Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №120/9869/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9869/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

24 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління БЕБ у Волинській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління БЕБ у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління БЕБ у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2026 позов задоволено.

Визнано протиправними дії Територіального управління БЕБ у Волинській області щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 09.11.2022 по 08.05.2024 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року.

Зобов`язано Територіальне управління БЕБ у Волинській області перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію, призначену згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ.

Посвідченням від 16.07.2021 серії НОМЕР_1 підтверджується, що позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Відповідно до витягу з наказу Територіального управління БЕБ у Волинській області від 04.11.2022 №12-к ОСОБА_1 прийнято на службу до Бюро економічної безпеки України та призначено на посади гласних штатних працівників, які мають спеціальні звання у Бюро економічної безпеки з 09.11.2022.

Наказом Територіального управління БЕБ у Волинській області від 30.01.2024 №5-к/ДСК лейтенанта ОСОБА_1 призначено, у порядку просування, на посаду керівника відділу детективів Підрозділу детективів (на правах самостійного Управління) Територіального управління БЕБ у Волинській області.

Згідно із наказом Територіального управління БЕБ у Волинській області від 08.05.2024 №5-к/ДСК ОСОБА_1 з 09.05.2024 направлено для подальшого проходження служби до Територіального управління БЕБ у Вінницькій області.

Відповідно витягу з наказу Територіального управління БЕБ у Вінницькій області від 08.05.2024 №2-к/ДСК ОСОБА_1 призначено з 10.05.2024 на посаду керівника відділу підрозділу детективів (на правах самостійного Управління) Територіального управління БЕБ у Вінницькій області (код посади 3.2.023) з посадовим окладом 46244 грн на місяць.

Наказом Територіального управління БЕБ у Вінницькій області від 16.04.2025 №10-к/ДСК ОСОБА_1 звільнений із служби в БЕБ України з 22.04.2025 згідно з підпунктом 7 пункту 72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (за власним бажанням) ПКМУ №1333 від 29.11.2022.

Протягом спірного періоду проходження позивачем служби у Територіальному управлінні БЕБ у Волинській області відповідач обчислював розмір його посадового окладу та доплати за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні, визначеного у статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», на відповідні тарифні коефіцієнти.

Позивач не погодився із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 грн при нарахуванні та виплаті його грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги, оскільки вважає, що відповідач мав застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Частина 1 статті 14 Закону №1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

Стаття 19 Закону № 1150-ІХ встановлює, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

В свою чергу, згідно зі статтею 31 Закону № 1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

На виконання вимог частини 3 статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», Кабінетом Міністрів України Постановою від 06.10.2021 за № 1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки (далі Умови №1068).

Згідно з пунктом 2 Умов №1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме: частина третя статті 31 Закону України № 1150-ІХ та пунктом 2 Умов № 1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року справа № 120/1196/19-а.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 807/257/14 та від 25 травня 2022 року справа №120/1 196/19-а.

Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії», заява № 7888/03, пункт 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії», заява № 10519/03).

Відтак, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 за №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Положеннями статті 1 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV вбачається закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Положеннями статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із установленням станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року, 01.01.2024 року прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028,00 грн), був уведений новий вид прожиткового мінімуму, зокрема прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом № 1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи Законів України «Про Державний бюджет України на 2022, 2023 та 2024 роки» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України Про Державний бюджет України на 2022, 2023 та 2024 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22.

Отже, грошове забезпечення позивача за період з 09.11.2022 по 08.05.2024 мали б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн».

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що частина третя статті 31 Закону №1150-ІХ має виключно бланкетний характер.

Дійсно, зазначена норма не визначає грошового розміру прожиткового мінімуму, однак вона однозначно визначає його вид, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року.

Грошовий розмір такого прожиткового мінімуму щороку встановлюється законом про Державний бюджет України.

Натомість положення законів про Державний бюджет щодо застосування величини 2102 грн стосуються окремої розрахункової категорії, яка не передбачена ні Законом №1150-ІХ, ні Законом України «Про прожитковий мінімум».

Тому висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для використання при визначенні посадового окладу величини 2102 грн є правильним.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 09.11.2022 по 08.05.2024 грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є протиправними.

Посилання апелянта на те, що законами про Державний бюджет України не створено нової соціально-демографічної групи населення, не спростовує висновків суду першої інстанції.

Предметом спору у цій справі не є питання створення чи нестворення нової соціально-демографічної групи.

Вирішальним є те, що Закон України «Про прожитковий мінімум» визначає єдиний прожитковий мінімум для працездатних осіб, тоді як Законами про Державний бюджет України запроваджено окрему розрахункову величину виключно для визначення посадових окладів окремих категорій працівників державних органів.

Водночас Закон №1150-ІХ не містить відсилання саме до такої розрахункової величини.

Не приймаються колегією суддів і доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.02.2025 у справі №240/9028/24.

У зазначеній справі предметом судового розгляду були правовідносини щодо визначення суддівської винагороди, які врегульовані Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і мають особливий конституційно-правовий характер.

Натомість спір у цій справі виник щодо визначення розміру грошового забезпечення осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що регулюється іншим спеціальним законом — Законом України «Про Бюро економічної безпеки України».

При цьому наведені правовідносини відрізняються як за суб`єктним складом, так і за нормативним регулюванням.

Сам по собі висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону про Державний бюджет при визначенні суддівської винагороди не свідчить про необхідність аналогічного застосування такого підходу до правовідносин щодо проходження служби в Бюро економічної безпеки України без урахування особливостей спеціального законодавства.

Крім того, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24 не містить висновків щодо застосування статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому не є таким, що безпосередньо регулює спірні правовідносини.

Необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що заявлені вимоги стосуються виплати сум, належних працівникові при звільненні, а позов подано у межах тримісячного строку після звільнення.

Крім того, на момент апеляційного перегляду справи правове регулювання строків звернення до суду змінилося у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення №1-р/2025, що також підлягає врахуванню судом відповідно до статті 152 Конституції України.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду є правильним.

Посилання апеляційної скарги на безпідставний розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження також не можуть бути підставою для скасування рішення. Сам по собі розгляд справи у письмовому провадженні не свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд.

Апелянт скористався правом на подання відзиву, письмових пояснень, доказів та процесуальних клопотань, які були прийняті судом та отримали належну оцінку.

Апеляційна скарга не містить обґрунтування того, які саме обставини не були встановлені судом першої інстанції внаслідок письмового розгляду справи та яким чином це могло вплинути на правильність ухваленого рішення.

Відтак сам по собі розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не є безумовною підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Територіального управління БЕБ у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.