Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №500/2947/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/2947/25 пров. № А/857/29649/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Шинкар Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року (суддя Мартиць О.І., ухвалене в м. Тернополі) у справі № 500/2947/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Печінку Павла Володимировича звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також - ГУ ПФУ в Рівненській області, Пенсійний орган), у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за №192550010523 від 25.04.2025 про відмову ОСОБА_1 у зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві та санаторії "Збруч", зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2025, зарахувавши йому до загального страхового стажу періоди роботи в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві з 03.03.1984 по 22.12.1987 та в Гусятинському санаторії профілакторії "Збруч" з 25.12.1987 по 27.03.1995.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши 60-річного віку, 18.04.2025 звернувся до Гусятинського відділу обслуговування громадян № 4 (сервісний центр) Головного управління ПФУ в Тернопільській області з заявою про призначення пенсії за віком, надавши необхідні документи.

28.04.2025 за вих. № 8635/03-16 позивачу надано письмову відмову у призначенні пенсії у зв`язку із тим, що його страховий стаж є меншим за необхідний для призначення пенсії. До відповіді відповідач долучив копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області за №192550010523 від 25.04.2025.

Відповідно до рішення Пенсійного органу, відповідачем зараховано до страхового стажу позивача лише 25 років 7 місяців 7 днів, при цьому не зараховано до страхового стажу період його роботи в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві із 03.03.1984 по 22.12.1987, в Гусятинському санаторії профілакторії "Збруч" із 25.12.1987 по 27.03.1995, що в загальному складає 11 років і 23 дні страхового стажу.

Відмову у зарахуванні до страхового стажу зазначеного періоду роботи відповідач мотивував тим, що записи у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 21.03.1983 здійсненні із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а також наявністю скорочень ініціалів позивача по батькові в архівній довідці за вих. №123 від 07.03.2025. Вважаючи такі дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.04.2025 №192550010523 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві з 03.03.1984 по 22.12.1987 та в Гусятинському санаторії профілакторії "Збруч" з 25.12.1987 по 27.03.1995.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та прийняти рішення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь позивача судовий збір у сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач- Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняте нове про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просить апеляційний суд у задоволенні апеляційної скарги відповідача, відмовити.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18 квітня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, подавши необхідні документи.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Рівненській області, рішенням якого від 25.04.2025 №192550010523 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки.

Відповідно до змісту цього рішення видно, що страховий стаж позивача зараховано Пенсійним органом – 25 років 7 місяців 7 днів.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 дата заповнення 21.03.1983, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог пункту 2.14-2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: не враховано період з 01.12.1989 по 27.03.1995 (запис № 8-9), оскільки назва організації при прийнятті на роботу не відповідає назві організації при звільненні, відсутня інформація про перейменування, що є порушенням вимог пункту 2.15 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, в якому передбачено, що якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком робиться відповідний запис, у графі 4 проставляється підстава перейменування-наказ (розпорядження), його дата і номер.

Крім того, у записі, про прийняття на роботу відсутня назва підприємства куди прийнято на роботу, що є порушенням пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників в якому обумовлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу", як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Рекомендовано надати історичну довідку про перейменування.

Не враховано період стажу згідно архівної довідки про нараховані суми заробітної плати №123 від 07.03.2025 з 01.03.1984 по 31.12.1988, оскільки довідка містить скорочення у написанні по батькові заявника, що не відповідає паспортним даним громадянина країни.

Позивач не погоджується з таким рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області щодо відмови зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві та санаторії "Збруч", вважаючи його протиправним, звернувся до суду із цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд керується таким.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі – Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон №1058-ІV).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно з абзацами 2-13 частини першої статті 26 Закону №1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року – не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року – не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року – не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років; зі січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року – не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року – не менше 35 років.

За положеннями частини другої статті 26 Закону №1058-ІV страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – від 20 до 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – від 21 до 31 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – від 15 до 20 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – від 15 до 21 року (частина третя статті 26 Закону № 1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до приписів частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Таким чином, судом установлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи (за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування), є трудова книжка.

При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати стаж роботи на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, для підтвердження страхового стажу позивач надав трудову книжку серії НОМЕР_1 від 21.03.1983, яка містить записи щодо спірних періодів:

запис № 4 – 03.03.1984, прийнятий на посаду інженера - механіка в Гусятинське хлібоприймальне підприємство (наказ № 13 від 03.03.1984);

запис № 5 – 22.12.1987 звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП УРСР (за власним бажанням) наказ № 89 від 22.12.1987;

запис № 6 – 25.12.1987 прийнятий на посаду електрика в Гусятинський санаторій профілакторій "Збруч" (наказ № 108 від 25.12.1987);

запис № 7 – 21.11.1988 переведений тимчасово на посаду інженера (наказ № 90 від 21.11.1988);

запис № 8 – 01.12.1989 прийнятий на посаду інженера (наказ № 20 від 01.12.1989);

запис № 9 – 27.03.1995 звільнений від займаної посади у зв`язку з скороченням чисельності штату ст. 40 п. 1 КЗпП України (наказ № 8 від 24.03.1995).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що кожен із записів прийняття на роботу, звільнення з роботи позивача, засвідчений підписом уповноваженої особи – директора, ст. інспектора по кадрах з проставленням відтиску печатки підприємств, вказані документи, на підставі яких внесено відповідні записи.

Порядок ведення трудових книжок на час прийняття позивача на роботу був визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі – Інструкція № 162), у якій вказано, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

У подальшому порядок ведення трудових книжок було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі – Інструкція № 58).

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" установлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Системний аналіз указаних норм свідчить про те, що обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

В свою чергу, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.

Тому суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що зазначені недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування трудової діяльності при обчисленні стажу роботи (до впровадження персоніфікованого обліку), оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Оцінюючи архівну довідку про заробітну плату № 123 від 07.03.2025, в якій містяться відомості про нараховану заробітну плату у Гусятинському хлібоприймальному підприємстві ОСОБА_1 за 1984-1988 роки, суд першої інстанції взяв до уваги, що підставою видачі довідки вказано книги обліку розрахунків по оплаті праці Гусятинського хлібоприймального підприємства за 1984, 1985,1986,1987,1988 роки.

Разом із тим, указана довідка не взята до уваги відповідачем, оскільки містить скорочення у написанні по батькові позивача, що не відповідає його паспортним даним.

Крім того зі змісту довідки Державного підприємства "Санаторій "Збруч" №46 від 13.05.2025 вбачається, що ДП "Санаторій "Збруч" є правонаступником усіх прав та обов`язків Гусятинського санаторію профілакторію "Збруч" згідно розпорядження керівника Державного Управління справами № 609 від 28.12.2005, в якому було реорганізовано в Державне підприємство "Санаторій "Збруч".

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обов`язок щодо внесення достовірних, повних та правильних записів у документи первинного обліку підприємства про стаж та заробітну плату працівника в частині відомостей про прізвище, ім`я та по батькові працівника, назви організації (підприємства) в тому числі про перейменування, покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Недотримання цих правил не може мати негативні наслідки для особи, якої такі відомості стосуються, та не може впливати на її особисті права.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції ухвалив, що до страхового стажу позивача підлягає зарахуванню трудова діяльність в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві та санаторії "Збруч" згідно записів трудової книжки.

Таким чином, беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи та висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, наведені положення чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що рішення ГУ ПФУ в Рівненській області за №192550010523 від 25.04.2025 в частині не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві та санаторії "Збруч" є протиправним та підлягає скасуванню.

Тому з метою належного та ефективного відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в Гусятинському хлібоприймальному підприємстві з 03.03.1984 по 22.12.1987 та в Гусятинському санаторії профілакторії "Збруч" з 25.12.1987 по 27.03.1995.

Згідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 308,311,315,316,321,328 КАС України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року в справі № 500/2947/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар