Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №140/1186/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Стецик Н.В.

24 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/1186/26 пров. № А/857/24488/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Довгої О.І., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 140/1186/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

30.01.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив суд:

-визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ПФУ у Волинській області №262440019368 від 01.11.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

-зобов`язати Головне управління ПФУ в місті Києві зарахувати період проходження військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р. та періоди роботи в Донецькому енергозаводі з 10.01.1983р. - 04.08.1983р., в Шахтоуправлінні «Куйбишевське» з 29.08.1983р. - 21.10.1986р., в КСП «Донецька овочева фабрика» з 15.10.1997р. - 01.11.2001р. до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

-зобов`язати Головне управління ПФУ в місті Києві призначити пенсію за відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 27.10.2025р.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2026р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №262440019368 від 01.11.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині незарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р., періоду роботи в Донецькому енергозаводі з 10.01.1983р. - 04.08.1983р., в КСП «Донецька овочева фабрика» з 15.10.1997р. - 01.11.2001р.

При цьому, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період проходження ним військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р., періоди роботи в Донецькому енергозаводі з 10.01.1983р. - 04.08.1983р., в Шахтоуправлінні «Куйбишевське» з 29.08.1983р. - 21.10.1986р., в КСП «Донецька овочева фабрика» з 15.10.1997р. - 01.11.2001р.

Як наслідок, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.10.2025р. про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, що викладені у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

27.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності вказана заява розглянута Головним управлінням ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 01.11.2025р. позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, у даному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 16 років 4 місяці 21 день (на право 18 років 1 місяць 1 день). За поданими документами до страхового стажу не зараховано періоди:

-проходження військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р., оскільки у військовому квитку НОМЕР_1 дата народження заявника - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : 10.01.1983р. - 04.08.1983р., оскільки у записі про прийняття на роботу не зазначено назву підприємства (організації) куди прийнято; з 15.10.1997р. - 01.11.2001р., оскільки у записі про прийняття на роботу не зазначено назву підприємства (організації) куди прийнято, в індивідуальних відомостях про застраховану особу довідки ОК-5 відсутня інформація про роботу.

-навчання згідно диплому № НОМЕР_3 , виданого 18.03.1994р., оскільки відсутні відомості про дату вступу до навчання, відсутній додаток до диплому.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

В абз.22 ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» видно, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлені умови призначення пенсії за віком.

За загальним правилом особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності відповідного стажу, визначеного у ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, який для періоду звернення з 01.01.2025р. - 31.12.2025р. становить не менше 32 роки.

ч.1, ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ч.1, ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

ч.1, ч.2, ч.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

п.2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі - Порядок №22-1), встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення

В п.4.7 Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що 27.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності вказана заява розглянута Головним управлінням ПФУ у Волинській області, рішенням якого від 01.11.2025р. позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Із змісту вказаного рішення видно, що підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії є відсутність у ОСОБА_1 необхідного страхового стажу.

Зокрема, до загального страхового стажу позивача не зараховані періоди:

-проходження військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р., оскільки у військовому квитку НОМЕР_1 дата народження заявника - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

-роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 : 10.01.1983р. - 04.08.1983р., оскільки у записі про прийняття на роботу не зазначено назву підприємства (організації) куди прийнято; з 15.10.1997р. - 01.11.2001р., оскільки у записі про прийняття на роботу не зазначено назву підприємства (організації) куди прийнято, в індивідуальних відомостях про застраховану особу довідки ОК-5 відсутня інформація про роботу;

-навчання згідно диплому № НОМЕР_3 , виданого 18.03.1994р., оскільки відсутні відомості про дату вступу до навчання, відсутній додаток до диплому.

Стосовно відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду проходження строкової військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р., колегія суддів вказує на таке.

Відповідно до п.п.«в» абз.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788- до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В абз.2 ч.1 ст.8 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» видно, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

п.6 «Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 12.08.1993р. передбачено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються, зокрема військові квитки.

На підтвердження періоду проходження військової служби позивач до пенсійного органу надав копію військового квитка серії НОМЕР_1 .

Головне управління пенсійного фонду України у Волинській області не зарахував період проходження позивачем військової служби через помилку у зазначенні дати народження ОСОБА_1 .

Колегія суддів наголошує, що наявність неточності у даті народження у військовому квитку не може бути підставою, що позбавляє позивача права на зарахування вказаного стажу та, відповідно, на належний розмір пенсійного забезпечення.

Військовий квиток не встановлює дату народження позивача. Військовий квиток містить інформацію про проходження військової служби, але не є документом, що підтверджує дату народження для цілей пенсійного забезпечення. Для встановлення дати народження при зверненні до Пенсійного фонду необхідно надати паспорт або інший документ, що містить цю інформацію.

Крім того, відомості про проходження ОСОБА_1 військової служби у період з 22.10.1980р. - 30.10.1982р. містяться у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 , яка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж особи.

Як наслідок, період проходження позивачем військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р. підтверджено належними та допустимими доказами, а тому цей період в силу п. «в» ч.3 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Стосовно незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів трудової діяльності з 10.01.1983р. - 04.08.1983р. в Донецькому енергозаводі, з 29.08.1983р. - 21.10.1986р. в Шахтоуправлінні «Куйбишевське» та з 15.10.1997р. - 01.11.2001р. в КСП «Донецька овочева фабрика» суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

ст.62 Закону «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній нормі Закону «Про пенсійне забезпечення» відповідає п.1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637 (далі - Порядок №637, зі змінами, внесеними згідно постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2022р. №1058) відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (абз.2 п.1, п.2 Порядку №637).

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985р. №252, далі - Інструкція №162) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (пункт 1.1 глави 1).

В п.2.3 глави 2 Інструкції №162 видно, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі №677/277/17.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

З копії трудової книжки позивача НОМЕР_2 видно, що позивач 10.01.1983р. прийнятий на посаду токаря другого розряду в інструментальний цех Донецького енергозаводу (запис 5 трудової книжки) на якій пропрацював до 04.08.1983р. (запис 6 трудової книжки).

З 29.08.1983р. - 21.10.1986р. ОСОБА_1 працював на посадах підземного учня машиніста підземних установок з повним робочим днем, машиніста підземних установок другого розряду в Шахтоуправлінні «Куйбишевське» (записи 7 – 10 трудової книжки.)

15.10.1997р. позивач прийнятий на посаду начальника охорони у КСП «Донецька овочева фабрика» (запис 26) та пропрацював на цій посаді до 01.11.2001р. (запис 27 трудової книжки). Вказані записи трудової книжки (26-27) містять посилання на номери та дати наказів підприєства-роботодавця, завірені печаткою КСП «Донецька овочева фабрика», що дає можливість встановити назву підприємства.

Як видно розрахунків стажу за формою РС-право вказані вище періоди трудової діяльності ОСОБА_1 не включені до його страхового стажу.

Колегія суддів повторно звертає увагу, що недоліки оформлення трудової книжки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні спірного періоду трудової діяльності до загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина останнього в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Пенсійний орган не надав суду доказів про те, що ОСОБА_1 не працював або його періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому апеляційний суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018р., в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність покликання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Стосовно доводів апелянта про відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу довідки ОК-5 інформації про роботу позивача, колегія зазначає наступне.

Із змісту ч.ч.6 - 6, 9, 10, 12 ст.20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у п.п.1, 2, 4 ст.14 цього Закону, календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019р. у справі №414/736/17, від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 27.03.2018р. у справі №208/6680/16-а.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно пп.2 п 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014р. №28-2, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.0.12015р. № 40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, який затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. №1566/11846, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію, у необхідних випадках посадовими особами територіальних органів Пенсійного фонду України надається допомога щодо одержання відсутніх у особи документів для призначення пенсії (п.4.7 розділу VI, п.3.2 розділу ІІІ).

Таким чином, законодавець не тільки наділив суб`єкта владних повноважень правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Однак, пенсійний орган не надав суду доказів щодо здійснення своїх повноважень в частині отримання додаткових документів/надання заявнику допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірних періодів роботи до спеціального стажу.

Верховний Суд у постановах від 21.11.2018р. у справі №672/914/16-а та від 11.07.2019р. у справі №127/1849/17 виклав висновки, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні чи перерахунку пенсії.

Позивач вчинив всі залежні від нього дії для отримання відповідних первинних документів і у нього відсутня будь-яка можливість в інший спосіб їх отримати з незалежних від нього підстав.

Проте, Головне управління ПФУ у Волинській області, як орган, що розглядав заяву про призначення пенсії, не вжив заходів для всебічного, повного і об`єктивного розгляду заяви ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції, що пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком, протиправно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 22.10.1980р. - 30.10.1982р., трудової діяльності з 10.01.1983р. - 04.08.1983р., 29.08.1983р. - 21.10.1986р. та 15.10.1997р. - 01.11.2001р..

З огляду на вказане, позовні вимоги в частині скасування рішення Головного управління ПФУ у Волинській області №262440019368 від 01.11.2025р. слід задовольнити частково шляхом визнання протиправним та скасування даного рішення в частині незарахування до стажу позивача періоду проходження військової служби: 22.10.1980р. - 30.10.1982р., трудової діяльності: 10.01.1983р. - 04.08.1983р., 29.08.1983р. - 21.10.1986р. та 15.10.1997р. - 01.11.2001р.

При вирішенні спору в частині позовних вимог зобов`язального характеру, заявлених до ГУ ПФУ в місті Києві, колегія суддів звертає увагу на таке.

п.1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), встановлено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

В п.4.2 розділу IV Порядку №22-1 видно, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

п.4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Згідно п.4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

У межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Волинській області та за результатами її розгляду прийнято спірне рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024р. у справі № 500/1216/23.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що функції органів Пенсійного фонду України щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема, самостійно здійснювати розрахунок страхового стажу та нарахування пенсії.

Однак, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні.

Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018р. у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018р. у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу».

ч.ч.1,2 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В ст.9 Конституції України, ст.17, ч.5 ст.19 Закону України від 23.02.2006р. 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" видно, що суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005р.) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З роз`яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області – залишити без задоволення, а Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 140/1186/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді О. І. Довга

Р. Б. Хобор