Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №380/7565/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7565/25 пров. № А/857/39930/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року (головуючий суддя Мричко Н.І.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів, у справі №380/7565/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

16 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 стажу роботи за час перебування у засланні у потрійному розмірі, як реабілітованій особі, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 07.03.1950 по 27.04.1956; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 , зарахувавши до стажу час перебування у засланні у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 07.03.1950 по 27.04.1956.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 стажу роботи за час перебування у засланні у потрійному розмірі, як реабілітованій особі, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 07.03.1950 по 27.04.1956. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок стажу роботи ОСОБА_1 , зарахувавши до стажу час перебування у засланні у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 07.03.1950 по 27.04.1956. У задоволенні інших позовних відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з того, що позивач має статус члена сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та була реабілітованою, відтак має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків від мінімальної пенсії, а не як помилково вважає позивач 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком. Також суд зазначив, що позивач була примусово виселена на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» перебувала у засланні, а відтак, має право на зарахування часу його заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у пенсійній справі позивача відсутні документи про визнання ОСОБА_1 реабілітованим або членом сім`ї, якого було примусово переселено, тому проводити перерахунок відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підстав немає.

Також із рішенням суду першої інстанції не погодилась ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, просить змінити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року і в мотивувальній частині зазначити, що ОСОБА_1 є репресованою особою, яка має право на виплату підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77. Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, а в резолютивній частині зазначити визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, з урахуванням раніше виплачених сум; в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення, судом було зазначено про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу за пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, з урахуванням раніше виплачених сум. Також, суд задовольнив вимогу позивача про зобов`язання зарахувати до стажу час перебування позивача у засланні у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за період з 07.03.1950 по 27.04.1956. Зокрема, згідно ст. 58 даного Закону, громадянам, необгрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Тобто, задовольняючи вказану вимогу, суд виходив з того, що позивач перебуває у статусі репресованої особи, у зв`язку із чим, має право на зарахування строку перебування на заслані у потрійному розмірі, що прямо суперечить частковому задоволенню вимоги, що стосується підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, саме як репресованої особи ,а не члена сім`ї репресованої особи, як вказав суд І інстанції. Відтак, наведені обставини також підтверджують той факт, що позивач має статус саме реабілітованої особи, у зв`язку із чим, має право на підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на пенсійному обліку у Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з довідкою управління Внутрішніх справ Львівської області від 05.02.2025 № 357аз ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 07.03.1950 виселені на спецпоселення як члени сім`ї посібника учасникам ОУН та реабілітовані 30.03.1993.

Відповідно до свідоцтва про шлюб від 25.11.1973 серії НОМЕР_1 прізвище ОСОБА_4 після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 .

14.11.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу в потрійному розмірі.

Відповідач рішенням №913290141005 від 21.11.2024 відмовив в проведені перерахунку пенсії ОСОБА_1 , оскільки позивач не надала довідку регіональної комісії про підтвердження статусу реабілітованого як підставу для перерахунку пенсії.

На адвокатський запит відповідач листом від 18.12.2024 відповідач повідомив про прийняте рішення та підставу відмови.

На заяву адвоката в інтересах позивача відповідач листом від 14.03.2025 року повідомив, що подана довідка ГУ МВС України у Львівській області від 05.02.2025 №375аз є підставою для звернення для перерахунку пенсії з одночасним поданням заяви про такий перерахунок.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови як реабілітованій особі у проведенні перерахунку пенсії та виплаті підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» протиправними, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).

Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.

Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

З матеріалів справи убачається, що позивач відноситься до категорії осіб із статусом особи яка піддалася висланню, оскільки остання примусово виселена з місця її постійного проживання в Україні до спецпоселення у іншу місцевість, як член сім`ї учасника ОУН.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно п.п. 4 п. 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок), при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються, зокрема, документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Відповідно до п.2.13. Порядку, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 14.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії.

Відповідач рішенням №913290141005 від 21.11.2024 відмовив в проведені перерахунку пенсії ОСОБА_1 , оскільки позивач не надала довідку регіональної комісії про підтвердження статусу реабілітованого як підставу для перерахунку пенсії.

12.12.2024, було надіслано адвокатський запит до ГУ ПФУ у Львівській області щодо отримання інформації про перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням часу перебування у засланні до стажу роботи у потрійному розмірі та отримання копії заяви ОСОБА_1 щодо проведення перерахунку її пенсії.

Листом ГУ ПФУ у Львівській області №1300-5903-8/205672 від 18.12.2024 було повідомлено, що рішенням №913290141005 від 21.11.2024 було відмовлено в проведені перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

При цьому, як убачається з листа ГУ ПФУ у Львівській області №1300-5903-8/205672 від 18.12.2024 (останній абзац на 2 сторінці), ОСОБА_1 разом із заявою про перерахунок пенсії надала, сканкопію паспорта, ідентифікаційний код та посвідчення серії НОМЕР_2 та довідку про реабілітацію.

Підставою відмови у проведенні перерахунку пенсії, є те, що ОСОБА_1 не надано довідки регіональної комісії, що підтверджує статус реабілітації відповідно до Закону України «Про внесення змін до законів України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» та «Про пенсії за особливі заслуги перед України» (2 абз. 3 сторінці листа ГУ ПФУ у Львівській області).

03.03.2025 позивачем також було надіслано доповнення до заяви про перерахунок пенсії, до якої було долучено архівну довідку ГУ МВС України у Львівській області №357аз від 05.02.2025, яка містить точну інформацію про дату виселення на спецпоселення та дату звільнення.

У відповідь на дане доповнення ГУ ПФУ у Львівській області надав лист №5347-5094/ А-52/8-1300/25 у якому зазначив про необхідність звернення ОСОБА_1 до будь-якого відділу обслуговування громадян.

Щодо підстав відмови позивачу у перерахунку пенсії, у зв`язку з не наданням довідки регіональної комісії, що підтверджує статус реабілітації відповідно до Закону України «Про внесення змін до законів України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» та «Про пенсії за особливі заслуги перед України», апеляційний суд зазначає таке.

05.05.2018 набув чинності Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років», яким внесено зміни, зокрема, у Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до статей 7-8 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»

Прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії).

Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, у порядку, визначеному цим Законом.

Регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Попередній розгляд обставин, пов`язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією. Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.

Разом з тим, Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років» не передбачено, що довідки, посвідчення чи інші документи про реабілітацію репресованих осіб, складені (прийняті) та/або видані у період до 5 травня 2018 року, втрачають чинність.

До 5 травня 2018 року, тобто до набуття чинності закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років», процес реабілітації в Україні регулювався законом від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Стаття 1 цього закону передбачала, що реабілітованими вважаються особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 закону від 17.04.1991 № 962-ХІІ «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Реабілітованими також було визнано громадян, засуджених за антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакції до ухвалення закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; за поширення свідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 1871 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави й школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Визнано такими, що підпадають під реабілітацію, осіб, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Крім того, відповідно до статті 3 закону 1991 року було визнано реабілітованими всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади й управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їхніми сім`ями.

Згідно зі статтями 7 та 8 цього ж закону у період до 5 травня 2018 року проведення перевірки щодо кримінальних справ репресованих осіб, складання відповідних висновків та видача довідок про реабілітацію покладалися на органи прокуратури. У випадках наявності підстав для визнання особи такою, що не підлягає реабілітації, остаточне рішення щодо реабілітації такої особи ухвалювалося судом. Особі, яку було визнано такою, що не підлягає реабілітації, вручалася копія ухвали (постанови) суду, а в разі визнання особи необґрунтовано засудженою або підданою покаранню за рішенням позасудового органу – довідка про реабілітацію. Крім того, розв`язання питань, пов`язаних зі встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, згідно зі статтею 9 здійснювалося штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих, утвореними обласними, міськими та районними радами. За дорученням зазначених комісій факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації й вилучення майна встановлювалися органами внутрішніх справ.

Після 5 травня 2018 року єдиним органом, який має повноваження ухвалювати рішення про визнання осіб реабілітованими та видавати відповідні документи про реабілітацію, є Національна комісія з реабілітації, яка ухвалює рішення за поданням регіональних комісій з реабілітації.

Разом з тим, у період до 5 травня 2018 року довідки та інші документи про реабілітацію репресованих осіб приймалися (складалися) та видавалися репресованим особам органами прокуратури, судами, а також іншими органами у визначених законом 1991 року випадках. Такі довідки та інші документи про реабілітацію, видані до 5 травня 2018 року, є чинними та підтверджують факт визнання осіб реабілітованими.

Отже, особи, яких до 5 травня 2018 року в Україні було визнано реабілітованими, не потребують додаткової або повторної реабілітації. Такі особи продовжують мати статус реабілітованих.

Як вже зазначалося апеляційним судом вище, позивачем при зверненні до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про перерахунок пенсії надавалися такі документи: сканкопія паспорта, ідентифікаційний код, посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 , довідка УВС МВС УССР №4/5-2379 від 27.06.1991 про реабілітацію.

Отже, з наведеного убачається, що ГУ ПФУ у Львівській області не надавав оцінку поданим позивачем документам, які долучались до заяви про перерахунок пенсії, прийняв рішення про відмову не витребувавши у позивача архівну довідку ГУ МВС України у Львівській області, а тому таке прийнято передчасно без врахування усіх належних підстав та доказів.

Колегія суддів зауважує, що Порядком № 22-1 визначено процедуру, яка є способом дій пенсійного органу у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого питання у сфері соціального захисту.

Згідно норм Порядку № 22-1, результат розгляду заяви про призначення (перерахунку) пенсії повинен бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає (перераховує) пенсію.

Вказане дає підстави для висновку про те, що відповідачем належним чином не розглянуто по суті заяву позивача про перерахунок пенсії, у зв`язку з чим протиправно відмовлено у перерахунку пенсії.

При цьому, апеляційний суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту права позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №913290141005 від 21.11.2024 про відмову в проведені перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.11.2024 про перерахунок пенсії з урахуванням наданих документів: посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 , довідки УВС МВС УССР №4/5-2379 від 27.06.1991 про реабілітацію, а також додатково поданої архівної довідки ГУ МВС України у Львівській області №357аз від 05.02.2025, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції задовольняючи позов частково, неповно встановив обставини у справі, що має наслідком рішення суду скасувати та позов задовольнити частково.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року у справі №380/7565/25 скасувати та позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №913290141005 від 21.11.2024 про відмову в проведені перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2024 про перерахунок пенсії з урахуванням наданих документів: посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_2 , довідки УВС МВС УССР №4/5-2379 від 27.06.1991 про реабілітацію, а також додатково поданої архівної довідки ГУ МВС України у Львівській області №357аз від 05.02.2025, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний