Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №524/6315/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/6315/25 Номер провадження 22-ц/814/2560/26Головуючий у 1-й інстанції Алексашина Н. С. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленка Олександра Віталійовича

на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 березня 2026 року, ухвалене в місті Кременчуці під головуванням судді Алексашиної Н. С.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виділ в окрему одиницю майна, що є у спільній частковій власності та встановлення порядку користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3 , в якому просили суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 (3/10 частки) та ОСОБА_2 (3/10 частки) житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 ; виділити позивачам в натурі 3/5 частини (кожному по 3/10 частини) житлового будинку з господарськими будівлями та визнати за ними право власності, як на окремий об`єкт нерухомого майна, по АДРЕСА_1 , а саме, на приміщення житлового будинку загальною площею 112,3 кв. м літ «А, А1, а2» (з урахуванням житлових прибудов літ «А2», «А3»), що складається з наступних приміщень: передня «3-1» площею 21 кв. м; кімната «3-2» площею 41,4 кв. м; кімната «3-3» площею 11,6 кв. м; пральня «3-4» площею 6 кв. м; санвузол «3-5» площею 5,7 кв. м; кухня «3-6» площею 26,6 кв. м; по надвірним господарським будівлям та спорудам: погріб під частиною будівлі літ «Бп»; літню кухню літ «Б»; гараж літ «Д»; огорожу № 1 - № 3; виділити позивачам в користування на 3/5 ідеальних часток земельну ділянку площею 486 кв. м (кадастровий номер 5310436100:06:003:1130 площею 420 кв. м - присадибна ділянка та кадастровий номер 5310436100:06:003:0382 площею 66 кв. м - для ведення садівництва) на плані висновку експертизи зазначена синім кольором.

Позовна заява мотивована тим, що позивачам на праві власності в рівних частках (по 3/10) належить житловий будинок з господарськими будівлями та приватизована земельна ділянка розміром 0,0420 га, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 15.05.2007 позивачам належить на праві спільної сумісної власності земельна ділянка площею 0,0066 га, що розташована за вказаною адресою, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Співвласником вказаного будинку є відповідач ОСОБА_3 .

За час проживання та користування вказаним нерухомим майном позивачі без дозвільної документації провели реконструкцію (добудову) житлового будинку літ «А, А1, а2» за рахунок житлової прибудови літ «А2» площею 68,4 кв. м, житлової прибудови літ «А3» площею 11,6 кв. м, а також знесені сарай літ «В, в», сарай літ «Р, р 1», вбиральня літ «Ж», «М», «О», навіс літ «П», літня кухня літ «б», прибудова літ «а1».

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 січня 2025 року, яке набрало законної сили 18.02.2025, у справі № 524/5871/24 визнано за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним на будівельні матеріали, обладнання, конструктивні елементи та роботи, які використані в процесі створення зазначеного об`єкту нерухомого майна.

У подальшому для реєстрації права власності та ввід в експлуатацію об`єкта нерухомого майна позивачі звернулися до компетентних органів.

Листом від 21.04.2025 за № 28.01-16/0628/33 Управління містобудування та архітектури Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області роз`яснило, що вказане питання не належить до повноважень управління.

Відповідно до листа ТОВ «Кременчуцька інжинірингова компанія» від 24.03.2025 за № 20 роз`яснено, що оскільки відсутня згода співвласника ОСОБА_3 на підписання, подання декларації та подальше введення в експлуатацію об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 , позивачі можуть звернутися до суду для виділення об`єкта нерухомого майна в натурі.

Відповідно до висновку експерта Шлапак С. Л. від 24.04.2025 за № 3/6-25 вбачається можливий поділ в натурі житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (з урахуванням житлових прибудов) по АДРЕСА_1 з виділенням в окремий об`єкт самостійного користування (окремий об`єкт нерухомості) належні їм на праві спільної часткової власності 3/5 частини домоволодіння з відхиленням від ідеальної частки, а також наведено варіант порядку користування земельною ділянкою.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю законних підстав для задоволення позовних вимог про виділ позивачам часток у праві власності на нерухоме майно (будинок), яке має у своєму складі об`єкти самочинного будівництва.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник позивачів - адвокат Єрмоленко О. В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що наявність самочинно збудованих об`єктів (прибудов) у складі домоволодіння не є безумовною підставою для відмови у виділі частки в натурі.

На думку апелянта суд проігнорував наявність судового рішення Автозаводського районного суду від 17.01.2025 у справі № 524/5871/24, яким було визнано право власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементі використані при будівництві, що відповідно унеможливлює формулювання самочинного будівництва за наявності на нього правовстановлюючого документа, а також наявність правовстановлюючих документів на нерухоме майно та на земельну ділянку, зареєстровані у відповідності до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та вже визначені частки співвласників майна.

Вважає, що судом першої інстанції помилково визначено тлумачення «поділу» та «виділу», що не є тотожними по своїй правовій природі, не враховано низку правових позицій Верховного Суду по аналогічній категорії справ.

Вказує, що суд належним чином не дослідив доказову базу позивачів, що призвело до помилкового сприйняття фактичних обставин по справі; не дослідив Закони України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», «Про регулювання містобудівної діяльності», не дослідив будівельну амністію, під яку чітко підпадає об`єкт нерухомого майна, належний позивачам на підставі офіційного судового рішення, проігнорував відсутність заперечень з боку відповідача, а також неправомірної пасивної поведінки відповідача, що призвело до порушень статті 321 ЦК України (непорушність права власності), а також тлумачив на свій власний розсуд положення статей 364, 376 ЦК України, Закону України «Про основи містобудування», посилаючись на застарілу і не актуальну судову практику 2013 року, яка не містила однакового правозастосування.

Звертає увагу на те, що як нерухомість так і земельна ділянка оформлена апелянтами (і відповідачем також) у відповідності до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», частки сторін є чітко визначеними, зафіксованими у відповідному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 без поважних причин ухиляється від підписання декларації для введення реконструйованого об`єкта в експлуатацію. Своєю пасивною поведінкою не дає можливості апелянтам здійснювати користування, розпорядження і володіння майном, що є порушенням статті 321 ЦК України, грубо ігнорує відвідування всіх судових засідань по справі, та відмовився від підписання декларації про ввід майна в експлуатацію, що прямо передбачено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України за № 158 від 03.07.2018, яким було закріплено Порядок проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт.

Вважає, що суд першої інстанції абсолютно проігнорував той факт, що без виділу майна в окрему одиницю проблема у володінні спільною частковою власністю апелянтів разом із відповідачем ОСОБА_3 фактично зводиться до унеможливлення здійснювати будь-які дії із нерухомим майном та земельною ділянкою, а отже, це суперечить положенню статті 321 ЦК України та статті 41 Конституції України.

Зауважує також, що судом не було досліджено в повному обсязі та не надано правову оцінку висновку будівельно-технічної експертизи від 24.04.2025 судового експерта ОСОБА_4 , яким підтверджено технічну можливість поділу житлового будинку з господарськими будівлями в натурі з урахуванням часток співвласників.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що на підставі договору дарування, посвідченого 03.04.2000 державним нотаріусом другої Кременчуцької державної нотаріальної контри Литвиненко Л. І. за реєстровим № 719, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить в рівних частках 3/5 частини житлового будинку (по 3/10 частини кожному) з господарськими будівлями та приватизована земельна ділянка площею 0,0420 га, надана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарчих споруд, розташованих на земельній ділянці розміром 897 кв. м по АДРЕСА_1 (а. с. 37, 38).

Інша частина вказаного житлового будинку в розмірі 2/5 частини належить ОСОБА_3 .

Вказане підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 371968810 від 29.03.2024, Витягами з Державного реєстру речових прав № 39473820 та № 369474018 від 12.03.2024 та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7300114542024 від 14.02.2024 (а. с. 33-36, 39, 41-46).

Також згідно наданих копій Державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 677647 від 15.05.2007 та серії ЯГ № 677648 від 16.05.2007, витягу з Державного реєстру речових прав № 368063845 від 01.03.2024 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4600219962024 від 23.02.2024 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності належать земельна ділянка з кадастровими номерами 5310436100:06:003:0382 площею 0,0066 га (66 кв. м) з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с.47, 48, 49, 50-56).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок садибного типу без надання дозвільної документації проведена реконструкція житлового будинку літ. «А, А1, а2» за рахунок житлової прибудови літ. «А2» площею 68,4 кв. м, житлової прибудови літ. «А3» площею 11,6 кв. м (а. с. 56-59).

Аналогічна інформація про зміни на об`єкті нерухомого майна, які потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт підлягає прийняттю в експлуатацію, міститься у витягу з Реєстру будівельної діяльності (а. с. 60-65).

Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17.01.2025 у справі № 524/5871/24 визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частці за кожним будівельних матеріалів, обладнання, конструктивних елементів та робіт, які використані в процесі створення об`єкту нерухомого майна - житлового будинку літ «А, А1, А2, А3, а2», утвореного за рахунок будівництва житлової прибудови літ «А2» площею 68,4 кв. м, житлової прибудови літ «А3» площею 11,6 кв. м, що знаходяться по АДРЕСА_1 (а. с. 27-30).

У висновку експерта Шлапак С. Л. від 24.04.2025 за № 3/6-25 зазначено про наявність можливості провести поділ в натурі житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами (з урахуванням житлових прибудов) по АДРЕСА_1 , з виділенням в окремий об`єкт самостійного користування (окремий об`єкт нерухомості) належні їм на праві спільної часткової власності 3/5 частини домоволодіння з відхиленням від ідеальної частки, а також наведено варіант порядку користування земельною ділянкою (а. с. 10-26).

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачі вказували на необхідність захисту їхніх прав у судовому порядку для забезпечення реалізації реєстрації права власності та ввід в експлуатацію об`єкта нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що добудовані/реконструйовані об`єкти є самочинним будівництвом, а тому виділ позивачам часток у праві власності на нерухоме майно (будинок), яке має у своєму складі об`єкти самочинного будівництва призведе до фактичного визнання в судовому порядку права власності на об`єкти будівництва, не прийнятого в експлуатацію, що не передбачено нормами ЦК України чи іншими нормативними актами. При цьому суд вказав на відсутність даних про те, що позивачі у встановленому законом порядку скористалися процедурою так званої будівельної амністії, а також ними не порушується питання про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Статтею 361 ЦК України встановлено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Порядок поділу майна, що є у спільній частковій власності, встановлено статтею 367 ЦК України, згідно якої спільне майно може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 у пунктах 6.19.1., 6.20. - 6.23. вказала: «У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень - також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 ЖК України.

Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок.

При цьому, вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток».

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Поняття самочинного будівництва визначено у частині першій статті 376 ЦК України, згідно якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пунктів 2, 5 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, виконання будівельних робіт (робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту) без подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю та видачі цим органом відповідного дозволу на виконання будівельних робіт вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Норми статті 376 ЦК України поширюються також на об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Отже, об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти, не є об`єктами права власності, тому не можуть бути предметом поділу (виділу) згідно із нормами статей 364, 367 ЦК України.

Питання щодо поділу (виділу) об`єктів нерухомого майна може розглядатися лише після введення самочинного будівництва до експлуатації та визнання права власності на них відповідно до закону.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу висловлено Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22), 23 квітня 2025 року у справі № 279/11692/15-ц (провадження № 61-8992св24) та ін.

Велика Палата Верховного Суду також послідовно вказує, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16), від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21), від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22)).

У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що без розроблення проєктної документації та надання дозволу органом державного архітектурно-будівельного контролю позивачами проведена реконструкція житлового будинку літ. «А, А1, а2» по АДРЕСА_1 за рахунок житлової прибудови літ. «А2» площею 68,4 кв. м та житлової прибудови літ. «А3» площею 11,6 кв. м, внаслідок чого площа забудови житлового будинку збільшилася та об`єкт нерухомості набув нових якісних характеристик, які не відповідають зареєстрованому праву власності позивачів, за захистом якого вони звернулися до суду.

У висновку експерта № 3/6-25 за результатами проведення будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 24.04.2025, складеному на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , запропоновано варіанти поділу в натурі об`єкту нерухомого майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 з виділенням в окремий об`єкт самостійного користування (окремий об`єкт нерухомості) приміщень житлового будинку з урахуванням самочинних житлових прибудов літ. «А2», «А3» (а. с. 10-26), тому такий висновок не є належним та допустимим доказом по справі і не може бути взятий судом до уваги.

Доводи апеляційної скарги про можливість поділу основного будинку без урахування самочинних прибудов є безпідставними, оскільки відповідного експертного висновку з цього питання матеріали справи не містять, а наявність технічної можливості поділу будинку відповідно до часток співвласників, що є визначальним для вирішення спору, потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, тому суд не вправі вирішувати це питання самостійно.

Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 січня 2025 року у справі № 524/5871/24, на яке посилається в апеляційній скарзі представник позивачів, про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної часткової власності на будівельні матеріали, обладнання та конструктивні елементи, використані при самочинному будівництві, не дає підстави для набуття позивачами права власності на об`єкт нерухомості - житловий будинок літ. «А, А1, А2, А3, а2», утворений за рахунок будівництва житлової прибудови літ. «А2» площею 68,4 кв. м та житлової прибудови літ. «А3» площею 11,6 кв. м за вищевказаною адресою, та відповідних прав позивачів на новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільного обороту, не доводить.

Встановивши, що у складі нерухомого майна, яке позивачі просять виділити в окремий об`єкт нерухомості, є самочинні житлові прибудови, що не можуть бути предметом виділу згідно з положеннями статей 364, 367 ЦК України, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і доводи апеляційної скарги представника позивачів таких висновків суду не спростовують.

За встановлених обставин справи колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та залишає апеляційну скаргу представника позивачів без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Єрмоленка Олександра Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна