Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №760/33506/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/33506/24

Провадження 2/760/10656/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Маковчик К.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ковалевська Д.С. звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 93195,67 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн та судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 21 серпня 2024 року о 23 год. 37 хв. в м. Києві по проспекту Л. Курбаса відбулось ДТП за участю транспортного засобу «INFINITI Q50» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «HYUNDAI I10» д.н.з НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва №760/20518/24 від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у АТ «СГ «ТАС», згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №218853221. Згідно з полісом №218853221 розмір страхової суми на одного потерпілого завданого майну становить 160 000 грн. В даному випадку розмір франшизи становить 3200 грн.

Позивачем до страховика АТ «СГ «ТАС» було подано повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та заяву про виплату страхового відшкодування, додавши усі необхідні документи.

З метою визначення розміру матеріальної шкоди, яка була заподіяна позивачу у зв?язку із пошкодженням автомобіля «HYUNDAI І10» д.н.з. НОМЕР_2 , позивач звернулась до ТОВ «Клевер Експерт» та уклала договір про проведення оцінки.На виконання умов даного договору, ТОВ «Клевер Експерт» було складено звіт про визначення вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №330/08-24 від 27 серпня 2024 року, відповідно до якого вартість автомобіля «HYUNDAI І10» д.н.з НОМЕР_3 до ДТП становить 301803,33 грн, а вартість відновлювального ремонту становить 442590,24 грн.

Відповідно до звіту №330/08-24 від 27 серпня 2024 року ринкова вартість автомобіля «HYUNDAI І10» д.н.з. НОМЕР_2 після ДТП з урахуванням аварійних пошкоджень складає 51807,66 грн.

Отже, позивачу, як особі, що має право на отримання матеріального збитку за знищення автомобілю «HYUNDAI І10» д.н.з. НОМЕР_2 повинна бути відшкодована сума у розмірі 249995,67 грн., що відповідає різниці між вартістю Т3 до ДТП - 301803,33 грн, та вартістю Т3 після ДТП - 51807,66 грн.

19 вересня 2024 року, АТ «СГ «ТАС» було здійснено виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності страховика за вирахуванням франшизи, у розмірі 156800 грн на реквізити позивача, за шкоду завдану автомобілю «HYUNDAI І10» д.н.з НОМЕР_2 внаслідок ДТП від 21 серпня 2024 року.

Позивач вважає, що витрати, яких вона зазнала у зв`язку зі знищенням її транспортного засобу для відновлення її порушеного права, що підлягають стягненню з відповідача становлять 93195,67 грн, що дорівнюють різниці між вартістю ТЗ «HYUNDAI І10» д.н.з АА61990В до ДТП (301803,33 грн.), вартістю автомобіля у пошкодженому стані (51807,66 грн.) та розміром сплаченого страхового відшкодування (156800,00 грн).

Позивач наполягає на стягнені з відповідача 5000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.Вказала, що у результаті протиправних дій відповідача було пошкоджено майно позивача, що безумовно вплинуло на якість її повсякденно життя, в тому числі за рахунок того, що позивач була вимушена витрачати час на пошук експертної організації, звертатись до страхової компанії, звертатися за допомогою до професійної правничої допомоги тощо.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 січня 2025 року справу розподілено судді Аксьоновій Н.М.

Ухвалою суду від 10 лютого 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін, відповідачу був наданий строк для надання відзиву на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до ст.190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, крім випадків, якщо позов подано в електронній формі через електронний кабінет.

Згідно ч.6 ст.272 ЦПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви та додатками до позовної заяви було направлено за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0610236141309, рекомендований лист з додатками було отримано відповідачем, що підтверджується підписом у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Оскільки у встановлений судом строк відповідачем відзив на позовну заяву не подано, на підставі ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено, що 21 серпня 2024 року о 23 год. 37 хв. в м. Києві по пр-т. Л. Курбаса відбулось ДТП за участю транспортного засобу «INFINITI Q50» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «HYUNDAI I10» д.н.з НОМЕР_2 .

Внаслідок ДТП транспортний засіб «HYUNDAI I10» д.н.з НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , отримав механічні пошкодження.

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва №760/20518/24 від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «INFINITI Q50» д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП, була застрахована у АТ «СГ «ТАС», згідно полісу №218853221 (ліміт відповідальності - 160000 грн, франшиза - 3200 грн).

Згідно звіту №330/08-24 від 27 серпня 2024 року про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, що матеріальний збиток, завданий власникові «HYUNDAI I10» д.н.з НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження складає 301803,33 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля складає 442590,24 грн, ринкова вартість автомобіля «HYUNDAI I10» д.н.з НОМЕР_2 , до моменту ДТП, становить 301803,33 грн, ринкова вартість автомобіля «HYUNDAI I10» д.н.з НОМЕР_2 , з урахуванням аварійного пошкодження становить 51807,66 грн.

АТ «СГ «ТАС» здійснено виплату страхового відшкодування на користь потерпілого у розмірі 156800 грн, що підтверджується скріншотом транзакції від 19 вересня 2024 року.

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом, просить стягнути з відповідача 93195,67 грн, як різницю відшкодувати різницю між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та вартістю автомобіля у пошкодженому стані, сплаченого АТ «СГ «ТАС» (301803,33 грн - 156800 грн - 51807,66 грн = 93195,67 грн).

Відповідач відзиву не подав.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно з ч.2 ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначаються відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У пункті 1 частини першої статті 1188 ЦК України вказано, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно пункту 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01 березня 2013 року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Отже, розглядаючи спір щодо відшкодування шкоди, який випливає зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі перевіряти обставини ДТП, обговорювати вину особи і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до ДТП, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц та Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 722/1384/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 752/13375/19.

Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Відповідно до ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

Оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2 , перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із нього як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування.

Вітак, з відповідача необхідно стягнути 93195,67 грн, як різницю між вартістю ТЗ «HYUNDAI І10» д.н.з НОМЕР_5 до ДТП (301803,33 грн.), вартістю автомобіля у пошкодженому стані (51807,66 грн.) та розміром сплаченого страхового відшкодування (156800,00 грн).

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями ч.2 ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова Пленуму), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму, під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.9 вказаної Постанови Пленуму, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивач стверджує, що в результаті протиправних дій відповідача було спричинення пошкодження майна позивача, що безумовно вплинуло на якість її повсякденно життя, в тому числі за рахунок того, що позивач була вимушена витрачати час на пошук експертної організації, звертатись до страхової компанії, звертатися за допомогою до професійної правничої допомоги тощо

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 вказано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України). По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (див. висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 1 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок пошкодження належного їй транспортного засобу є доведеним. Судом встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді пошкодження автомобіля, що об`єктивно потягло за собою душевні переживання та негативно вплинуло на її повсякденне життя, зокрема у зв`язку з необхідністю витрачати час та зусилля на пошук експертної організації для оцінки завданої шкоди, звернення до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування, а також на пошук професійної правничої допомоги для захисту порушеного права. Зазначені обставини свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями відповідача та заподіяними позивачу душевними стражданнями. Вина відповідача у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди встановлена постановою Солом`янського районного суду м. Києва №760/20518/24 від 30 жовтня 2024 року, яка набрала законної сили. З урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу душевних страждань, тривалості порушення її прав, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн обґрунтованим, співмірним та таким, що підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, долучено копії:

- договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від № 04/11-24 від 04 листопада 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Ковалевська та партнери», в особі керуючого бюро - адвоката Ковалевської Д.С.;

- детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги по справі №760/33506/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 14 квітня 2025 року;

- ордеру про надання правової допомоги серії АА №1519369 від 17 грудня 2024 року;

- платіжної інструкції №0.0.4002159331.1 від 13 листопада 2024 року.

Положеннями п.6 ст.137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності судових витрат покладено саме відповідача.

У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Крім того, судом враховується, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України (відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №910/15191/19).

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається ч.1 ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, провадження № 12-14гс22).

Відтак, заявлені до відшкодування судові витрати на правову допомогу у розмірі 20000 грн підтверджені належними доказами та визначені у договорі у вигляді фіксованої суми, а тому такий розмір не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Крім того, суд враховує, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару суперечитиме принципу свободи договору.

Враховуючи викладене, на підставі ст.141 ЦПК України, у зв`язку із повним задоволенням позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 21211,20 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат, з яких 1211,20 грн - в рахунок відшкодування судового збору за подання позовної заяви, 20000 грн - в рахунок відшкодування витрат на оплату правничої допомоги.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 259-261, 268, 352, 354, 355, 447-453 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 93195 (дев`яносто три тисячі сто дев`яносто п`ять) гривень 67 копійок в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21211 (двадцять одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч.1 ст.355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст.273 ЦПК України).

Відомості про учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Суддя Солом`янського

районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова