Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №344/5442/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/5442/26

Провадження № 22-ц/4808/1291/26

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Василишин Л.В.,

секретар Кузів А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника АТ «Українська залізниця» - адвоката Войцеховської Наталії Ярославівни на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Атаманюка Б.М. у м.Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Українська Залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні із роботи у зв`язку із виходом на пенсію,

у с т а н о в и в:

19 березня 2026 року адвокат Марчук С.В., яка діяла в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача АТ «Українська Залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні із роботи у зв`язку із виходом на пенсію.

Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_1 наказом №660 від 21.07 1987 року прийнятий на роботу слюсарем 2 розряду в ремонтно-механічний цех, як структурний підрозділ Львівської залізниці (станом на 1987 рік АТ «Укрзалізниця» не існувало, а були відокремлені залізниці, зокрема і Львівська залізниця). До 28.02.2025 року ОСОБА_1 працював на різних посадах у виробничому структурному підрозділі «Івано-Франківські механічні майстерні» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська Залізниця». Наказом (розпорядженням) №04/ос від 20.02.2025 начальника майстерні – начальника виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківські механічні майстерні» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком (ст. 38 К3пП України). У виданій ОСОБА_1 копії наказу (розпорядженні) від 20.02.2025 №04/ос зазначено: «виплатити: згідно зі ст.ст. 10, 11 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та п. 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.03.2022 (ПРОТОКОЛ №ц-54\31 Ком.т.), відповідно до п.5.1.3 к.д. при стажі 37 років одноразову матеріальну допомогу 3 (три) середньомісячні заробітки; за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 4 (чотири) середньомісячні заробітки. Згідно п.п. 26.1., 26.2 рішення правління АТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 (протокол №85144 Ком.т.) виплати проводити в хронологічній послідовності, відповідно до затвердженого АТ «Укрзалізниця» графіку виплат».

Однак фактично при звільненні з роботи ОСОБА_1 отримав лише компенсацію за невикористані відпустки, та по сьогодні відповідачем не виплачено йому одноразову матеріальну допомогу, а також не виплачено додаткову матеріальну допомогу. Після звільнення з роботи ОСОБА_1 неодноразово звертався до виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківські механічні майстерні» із усними зверненнями про виплату йому вказаних вище матеріальних допоміг, однак жодних таких виплат по сьогодні не проведено.

Одноразова матеріальна допомога при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у відповідності до Колективного договору в залежності від стажу роботи в галузі (37 років, а отже більше 10 років) становить 3 середньомісячні заробітки, що складає 87 719 грн 83 коп та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію (для чоловіків при наявності стажу від 35 до 40 років (у випадку ОСОБА_1 - 37 років) становить 4 середньомісячних заробітки, а отже 116 959 грн 76 коп, а всього загальна сума заборгованості становить 204 679 грн 59 коп.

На підставі наведеного представник позивача просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку із виходом на пенсію в сумі 87 719 грн 83 коп та додаткову одноразову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 116 959 грн 76 коп, а всього разом 204 679 грн 59 коп.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 05 травня 2026 року позов задовольнив.

Стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 87 719 грн 83 коп та додаткову одноразову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 116 959 грн 76 коп, а всього разом 204 679 грн 59 коп.

Стягнув з АТ «Українська залізниця судовий збір у дохід державного бюджету в розмірі 2046 грн 80 коп.

Не погоджуючись із таким рішенням, представник АТ «Українська залізниця» - адвокат Войцеховська Н.Я. звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою. Вважає, щопри прийнятті рішення судом було дано неналежну оцінку матеріалам та обставинам справи, не з`ясовано всі обставини справи, порушено та невірно застосовано норми матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в АТ «Укрзалізниця» відповідно до пункту 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема виплата матеріальної допомоги, у тому числі одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників з роботи вперше у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, одноразової премії за багаторічну сумлінну працю до ювілейних дат, а також у зв`язку із звільненням вперше на пенсію, виплату матеріальної допомоги на оздоровлення. Тому вважає, що суд першої інстанції у своєму рішенні безпідставно зазначив, що рішення правління про призупинення виплат не базується на нормах законодавства та відповідно не береться судом до уваги.

Зазначає, згідно з ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній з 24.03.2022 по 13.09.2025), на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зі змісту даної норми вбачається, що для реалізації роботодавцем права на зупинення окремих положень колективного договору необхідна ініціатива роботодавця, тобто активна дія. При цьому, форма вираження такої активної дії Законом не визначена. З наведеного вбачається, що призупинення роботодавцем передбачено колективним договором виплати матеріальної допомоги, за якою працівник звернувся після 24.03.2022, повністю узгоджується зі ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Крім того, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги той факт, що позивачем неправильно вказано суму середнього заробітку за останні два місяці роботи. Зокрема, у відповідності до довідки відокремленого підрозділу «Івано-Франківські механічні майстерні» про розрахунок середньої зарплати, середня зарплата за останні два місяці роботи (грудень 2024р. та січень 2025р.) становить 28 103,99 грн, а не 29 239,94 грн, що призвело до неправильного розрахунку суми позовних вимог.

Також представник апелянта вважає, що позивачем пропущено встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду із вказаними вимогами, що є окремою та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, здійснити розподіл судових витрат.

Позивач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника АТ «Українська залізниця» - адвоката Войцеховську Н.Я., яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення позивача ОСОБА_1 та його представника – адвоката Марчук С.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 наказом №660 від 21.07 1987 прийнятий на роботу слюсарем 2 розряду в ремонтно-механічний цех як структурний підрозділ Львівської залізниці (станом на 1987 рік АТ «Укрзалізниця» не існувало, а були відокремлені залізниці, зокрема і Львівська залізниця) (а.с.21-27).

Наказом (розпорядженням) №04/ос від 20.02.2025 начальника майстерні – начальника Виробничого структурного підрозділу «Івано-Франківські механічні майстерні» Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська Залізниця» Володимира Паращука звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за віком (ст. 38 К3пП України). У виданій ОСОБА_2 копії наказу (розпорядженні) від 20.02.2025 №04/ос зазначено: «виплатити: згідно зі ст.ст. 10, 11 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та п. 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.03.2022 (ПРОТОКОЛ №ц-54\31 Ком.т.) виплатити, відповідно до п.5.1.3 к.д. при стажі 37 років одноразову матеріальну допомогу 3 (три) середньомісячні заробітки: за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 4 (чотири) середньомісячні заробітки. Згідно п.п. 26.1., 26.2 рішення правління АТ «Укрзалізниця» «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця» від 17.07.2023 (протокол №85144 Ком.т.) виплати проводити в хронологічній послідовності, відповідно до затвердженого АТ «Укрзалізниця» графіку виплат» (а.с.31).

Між державною адміністрацією залізничного транспорту України та радою профспілки залізничників та транспортних будівельників укладено колективний договір на 2009-2012 роки, дію колективного договору продовжено до 2015, на 2015-2016 роки. Пунктом 5.1.3 Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників перше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову грошову допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток, від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки, більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію, а саме: за віком, за вислугу років, за віком на пільгових умовах - на одну із пенсій, за якою передбачено зниження пенсійного віку, протягом двох місяців після виникнення вперше цього права, виплачувати додаткову одноразову грошову допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у зв`язку з виходом на пенсію в таких розмірах при стажі роботи в галузі для чоловіків з 20 до 25 1 середньомісячний заробіток, з 25 до 30 - 2 середньомісячних заробітки, з 30 до 35 3 середньомісячних заробітки, з 35 до 40 - 4 середньомісячних заробітки, понад 40- 5 середньомісячних заробітків. Середньомісячний заробіток для виплати одноразової грошової допомоги згідно з цим пунктом обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню на пенсію. У випадку переведення працівника з одного відокремленого підрозділу залізниці в інший підрозділ залізниці середньомісячний заробіток для виплати цієї допомоги обчислюється з врахуванням виплат у відокремленому підрозділі, з якого працівник переведений. (із змінами і доповненнями відповідно до спільних постанов П-13/2 від 18.04.2013, П-16/16 від 14.11.2013) (а.с.35-85).

Відповідно до п. 3.2.21. Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову грошову допомогу в залежності від стажу роботи в галузі: до 5 років 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після виникнення вперше цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі для чоловіків при наявності стажу від 35 до 40 років (у випадку ОСОБА_1 - 37 років) становить 4 середньомісячних заробітки.

Згідно витягу з протоколу МоЦ-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 ухвалено на період дії воєнного стану в Україні інші додаткові виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (п. 1.1.4).

Відповідно до листа від 06.09.2022 АТ «Укрзалізниця» та Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України повідомили, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Зазначено, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану.

Згідно витягу з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 по питанню поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Українська залізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року ухвалено: виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення; нарахування та виплату матеріальної допомоги, зазначеної у пункті 1 цього рішення, проводити в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціальної політики (а.с.86-92).

Відповідно до графіку виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік згідно з п. 3.2.21. Галузевої угоди, затвердженого 16.10.2024 директором з управління персоналом та соціальної політики АТ «Укрзалізниця», для Регіональної філії «Львівська залізниця» передбачено виділення коштів відповідно: у листопаді 2024 року за січень 2024 року, у грудні 2024 року за лютий 2024 року, у січні 2025 року за березень 2024 року, у лютому 2025 року за квітень 2024 року, у березні 2025 року за травень 2024 року та у квітні 2025 року за червень 2024 року. Виділення коштів за інші періоди відсутні (а.с.93-95).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, у порушення встановленого порядку, не нараховані та не виплачені всі суми, які підлягали виплаті, а саме матеріальну допомогу при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків в сумі 87 719 грн 83 коп. та додаткову одноразову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 116 959 грн 76 коп. Крім того, суд першої інстанції вважав, що позовна заява подана в межах строку позовної давності, передбаченого ст. 233 КЗпП України, оскільки 25.02.2025 року ОСОБА_1 було надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, про що свідчить його власноручний підпис на даному повідомленні. Проте, таке повідомлення не містить сум одноразової та додаткової матеріальної допомоги, з приводу яких виник спір, а тому дата вручення такого повідомлення не може братися до уваги при розрахунку тримісячного строку для звернення до суду із даним позовом.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов такого висновку.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У справі, що переглядається право позивача на одержання нею від відповідача одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків, передбачену пунктами Колективного договору та вихідної допомоги у розмірі 4 середньомісячних заробітків не заперечується жодною із сторін.

Водночас, відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що підтверджується наявним у справі витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Колегія суддів зауважує, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи № 211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував, що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця», та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».

Таким чином, твердження представника апелянта про те, що позовна заява була подана передчасно, є безпідставними.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що відповідач АТ Укрзалізниця поставив вирішення питання про нарахування та виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (ст.116 КЗпП України), в залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ Укрзалізниця, та за наявності відповідного рішення керівництва АТ Укрзалізниця, тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов`язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу легітимних очікувань у досягненні позивачем бажаного результату: нарахування та виплата всіх належних йому від підприємства сум при звільнені (ст. 116 КЗпП України).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нараховані та не виплачені всі суми, які підлягали виплаті, а саме матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі чотирьох середньомісячних заробітків.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного розрахунку суми середнього заробітку нічим не підкріплені. Відповідач надає суду відомості про суми, виплачені позивачу, з яких, на його думку, необхідно виходити при обчисленні середнього заробітку (а.с.117). В обгрунтування власних вимог позивачем суду були надані розрахункові листки, видані йому підприємством як розшифровка заробітку (а.с.29-30). На спростування вказаних доказів представник відповідача не надала переконливих пояснень, чому суд мав брати до уваги в якості доказів саме інформацію про заробіток позивача, надану суду першої інстанції, яка не містить переліку складових, і з якої неможливо встановити порядок її нарахування, отже, і неможливо пересвідчитися в її відповідності. Таким чином доводи апелянта про неправомірність розрахунку суми, що підлягає позивачу до виплати, зводяться до суб`єктивних тверджень відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП строку звернення до суду колегія судді зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 19 березня 2026 року. Між тим, із письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні, останній був фактично ознайомлений 25 лютого 2025 року, при цьому інформації про нараховані спірні суми повідомлення не містить (а.с. 1,118).

Доказів інформування позивача про те, що йому підлягають до виплати такі суми, раніше, ніж були надані після звернення адвоката від 17.03.2026 року, відповідачем суду не надано. Крім того, позивач не був внесений в графік виплат сум допомоги при звільненні, отже, крім підприємства-відповідача, інших джерел інформування про суми, що йому підлягали до виплати при звільненні, не мав.

Таким чином доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду із вказаними вимогами, який минув 31 березня 2025 року, не заслуговують на увагу, а висновки суду першої інстанції в цій частині є правильними, такими, що відповідають обставинам справи.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника АТ «Українська залізниця» - адвоката Войцеховської Наталії Ярославівни залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складений 24 липня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

Л.В. Василишин