Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №120/15658/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року

м. Київ

справа № 120/15658/25

адміністративне провадження № К/990/25201/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (суддя Томчук А.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2026 року (судді: Смілянець Е.С., Драчук Т. О., Полотнянко Ю.П.) у справі за позовом Головного управління ДПС у Вінницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

в с т а н о в и в :

Головне управління ДПС у Вінницькій області (далі - ГУ ДПС у Вінницькій області, позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення податкового боргу на загальну суму 936 922,95 грн, який складається із: заборгованості з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування у розмірі 864 930,41 грн, (основний платіж - 691 128,33 грн, штрафні санкції - 173 802,08 грн); та військового збору на суму 71 992,54 грн, (основний платіж - 57594,03 грн, штрафні санкції - 14 398,51 грн).

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував про наявність у відповідача непогашеного податкового боргу, який виник в результаті донарахованих ГУ ДПС у Вінницькій області сум грошового зобов`язання та підтверджується карткою особового рахунку, податковими повідомленнями-рішеннями від 09 квітня 2025 року: № 0092992405, № 0092972405, № 0092982405.

Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 10 листопада 2025 року, залишеною в силі постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2026 року, позовну заяву повернув заявнику.

Постановляючи такі рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позов у цій справі поданий до суду до закінчення шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів ГУ ДПС у Вінницькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що висновок судів про звернення позивача до суду з цим позовом до закінчення шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України є помилковим, оскільки станом на дату подання позову - 07 листопада 2025 року шестимісячний строк на оскарження податкових повідомлень-рішень від 09 квітня 2025 року № 0092992405, № 0092972405, №0092982405 сплинув, а податкова вимога від 08 липня 2025 року № 0008355-1310-0232 не є тим рішенням, на підставі якого ґрунтуються позовні вимоги ГУ ДПС у Вінницькій області.

Відзиву на скаргу до суду не надходило.

Згідно з частиною першою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо таку позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, подано суб`єктом владних повноважень до закінчення строку, визначеного частиною другою статті 122 цього Кодексу.

Верховний Суд в постановах від 21 серпня 2025 року у справі № 120/14874/24 та від 30 жовтня у справі № 120/14997/24, аналізуючи зазначену норму, дійшов висновку, що фактично пункт 8 частини четвертої статті 169 КАС України встановлює процесуальне обмеження для суб`єкта владних повноважень: він не може подати до суду позов про стягнення боргу, який виник на підставі відповідного рішення суб`єкта владних повноважень раніше, ніж сплине строк на судове оскарження такого рішення, що визначений частиною другою статті 122 КАС України.

Частинами першою та другою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 погодилася із правильністю усталеної практики Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо строків оскарження рішень податкового органу, а саме:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, відмова у реєстрації податкових накладних; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом, на думку позивача, є несплата відповідачем податкового боргу, який виник в результаті донарахованих ГУ ДПС у Вінницькій області сум грошового зобов`язання на підставі податкових повідомлень-рішень від 09 квітня 2025 року: № 0092992405, № 0092972405, № 0092982405.

Крім того контролюючим органом було виставлено податкову вимогу від 08 липня 2025 року № 0008355-1310-0232.

Позов про стягнення податкового боргу подано до суду 06 листопада 2026 року.

Враховуючи наведене суди прийшли до висновку, що оскільки у цій справі позов подано до суду до закінчення шестимісячного строку, встановленого, зокрема, для оскарження податкової вимоги, у суб`єкта владних повноважень право на пред`явлення визначених законом позовних вимог в цій частині ще не виникло, а тому зазначений позов підлягає поверненню.

Колегія суддів з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується з огляду на таке.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Положеннями пункту 59.5 статті 59 ПК України визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3642/16, від 14 липня 2021 року у справі № 815/2362/17, 21 вересня 2018 року у справі №808/3046/16).

Виникнення податкового боргу не пов`язано з фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу.

Відтак, податкова вимога не є тим рішенням суб`єкта владних повноважень, на підставі якого виник спірний податковий борг, вона лише інформує платника про суму узгодженого грошового зобов`язання. Натомість, такими рішеннями є податкові повідомлення-рішення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 квітня 2026 року по справі № 160/28799/25.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, що станом на день звернення до суду з цим позовом у позивача ще діяло обмеження на подання позовної заяви, встановлене пунктом 8 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки спірний податковий борг виник, зокрема, на підставі податкової вимоги, за якою не збіг визначений законом шестимісячний строк на її оскарження, є помилковим, і правове значення в досліджуваному аспекті має строк, що сплинув від дати початку обчислення строку звернення до суду за оскарженням податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено дату отримання відповідачем податкових повідомлень-рішень від 09 квітня 2025 року: № 0092992405,

№ 0092972405, № 0092982405, не з`ясовано чи оскаржувались такі в адміністративному порядку, та, відповідно, не визначено моменту закінчення строку, встановленого для оскарження платником податку вказаних рішень позивача.

Наведені обставини є ключовими для правильного обчислення строку звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовною заявою із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення цього суб`єкта.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області - задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2026 року у справі № 120/15658/25 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська