з бойовими діями у м. Харкові родина відповідача була змушена змінити місце проживання та мешкала у АДРЕСА_1 . Відповідач та діти є внутрішньо переміщеними особами, мешкають за адресою АДРЕСА_2 , про що знає позивач.

Зазначив, що позивач протягом тривалого часу ухилявся від виконання батьківських обов`язків, не брав участі у вихованні дітей, не цікавився їх життям, не надавав матеріальної допомоги та самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Відповідач ніколи не перешкоджала та не перешкоджає позивачу у спілкуванні з дітьми, отже вважають, що відсутній предмет спору, позовна заява є безпідставною, не обґрунтованою та подана до суду виключно з метою подальшого захисту у справі про позбавлення позивача батьківських прав.

Судухвалою від 24.04.2025 року відмовив у клопотанні про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 644/3409/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав. Суд виходив із того, що предмети двох справ є відмінними, а зібрані у справі докази дозволяють встановити й оцінити обставини, які є предметом судового розгляду. При цьому суд послався на правові висновки Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 6-1367цс15, Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 761/33089/20 та Об`єднаної палати КЦС ВС від 14.02.2022 у справі № 357/10397/19 щодо критеріїв обов`язкового зупинення провадження. З вказаною ухвалою Відповідач не погоджується, оскільки попри те, що формально предмети двох справ різні, вони пов`язані спільним матеріально-правовим критерієм- оцінкою поведінки Позивача як батька, характеру його участі у вихованні дітей, ставлення до виконання батьківських обов`язків, інтенсивності його зв`язку з дітьми та того, чи відповідає подальший розвиток правовідносин найкращим інтересам дітей. Саме ці обставини мають принципове значення як для справи про позбавлення батьківських прав, так і для справи про визначення способів участі у вихованні дітей. У постанові Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі № 761/33089/20, на яку послався сам суд першої інстанції, зазначено, що обов`язкове зупинення провадження можливе за наявності у сукупності двох умов: об`єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи та пов`язаності справ, у яких встановлюються обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання й оцінку доказів. У постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 14.02.2022 року у справі № 357/10397/19 також наголошено, що необхідність зупинення виникає у випадку, якщо між справами існує тісний матеріально-правовий зв`язок, а факти, встановлені в одній із них, матимуть преюдиційне значення для іншої. Саме така ситуація і мала місце у даному спорі, оскільки обидві справи концентрувалися навколо одного й того ж комплексу фактів: аліментної заборгованості, самоусунення від виховання дітей, фактичного характеру зв`язку батька з дітьми та оцінки його батьківської поведінки у динаміці.

Суд першої інстанції помилково звів питання лише до формального порівняння предметів позовів, не оцінивши справжню взаємозалежність доказової бази обох проваджень. У сімейних спорах така взаємозалежність має особливе значення, адже висновок у справі про позбавлення батьківських прав неминуче впливає на оцінку доцільності, масштабу та форми подальшого втручання суду у режим спілкування з дітьми. Принаймні суд був зобов`язаний надати значно глибшу мотивацію, ніж формальне посилання на “відмінність предметів”, проте цього не зробив. Таким чином, ухвала від 24.04.2025 року є необґрунтованою, а її помилковість додатково вплинула на неправильне вирішення справи по суті, оскільки суд розглянув вимоги Позивача ізольовано від суміжного спору, у якому безпосередньо досліджувалося питання про належність виконання ним батьківських обов`язків. Це заперечення підлягає врахуванню апеляційним судом під час перегляду рішення по суті.

Вказав, що справа не підсудна Дергачівському районному суду Харківської області. Верховний Суд роз`яснив, що для визначення територіальної підсудності значення має саме зареєстроване місце проживання або перебування, а щодо внутрішньо переміщеної особи- місце її реєстрації як ВПО (постанова ВС від 24.06.2024 року у справі №554/7669/21).

Такий підхід є особливо проблемним у сімейній справі, де значення мають не формальні адресні дані, а реальне середовище проживання дітей, взаємодія з місцевими службами, школа, орган опіки та побутові умови. Отже, за наявності довідки ВПО та встановленого судом місця перебування Відповідача у Львівській області справа підлягала розгляду судом Львівської області за місцем перебування Відповідача. Ігнорування цих правил призвело до розгляду спору судом, територіально віддаленим від місця проживання дітей, їх навчання, органу опіки та реального побутового середовища, що істотно вплинуло на повноту з`ясування обставин справи та порушило процесуальний баланс сторін. У цій частині звертає на себе увагу й те, що орган опіки та піклування, залучений у справу, був саме органом Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області, а представниця цього органу пояснила в суді, що була заслухана думка неповнолітніх дітей та надано відповідний висновок комісії. Отже, ключові фактичні дані щодо дітей формувалися саме за місцем їх фактичного проживання у Львівській області.

Суд першої інстанції дійшов передчасних та юридично необґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки не встановив належними, допустимими та достатніми доказами системного і реального перешкоджання Відповідачем у спілкуванні Позивача з дітьми, не надав належної оцінки одноразовому характеру епізоду блокування, не перевірив реальну інтенсивність участі Позивача у житті дітей та фактично підмінив відсутній предмет спору судовим конструюванням порядку спілкування на майбутнє. Крім того, суд не врахував у повному обсязі поведінку самого Позивача, а саме тривале невиконання ним обов`язку з утримання дітей, наявність значної заборгованості зі сплати аліментів, існування виконавчого провадження, кримінального провадження за фактом ухилення від сплати аліментів, а також наявність окремого спору про позбавлення його батьківських прав, що в сукупності має істотне значення для оцінки добросовісності його процесуальної поведінки та ставлення до виконання батьківських обов`язків. Так само суд не навів належного мотивування щодо врахування думки дітей, не пояснив, чому встановлений ним режим щоденного відеоспілкування та подальших побачень з ночівлею відповідає саме найкращим інтересам дітей, не дав оцінки доказам щодо фактичного способу життя дітей у Львівській області, їх навчання, побутового середовища та реального психологічного зв`язку з батьком.

Окремо суд допустив істотне порушення норм процесуального права, оскільки не надав повної оцінки всім доказам у їх сукупності, не спростував належним чином ключові заперечення Відповідачки, а також поклав на неї додатковий обов`язок щодо повідомлення про адресу перебування дітей, хоча такий спосіб захисту не випливав із належно встановлених обставин справи та не був належно вмотивований як пропорційний і необхідний.

У письмовому відзиві представник позивача ОСОБА_5 просить відмовити відповідачу ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, у повному обсязі. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23.03.26р., по справі № 644/4834/24, залишити без змін.

Вказала, що рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 11.11.2020 р. дітей залишили проживати із матір`ю. Але зазначений факт та документи, підтверджують факт його постійної участі у житті дітей. Після повномасштабного вторгнення відповідач разом із нашими дітьми виїхала у Львівську область. Позивач залишився у м. Харкові. Звісно з урахуванням проживання у різних областях України він менше бачить дітей, але це не означає, що не приймає участь у їх вихованні та не турбується про них. Позивач розуміє, що наразі у Львівській області дітям знаходитись безпечніше ніж у місті Харкові. Він не заперечує цього факту, але він заперечує проти факту обмеження його спілкування з дітьми.

Зауважує, що жодного разу не ухилявся від виховання дітей та бажає приймати участь у їх житті, проводити з ними час та привчати до сімейних традицій та цінностей. Відповідач одноосібно прийняла рішення щодо виїзду з міста Харкова, тим самим створились об`єктивні умови за яких він дійсно меншу бачу дітей але це жодним чином не свідчить про те, що він перестав бути батьком або не бажає виконувати покладені на нього обов`язки. Наразі відповідач штучно створює ситуації коли він навіть обмежений у спілкуванні із дітьми телефоном, неодноразово позивач блокувала його контакт у телефонах дітей, на підтвердження надаю фото скрин шоту переписки з позивачем. У переписці відповідач відкрито зазначила, що блокує його номер телефону у контактах дітей. Звісно наразі діти більшість часу проводять з матір`ю, і звісно їм доводиться виконувати всі її забаганки в тому числі і у спілкуванні з позивачем. За певних обставин: початок війни, одноосібне рішення відповідача про виїзд з м.Харкова (без його попередження), обмеження у спілкуванні з дітьми – відповідач створила штучні обмеження мого спілкування з дітьми. З часу виїзду дітей за межі м. Харкова, відповідач постійно налаштовує дітей проти батька. Він є батьком своїх дітей та завжди від їх народження піклувався про них та дбав про їх найкращі інтереси. З 2022 року він не має постійної, реальної інформації щодо місця перебування дітей, їх стану здоров`я та будь якого спілкування. Вважає, що така поведінка матері дітей є грубим порушенням прав, як дітей так і його.

Доводи апелянта, що суд не оцінив, чи відповідає щоденний примусовий режим відео спілкування з 18:00 до 19:30 усталеному режиму дня дітей, їх навчанню у школі, позашкільній зайнятості, домашнім завданням та їх фактичному бажанню комунікувати саме в такому обсязі, є надуманими. Вважає, що вислів про щоденний примусовий режим є недоречним з боку відповідача/матері. Він, як батько, розумію, що діти, у якийсь день, можуть бути зайняті з 18:00 до 19:30г., та не вважає це перепоною у спілкування у інший час або день. Розуміє, ніхто не змушений рівно з 18:00 до 19:30 г. проводити спілкування, за наявності певних обставин. Але звертаючись до суду, він вважав вірним визначити певний час тому, що вимога щодо телефонного спілкування на протязі дня є необґрунтованою та незрозумілою. Звісно розуміє та не вимагає, у будь-який спосіб, спілкування з 18:00 до 19:30 г., у разі якщо діти зайняті. Більше того, у рішенні суду чітко зазначено, що спілкування відбувається за попередньою згодою дітей.

Щодо сплати аліментів 04.12.2020 заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова у справі № 644/10300/19 з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти. Аліменти сплачував, однак за певних обставин (народження дитини, війна, втрата роботи, вимушене ВПО), у 2022 та 2023, він дійсно допустив прострочення зі сплати аліментів. 3 липня 2024 р ним виплачена вся заборгованість з аліментів і станом на час складання даного відзиву прострочення зі сплати не відбувалось. Окрім того, апелянт зверталась до суду із позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. 05.03.25р. Орджонікідзевським районним судом м.Харкова ухвалено рішення по цивільній справі № 644/8405/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, яким з нього стягнуто неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 93303 (дев`яносто три тисячі триста три) грн. 01 коп. Вся сума заборгованості неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів була сплачена у лютому 2026р.

Відповідач не зазначала про порушення підсудності. 16 жовтня 2024 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова передав за підсудністю справу до Богодухівського районного суду Харківської області. Відповідач не оскаржувала ухвалу про передачу справи.14 листопада 2024 року Богодухівський районний суду Харківської області направив за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Дергачівського районного суду Харківської області. Відповідач не оскаржувала ухвалу про передачу справи. Розгляд справи відбувся з дотримання всіх законних прав та інтересів дітей. У якості третіх осіб були залучені: 1.Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, 2. Cлужба у справах дітей Кам`янка-Бузької міської ради, 3. Орган опіки та піклування Кам`янка- Будької міської ради Львівської області. Всі учасники справи мали змогу надати Висновки, примати участь у розгляді справи. Представник третьої особи приймала участь за допомогою системи ВКЗ. Висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Кам`янка-Бузької міської ради від 18.04.26р., про доцільність спілкування із батьком наданий до суду. Відповідно до ст.27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Жодних змін до ЦПК внесено не було. Вважаємо, що справа розглянута з дотриманням вимог закону. Статус ВПО не зазначає про необхідності відповідача розшукувати позивача по всім територіальним юрисдикціям. Апелянт помилково зазначив про підсудність, сплутавши право ВПО, як позивача, звертатись до суду за місцем свого мешкання, але це не може бути застосоване до ВПО, як відповідача. Вимоги ЦПК щодо пред`явлення позову за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача не змінювались. Окремо зазначу позивач під час подання позову, взагалі не мав жодних відомостей про місце перебування відповідача та дітей. Подаючи позовну заяву та відзив, як батько дітей він захищає свої права, як батька на спілкування та виховання дітей так і права дітей, яким потрібна батьківська любов. Позивач хоче та має всі права на вільне спілкування з дітьми, саме тому був змушений звернутися до суду.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції керувався тим, що неприязні стосунки, які склалися між батьками дітей, не дають право матері заборонити батькові спілкуватися з дітьми. Ураховуючи заявлені позовні вимоги, бажання батька дітей зустрічатися з ними, зважаючи на вік дітей, їхній розпорядок дня та емоційну прив`язаність до матері, районний суд вважав обґрунтованим визначити ОСОБА_2 відповідний спосіб у спілкуванні та вихованні дітей так, як зазначено у резолютивній частині його рішення. У свою чергу стороною відповідачки не надано суду належних та допустимих доказів, у тому числі відомостей компетентних державних органів, які б давали підстави стверджувати про наявність негативного впливу зі сторони батька на виховання та розвиток дітей, що діти не бажають спілкуватися з батьком, а їхній психоемоційний стан не дозволяє їм зустрічатися.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.

Згідно зі статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

У статті 5 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок наголошено на необхідності вжиття заходів щодо зміни соціальних та культурних моделей поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок, а також визначення загальної відповідальності чоловіків і жінок за виховання та розвиток своїх дітей за умови, що в усіх випадках інтереси дітей мають перевагу.

Статтею 7 Конвенції про контакт з дітьми передбачено, що під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для: забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною; заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв`язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів; забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб.

В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини від 19 жовтня 2023 року («Терещенко проти України» від 19 жовтня 2023 року, заява № 35481/20), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої і п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , їх батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 7-8).

Відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19.09.2016 по справі №644/5695/16-ц розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_6 змінено на « ОСОБА_7 » ( т. 1 а.с. 9).

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради №661 від 11.11.2020 місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визначено разом із матір`ю ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 109).

Відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 04.12.2020 по справі №644/10300/19 змінено спосіб стягнення та розмір аліментів, що були стягнуті на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.12.2015 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили та до досягнення найстаршою дитиною повноліття. (т. 1 а.с. 107-108).

На даний час відповідачка з дітьми як внутрішньо переміщені особи фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

При зверненні до суду з цим позовом позивач посилався на те, що відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми.

Посилання відповідачки на те, що нібито нею не чиняться перешкоди у спілкуванні з дітьми, спростовуються наданими позивачем відомостями скріншота переписки сторін (т. 1 а.с. 154), де вона написала позивачу, що «блокує його номер на телефонах дітей сьогодні», а у судовому засіданні зазначила, що це було зроблено один раз, оскільки позивач телефонував у нетверезому стані. Крім того, у судах наявні спори, розгляд яких триває до цього часу, про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів (справа №644/8405/23), про позбавлення батьківських прав (справа №644/3409/24).

На виконання вимог ст. 19 СК України, Кам`янка-Бузькою міською радою Львівської області надано висновок комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті, за змістом якого, заслухавши думку неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважають за доцільне визначити спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні неповнолітньої доньки ОСОБА_8 та малолітнього ОСОБА_9 , шляхом надання йому права на регулярне особисте спілкування з дітьми на території місця тимчасового перебування. Забезпечити можливість безперешкодного дистанційного спілкування в режимі відеозв`язку через Інтернет (Telegram, Viber, WhatsApp та інші за стосунки) без присутності матері, з 18 год до 19 год 30 хв. Відмовити у задоволенні вимог щодо перебування дітей за місцем проживання батька у прифронтовій зоні до стабілізації безпекової ситуації.

На підставі наданих сторонами та досліджених судом доказів встановлено, що батьки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у добровільному порядку не можуть досягти згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від дітей, у вихованні і спілкуванні із ними.

Суд, урахувавши принцип рівності прав батьків у вихованні дитини, дійшов висновку, що виїзд дітей у Львівську область не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дітьми, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних зв`язків та емоційного контакту неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з батьком.

Судом не встановлено негативної поведінки позивача, яка могла б зашкодити дітям, таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і відбувається саме в їх інтересах, право батька на спілкування з дітьми є його незаперечним правом, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні. Встановлення стосунків та емоційного контакту неповнолітніх дітей з батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дітей від зустрічей із батьком.

Також судом правильно взято до уваги висновок Кам`янка-Бузької міської ради, в частині забезпечення відповідачу на час воєнного стану в Україні можливості безперешкодного дистанційного спілкування з дітьми в режимі відеозв`язку через Інтернет (Telegram, Viber, WhatsApp та інші за стосунки) без присутності матері, у проміжок часу з 18 год до 19 год 30 хв щодня, а починаючи з моменту закінчення введеного в Україні воєнного стану: два рази на місяць, перша, третя субота з 09-00 год суботи до 09-00 год неділі відвідування місця проживання батька, з можливістю залишатися з ночівлею, без супроводу матері, за їх згодою та з повідомленням матері про місце їх перебування, але з застереженням, що всі зустрічі батька з дітьми повинні відбуватися лише за згодою дітей, що відповідатиме їх якнайкращим інтересам та за сумлінного ставлення батька до виконання свого обов`язку буде достатнім для забезпечення участі батька у процесі виховання дітей, а також надасть можливість позивачу достатньою мірою спілкуватися із дітьми, приділяти їм увагу, брати участь у їх розвитку та вихованні.

Отже, врахувавши висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору та оцінивши фактичні обставини справи на момент її розгляду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність і можливість забезпечення участі батька у вихованні дітей. Визначений судом режим спілкування є обґрунтованим, оскільки він ураховує як право батька на участь у вихованні, так і реальні інтереси та стан здоров`я дітей за їх новим місцем проживання.

До того ж, статтею 159 СК України не обмежується принцип рівності батьків у реалізації права на виховання, так само як і час проведений батьком зі своєю дитиною, а визначені дні та години спілкування батька з дітьми не порушуватимуть прав та інтересів дітей та сприятиме підтриманню зв`язку дітей із батьком.

Щодо заявлених позовних вимог спільного відпочинку з дітьми у період одного місяця влітку з метою їх оздоровлення, одного тижня під час зимових канікул, без присутності матері, за згодою дітей та попереднім повідомленням їх матері, у дні народження дітей та зобов`язання відповідачку письмово попереджати про зміну місця фактичного проживання, місця реєстрації, місця навчання дітей та про намір перетину кордону дітьми, стосуються договірного врегулювання виконання батьківських обов`язків та потребують досягнення згоди між сторонами, а тому не підлягали до задоволення.

Така правова позиція викладена у Постанові ВС від 30.07.2025 по справі №753/2281/23.

Отже, врахувавши висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору та оцінивши фактичні обставини справи на момент її розгляду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність і можливість забезпечення участі батька у вихованні дітей. Визначений судом режим спілкування є обґрунтованим, оскільки він ураховує як право батька на участь у вихованні, так і реальні інтереси та стан здоров`я та безпеки дітей за їх новим місцем проживання.

Водночас, правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками. Мати не позбавлена можливості, у разі зміни обставин, надання доказів негативного впливу визначеного судом графіку спілкування дітей з батьком на нормальний розвиток дитини, порушення інтересів дітей, звернутися до суду з позовом про зміну встановленого способу участі батька у вихованні дітей. Сторони мають право у добровільному порядку визначити всі питання, пов`язані з вихованням їхніх дітей.

Колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції не встановлено обставин, які б свідчили про негативний вплив батька на дітей, вчинення останнім дій, які суперечать інтересам дітей. Більш того, згідно з наявними у матеріалах справи доказами, ОСОБА_2 цікавився життям дітей, намагався у досудовому порядку узгодити з відповідачкою графік побачень з дітьми. 26 лютого 2020 року звертався до Департаменту служб у справах дітей з заявою про визначення місця проживання дітей з батьком.

Доводи скарги про те, що у справі відсутній спір, відповідачем не чиняться перешкоди у спілкуванні з дітьми, спростовуються матеріалами справи, а саме: наданими позивачем відомостями скріншота переписки сторін (т. 1 а.с. 154), де вона написала позивачу, що «блокує його номер на телефонах дітей сьогодні», а у судовому засіданні зазначила, що це було зроблено один раз, оскільки позивач телефонував у нетверезому стані. Крім того, з пояснень сторін суду стало відомо, що у судах наявні спори, розгляд яких триває до цього часу, про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів (справа №644/8405/23), про позбавлення батьківських прав (справа №644/3409/24).

Щодо доводів скарги про те, що судом не вірно було вирішено клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 14 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не зазначені у переліку ухвал, визначеному частиною першою статті 353 ЦПК України, які можуть бути оскаржені окремо від рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до висновків, зазначених у постанові Верховного Суду України № 6-1957цс16 від 1 лютого 2017 року, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд повинен враховувати, що зупинення провадження у цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки в тому разі, коли лише в тій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав вимог у даній справі чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і з`ясувати, чи дійсно від наслідків розгляду зазначеної цивільної справи залежить прийняття рішення у цій цивільній справі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21) вказано, що: «метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення. З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи. Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи. Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду».

Отже, підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення у цій справі має значення для цивільної справи, яка розглядається, а неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Заперечення на ухвалу від 24.04.2025 про те, що судом не вірно було вирішено клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки судом було вірно вирішено питання про те, що підстави, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо відсутні, а зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду справи №644/4834/24. Сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі.

Звернення до суду з позовом стосується питання, чи сприятиме спілкування з батьком нормальному розвитку дітей, а звернення з позовом про позбавлення батьківських прав суд зосереджується на наявності винної поведінки та свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків.

З урахуванням викладеного, встановивши, що сторона відповідача не довела наявності обставин, які свідчили б про неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, оскільки зібрані докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі, адже клопотання не містить аргументованих та переконливих мотивів необхідності зупинення провадження у справі як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішення, так і стосовно того, що зібрані у справі, що розглядається, докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень Ухвалою Індустріальний районний суд м. Харкова від 08 травня 2026 року у цивільній справі №644/3409/24, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, Служба у справах дітей Кам`янка-Бузької міської ради, Орган опіки та піклування Кам`янка-Бузької міської ради про позбавлення батьківських прав - залишено без розгляду.

Щодо доводів скарги про непідсудність справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №263/14171/19 (провадження №61-21991св19) вказано, що тлумачення ст.ст.27,28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) – це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (ст.27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (ч.16 ст.28 ЦПК України). Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Згідно з п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності ) іншого суду.

Статтею 32 ЦПК України встановлено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 18.06.2024 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з позовом, у якому просить зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні та вихованні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити спосіб участі у спілкуванні та вихованні, а саме: кожні вихідні (субота) та дні народження дітей.

Відповідно до ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 01.07.2024 справу прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 16.10.2024 справу передано за територіальною підсудністю на розгляд Богодухівського районного суду Харківської області.

З отриманої відповіді судом з Єдиного державного демографічного реєстру № 835777 від 09.10.2024,вбачається, що місце проживання відповідачки ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.58 т.1).

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 14.11.2024 справу передано за територіальною підсудністю на розгляд Дергачівського районного суду Харківської області.

Як вбачається зі змісту ухвали, з метою визначення підсудності, суддею Богодухівського районного суду Харківської області, в порядку ч. 8 ст. 187 ЦПК України було направлено запит до Єдиного державного демографічного реєстру.

З відповіді № 904945 від 14.11.2024 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.75 т.1), та не відноситься до Богодухівської міської територіальної громади, а входить до складу Золочівської селищної територіальної громади Богодухівського району Харківської області.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 16.12.2024 прийнято до провадження Дергачівського районного суду Харківської області цивільну справу № 644/4834/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способів участі у вихованні. Призначено підготовче засідання на 29 січня 2025 року об 11 год 00 хв в залі судових засідань № 2 приміщення Дергачівського районного суду Харківської області.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 27.10.2025 залучено Службу у справах дітей Кам`янка-Бузької міської ради (код ЄДРПОУ 44648058, місцезнаходження: 80400, Львівська область, Львівський район, м. Кам`янка-Бузька, вул. Шевченка, буд. 2) до участі у справі №644/4834/24 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Зобов`язати Службу у справах дітей Кам`янка-Бузької міської ради надати висновок щодо розв`язання спору про усунення перешкод у спілкуванні ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначення способів участі у їх вихованні. Копію ухвали направити учасникам справи та Службі у справах дітей Кам`янка-Бузької міської ради в електронній формі у порядку, визначеному законом. Розгляд справи відкласти на 26.11.2025 о 09 год 00 хв.

Під час вирішення питання про прийняття справи до свого провадження суд першої інстанції перевірив дотримання правил підсудності та, встановивши відсутність перешкод для розгляду справи, прийняв до свого провадження.

При цьому відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи, отримала копію позовної заяви та ухвалу про відкриття провадження, а відтак була обізнана як про зміст позовних вимог, так і про розгляд справи самеДергачівським районним судом Харківської області.

У судовому засіданні від 27.10.2025 судом була з`ясована думка щодо підсудності справи Дергачівському районному суду Харківської області.

Крім того, відповідачем не були оскаржені вищевказані ухвали суду щодо передачі справи з цього приводу.

Аргументи скарги про те, що справа не підсудна Дергачівському районному суду Харківської області у зв`язку з тим, що відповідач наразі є ВПО і проживає у Львівській області, колегія суддів відхиляє, оскільки представник у суді першої інстанції у відзиві на апеляційну скаргу про це не просив (а.с.90-92 т.1) та не заявляв про непідсудність справи. Крім того до свого відзиву надав довідку про реєстрацію відповідачки саме у Харківській області (а.с.100 т.1).

Відповідно до ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Матеріали справи свідчать, що відповідачка протягом усього розгляду справи користувалася правничою допомогою представника, подавала процесуальні документи, надавала докази, та брала активну участь у судовому розгляді. Водночас ні сама відповідачка, ні її представник не заявляли заперечень щодо територіальної підсудності справи, не порушували питання про передачу справи на розгляд іншого суду та не оскаржували ухвалу про відкриття провадження з підстав порушення правил підсудності. Така процесуальна поведінка свідчить про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачка фактично погоджувалася з розглядом спору саме цим судом та не вбачала порушення своїх процесуальних прав.

Сама по собі обставина реєстрації відповідачки за певною адресою не свідчить про безумовне порушення судом правил територіальної підсудності та не може бути підставою для скасування рішення за відсутності належних і допустимих доказів такого порушення, а також за умови, що питання підсудності було предметом перевірки суду при відкритті провадження та не оспорювалося учасниками справи під час її розгляду.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про розгляд справи з порушенням правил територіальної підсудності є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують законності оскаржуваного рішення. Підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у цій частині колегією суддів не встановлено.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для усунення позивачу перешкод у спілкуванні з дітьми, оскільки спір щодо участі батька у вихованні дітей не вдалося вирішити у позасудовому порядку.

Аргументи відповідачки про відсутність порушеного права позивача спростовуються матеріалами справи, які свідчать, що між сторонами склались вкрай неприязні стосунки, які позбавляють позивача можливості регулярно спілкуватися з дітьми, відповідачка, як установив суд, чинить перешкоди у спілкуванні батька з дітьми, які проживають з матір`ю, тому справедливим буде урегулювання конфлікту між батьками шляхом установлення певного режиму спілкування дітей із батьком.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судове рішення про часткове задоволення позову ґрунтуються лише на доказах, наданих стороною позивача, без урахування доказів, наданих відповідачкою, спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення. Надані сторонами докази оцінені судом першої інстанції у сукупності.

У апеляційній скарзі не зазначено, яким чином визначений судом спосіб участі батька у вихованні дітей порушує їхні права, не відповідає їхнім інтересам.

Фактично спірні правовідносини щодо дітей, виникли між батьками на ґрунті особистої неприязності один до одного, а не внаслідок неналежної поведінки батька до своїх дітей.

Позивач та відповідачка мають рівні права та обов`язки щодо дітей. Жодних переваг, пріоритету у спілкуванні та вихованні дітей відповідачка не має, хоч діти і проживають з нею.

Наслідки особистого конфлікту між батьками негативно впливають на дітей.

Існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з дітьми, тож зобов`язання матері не чинити відповідні перешкоди батькові дітей, визначене судовим рішенням, сприятиме розумінню з її боку того, що права кожного з батьків є рівними. Діти повинні спілкуватися як з матір`ю, так і з батьком.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 686/3568/22 (провадження № 61-14607св23), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23), від 17 січня 2024 року в справі № 711/2287/21 (провадження № 61-8054св23).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24), від 07 грудня 2023 року в справі № 569/14585/21 (провадження № 61-11045св23), від 15 березня 2023 року в справі № 750/1786/21 (провадження № 61-8797св22).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

Позицію сторони відповідача, яка зводиться до того, що відповідач не чинить перешкод у спілкуванні батька з дитиною та докази створення таких перешкод у матеріалах справи відсутні, суд першої інстанції правильно до уваги не прийняв, оскільки відсутність таких перешкод не призвели б до звернення позивача до суду за захистом свого права на спілкування із дітьми. Активна поведінка батька, а саме звернення 26 лютого 2020 року звертався до Департаменту служб у справах дітей з заявою про визначення місця проживання дітей з батьком; звернення до суду з даним позовом, свідчить про те, що незважаючи на те, що сторони припинили сімейні відносини, не проживають разом, мають досить напружені стосунки між собою, позивач має намір та бажання спілкуватися зі своїми дітьми, брати участь у їх вихованні та житті та сторони у позасудовому порядку не змогли вирішити це питання.

Суд першої інстанції правильно відхилив твердження сторони відповідача про недоведеність позивачем позовних вимог щодо перешкоджання в спілкуванні із дітьми, оскільки з огляду на пояснення учасників процесу між сторонами існують неприязні стосунки.

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, оскільки участь батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними відповідатиме інтересам дітей, забезпечує справедливу рівновагу між інтересами дітей та батьків, а також рівність прав батьків щодо дітей.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 усунувся від виконання батьківських обов`язків щодо малолітніх дітей, не спростовують висновок суду, оскільки суд першої інстанції врахував, що між сторонами існував спір щодо усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі батька у їх вихованні дітей, батько сплачує аліменти на утримання дітей, виявляє намір підтримувати з ними стосунки та брати участь у їхньому вихованні, що у сукупності з іншими обставинами справи не є підставою для відмови у цьому.

Колегія суддів погоджується із визначенням саме такого способу участі батька у вихованні дітей, оскільки це відповідатиме їхнім якнайкращим інтересам, віковим потребам, та за сумлінного відношення батька до виконання свого обов`язку, буде достатнім для забезпечення його участі у вихованні синів.

Доказів на підтвердження того, що такий графік спілкування батька з дітьми буде суперечити їхнім інтересам, не встановлено.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 12 січня 2023 року у справі № 607/1377/22 (провадження № 61-11704св22), від 07 червня 2023 року у справі № 607/2272/22 (провадження № 61-2215св23), від 30 квітня 2026 року у справі № 363/5573/23 (провадження № 61-15195св25).

Право батька на спілкування із дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Встановлення стосунків та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей із батьком.

У позовній заяві позивач вказує, що після повномасштабного вторгнення відповідачка з дітьми переїхала у Львівську область і стала чинити перешкоди у спілкуванні з дітьми шляхом блокування його контакту в телефонах дітей.

З огляду на не врегулювання у досудовому порядку, позивач був вимушений звернутися до суду з зазначеним позовом, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє заперечення відповідача про відсутність у сторін спору.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Індутного-Шматько Станіслава Миколайовича –залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 березня 2026 року-залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 24 липня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М. Мальований.

О.В. Маміна.