Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №380/25650/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

справа № 380/25650/24

адміністративне провадження № К/990/13566/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника позивача Пилип`як О.П.,

представника відповідача Марциняка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2026 року (судді: Гінда О.М., Матковська З.М., Ніколін В.В.) у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень, -

у с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2024: № 39647/13-01-24-08 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1020 грн; № 39649/13-01-24-08 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 438 116,61 грн, в тому числі: 350 493,29 грн за податковим зобов`язанням і 87 623,32 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 39651/13-01-24-08 в частині встановлення завищення в декларації за травень 2024 року від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 843 292,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані об`єктивною неможливістю надання документів позивачем під час перевірки через проходження військової служби за мобілізацією з 03.03.2022 по 28.08.2024.

Позивач вказував, що через перебування у лавах Збройних Сил України він був відсутній за податковою адресою, тому не міг вчасно отримати повідомлення про перевірку та запит на документальне підтвердження. При цьому наголошував на недобросовісності податкового органу, який мав актуальні номер телефону та електронну пошту платника, проте не використав ці засоби зв`язку для повідомлення про перевірку.

ФОП ОСОБА_1 стверджував, що нарахування податкового кредиту за придбані активи є правомірним, оскільки податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), і така реєстрація є достатньою підставою для формування податкового кредиту і не потребує додаткового підтвердження.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області від 17.09.2024: № 39647/13-01-24-08, № 39649/13-01-24-08, № 39651/13-01-24-08. Вирішено питання судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не міг отримати лист відповідача від 02.07.2024 № 20087/6/13-01-24-08-05 та надати затребувані документи з огляду на проходження ним військової служби. Зазначив, що висновок ГУ ДПС у Львівській області в акті перевірки про заниження ФОП ОСОБА_1 зобов`язання з податку на додану вартість за травень 2024 року на загальну суму 1193785,30 грн не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 заяву представника позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково. Стягнуто з Львівської митниці витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 гривень.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Постановляючи таке рішення апеляційний суд зазначив, що відповідачем дотримано пункти 79.2 статті 79, 42.2, 42.5 статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки копія наказу про проведення перевірки та повідомлення надіслані позивачу за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а конверт із вказаними документами із відміткою поштової служби повернувся на адресу контролюючого органу до початку проведення перевірки із зазначенням причин невручення.

Наголосив, що у зв`язку із ненаданням позивачем до перевірки первинних документів, які б свідчили про здійснення господарської діяльності платника, наявність залишків ТМЦ, в т.ч. використання рухомого та нерухомого майна у підприємницькій діяльності, факт використання транспортного засобу, не засвідчено і місцезнаходження хопер-вагонів, транспортного засобу та документів, які б підтверджували показники податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2024 року, наявні підстави вважати, що такі господарські операції (ТМЦ/послуги) відсутні як матеріальні цінності на залишку, а тому вважаються такими, що не використані в господарській діяльності платника.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано та відмовлено у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись із такими рішеннями суду апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на застосування судом апеляційної інстанції положень підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України без урахування висновку, викладеного Верховним Судом у справах № 360/4169/21 (постанова від 11.07.2024) та № 560/7669/21 (постанова від 24.01.2024), згідно з якими для нарахування податкових зобов`язань за цим пунктом необхідно встановити реальний факт негосподарського використання активів.

Позивач вказує на порушення апеляційним судом статей 72- 74 КАС України через неврахування доказів (податкових накладних), які підтверджують використання вагонів в орендних операціях.

Скаржник зазначає, що податковий орган мав повний доступ до ЄРПН, де містилася інформація про щомісячне декларування доходів від оренди вагонів протягом 2022- 2024 років, а також дані про повернення авансу за автомобіль ще до початку перевірки.

Також наголошує на порушенні права на захист, оскільки апеляційний суд розглянув справу без участі представника позивача, не зважаючи на подане клопотання про відкладення через хворобу, підтверджену медичним висновком.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ДПС у Львівській області просить Верховний Суд залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, зауважуючи, що документи на перевірку направлені позивачу за його податковою адресою, а їх повернення з відміткою «відсутній» згідно зі статтею 42 ПК України є належним врученням адресату. Наголошує на правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивачем, як добросовісним платником, не було забезпечено отримання пошти за місцем реєстрації, а сам факт військової служби не є автоматичним доказом неможливості надання документів, враховуючи, що позивач у період служби продовжував здійснення підприємницької активності (подавав звітність, укладав договори).

Відповідач посилається на положення статті 44.6 ПК України, згідно з якими ненадання документів під час перевірки прирівнюється до їх відсутності на момент складення звітності, а, отже, за відсутності первинних документів у контролюючого органу не було підстав вважати задекларовані показники підтвердженими.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла такого висновку.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.08.2021, вид діяльності - надання в оренду інших машин, устаткування та товарів.

ГУ ДПС у Львівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2024 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 14.08.2024 № 34428/13-01-24-08-03/3316613977.

Згідно висновків акта перевірки від 14.08.2024 відповідачем встановлено наступні порушення:

п. 44.1, п. 44.3, п. 44.5, п. 44.6 ст. 44 ПК України, в частині непредставлення первинних документів, пов`язаних із обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством;

п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України та розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 в частині заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість за травень 2024 року на загальну суму 1 689 785,29 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 1 339 292,00 грн та заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 350 493,29 грн;

порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних за травень 2024 року на загальну суму ПДВ 1 689 785,29 грн.

Заперечення до акта перевірки позивачем не подавалося.

На підставі вказного акта перевірки від 14.08.2024 № 34428/13-01-24-08-03/ НОМЕР_1 ГУ ДПС у Львівській області 17.09.2024 винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 39647/13-01-24-08, яким за ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 020 грн;

№ 39649/13-01-24-08, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 438 116,61 грн, в тому числі: 350 493,29 грн за податковим зобов`язанням та 87 623,32 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

№ 39651/13-01-24-08, яким встановлено завищення позивачем в декларації за травень 2024 року від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 1 339 292,00 грн;

Зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку позивачем не оскаржувались.

Вважаючи вказані вище податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об`єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.

Крім того, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній не позбавлений такого права.

Такий висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 названого Кодексу, який встановлює, що платник податків має право бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та отримувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженням та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно з пунктом 42.5. ПК України у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього (постанови Верховного Суду від 10.05.2022 у справі № 804/2455/18, від 11.02.2021 у справі № 802/549/16-а).

Такий правовий висновок також підтриманий Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23.05.2022 у справі № 810/3116/18.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, повідомлення про проведення перевірки від 02.07.2024 за № 520/13-01-24-08-05, копію наказу № 3517-ПП від 02.07.2024 та лист № 20087/6/13-01-24-08-05 про надання інформації та її документального підтвердження, в якому зазначено про необхідність надання позивачем до 07.08.2024 інформації та її документального підтвердження щодо законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість направлено платнику податків 02.07.2024 засобами поштового зв`язку рекомендованим листом

№ 0600937731458. Конверт повернувся 18.07.2024 з відміткою «за зазначеною адресою відсутній».

Станом на дату написання акта перевіри ФОП ОСОБА_1 до перевірки не надав первинних документів, про що складено акт про ненадання документів до перевірки від 07.08.2024 № 1032/13-01-24-08/ НОМЕР_1 та від 13.08.2024 №1075/13-01-24-08/ НОМЕР_1 .

Разом з тим, в межах цієї справи судами встановлено, що ОСОБА_1 03.03.2022 був призваний по мобілізації до лав Збройних Сил України і проходив військову службу до 28.08.2024, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_2 та військово-обліковим документом № НОМЕР_3.

Задовольняючи позов та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення суд першої інстанції зазначив про те, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства є необґрунтованими та передчасними з огляду на неотримання ним наказу про проведення документальної позапланової перевірки з об`єктивних причин, а саме - перебування у лавах Збройних Сил України за мобілізацією з 03.03.2022, вказавши, що неотримання ФОП ОСОБА_1 рекомендованого поштового відправлення відбулось не внаслідок нехтування або його ухилення від виконання такого обов`язку.

Натомість апеляційний суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та необхідність відмови у позові, виходячи з того, що тимчасове посвідчення військовозобов`язаного та військово-обліковий документ підтверджують лише факт проходження позивачем військової служби у цей період, проте, на переконання суду, такі не доводять об`єктивної неможливості надання останнім податковій службі первинних бухгалтерських документів, окремо наголошуючи, що ФОП ОСОБА_1 з 03.03.2022 по 28.08.2024 фактично здійснював підприємницьку діяльність та подавав податкову звітність. При цьому суд апеляційної інстанції як на сформовані Верховним Судом усталені підходи посилався на висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.08.2019 по справі № 520/8681/18, від 11.06.2020 по справі № 823/1606/17, від 12.08.2021 по справі № 640/3605/19, за змістом яких наказ вважається надісланим контролюючим органом в порядку, встановленому законом у разі повернення відправлення поштою «за закінченням терміну зберігання». Також апеляційний суд вказав на відсутність у матеріалах справи доказів обрання позивачем комунікації з податковим органом через електронний кабінет.

Отже, одні і ті ж фактичні обставини, встановлені в межах цієї справи, були оцінені судами попередніх інстанцій по різному, внаслідок чого суди дійшли протилежних висновків по суті заявлених вимог. Так, сторонами визнається і не заперечується, що невиконання позивачем обов`язку надання документів на вимогу контролюючого органу відбулося внаслідок неотримання ним ані наказу на перевірку, ані відповідного запиту. І якщо суд першої інстанції сам факт перебування на військовій службі позивача визнав достатнім і належним підтвердженням поважності причин такого неотримання та відсутності підстав стверджувати про нехтування з боку позивача обов`язками платника податків, то суд апеляційної інстанції виходив з єдності і неподільності правового статусу суб`єкта господарювання як платника податків, зборів та обов`язкових платежів, адже гарантованим законом правам платника податків кореспондують визначені ним же обов`язки.

Загалом погоджуючись із наведеною концепцією, колегія суддів не може не звернути уваги на її абстрактний характер та загальний вимір, та одночасно зауважити, що предметом дослідження й доказування у цій справі було конкретне право платника знати про перевірку до її початку та про вимоги контролюючого органу, що висуваються до нього в межах її здійснення, невиконання яких тягне негативні наслідки у виді податкових донарахувань.

Крім того, суди попередніх інстанцій по різному розтлумачили й застосували судову практику Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з питань застосування статті 42 ПК України, відповідно якої добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

В аспекті наведеного важливо наголосити на мотивах Верховного Суду, керуючись якими він виробив наведені вище підходи. Так, зокрема, обґрунтовуючи такі свої висновки, Верховний Суд щоразу наголошував, що «обов`язку контролюючого органу щодо повідомлення платника податків про проведення відповідної перевірки кореспондує обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції або повідомлень, крім того, необізнаність платника з наказом про проведення перевірки через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього» (з постанови Судової палати з розгляду податків, зборів, обов`язкових платежів від 23.05.2022 по справі № 810/3116/18).

Отже, обов`язковими елементами наведених Судом засновків, що використані як прямі і єдині передумови до відповідних висновків, є встановлені судом факти недобросовісності платника податків в аспекті виконання обов`язку отримання податкової кореспонденції чи факти нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку; при цьому неодмінною умовою для встановлення наведених ознак суд визнає відсутність поважних причин такої поведінки, як свідчить текст наведеного фрагменту постанови Палати.

Отже, справедливим, закономірним та логічно упослідженим буде висновок від зворотного, що у разі, коли у справі немає доказів фактів відповідного ухилення чи нехтування з боку платника, а поведінка, що демонструється останнім, не оцінюється судом як недобросовісна чи така, для виправдання якої немає причин, визнаних судом поважними, - підстав до застосування визначених судом наслідків (констатації факту отримання надісланої кореспонденції платником) - немає.

Наведеного суди не врахували, й фактів, що мають ключове значення для правильного вирішення цього спору, не встановили.

Постановляючи рішення, суди як першої, так і апеляційної інстанцій, не дослідили питання легальної (зареєстрованої) податкової адреси позивача та належності виконання останнім законодавчо визначеного обов`язку інформування податкового органу у встановленому законом порядку у разі зміни такої адреси; не оцінено судами також поважності причин невиконання такого обов`язку у разі встановлення фактів відповідних зміни та неінформування. Судами взагалі не досліджено конкретних причин невиконання позивачем обов`язку забезпечення отримання кореспонденції за податковою адресою в період стверджуваного порушення його прав.

Так, залишилося нез`ясованим, де саме проходив військову службу і фактично перебував ФОП ОСОБА_1 в період направлення йому поштової кореспонденції відповідачем, та чи об`єктивно міг він виконати обов`язок забезпечення отримання відповідної кореспонденції за місцем свого проживання (податковою адресою).

Суд першої інстанції не мотивував причин відхилення доводів контролюючого органу щодо виконання позивачем лише частини визначених податковим законодавством обов`язків, при тому, що факт перебування на військовій службі не перешкоджав позивачеві здійснювати підприємницьку діяльність та подавати відповідну звітність. Апеляційний же суд, посилаючись на те, що військова служба є «різноаспектною» і може проходити як за місцем служби, так і в інших місцях, визначених командуванням (до прикладу, під час перебування у відрядження чи відпустці вдома), не розкрив власної тези щодо «різноаспектності» військової служби, яку визнав достатньою для відмови у позові, не навів відповідного таким висновкам правового регулювання як належної підстави та не встановив необхідних причинно-наслідкових зв`язків між тезою та застосованими наслідками. Тобто, суд, не ставлячи під сумнів проходження позивачем військової служби у цей період та не спростувавши належні та допустимі докази цього, не встановив, однак, жодного випадку фактичного перебування позивача за місцем свого проживання у спірний період, а, отже, вдався до ухвалення рішення на припущеннях.

Зазначені обставини потребують ретельного, повного та всебічного дослідження для забезпечення правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а також для ухвалення законного й обґрунтованого рішення відповідно до статей 2, 242 КАС України.

В силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відсутність процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права щодо повноти встановлення обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Щодо оскарження позивачем постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 про відмову у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає таке.

Статтею 139 КАС України визначено порядок розподілу судових витрат. Згідно з частиною шостою наведеної статті, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Додаткове рішення у справі є невід`ємною частиною рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, яке не пов`язане із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

У справі, що розглядається, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 скасовано та відмовлено у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Суд апеляційної інстанції мотивував оскаржену постанову відсутністю фактичних та правових підстав для стягнення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у справі, оскільки постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Враховуючи, що за наслідками касаційного перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені по суті позовних вимог підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2026 про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно, питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках визначених статтею 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2026 року та додаткову постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2026 року скасувати, справу № 380/25650/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська