Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №380/8331/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/8331/24 пров. № А/857/32459/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Курильця А.Р., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Мричко Н.І.,

час ухвалення рішення – 10:19:55,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – 28 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 25.01.2024 № 3213/13-01-24-11 про застосування до ОСОБА_1 штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 8 862,64 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваним рішенням Головного управління ДПС у Львівській області застосовано до нього штрафні санкції та нарахувано пеню за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Проте, зазначає, що звільнений від сплати такого внеску, оскільки у спірний період отримував пенсію за віком.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, будучи взятим на облік як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності (арбітражний керуючий), є платником єдиного внеску відповідно до статей 4, 5, 7, 9 та 25 Закону України № 2464-VI, а звільнення від його сплати, передбачене частиною четвертою статті 4 цього Закону для фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію за віком, не поширюється на осіб, які одночасно здійснюють незалежну професійну діяльність. Суд першої інстанції встановив, що позивач перебував на податковому обліку як ФОП та арбітражний керуючий на підставі заяви за формою № 5-ОПП, а сплату єдиного внеску за період з 20.04.2018 по 19.04.2019 здійснив із порушенням установлених законом строків, у зв`язку з чим контролюючий орган правомірно застосував до нього штраф і пеню на підставі частин десятої, одинадцятої, тринадцятої та шістнадцятої статті 25 Закону № 2464-VI.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 02.09.2019 у зразковій справі № 520/3939/19, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019, щодо відсутності у контролюючого органу повноважень самостійно встановлювати фізичній особі-підприємцю ознаку провадження незалежної професійної діяльності та нараховувати єдиний внесок без перебування особи на відповідному обліку і подання нею звітності. Вказує, що заяву про взяття на облік як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, не подавав, натомість перебував на обліку виключно як фізична особа-підприємець та з 31.08.2016 отримує пенсію за віком, а тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати єдиного внеску за себе.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставінсть позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з 09.02.2001.

Згідно з довідкою про взяття на облік платника податків форми № 4-ОПП від 17.12.2015 № 1513500700240, платник податків фізична особа-підприємець, арбітражний керуючий ОСОБА_1 узятий на облік у контролюючих органах 24.06.2003 № 5653 та перебуває на обліку у ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області.

25.01.2024 ГУ ДПС у Львівській області прийняло Рішення № 3213/13-01-24-11 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску. Вказаним рішенням застосовано до позивача штраф у розмірі 3 655,36 грн за період з 20.04.2018 до 19.04.2019 та нараховано пеню у розмірі 5 207,28 грн.

Не погоджуючись із рішенням ГУ ДПС у Львівській області від 25.01.2024 № 3213/13-01-24-11, позивач подав скаргу до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 12.03.2024 № 6731/6/99-00-06-02-01-06 рішення ГУ ДПС у Львівській області від 25.01.2024 № 3213/13-01-24-11 залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з пунктом другим частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до підпункту першого частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з підпунктом четвертим частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до підпункту п`ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 5 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини п`ятої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за віком та які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте, мають право сплачувати такий внесок на добровільних засадах.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець з 09.02.2001, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з пенсійним посвідченням від 31.08.2016 № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , отримує пенсію за віком.

Відповідно до довідки Головного управління ДПС у Львівській області від 17.12.2015 № 1513500700240 ОСОБА_1 узятий на облік як ФОП, арбітражний керуючий.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арбітражний керуючий - фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України.

За приписами частини першої статті 4 вказаного Закону арбітражні керуючі є суб`єктами незалежної професійної діяльності.

Згідно з пунктами 63.1, 63.2 статті 63 ПК України (тут і надалі в редакції на час видання довідки про взяття на облік платника податків) облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Пунктом 63.5 статті 63 ПК України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Порядком взяття на облік у контролюючих органах фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджено наказом Міністерства фінансів України № 1588 від 09.12.2011 «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» (далі - Порядок № 1588).

Пунктом 1.5 Порядку № 1588 (тут та надалі в редакції, чинній на час видання довідки про взяття на облік платника податків), визначено, що дія цього Порядку поширюється на платників податків - юридичних осіб (резидентів та нерезидентів), їх відокремлені підрозділи та постійні представництва нерезидентів, а також самозайнятих осіб. Інформація про таких платників податків, отримана для їх обліку згідно з цим Порядком, вноситься до Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб (далі - Єдиний банк даних юридичних осіб) та складових частин такого банку даних (реєстру платників податків - нерезидентів, реєстру договорів про спільну діяльність, договорів управління майном та угод про розподіл продукції), а також до Реєстру самозайнятих осіб, який є складовою частиною Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - ДРФО).

Відповідно до пункту 1.6 Порядку № 1588 стосовно кожного платника податків, взятого на облік в органі державної податкової служби згідно з цим Порядком, формується облікова справа.

Реєстраційна частина облікової справи платника податків формується із документів, які надходять до органів державної податкової служби для взяття на облік платника податків, та доповнюється документами, які подаються платником податків або надходять стосовно платника податків від органів державної реєстрації, державної статистики, інших державних органів, у тому числі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, та від установ банків до органів державної податкової служби в період діяльності платника податків та у зв`язку з його ліквідацією.

Реєстраційна частина облікової справи платника податків формується із документів, які надходять до контролюючих органів для взяття на облік платника податків, та доповнюється документами, які подаються платником податків або надходять стосовно платника податків згідно із статтями 66-68 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 6.7.4 Порядку № 1588 якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

У такому разі фізична особа зобов`язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою "Зміни" та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, визначеного у підпункті 1 цього пункту.

Отже, з аналізу зазначених норм законодавства можна зробити висновок, що взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність здійснюється виключно на підставі заяви за формою № 5-ОПП з позначкою "Зміни".

Судом першої інстанції встановлено, що взяття на облік позивача як особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, проведено податковим органом на підставі заяви позивача за формою № 5-ОПП з позначкою "Зміни".

Відповідно до довідки від 17.12.2015 № 1513500700240 ОСОБА_1 узятий на облік як ФОП, арбітражний керуючий.

Колегія суддів зазначає, що Законом № 2464-VI не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску такого платника, який одночасно є фізичною особою - підприємцем та особою, яка провадять незалежну професійну діяльність.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, абтражні керуючі, які здійснюють адвокатську діяльність, як незалежну професійну діяльність. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою діяльності, як незалежної професійної діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 0440/5632/18, від 07.02.2023 у справі № 440/1408/19, від 19.06.2024 у справі № 480/4744/18.

Предметом розгляду цієї справи є рішення № 3213/13-01-24-11 від 25.01.2024 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування застосовано до позивача штраф у розмірі 3 655,36 грн за період 20.04.2018 по 19.04.2019 та нараховано пеню у розмірі 5 207,28 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що підставою для застосування вказаного штрафу та пені є порушення позивачем термінів сплати єдиного внеску за період з 20.04.2018 до 19.04.2019, а не щодо несплати такого єдиного внеску взагалі.

Відповідно до даних інтегрованої картки (код платежу 71040000) щодо позивача проведені автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8 448 грн, за 2018 - 9828,72 грн. Сплата єдиного внеску в розмірі 21 050 грн мала місце 19.04.2019.

У відповідності до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464 (у редакції, що діє з 01.01.2015) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина 10 статті 25 Закону № 2464).

Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (частина 13 статті 25 Закону № 2464).

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, зі змінами та доповненнями, (далі - Інструкція) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних ITC. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди (при цьому недоїмка за кожен такий період повинна бути повністю сплачена (погашена)).

Відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у справі № 520/3939/19 є необгрунтованим, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до тих, що склалися у цій справі.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо правомірності прийняття контролюючим органом рішення від 25.01.2024 № 3213/13-01-24-11 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 8 862,64 грн, яке відбулось за період з 20.04.2018 до 19.04.2019.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 380/8331/24– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді А. Р. Курилець

Н. М. Судова-Хомюк