Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №240/21317/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/21317/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М.

Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.

24 липня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 10.07.1987 по 27.04.1994, з 04.07.1995 по 20.12.1995 та 23.12.1995 по 03.12.1997.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 з 26.05.2025 періоди роботи з 10.07.1987 по 27.04.1994, з 04.07.1995 по 20.12.1995 та 23.12.1995 по 03.12.1997 до страхового стажу та провести перерахунок пенсії, з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та з 18.05.2025 отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

25.06.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії за віком.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області за результатами розгляду заяви повідомило, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 10.07.1987 по 27.04.1994 та з 04.07.1995 по 20.12.1995 у колгоспі ім. Шевченка Артемівського району Донецької області на підставі дублікату трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 15.12.1995 (далі - трудова книжка), оскільки в записах про трудову участь в громадському господарстві у «Підставі внесення запису» не зазначено номер та дату документу, на підставі якого внесено запис. Крім того, записи у всіх розділах за період роботи в колгоспі не засвідчені підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженою правлінням колгоспу особою та печаткою. Період роботи з 23.12.1995 по 03.12.1997 у ВАТ «Білокаменський вогнетривкий завод» не враховано до страхового стажу, оскільки виправлення номеру наказу у записі про звільнення проведено всупереч вимогам пункту 4.1 розділу 4 Інструкції.

Не погоджуючись з прийнятою відмовою, позивач звернулась до суду з позовом.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Щодо не зарахування періодів роботи зазначених в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.12.1995.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості (зазначені неповні чи неточні відомості) про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.

Суд зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Отже, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Суд зауважує, що трудова книжка містить всю необхідну інформацію про роботу позивача, а саме про дати прийняття на роботу та звільнення з неї, назви посад, тобто про періоди зайнятості позивача на відповідних роботах, а також про підстави внесення відповідних записів.

Достовірність внесеної інформації підтверджена підписами уповноважених осіб роботодавців, які скріплені печатками підприємств, тому у суду відсутні будь-які підстави для сумніву в достовірності внесених до трудової книжки даних.

Однак, недотримання роботодавцем порядку ведення трудової книжки не може ставитися в провину власнику трудової книжки та позбавляти її права на соціальний захист. Окремі недоліки та неточності, наявні в трудовій книжці, не залежали та не залежать від волевиявлення позивача.

Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд також враховує, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а.

Суд враховує, що вказані вище недоліки не стали перешкодою для подальшого внесення до трудової книжки відомостей про прийняття позивача на роботу та про звільнення після видання відповідних наказів, тобто визначальних відомостей про факт зайнятості позивача на відповідних роботах у відповідному періоді.

В свою чергу відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.

Керуючись вище вказаними правовими висновками Верховного Суду, суд вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах, а тому відповідачем безпідставно не зараховано періоди роботи позивача, підтверджені трудовою книжкою НОМЕР_1 від 15.12.1995.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки записи у трудовій книжці позивача містять недоліки оформлення, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що позивач повинен був підтвердити спірні періоди іншими документами, колегія суддів також відхиляє. Положення пункту 3 Порядку №637 підлягають застосуванню лише у випадках відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній. Натомість у спірному випадку трудова книжка містить відомості про прийняття позивача на роботу, переведення та звільнення, що підтверджують сам факт трудових відносин. Тому відсутність додаткових документів не може бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо необхідності підтвердження спірних періодів роботи рішенням Комісії з підтвердження стажу або показаннями свідків. Такі способи підтвердження стажу є додатковими та застосовуються лише за відсутності належних документів або неможливості їх отримання. Оскільки позивач надав трудову книжку, яка містить відомості про його трудову діяльність, правові підстави для застосування спеціальних процедур підтвердження стажу були відсутні.

Щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи в колгоспі.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (пункт 13 Постанови № 310).

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі), при цьому саме уповноважена особа колгоспу несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки колгоспника.

Тому, суд вважає помилковими доводи пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 10.07.1987 по 27.04.1994 та з 04.07.1995 по 20.12.1995, у зв`язку з відсутністю відомостей відпрацьованих трудоднів, адже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Посилання апелянта на те, що позивач повинен був підтвердити спірні періоди іншими документами, колегія суддів також відхиляє. Положення пункту 3 Порядку №637 підлягають застосуванню лише у випадках відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній. Натомість у спірному випадку трудова книжка містить відомості про прийняття позивача на роботу, переведення та звільнення, що підтверджують сам факт трудових відносин. Тому відсутність додаткових документів не може бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо необхідності підтвердження спірних періодів роботи рішенням Комісії з підтвердження стажу або показаннями свідків. Такі способи підтвердження стажу є додатковими та застосовуються лише за відсутності належних документів або неможливості їх отримання. Оскільки позивач надав трудову книжку, яка містить відомості про його трудову діяльність, правові підстави для застосування спеціальних процедур підтвердження стажу були відсутні.

Посилання апелянта на положення Інструкції про порядок ведення трудових книжок щодо порядку внесення записів, їх засвідчення та виправлення також не спростовують висновків суду першої інстанції. Порушення роботодавцем правил ведення трудової книжки не може покладатися на працівника та призводити до обмеження його конституційного права на соціальний захист.

Такий правовий підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а та від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

В трудової книжці позивача наявний записи №№ 12, згідно яких він працював в колгоспі "ім. Шевченко" з 10.07.1987 по 27.04.1994 та з 04.07.1995 по 20.12.1995 і ці відомості відповідачем не спростовані.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення/перерахунку пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 року у справі №220/989/17.

Аргументи апеляційної скарги щодо наявності виправлення номера наказу у записі про звільнення з ВАТ «Білокаменський вогнетривкий завод» також не є підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду роботи. Сам факт виправлення окремого реквізиту наказу не спростовує достовірності самого запису про звільнення та не свідчить про відсутність трудових відносин. Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу недостовірності внесених до трудової книжки відомостей чи їх фальсифікації.

Безпідставними є й посилання апелянта на відсутність відомостей про виконання мінімуму трудової участі в колгоспі та відпрацьовані трудодні. Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідальність за ведення трудової книжки колгоспника та внесення до неї відповідних записів покладалася на голову колгоспу та уповноважених осіб, а не на працівника. Тому недоліки оформлення зазначених записів не можуть позбавляти особу права на зарахування підтвердженого періоду роботи до страхового стажу.

Посилання апелянта на те, що період роботи у колгоспі перетинається із проходженням військової служби, також не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції. Саме по собі зазначення про можливе перетинання окремих періодів не свідчить про відсутність права позивача на зарахування відповідного стажу.

Відповідач не навів конкретного розрахунку такого перетину, не визначив його тривалість та не довів, що саме ці обставини стали підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи. Натомість відмова пенсійного органу була мотивована виключно недоліками оформлення записів трудової книжки, що і стало предметом судового розгляду.

Отже, на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач мав право на зарахування трудового стажу, набутого в період: з 10.07.1987 по 27.04.1994 та з 04.07.1995 по 20.12.1995 та з 23.12.1995 по 03.12.1997, як наслідок відповідач протиправно відмовив в його зарахуванні.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи з 10.07.1987 по 27.04.1994, з 04.07.1995 по 20.12.1995 та 23.12.1995 по 03.12.1997 є протиправними.

Також, судова колегія погоджується з обраним судом першої інстанції способом поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 з 26.05.2025 періоди роботи з 10.07.1987 по 27.04.1994, з 04.07.1995 по 20.12.1995 та 23.12.1995 по 03.12.1997 до страхового стажу та провести перерахунок пенсії, з урахуванням виплачених сум.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем у справі є виключно Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Матеріалами справи встановлено, що позивач перебуває на обліку саме у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке здійснює пенсійне забезпечення позивача та є суб`єктом виконання судового рішення щодо перерахунку і виплати пенсії.

За таких обставин покладення судом першої інстанції обов`язку щодо зарахування спірних періодів страхового стажу та здійснення відповідного перерахунку саме на цей орган забезпечує ефективний захист порушеного права позивача та відповідає положенням статей 5 і 245 КАС України.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи переважно зводяться до формального тлумачення окремих норм законодавства та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не містять обставин, які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П.

Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.