Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №380/2290/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Брильовський Р.М.

24 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/2290/26 пров. № А/857/26099/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Довгої О.І., Хобор Р.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 380/2290/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.02.2026р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.12.2025р. №134850015964 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, з 22.12.2025р. на підставі п.п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2026р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 29.12.2025р. №134850015964 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Крім того, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.03.1997р. - 14.08.1998р. та 02.10.1999. - 06.05.2002р. у подвійному розмірі відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.12.2025р., з урахуванням висновків суду.

У решті позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Також, не погоджуючись із даним рішенням в частині відмовлених позовних вимог, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.04.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовльнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав.

22.12.2025р. ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу за Списком № 2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р.“Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі Закон № 1058).

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. №1566/11846 регулює питання подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058.

Відповідно до п.4.2 Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняв рішення від 29.12.2025р. № 134850015964 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за роботу відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного пенсійного віку 55 років. У вказаному рішенні зазначено про те, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 08.09.2025р. № 34 з 01.03.1997р. - 14.08.1998р., оскільки позивач працювала на 0,5 посади палатної медсестри що не підтверджує роботу повний робочий день на пільгових умовах; з 02.10.1999р. - 06.05.2002р., оскільки відсутня атестація робочих місць.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

п.1 ч.1 ст.8, ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідних для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

В солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

ч.1, ч.2, ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

В ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», видно. що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України 12.08.1993р. Постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку № 637).

п.3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно п.20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії, зокрема, на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки.

Стосовно незарахування трудового стажу позивача за період роботи згідно довідки КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 08.09.2025р. № 34 з 01.03.1997р. - 14.08.1998р., оскільки позивач працювала на 0,5 посади палатної медсестри що не підтверджує роботу повний робочий день на пільгових умовах, колегія суддів звертає увагу скаржника на таке.

ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

В ст.1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000р. № 1489-III визначено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; фахівець - медичний працівник (лікар, медична сестра, фельдшер), психолог, соціальний працівник та інший працівник, який має відповідну освіту та спеціальну кваліфікацію і бере участь у наданні психіатричної допомоги; заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Як видно з Довідки про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній , позивач від 08.09.2025р. №34, працював повний робочий день на Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної Ради “Львівська обласна психіатрична лікарня “Заклад”, Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної Ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» і за період з 21.07.1995р. по теперішній час виконувала безпосереднє обслуговування психічно хворих повний робочий день (характер виконуваних робіт) за професією, посадою медсестра палатна, сестра медична стаціонару що передбачено Списком № 2 розділ XXIV підрозділ ’’Охорона здоров`я та соціальна допомога”.

Таким чином, період роботи з 01.03.1997р. - 14.08.1998р. позивач працювала в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної Ради “Львівська обласна психіатрична лікарня “Заклад”, Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної Ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня».

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що спірний трудовий стаж підлягає зарахуванню на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Стосовно незарахування трудового стажу позивача за період роботи з 02.10.1999р. по 06.05.2002р., оскільки відсутня атестація робочих місць, суд апеляційної інстанції вказує на таке.

Відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992р. № 442 (далі – Порядок № 442), пенсії за віком на пільгових умовах за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.

Атестація робочих місць за умовами (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно п.4 Порядку № 442, періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Таким чином, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Водночас, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 520/15025/16-а, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 376/1528/17.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вказує, що п.20 Порядку № 637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників передбачено виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Колегія суддів звертає увагу апелента, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Верховний Суд у постанові від 07.03.2018р. у справі № 233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019р. у справі №818/985/18 та від 26.12.2019р. у справі №810/637/18.

В п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, рішеннями якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії.

Отже, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 08.02.2024р. у справі №500/1216/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22.

З урахуванням викладеного, вірним є висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача прийняття рішення про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 22.12.2025р., з урахуванням висновків суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, діяв не у спосіб визначений законами та Конституції України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України2 (№ 4909/04): згідно усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, п.29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року у справі № 380/2290/26- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді О. І. Довга

Р. Б. Хобор