Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №752/960/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/960/26

Провадження № 2-о/752/170/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23.07.2026 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

з участю секретаря Ільніцької І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - заявник) звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва із заявою в порядку окремого провадження в якій просила суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

- відобразити у рішенні суду мету встановлення факту - для підтвердження обставин, передбачених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», з подальшим поданням рішення до територіального органу Державної міграційної служби України.

Стислий виклад позиції заявника

Заявник стверджував, що вона у 1987 році, за сімейними обставинами приїхала до міста Києва, а 01.10.1987 зареєструвалася та поселилася на постійне місце проживання у гуртожитку № НОМЕР_1 студмістечка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за адресою м. Київ, вул. Олекси Тихого, буд.3 де проживала з 01.10.1987 по 21.04.1988.

В подальшому, починаючи з 15.09.1988 позивач повторно зареєструвалася та проживала постійно у тому самому гуртожитку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою студмістечка.

У серпні 1989 позивач вступила на очну форму навчання до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», при цьому адреса проживання та реєстрації не змінилася.

15.02.1991 позивач уклала шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народилася дитина, у зв`язку з чим сім`я позивача переїхала до гуртожитку АДРЕСА_4 де позивач була зареєстрована та постійно проживала до 10.07.1997.

Позивач вказує, що характер очної форми навчання додатково підтверджує факт її постійного проживання в України та зокрема, станом на 24.08.1991.

Метою встановлення факту проживання є підтвердження обставин за п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» та подання рішення до ДМС України.

Процесуальні дії у справі

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2026 головуючим суддею було визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Чекулаєва Сергія Олександровича.

16.01.2026 від заявниці надійшло клопотання про уточнення дат, на які ОСОБА_1 просить встановити факт постійного проживання на території України, а саме 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, як такі, що стосуються одного й того самого юридичного факту.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19.01.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами окремого провадження.

20.03.2026 від заявниці надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

Фактичні обставини встановлені судом

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим повторно.

ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації, що підтверджується копією паспорта громадянина рф № НОМЕР_3 та посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_4 .

Згідно Довідки Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» від 07.01.2026 вих.№ 0700/0002 суд встановив, що ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у гуртожитку студмістечка КПІ ім. Ігоря Сікорського, а саме: у гуртожитку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3): з 01.10.1987 по 21.04.1988 та з 15.09.1988 по 09.04.1992. У гуртожитку АДРЕСА_1 : з 16.04.1992 по 10.07.1997. Разом з ОСОБА_1 проживав, але не був зареєстрований, син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право на приватизацію житла, за час реєстрації у гуртожитку, не використовувалося.

Як вбачається з копії Додатку до Диплома спеціаліста НОМЕР_7, ОСОБА_1 в 1989 році вступила до Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» і в 1997 році закінчила повний курс названого університету за спеціальністю «Шахтне та підземне будівництво».

15.02.1991 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим повторно. Прізвище дружини залишилося « ОСОБА_1 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_3 , матір`ю якого є ОСОБА_1 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади суд встановив, що ОСОБА_1 з 16.08.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Мотиви, з яких суд дійшов висновків та закон, яким керувався суд

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд встановив, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року.

Метою встановлення факту проживання є підтвердження обставин за п.1 та 2 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» та подання рішення до ДМС України.

Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Таким чином, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення, предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Пунктом 8 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (з подальшими змінами) визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту; в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Таким чином для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 9 Порядку).

Тобто, у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України», згідно якого безперервне проживання на території України - постійне проживання на території України особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, на лікування, реабілітацію, що підтверджується відповідним документом підприємства, установи, організації, закладу освіти, закладу охорони здоров`я, закладу реабілітації.

Разом з тим, термін «постійне проживання на території України» передбачає проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства на підставі виданих в установленому порядку дійсних посвідки на постійне проживання або посвідчення біженця чи документа, що підтверджує надання притулку в Україні.

Підсумовуючи, належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час, а такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У цій справі заявник, посилаючись на статтю 3 Закону України «Про громадянство України», просить суд встановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

Метою встановлення факту проживання є підтвердження обставин за п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України» та подання рішення до ДМС України.

На думку суду заявником на підтвердження своїх вимог надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності свідчать про постійне проживання на території України в момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), зокрема, Довідку Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» від 07.01.2026 вих.№ 0700/0002 де вказано, що ОСОБА_1 проживала у гуртожитку АДРЕСА_3 у період з 15.09.1988 по 09.04.1992.

При цьому відомостей про те, що заявниця залишала територію України матеріали справ не містять.

Таким чином, суд дійшов до висновку про необхідність задоволення заяви в частині встановлення факту постійного проживання заявниці на території України станом на 24.08.1991.

Від встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року на території України залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових його прав. Законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

В даному випадку єдиним способом для вирішення питання щодо встановлення факту проживання на території України для захисту прав заявника є лише судовий порядок.

Крім того, суд зауважує, що встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року є самостійною і достатньою підставою для встановлення належності до громадянства України, а тому немає необхідності встановлення факту проживання заявниці на території України станом на 13 листопада 1991 року, яка є окремою підставою для встановлення належності до громадянства України.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що заявниця у інший спосіб не може довести даний факт і зазначені обставини перешкоджають подальшій реалізації її прав у визначений законом спосіб, оцінюючи всі досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що заява є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями: 293,294,315-319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити частково.

Встановити факт, що має юридичне значення, для підтвердження обставин, передбачених пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України», з подальшим поданням рішення до територіального органу Державної міграційної служби України, а саме факт постійного проживання ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ), про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення складений 23.07.2026.

Суддя С.О. Чекулаєв