Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №285/5770/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/5770/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Бондар О.О., Павицької Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі

цивільну справу №285/5770/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Божок Лілі Володимирівни

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Сташківа Т.Б. у м. Звягелі,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 24 листопада 2023 року №00-9553753 у сумі 26 841,60 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 7000 грн.

Позов обґрунтований тим, 24 листопада 2023 року між ТзОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-9553753 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 6 000 грн зі сплатою 0,11% в день від суми кредиту, яка застосовується протягом 20 днів користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом, а також зі сплатою 2% в день за кожен день користування кредитом, за виключенням строку використання зниженої процентної ставки. Строк повернення кредитних коштів до 18 листопада 2024 року. 21 жовтня 2024 року ТзОВ «Макс Кредит» та ТзОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу №21102024-МК/ЕЙС відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Всупереч умов Договору №00-9553753 від 24 листопада 2023 року відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, що створило заборгованість у розмірі 26 841,60 грн, яка складається із: 5 7600 грн - заборгованість по тілу кредиту; 21 081,60 грн - заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2026 року позов задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №00-9553753 від 24 листопада 2023 року у розмірі 26 841,60 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 760 грн; проценти за користування кредитом в розмірі 21 081,60 грн, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн та 2500 грн витрат професійну правничу допомогу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Божок Л.В. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ «ФК «Ейс» в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що під час розгляду справи, суд першої інстанції не дослідив належним чином докази по справі та не звернув уваги на відсутність в матеріалах справи документів, які підтверджують факт укладання кредитного договору та відмовив в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, а саме оригіналів кредитного договору, меморіального ордеру чи платіжок, на яких нібито ґрунтуються позовні вимоги. Залишив без уваги, що долучена позивачем копію кредитного договору від 24 листопада 2023 року, який нібито укладений між ТзОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 не містить підпису відповідача. Графік погашення заборгованості по вказаному договору також не містить підпису відповідача, а також і всі інші документи до договору. В матеріалах справи відсутні та стороною позивача не надано виписок з рахунків відповідача, з яких можна було б встановити факт належності йому певного платіжного засобу, користування ним банківською карткою, банківським рахунком та наявність у нього заборгованості, а також відповідний касовий документ, який відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Позивачем не доведено існування заборгованості відповідача та не підтвердженого факту отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу не може свідчити про виникнення між сторонами прав і обов`язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах. Позивачем ТзОВ «ФК «Ейс» не надано належних та допустимих доказів про набуття права вимоги до відповідача за договорами факторингу, а матеріали справи не містять належно оформленого акту прийому-передачі реєстру боржників та самого реєстру боржників до договорів факторингу, а отже не можна вважати ТзОВ «ФК «Ейс» належним позивачем у справі. Вважає, що суд першої інстанції стягнув проценти за користування кредитом в розмірі 21 081,60 грн, чим порушив матеріальну норму права та не звернув увагу, що відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Разом з цим, проценти за користування кредитом передбачені кредитним договором, але нараховані у період дії в Україні воєнного стану, після 24 лютого 2024 року, то вони підлягають списанню кредитодавцем, а тому підстави для їх стягнення відсутні. Також зазначає, що у зв`язку з необхідністю захисту порушених прав в судовому порядку відповідачем орієнтовно будуть понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн, які можуть бути і більшими на день винесення судового рішення по справі, остаточний розрахунок яких буде надано згідно вимог чинного процесуального законодавства по факту підписання акту завдання-приймання послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТхОВ «ФК «Ейс» просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін. Крім того, просив судові витрати пов`язані з розглядом справи покласти на скаржника. При цьому посилається на те, що кредитний договір № 00-9553753 від 24 листопада 2023 року підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор 16926 направлено позичальнику 24 листопада 2023 року о 19:44:12 на вказаний ним номер мобільного телефону НОМЕР_1 ; одноразовий персональний ідентифікатор введено Позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 2023-05-28 о 14:21:31 годині, після чого відповідач натиснув кнопку «так», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Вказує, що первісний кредитор - ТзОВ «Макс Кредит», перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірив особисті дані відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто перевірив чи дійсно платіжна картка належить позичальнику. Також стверджує, що відповідач отримав грошові кошти відповідно до умов договору належним чином, а тому позивачем доведено факт надання первісним кредитором грошових коштів відповідачу. Таким чином, позивач розцінює позицію відповідача як намагання ввести суд в оману та небажання сплачувати заборгованість за невиконаними зобов`язанням. 21 жовтня 2024 року ТзОВ «Макс Кредит» та ТзОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу №21102024-МК/ЕЙС строк дії якого закінчується 31 грудня 2026 року. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року від ТзОВ «Макс Кредит» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 26 841,60 грн. Даний факт підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №21102024-МК/ЕЙС від 21 жовтня 2024 року. Вважає, що позивач дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи. Представник позивача зазначає, що часткова сплата відповідачем заборгованості доводить його освідомленість щодо укладення договору та існування заборгованості за ним. Крім того, відповідачем не надано до суду спростування щодо правильності проведеного позивачем розрахунку суми заборгованості чи наявності помилок у розрахунку. Вважає, що проведений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №00-9553753 від 24 листопада 2023 року повним та правильним. Враховуючи наведене, вважає доведеною є обставина отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним Кредитним договором і взяті на себе зобов`язання відповідач не виконав, у передбачені в договорах строки грошові кошти та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

Частиною четвертою ст.268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій ст.268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі №1519/2-5034/11).

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення у цій справі, призначеній до розгляду на 18 червня 2026 року, є дата складення повного судового рішення 24 липня 2026 року.

Підсумовуючи викладене вище, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку частини першої ст.369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 листопада 2023 року між ТзОВ "Макс Кредит" та відповідачем укладено договір кредитної лінії №00-9553753 . Відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 6000 грн зі сплатою 0,11% в день від суми кредиту, яка застосовується протягом 20 днів користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом, а також зі сплатою 2% в день за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку користування кредитом, за виключенням строку використання зниженої процентної ставки. Строк повернення кредитних коштів до 18 листопада 2024 року. Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором "16926", який підтверджено довідкою про ідентифікацію (а.с.12-16).

Також ОСОБА_1 було підписано Паспорт споживчого кредиту (електронний підпис одноразовим ідентифікатором 18199) (а.с.17-18).

До договору позики долучені Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Макс Кредит», затверджені Директором ТзОВ «Макс Кредит» Наказ № 05-01/24 від 05 січня 2024 року (а.с.49-53).

Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою ТзОВ «Макс Кредит», ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 00-9553753 від 24.11.2023 року, ідентифікована ТзОВ «Макс Кредит». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора). Одноразовий ідентифікатор: 16926. Час відправки ідентифікатора позичальнику: 24.11.2023 19:44:12, номер телефону НОМЕР_2 (а.с.22).

Цього ж дня, ТзОВ «Макс Кредит» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 6 000 грн (а.с.90).

21 жовтня 2024 року ТзОВ «Макс Кредит» та ТзОВ ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 21102024-МК/Ейс, за умовами якого ТзОВ «Макс Кредит» передає (відступає) ТзОВ ФК «Ейс» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ ФК «Ейс» приймає належні ТОВ «Макс Кредит» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с.27-29).

Згідно Акту приймання-передачі до договору факторингу №21102024-МК/Ейс від 21 жовтня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників (а.с. 30).На звороті а. с.37-38 платіжні інструкції на виконання умов договору факторингу від 21 жовтня 2024 року.

Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу № 21102024-МК/Ейс від 21 жовтня 2024 року позивач ТзОВ «ФК «Ейс» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 26 841,6 грн за договором кредитної лінії №00-9553753 від 24 листопада 2023 року (а.с.31-32).

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором № 00-9553753 від 24 листопада 2023 року за період із 21 жовтня 2024 року по 01 жовтня 2025 року перед ТзОВ «ФК «Ейс» існує заборгованість у загальному розмірі 26 841,60 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 5 760,00 грн, простроченої заборгованості за процентами в розмірі 21 081,60 грн (а.с.23).

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, його заборгованість склала 26 841,60 грн, з яких заборгованість за основним зобов`язанням в розмірі 5 760,00 грн; заборгованість за процентами в розмірі 21 081,60 грн, що підтверджується копією детального розрахунку заборгованості за кредитним договором №00-9553753 від 24.11.2023 станом на 21 жовтня 2024 року (а.с.24).

Згідно з ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з абз. 2 частини другої ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України №675-VIII «Про електрону комерцію» (далі Закон №675-VIII).

Згідно з п.6 частини першої ст.3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 частини першої ст.3 Закону №675-VIII).

Відповідно до частини третьої ст.11 Закону №675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта ст.11 Закону №675-VIII).

Згідно з частин 6, 8 статті 11 вказаного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону №675-VIII визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У частині другій ст.517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свій обов`язок новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Згідно зі ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Стаття 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі №905/306/17 зроблено висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року в справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року в справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12.

Згідно з частиною першою ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).

Частина друга ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» п. 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

П. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, наведені норми, які регулюють питання споживчого кредитування, передбачають, що починаючи з 24 грудня 2023 року денна процентна ставка має бути не більше 2,5%, з 23 квітня 2024 року не більше 1,5%, а з 21 серпня 2024 року не більше 1%.

Розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, однак вони повинні узгоджуватися з нормами Закону.

У справі, яка переглядається договір кредитної лінії №00-9553753 було укладений 24 листопада 2023 року, строком на 360 календарних днів та кінцевим терміном повернення коштів 18 листопада 2024 року.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року набрав чинності 24 грудня 2023 року, отже, до вказаних правовідносин слід застосовувати норми вищезазначеного Закону.

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору, зокрема п.1.4.1. встановлена стандартна процентна ставка за кредитом в день 2,00%, а п.1.4.2. встановлена знижена процентна ставка за кредитом в день 0,11%.

Разом з тим, як вбачається зі змісту розрахунку заборгованості, долученого позивачем, на тіло кредиту в розмірі 6 000 грн, з 24 листопада 2023 року по 12 грудня 2023 року фактично було нараховано проценти за ставкою 0,11% в день.

Крім того, з даного розрахунку убачається, що відповідач ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту, а саме:18 грудня 2023 року в розмірі 2 993,40 грн; 08 січня 2024 року в розмірі 2 304 грн; 28 січня 2024 року в розмірі 2 304 грн; 17 лютого 2024 року в розмірі 2 000 грн; 17 лютого 2024 року в розмірі 304 грн; 08 березня 2024 року в розмірі 2 304 грн; 01 квітня 2024 року в розмірі 2 880 грн; 23 квітня 2024 року в розмірі 1 300 грн та 23 квітня 2024 року в розмірі 1 004 грн, що разом становить 17 393,40 грн.

Як видно із розрахунків заборгованості, наданих позивачем, до стягнення заявлено заборгованість за договором станом на 21 жовтня 2024 року.

Аналізуючи вищезазначені умови укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунку заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом, колегія суддів вважає, що розмір заборгованості за процентами за користування кредитом підлягає перерахунку, виходячи із такого: з 16 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року 5 760 грн х 2,00% х 129 днів = 14 860,8 грн; з 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року 5760 грн х 1,5% х 120 днів = 10 368 грн; з 21 серпня 2024 року по 21 жовтня 2024 року 5760 грн х 1% х 62 днів = 3 571,2 грн.

За період із 16 грудня 2023 року по 21 жовтня 2024 року заборгованість по процентам становить 28 800 грн. Разом з цим колегія суддів зауважує, що відповідач здійснив погашення кредиту на суму 17 393,40 грн, що підтверджується копією детального розрахунку заборгованості за кредитним договором №00-9553753 від 24 листопада 2023 року станом на 21 жовтня 2024 року (а.с.24).

Таким чином, розмір процентів, що підлягають стягненню з відповідача з урахуванням здійсненого апеляційним судом перерахунку, в загальному розмірі становить 11 406,6 грн (28 800 грн-17 393,40 грн), а не 21 081,60 грн, як просив стягнути позивач.

З огляду на встановлене позов ТзОВ «ФК «Ейс» підлягає частковому задоволенню в розмірі 17 166,6 грн, з яких: 5 760 грн заборгованість за тілом кредиту, 11 406,6 грн заборгованість за процентами.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15 березня 2022 року №2120-IX, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".

Здійснюючи тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд в постанові від 12 червня 2024 року в справі №910/10901/23 дійшов висновку, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23.

З аналізу положень пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" та ст.ст.1046,1049,1050,1054 ЦК України, колегія суддів доходить висновку про те, що на вказаний кредитний договір не розповсюджується дія пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, оскільки позивач не ставить питання про стягнення процентів, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України та штрафних санкцій.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина перша та друга ст.137 ЦПК України).

Також у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року в справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої ст.137 ЦПК України).

За положеннями підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої ст.382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правничої допомоги від 20 серпня 2025 року№20/08/25-01, який укладений між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТзОВ «ФК «Ейс»; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги (додаток №1); додаткову угоду №25770792488 від 11 вересня 2025 року до договору про надання правничої допомоги, яка стосується ОСОБА_1 ; акт прийому-передачі наданих послуг на суму 7 000 грн із переліком наданих послуг: складання позовної заяви до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 листопада 2023 року №00-9553753 - вартість послуг 5 000 грн, вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості - вартість послуг 1 000 грн; підготовка адвокатського запиту - 500 грн; підготовка клопотання щодо отримання інформації - 500 грн; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.39-44).

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в справі №905/1795/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 виснувано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку, суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року в справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, апеляційний суд ураховує ціну позову, малозначність та нескладність справи, а тому фактичні та неминучі витрати на професійну правничу допомогу не перевищують суму 2 500 грн.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, з огляду на те, що позов ТзОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 задоволено на 63,96% (17 166,6 грн/26 841,6 грн*100%), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в суді першої інстанції в розмірі 1 549,37 грн. (2422,40 грн*63,96%).

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, на 36,04% (100-63,96%), з позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 047,64 грн (2 906,88 грн.*36,04%).

Відповідно до п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 частини шостої ст.19 ЦПК України). Ця справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись ст.ст.268, 367-368, 374-376, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Божок Лілі Володимирівни задовольнити частково.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 09 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії №00-9553753 від 24 листопада 2023 року у розмірі 17 166,61 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» 1 549,37 грн витрат зі сплати судового збору в суді першої інстанції та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 1 047,64 грн витрат зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України.

Головуюча Судді