Вирок від 15 липня 2026 р. у справі №333/1606/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1797/26 Справа № 333/1606/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Кривий Ріг

колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023082040001891 від 25.12.2023 року, за апеляційними скаргами заступника керівника Запоріжської обласної прокуратури ОСОБА_10 та прокурора Шевченківської окружної прокуратури м.Запоріжжя ОСОБА_11 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, не одруженого, не маючого малолітніх тa неповнолітніх дітей, у 2024 закінчив 4-й курс бакалаврату Таврійського державного агротехнологічного університету ім. Д. Моторного, працює у ФОП ОСОБА_12 на посаді старшого менеджера по продажам, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання:

за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням статті 69 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 289 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши 2 роки іспитового строку, із покладенням обов`язків відповідно до вимог ст. 76 КК України,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, не одруженого, не маючого малолітніх та неповнолітніх дітей, працює у ФОП ОСОБА_12 на посаді менеджера по продажам, навчається у Таврійському державному агротехнологічному університеті ім. Д. Моторного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши 2 роки іспитового строку, із покладенням обов`язків відповідно до вимог ст. 76 КК України.

Вирішено питання долі речових доказів, процесуальних витрат та арешту майна, -

в с т а н о в и л а :

вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнані винуватими, в тому що 24.12.2023 р. приблизно о 12 годин 30 хвилин ОСОБА_8 , маючи прямий умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, зателефонував на мобільний телефон ОСОБА_13 , який той виклав на сайті «Авто-Ріо» в оголошенні про продаж автомобіля «GELLY JL7162», та під вигаданим приводом купівлі даного автомобіля домовився про зустріч з ОСОБА_13 наступного дня, тобто 25.12.2023 року о 17 годині біля тролейбусного парка № 2 по вулиці Складська 13 в м. Запоріжжя.

Реалізуючи свій злочинний намір, 25.12.2023 року приблизно о 17 годині 00 хвилин ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , маючи прямий умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, діючи за попередньої змовою , на автомобілі «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 прибули на місце зустрічі з ОСОБА_13 в район тролейбусного парка № 2, розташованого по вулиці Складська 13 в м. Запоріжжя, де ОСОБА_9 та ОСОБА_14 , діючи за попередньою змовою та заздалегідь розробленим планом, вийшли з автомобіля та підійшли на зустріч з ОСОБА_13 .

Під час зустрічі ОСОБА_15 та ОСОБА_9 ввели в оману потерпілого ОСОБА_13 стосовно дійсного наміру на придбання автомобіля та під вигаданим приводом огляду технічного стану автомобіля з подальшим його придбанням, запропонували останньому проїхати на його автомобілі в район гаражів по АДРЕСА_5 та оглянути його технічний стан, на що ОСОБА_13 , будучи введеним в оману щодо справжніх намірів співучасників злочину, надав згоду та добровільно надав дозвіл ОСОБА_8 на керування належним йому автомобілем до місця технічного огляду автомобіля.

Далі, ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_13 скерували автомобіль «GELLY JL7162», реєстраційний номер НОМЕР_2 в заздалегідь оговорене безлюдне місце, де їх очікували дві інші невстановлені досудовим слідством особи, які умислу на заволодіння транспортного засобу не мали. По прибуттю вищевказаного автомобіля відкрили двері салону, де перебував ОСОБА_13 на пасажирському сидінні та напали на потерпілого, застосувавши по відношенню до останнього насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, яке виразилось в чисельних ударах кулаками рук в область обличчя та голови ОСОБА_13 . Внаслідок нанесених тілесних ушкоджень потерпілому було спричинено закритий перелом лівої верхньої щелепи, синець з садном і набряком м`яких тканин в лівій щічній ділянці з розповсюдженням на підочно-ямкову ділянку у сукупності кваліфікується як тілесне ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я. Закритий перелом кісток носу та синець з садном в лобовій ділянці кваліфікується, як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Після спричинення тілесних ушкоджень, які в свою чергу подавили волю потерпілого до супротиву, ОСОБА_8 наказав потерпілому пересісти до салону автомобіля «ВАЗ 21099», ОСОБА_13 , усвідомлюючи чисельну перевагу, підкорився вимогам. Знаходячись в салоні вищевказаного автомобіля, ОСОБА_14 , маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, який перебуває у фактичному володінні ОСОБА_13 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 , скерував автомобіль «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в якому знаходились всі співучасники злочину та потерпілий, в район траси по вулиці Сімферопольське шосе, ЗВ в м. Запоріжжя.

Після чого, ОСОБА_8 скерував автомобіль «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_1 в якому знаходились всі співучасники злочину та потерпілий до лісосмуги по вулиці Космічний 132 в м. Запоріжжя, де знаходився автомобіль «GELLY JL7162», реєстраційний номер НОМЕР_2 . По прибуттю на вищевказане місце, ОСОБА_8 забрав у потерпілого ключ від замку запалювання від автомобіля «GELLY JL7162», реєстраційний номер НОМЕР_2 та наказав ОСОБА_13 залишатися на місці, потерпілий, усвідомлюючи чисельну перевагу та залежність від дій останніх, виконав незаконну вимогу.

Далі, ОСОБА_8 , маючи прямий умисел направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, діючи за попередньої змовою з ОСОБА_9 , приблизно о 17 годині 50 хвилин, за допомогою ключа від замку запалювання автомобіля марки «GELLY JL7162», 2010 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 , який фактично перебуває у володінні ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відчинив замок водійських дверей зазначеного автомобіля та разом з ОСОБА_9 , проникли до салону автомобіля, привели у дію двигун, отримавши можливість керувати автомобілем, після чого на вищевказаному автомобілі покинули місце вчинення злочину. В результаті вчиненого злочину ОСОБА_8 , ОСОБА_9 заволоділи вищевказаним транспортним засобом спричинивши потерпілому ОСОБА_13 матеріальну шкоду на суму 135 000 гривень 05 копійок.

Крім того, 25.12.2023 року приблизно о 17 годин 15 хвилин ОСОБА_8 , маючи прямий умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, під час дії військового стану, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, нехтуючи нормами Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, з подальшими змінами, з метою особистого збагачення, діючи за попередньою змовою з невстановленими досудовим слідством особами, знаходячись в салоні автомобіля «ВАЗ 21099», який був припаркований біля будинку по вул. Космічній, 132 у м. Запоріжжі, до якого затягнули потерпілого ОСОБА_13 та продовжуючи свої незаконні дії під загрозою застосування насилля, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, ОСОБА_8 відкрито вихопив з рук у потерпілого належний останньому мобільний телефон «XIАОМI Redmi 10 Note 10S», темно-синього кольору, з сім картами операторів мобільного зв`язку «Лайф» № НОМЕР_3 та «ВФ «Україна» № НОМЕР_4 , вартістю 3 800 гривень, 00 копійок. Після чого ОСОБА_8 з невстановленими особами та разом з викраденим майном зник з місця злочину та розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши матеріальних збитків потерпілому ОСОБА_13 на вказану суму.

На зазначене судове рішення, заступником керівника Запоріжської обласної прокуратури ОСОБА_16 та прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_11 подані апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі заступник керівника Запоріжської обласної прокуратури ОСОБА_17 просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок м`якості. Виключити з числа обставин, що пом`якшують ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання – щире каяття, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебувають, раніше не судимі.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим та призначити покарання за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 7 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК України, у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна. Визнати ОСОБА_9 винуватим за ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що судом під час оцінки доказів недостатньо враховано, що під час вчинення кримінального правопорушення дії обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з самого початку мали злочинний умисел, які заздалегідь під вигаданим приводом організували зустріч із потерпілим, крім того залучили до вчинення злочину й інших осіб, які слідством та судом не встановлені, однак ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не сприяли встановленню всіх причетних осіб, характер їх дій свідчить про намір приховати факт вчинення злочинів та його наслідки.

Звертає увагу, що насилля, яке застосовано до потерпілого є небезпечним, оскільки висновком експерта встановлено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Наголошує, що за таких обставин, щире каяття у обвинувачених відсутнє та має бути виключеним з вироку, оскільки не підтверджується матеріалами провадження та не мотивоване судом.

Також відомості щодо особи обвинувачених, щодо відсутності перебування останніх на обліках, відсутність судимостей, не можуть бути враховані у якості обставин, що пом`якшують покарання, оскільки не наведено мотиви, яким чином вказані обставини істотно знижують ступінь їх суспільної небезпеки. Також є необґрунтованим посилання суду на наявність посвідчень волонтерів, які вчинені після вчинення злочинів.

Стверджує, що за викладених обставин суд не мав підстав для застування ст. 69 КК України при призначені ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України. Крім того, неналежне врахування приписів ст. 50, 65, 69, 75 КК України та ст. 374 КПК України, завадило врахувати всі обставини справи та призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості та суспільній небезпеці вчинених злочинів, так і даним про особу обвинувачених внаслідок його м`якості.

В апеляційній скарзі прокурор Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_11 просить вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок м`якості. Виключити з числа обставин, що пом`якшують ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання – щире каяття, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебувають, раніше не судимі. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим та призначити покарання за ч. 4 ст. 186 КК України у виді 7 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 289 КК України, у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна. Визнати ОСОБА_9 винуватим за ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що призначене ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання із застосуванням положень ст. 69 та ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання не є достатнім та необхідним для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Зауважує, що приписи ст. 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання ніж передбачено законом, є спеціальним і застосовується у виключних випадках. Для застосування вказаної норми є встановлення не лише наявності кілько пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь вчиненого кримінального правопорушення.

Звертає увагу, що кримінальне правопорушення є тяжким, крім того вчинене за попередньою змовою групою осіб, обставини, що враховані судом можуть свідчити лише про можливість застосування мінімального покарання.

Постановою Верховного суду від 18 березня 2026 року касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задоволено частково. Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 вересня 2025 року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_6 , яка наполягала на задоволенні апеляційних скарг прокурорів, просила ухвалити новий вирок в частині призначеного покарання, з урахуванням постанови Верховного суду по даному кримінальному провадженню; захисника адвоката ОСОБА_7 , який просив апеляційні скарги прокурорів залишити без задоволення, оскільки призначене покарання відповідає ступню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених, є обґрунтовані підстави для застосування ст. ст. 69, 75 КК України; обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які підтримали думку свого захисника, перевіривши доводи апеляційних скарг та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, за вказаних у вироку обставин, а також, щодо кримінально-правової кваліфікації злочинів, не оскаржуються, а тому колегією суддів не перевіряються.

Перевіряючи доводи прокурорів щодо невідповідності призначеного покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 колегія суддів вважає, що такі вимогі підлягають частковому задоволенню.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність щирого каяття, як обставину, яка пом`якшує покарання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Так, основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом встановлено, що обвинувачені, висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, винуватість у вчиненні злочинів визнали повністю та під час допиту в суді зазначили, що шкодують про свій вчинок і розкаюється, та відсутні наміри щодо повторювання аналогічних дій, що свідчить про наявність у кримінальному провадженні обставини, що пом`якшує покарання, - «щире каяття».

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа № 397/92/15-к, від 02.11.2021 справа № 643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного, на думку апеляційного суду, відсутні підстави для виключення щирого каяття обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , як обставину, яка пом`якшує їх покарання.

Разом з цим, обставини, які пом`якшують покарання - це передбачені законом факти та умови, які свідчать про меншу суспільну небезпеку злочину або особи винного. Перелік обставин, які пом`якшують покарання викладений у ст. 66 КК України. Частина 2 вказаної норми регламентує, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Однак, суд першої інстанції, безпідставно визнав обставинами, які пом`якшують покарання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – «вчинення кримінального правопорушення будучи раніше не судимим, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває». Оскільки вказані обставини за своєю природою, є даними, які характеризують осіб обвинувачених, тобто їх анкетні дані, які жодним чином не зменшують суспільну небезпеку. Такі дані, які характеризують особу винного, враховуються при призначені покарання, в сукупності з іншими обставинами у кримінальному провадженні, в тому числі з обставинами, які пом`якшують покарання особи.

Доводи апеляційних скарг щодо безпідставного застосування при призначенні ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 186 КК України вимог ст. 69 цього Кодексу, апеляційний суд вважає неспроможними, оскільки з урахуванням кількох обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, даних про його особу, відношення останнього до вчиненого та його наслідків, позиції потерпілого, який жодних матеріальних або інших претензій до обвинуваченого не має, отже висновки суду першої інстанції про застосування при призначенні покарання даної норми матеріального права є такими, що ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах кримінального провадження.

Водночас, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року), визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними згідно зПостановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 12 червня 2009 року), рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України,відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Наведених вимог закону суд першої інстанції не дотримався і, звільняючи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, не навів переконливих доводів на підтвердження прийнятого рішення про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, належним чином не звернув увагу та не проаналізував встановлених фактичних обставин вчинених кримінальних правопорушень та осіб винних.

Так, місцевим судом при призначені ОСОБА_8 покарання враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які єтяжкими злочинами, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває, щиро покаявся у скоєних кримінальних правопорушеннях, відшкодував завдані потерпілому збитки, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання. Також судом враховано відсутність обставин, які обтяжують покарання.

При призначені ОСОБА_9 покарання враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке єтяжким злочином, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває, щиро покаявся у скоєних кримінальних правопорушеннях, відшкодував завдані потерпілому збитки, позитивно характеризується за місцем проживання, навчання та роботи, займається волонтерською діяльністю (про що свідчать посвідчення волонтера від 05.09.2024, 10.03.2025). Також судом враховано відсутність обставин, які обтяжують покарання.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , кожному окремо та в сукупності, не надав належної оцінки конкретним обставинам кримінального правопорушення, які встановлені судом, способу та характеру вчинення кримінального правопорушення, аналізу даних про осіб винних, їх поведінку після вчинення злочинів, як у загально-соціальному плані, так і в плані їх потенційної суспільної небезпеки.

Так, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що злочини викрито виключно завдяки оперативним діям правоохоронних органів, які своєчасно відреагували на повідомлення дружини потерпілого про вчинення протиправних дій щодо її чоловіка та зупинили автомобіль потерпілого під керуванням ОСОБА_8 , в якому також знаходився обвинувачений ОСОБА_9 , а також повернення викраденого у потерпілого майна, а саме транспортного засобу та мобільного телефону, відбулося через викриття вчинених ними злочинів.

Апеляційний суд зазначає, що думка потерпілого є суттєвою у кримінальному провадженні, але не вирішальною, оскільки питання про призначення покарання вирішується в сукупності, з урахуванням всіх важелів, в тому числі обставин вчиненого злочину, поведінку винних під час вчинення кримінального правопорушення та після нього, осіб самих обвинувачених.

В даному випадку, апеляційним судом прийняті до уваги позитивні відомості, які характеризують осіб обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , однак враховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, зважаючи, що обвинувачені беззаперечно розуміли протиправність своїх дій, їх суспільно-небезпечний характер, які направлені на протиправне позбавлення потерпілого Конституційних гарантій на право володіння майном. Однак, на переконання колегії суддів, призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості, в даному випадку звільнення від відбування покарання, може створити у обвинувачених враження зворотності покарання, тоді як невідворотність покарання є головною умовою для запобігання новим злочинам, підтримання справедливості в суспільстві та забезпечення довіри до правоохоронної системи.

Отже, колегія суддів вважає, що при призначення покарання за дані кримінальні правопорушення із звільненням від реального його відбування не буде дієвим для виправлення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та попередження вчинення нових злочинів.

В даному випадку, за обставин указаних вище, призначаючи обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції не дотримався вимог ст.ст. 50, 65 КК України та хоча і виклав у вироку, однак належним чином не врахував ступінь тяжкості та характер вчинених злочинів, і дані про особу обвинувачених.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 207/5011/14-к (провадження № 51-1985км 18).

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року (справа № 756/4830/17-к) вказала про те, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Будь-яких інших обставин, які б могли вплинути на призначення покарання обвинуваченим із застосуванням ст. 75 КК України суд першої інстанції у вироку не навів та матеріали кримінального провадження не містять, в тому числі на момент перегляду кримінального провадження судом апеляційної інстанції.

Враховуючи вказані дані, фактичні обставини скоєного злочину, дані про особу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які свідчать про їх суспільну небезпечність, апеляційний суд дійшов переконання, що рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не можна вважати обґрунтованим і таким, що відповідає тяжкості, характеру вчиненого злочину та особам обвинувачених, не є достатнім для досягнення мети покарання, а саме: виправлення обвинувачених та запобігання вчинення нових злочинів.

Неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання тягне за собою скасування або зміну судового рішення, на підставі ст.ст. 409, 413 цього Кодексу, є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Колегія суддів при призначенні ОСОБА_8 покарання приймає до уваги конкретні обставини кримінальних правопорушень, ступінь тяжкості та характер вчинених умисних, тяжких кримінальних правопорушень, їх суспільну небезпеку, вчинення в період дії воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб, беззаперечне усвідомлення ОСОБА_8 суспільно-небезпечного характеру своїх дій, наявність декількох обставин, які пом`якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання, що слугувало підставою для застосування положень ст. 69 КК України, а також дані, які характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання.

При призначенні ОСОБА_9 покарання, колегія суддів приймає до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості та характер, який є тяжким, суспільну небезпеку, вчинення в період дії воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб, беззаперечне усвідомлення ОСОБА_9 суспільно-небезпечного характеру своїх дій, наявність декількох обставин, які пом`якшують та відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також дані, які характеризують особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, навчання, та роботи, займається волонтерською діяльністю.

Колегія суддів також дослідила долучені стороною захисту під час апеляційного розгляду документи, а саме: щодо ОСОБА_9 - витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про його державну реєстрацію як фізичної особи - підприємця, витяг з реєстру платників єдиного податку та податкові декларації, диплом бакалавра за спеціальністю «Агроінженерія», позитивну характеристику з місця навчання, численні подяки від командування військових частин і підрозділів Сил оборони України за надану допомогу, підтримку та активну громадянську позицію, а також платіжну інструкцію про перерахування 35 000 грн на підтримку армії; щодо ОСОБА_8 - податкові декларації, диплом магістра за спеціальністю «Агроінженерія», позитивну характеристику з місця навчання, подяки від командування військових частин і підрозділів Сил оборони України за волонтерську допомогу та підтримку, платіжну інструкцію про перерахування 35 000 грн на підтримку армії, медичні документи щодо стану його здоров`я, а також документи щодо запланованої державної реєстрації шлюбу та вагітності нареченої. Зазначені матеріали позитивно характеризують обвинувачених, свідчать про їхню зайнятість, здобуття освіти, здійснення підприємницької, волонтерської та благодійної діяльності, наявність сталих соціальних зв`язків, а стосовно ОСОБА_8 також характеризують стан його здоров`я та сімейні обставини, у зв`язку з чим враховуються колегією суддів як дані про особи обвинувачених при індивідуалізації покарання. Водночас наведені відомості переважно стосуються поведінки обвинувачених після вчинення інкримінованих їм кримінальних правопорушень, не нівелюють тяжкості, способу та конкретних обставин їх вчинення і не знижують суспільної небезпеки скоєного настільки, щоб дійти обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 без реального відбування покарання. Позитивні дані про особи обвинувачених уже повною мірою враховуються при визначенні виду та розміру покарання, оскільки ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 289 КК України підлягає призначенню покарання у мінімальній межі санкції цієї норми - 5 років позбавлення волі, ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 289 КК України - також мінімальне покарання у виді 5 років позбавлення волі, тоді як за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - покарання у виді 4 років позбавлення волі, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією відповідної норми. За таких обставин застосування додатково положень ст. 75 КК України призвело б до невиправданого пом`якшення кримінально-правового впливу, не відповідало б тяжкості та обставинам вчинених кримінальних правопорушень і не забезпечило б досягнення визначеної ст. 50 КК України мети покарання.

Наведені обставини кримінального правопорушення, які вчинені в період збройної агресії російської федерації, дані про осіб обвинувачених, свідчать про неможливість їх виправлення без відбування реальної міри покарання і безпідставність звільнення їх від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, однак вказують на можливість призначення мінімального покарання передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального закону України, а ОСОБА_8 за злочин передбачений ч. 4 ст. 186 КК України, призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, які необхідно відбувати реально.

Таким видом і розміром покарання будуть дотримані принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння, буде справедливим за своїм видом і розміром, а також необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та попередження нових злочинів.

Будь-яких даних, що істотно знижують суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 або пом`якшують покарання, при новому розгляді в суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, апеляційні скарги заступника керівника Запоріжської обласної прокуратури ОСОБА_10 та прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_11 , підлягають задоволенню, а вирок місцевого суду – скасуванню в частині звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених та ухваленням в цій частині нового вироку та зміні в частині встановлення обставин, які пом`якшують покарання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420, 424, 615 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

апеляційні скарги заступника керівника Запоріжської обласної прокуратури ОСОБА_10 та прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Запоріжжя ОСОБА_11 задовольнити частково.

Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року, яким ОСОБА_8 , визнано винуватими у вчинені кримінальних правопорушень, передбаченихч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України, та ОСОБА_9 визнано винуватими у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,змінити в частині встановлення обставин, які пом`якшують покарання та скасувати в частині призначеного покарання.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 та обвинуваченому ОСОБА_9 , а саме: раніше не судимою, на обліку у лікаря-нарколога та у лікаря-психіатра не перебуває.

Вважати засудженим ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання:

за ч. 4 ст. 186 КК України із застосуванням статті 69 КК України у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі;

за ч. 2 ст. 289 КК України у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_8 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку суду.

Вважати засудженим ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_9 рахувати з моменту його затримання на виконання вироку суду.

В решті вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 травня 2025 року стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту його оголошення.

Судді: