Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №400/4111/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4111/25

Головуючий І інстанції: Бульба Н.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 03.09.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

25.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ПФУ у Київській області та ГУ ПФУ в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову йому у призначенні пенсії №104650019690 від 02.10.2024р. та рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії №104650019690 від 15.04.2025р.;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.04.2025р., призначивши пенсію за віком з 24.09.2024р. і зарахувавши до страхового та трудового стажу періоди роботи з 14.01.1988р. по 08.06.1991р., з 17.06.1991р. по 31.12.1991р., з 01.01.1992р. по 28.08.1993р., з 22.05.1998р. по 31.12.2003р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.04.2025р. позивач звернулася до пенсійного органу за призначенням пенсії за віком, надавши всі необхідні документи та довідки. Однак, територіальним органом ПФУ відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії у зв`язку із не врахуванням до його загального стажу окремих періодів роботи та здійснення підприємницької діяльності, за які сплачено страхові внески, що, на його думку, є протиправним і порушує право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.

Відповідачі, у свою чергу, надали до суду першої інстанції письмові відзиви, в якому позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення ГУ ПФУ у Київській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №104650019690 від 02.10.2024р. та рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсі №104650019690 від 15.04.2025р. Зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 14.01.1988р. по 08.06.1991р., з 17.06.1991р. по 31.12.1991р., з 01.01.1992р. по 28.08.1993р. та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 07.04.2025р., з урахуванням висновків суду. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зарахування до його страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 22.05.1998р. по 31.12.2003р. - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 605,60 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, представник ГУ ПФУ в Миколаївській області та позивач подали апеляційні скарги.

У поданій апеляційній скарзі позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог було постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спірного питання та неповного з`ясування судом обставин справи, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.09.2025р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник ГУ ПФУ в Миколаївській області у поданій ним апеляційній скарзі зазначив, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду від 03.09.2025р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовної заяви.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2025р. та від 13.10.2025р. відкрито апеляційні провадження за апеляційними скаргами учасників справи та призначено їх до розгляду в порядку письмового провадження.

03.10.2025р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг відповідачів, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 25.09.2024р. звернувся із заявою про призначення «пенсії за віком» до органів ПФУ.

02.10.2024р. рішенням ГУ ПФУ у Київській області №104650019690 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (31 рік). При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи за трудовою книжкою з 17.06.1991р. по 28.08.1993р., оскільки запис завірено печаткою СРСР, а період з 07.09.1993р. по 29.05.1998р. через відсутність підпису відповідальної особи. Страховий стаж позивача становить - 22 роки 02 місяці 08 днів.

07.04.2025р. ОСОБА_1 повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком до ГУ ПФУ в Миколаївській області.

15.04.2025р. рішенням ГУ ПФУ у Миколаївській області №104650019690 позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (31 рік). При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи на території російської федерації, згідно із трудовою книжкою НОМЕР_1 від 02.09.1981р.: з 14.01.1988р. по 08.06.1991р., з 17.06.1991р. по 31.12.1991р., оскільки в заяві про призначення пенсії позивач не повідомляє про неодержання ним пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, з 01.01.1992р. по 28.08.1993р., оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а також період ведення підприємницької діяльності з 22.05.1998р. по 31.12.2003р. Страховий стаж позивача становить 24 роки 09 місяців 05 днів.

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірних рішень ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може в повному обсязі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, як, власне, і з обраним способом захисту порушеного права позивача, вважаючи наведені висновки лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

За змістом ч.1 ст.92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовуються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV.

Частиною 1 ст.9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено ч.4 цієї статті, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим же Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до ст.26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017р. Починаючи з 01.01.2018р. право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2023р. по 31.12.2023р. - не менше 30 років, а з 01.01.2024р. по 31.12.2024р. - не менше 31 року.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем, за наслідком розгляду заяви позивача про призначення пенсії, не зараховано окремі періоди його роботи з 14.01.1988р. по 08.06.1991р. та з 17.06.1991р. по 31.12.1991р., оскільки в заяві про призначення пенсії позивач не повідомляє про неодержання ним пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, з 01.01.1992р. по 28.08.1993р., адже з 01.01.2023р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а також період ведення підприємницької діяльності з 22.05.1998р. по 31.12.2003р.

Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційних скарг учасників справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Вказаним нормам відповідає також п.1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637), за приписами якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або ж відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби або навчання, а також архівними установами.

Пунктами 3 та 20 зазначеного Порядку регламентовано, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи чи містяться неправильні або ж неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, що наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або ж за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток №5). У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або ж посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У свою чергу, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.02.2018р. у справі №234/13910/17, від 07.03.2018р. у справі №233/2084/17, від 04.03.2020р. у справі №367/945/17, від 27.04.2020р. у справі №367/4230/17 та від 23.09.2021р. у справі №227/4273/16-а.

У світлі доводів учасників справи, колегія суддів звертає увагу на те, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджена «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників».

Згідно з п.1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Так, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

У відповідності до п.1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Правила заповнення трудової книжки закріплені у п.2 цієї Інструкції, та за правилами її п.2.1, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За п.2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

А за приписами п.2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Як передбачено у п.2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

До прийняття наведеної вище Інструкції, порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях регламентувався «Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» (затв. постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974р. №162), правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

У силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993р. №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

У контексті обставин даної справи системний та цільовий способи тлумачення вказаних норм дають судовій колегії підстави дійти висновку, що законодавцем було покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, а відтак і неналежне ведення (у тому числі відсутність печатки такого підприємства) не може позбавити позивача права на включення його спірного періоду роботи до стажу та отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, самостійне внесення працівником відомостей відносно своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено чинним законодавством.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17.

Отже, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, відсутність певних посилань або ж неточних записів у трудовій книжці не може бути підставою для виключення спірного періоду роботи із трудового стажу позивача, оскільки він, як працівник, взагалі не може відповідати за правильність та повноту оформлення будь-яких документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на соціальний захист.

У свою чергу, пенсійним органом не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки (в частині вказаного вище спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

Разом із тим, слід зазначити, що на час здійснення позивачем трудової діяльності у відповідний період діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., укладена в тому числі між Україною та російською федерацією, у відповідності до якої, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання та виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди».

Держави-учасниці вказаної Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачено, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно з ч.2 ст.6 Угоди, для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

За приписами ч.2 ст.13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з цієї Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають.

Таким чином, денонсація Угоди від 13.03.1992р. російською федерацією означає виключно те, що Угода припинила породження зобов`язань російської федерації у майбутньому, проте жодним чином не впливає на права, зобов`язання або ж юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірні періоди роботи позивача були належним чином підтверджені записами у трудовій книжці (що не спростовувалося відповідачами), а отже й підстави для неврахування їх до страхового стажу були відсутні.

Наведена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2021р. у справі №308/3864/17, в якій зазначено про те, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.

Право пенсіонера на отримання пенсії не може бути поставлене в залежність від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати йому пенсії за попереднім місцем проживання.

Відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації та, відповідно, неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути підставою для позбавлення права на пенсію в Україні.

Зазначені вище висновки цілком відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.01.2024р. у справі №320/424/23.

Що ж стосується доводів учасників даної справи щодо підтвердження стажу підприємницької діяльності позивача та, відповідно, наявності підстав для його зарахування для призначення йому пенсії, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до абз.1 ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять, зокрема від роботодавців та застрахованих осіб (ч.1 ст.21 Закону №1058-IV).

У розумінні ч.1 ст.1 Закону №1058-IV, страховими внесками вважаються кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (або ж які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з п.3-1 розділу XV Закону №1058-IV (Розділ XV доповнено п.3-1 відповідно до Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII), до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії на підставі ст.26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01.01.1998р. по 30.06.2000р. включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 01.07.2000р. по 31.12.2017р. включно, за умови сплати ним страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Підпунктом 2 п.2.1 розділу ІІ «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV» (затв. постановою правління ПФУ від 25.11.2005р. за №22-1) визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою у відповідності до додатку 4 до «Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» (затв. постановою правління ПФУ від 18.06.2014р. №10-1, у редакції постанови правління ПФУ від 27.03.2018р. №8-1), тобто довідка за формою ОК-5, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до цього ж Положення, тобто довідка за формою ОК-2.

Разом із тим, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01.04.2004р. можуть прийматись також інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до вказаної вище дати - 01.04.2004р., в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або ж довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

У силу п.4 Порядку №637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами стосовно сплати страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією ПФУ про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися також і даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Належними ж доказами, якими підприємець може підтвердити власний стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000р. - довідка ПФУ про сплату страхових внесків, а після цієї дати - довідка з бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїй постанові від 06.08.2024р. у справі №580/7175/21.

Вирішуючи даний спір, суди попередньої інстанції виходив з того, що позивач не надав ні до пенсійного органу, ні до суду документів, які б підтверджували сплату страхових внесків, податків і зборів у період перебування на обліку в податковому органі.

Однак, такий висновок не можна визнати обґрунтованим в силу його передчасності, оскільки матеріали справи свідчать про вчинення ОСОБА_1 певних дій, спрямованих на отримання додаткових доказів щодо здійснення ним підприємницької діяльності, систему оподаткування та її розмір. Проте, на його звернення отримана відповідь (лист ГУ ДПС у Донецькій області від 28.02.2025р. за №73/Р/05-99-50-02-11) про відсутність у органу податкової служби доступу до інформації за спірний період.

Орган же пенсійного фонду, відмовивши у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки та підтвердження факту здійснення позивачем підприємницької діяльності за відповідний період і не витребував в уповноважених суб`єктів відповідних документів та інших відомостей для визначення права на пенсію, а також не запропонував ОСОБА_1 усіх можливих способів отримання такої інформації.

Загальновідомою є й безпекова ситуація населеного пункту постійного місця проживання позивача - м.Слов`янська Донецької області (як території можливих бойових дій) внаслідок збройної агресії російської федерації й остання об`єктивно може впливати на можливість збору позивачем та подання ним всіх документів, необхідних для призначення пенсії за віком. Тому, не зарахування до страхового (трудового) стажу позивача відповідного періоду ведення підприємницької діяльності у зв`язку із (можливо) перебуванням підтверджуючих первинних документів на відповідній території, не буде пропорційним та порушить баланс між конституційним правом позивача на соціальне забезпечення та завданням органу пенсійного фонду щодо перевірки підстав для призначення пенсії.

Жодного спростування встановлених обставин відповідачем під час розгляду справи наведено не було та відповідних доказів не надано.

Слід зазначити про те, що згідно з п.4.2 розділу IV Порядку №22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, у тому числі: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст та належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01.01.2004р., що можуть бути зараховані до страхового стажу; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів чи відсутності необхідних документів; надсилає запити стосовно отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (п.4.3 розділу IV Порядку №22-1).

За змістом п.4.7 розділу IV Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ.

Зміст вищенаведених правових норм свідчить, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до структурного підрозділу, який здійснює прийом і обслуговування осіб в установленому порядку. Водночас, рішення за результатами розгляду заяви приймається на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, за наслідком звернення позивача щодо призначення йому пенсії за віком працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, реалізовуючи обов`язок держави щодо забезпечення права особи на соціальний захист, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства зобов`язаний перевірити, зокрема, чи має заявник вік та страховий стаж, сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту та належності оформлення документів, а у випадку їх невідповідності, роз`яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення вказаних недоліків.

При цьому, у разі прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, орган, що призначає пенсію, повідомляє про це заявника із зазначає причини відмови.

У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв суб`єкт владних повноважень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, без установлення відповідності позивача всім критеріям, які дають йому право на призначення пенсії за віком, у тому числі й стосовно наявності у нього необхідного страхового стажу, зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 22.05.1998р. по 31.12.2003р. не буде правильним способом захисту прав особи, яка претендує на призначення пенсії.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині можливості остаточного вирішення питання щодо зарахування (чи відсутності підстав для зарахування) позивачу до страхового стажу періоду здійснення ним підприємницької діяльності. Матеріали цієї справи не містять достатніх і безспірних доказів, які б давали суду підстави самостійно встановити наявність усіх передбачених законом умов для включення вказаного періоду до страхового стажу. Водночас, відповідні обставини, зокрема стосовно підтвердження здійснення підприємницької діяльності та наявності документів, які можуть бути підставою для зарахування такого періоду, пенсійним органом під час розгляду заяви позивача належним чином не перевірялися.

Як наслідок, судова колегія вважає передчасним як висновок про наявність безумовних підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу, так і остаточне вирішення цього питання по суті. Враховуючи, що встановлення зазначених обставин належить до компетенції органу ПФУ під час розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, втім якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини та громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина 4 ст.9 КАС України зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування доказів, яких, на думку суду, не вистачає для з`ясування всіх обставин, що розглядається.

У постанові Верховного Суду 25.03.2020р. у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду справ, а тому суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

Отже, суд може та навіть зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , враховуючи ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.245 КАС України, є саме скасування рішення відповідачів про відмову у призначенні пенсії за віком (в чому колегія суддів повністю погоджується з висновками суду 1-ї інстанції) та, як наслідок, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених цією статтею.

Водночас, судова колегія вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області, із урахуванням наведених висновків суду у даній справі, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення йому пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція (у тому числі обґрунтування обраного судом способу захисту порушеного права) викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2025р. у справі №120/8471/23.

Тобто, доводи апеляційних скарг учасників справи частково знайшли своє підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а також його зобов`язальній частині та прийняти в цій частині нове - про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зарахування до його страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 22.05.1998 року по 31.12.2003 року, а також в частині зобов`язання відповідача зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 14.01.1988 року по 08.06.1991 року, з 17.06.1991 року по 31.12.1991 року, з 01.01.1992 року по 28.08.1993 року та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 07.04.2025р року, скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким ці позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, із урахуванням правової позиції, викладеної судом у цій постанові, та прийняти відповідне рішення.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 24.07.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

К.В. Кравченко