Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №420/32590/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32590/25

Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,

повний текст судового рішення

складено 30.01.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Кравченка К.В., Осіпова Ю.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/32590/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Служби безпеки України, в якій він просив суд:

- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 01.12.2015 по 02.09.2025;

- зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, а також компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, починаючи з 01.12.2015 по 02.09.2025.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/32590/25 суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Визнав протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 по 01.09.2025. Зобов`язав Службу безпеки України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку за період з 01.02.2020 по 01.09.2025, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнав протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Зобов`язав Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. В задоволенні решти позовних вимог – відмовив.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу. Так, ОСОБА_1 наголосив, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19.07.2022 виплачується за весь період в розмірі, прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум. При цьому, апелянт вказав, що приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України обмежують виплату за період після 19.07.2022 шістьма місяцями, проте ця сума має бути стягнена в повному обсязі, без застосування додаткових коефіцієнтів зменшення щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив позивачу.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення та ухвалити нове в частині стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки повного розрахунку відповідно до правових висновків з боку Верховного Суду України.

Представником Служби безпеки України також було надано апеляційну скаргу. В першу чергу апелянт зауважив, що судом першої інстанції ухвалено рішення щодо неналежного відповідача, а саме у резолютивній частині вказано код ЄДРПОУ Центрального управління СБУ, а не безпосередньо Служби безпеки України.

Крім того, апелянт наголосив, що з моменту звільнення позивача з військової служби (31.01.2020) до подачі первинної позовної заяви (відповідно до даних системи «Електронний суд» ОСОБА_1 з позовною заявою щодо стягнення сум індексації звернувся до суду 19.02.2025) минуло 5 років, 0 місяців, 20 днів. Тобто, на думку відповідача, позивачем штучно збільшено період часу, за який стягується середній розрахунок за час затримки при звільненні, та навмисно подано позов до суду через значний проміжок часу. Водночас, на виконання рішення суду кошти ним виплачені позивачу без затримок.

Апелянт також наголошує на безпідставності стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів з моменту звільнення, адже сума невиплачених коштів стала безспірною та остаточно встановленою лише з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 420/5322/25. При цьому, правові підстави для виплати позивачу компенсації за втрату частини доходу відсутні, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням) проведено без затримки у один місяць.

Апелянт також зауважив, що саме суд мав розрахувати розмір середнього заробітку із урахуванням співмірності, в тому числі і з 19.07.2022.

З огляду на наведене, апелянт просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30.01.2026 по справі № 420/32590/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Службі безпеки України та наказом від 30.01.2020 № 133-ОС звільнений з 31.01.2020 зі служби та виключений зі списків особового складу.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 по справі № 420/5322/25, яке набрало законної сили 26.08.2025 відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду, визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно. Зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

02.09.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року по справі № 420/5322/25 Службою безпеки України виплачено ОСОБА_1 кошти у загальному розмірі 81 631, 48 грн.

Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні зі служби був проведений лише 02.09.2025, чим порушено ст. 116 КЗпП, та не виплачено компенсацію втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Служби безпеки України щодо не проведення повного розрахунку з 01.02.2020 (наступний день після звільнення) по 01.09.2025 (день, що передує остаточному розрахунку) та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку за період з 01.02.2020 по 01.09.2025, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, суд вказав, що у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації) позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Надаючи оцінку доводам апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо компенсації втрати частини доходів, колегія суддів вказує, що статтею 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону № 2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не передбачено компенсацію втрати доходів внаслідок несвоєчасної виплати їм грошового забезпечення. Проте, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд доходить висновку про можливість застосування норм законодавства про працю як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Аналогічний правовий висновок щодо поширення на правовідносини проходження військової служби загальних норм трудового законодавства викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078). Порядок № 1078 поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 11 Порядку № 1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (абзац 11 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з абзацом шостим пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Таким чином, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 02.09.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 по справі № 420/5322/25 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 81 631, 48 грн.

Проте, компенсація втрати частини доходів відповідачем разом з індексацією грошового доходу позивачу не нарахована.

Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2050-ІІІ і пункту 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Аналіз правових норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення. Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20.

Відтак, враховуючи все вищевикладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що відповідач протиправно не нарахував і не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів при виплаті йому 02.09.2025 індексації грошового забезпечення на виконання вищевказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 по справі № 420/5322/25.

За наведеного, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

В апеляційній скарзі апелянт Служба безпеки України зазначає, що право на компенсацію позивач набуває за період з дати набрання законної сили рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 по справі № 420/5322/25 та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом № 2050-ІІІ і Порядком № 159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.

Аналогічний підхід Верховний Суд застосував у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24.

З огляду на вказане, доводи апелянта (відповідача) є помилковими, адже право позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення обмежується датою, яка передує фактичній виплаті заборгованості з індексації грошового забезпечення.

Колегія суддів зазначає, що доводи апелянта (відповідача) щодо порушення строків звернення позивача до суду в іншій справі (а саме № 420/5322/25) не стосуються обставин цього спору та не охоплюються предметом дослідження у справі, що розглядається.

Щодо нарахування та виплати середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне.

За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022 №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) текст ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон №2352-ІХ та відповідно і нова редакція ст.117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

Як вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на день звільнення індексації грошового забезпечення за час проходження служби.

На виконання судового рішення відповідачем 02.09.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 81 631, 48 грн.

Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні ст. 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Саме крізь призму вказаного підходу викладені відповідні правові висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 791/9584/15-ц, № 821/1083/17 та Верховного Суду у справах № 480/3105/19, № 823/1823/18.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів ст.117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Відтак, стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції ст.117 КЗпП України і після цього.

Період з 01.02.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 по 02.09.2025 регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.

Вказане не враховано судом першої інстанції при розгляді справи, а тому доводи позивача в частині обов`язку нарахувати та виплати середній заробіток за період до 19.07.2022 є обґрунтованими.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.

У межах цієї справи належить враховувати норми ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями.

Розраховуючи суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, судова колегія виходить з наступного.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), відповідно до п.2 якої його дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.

Абзацом 3 п.2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Оскільки, позивача звільнено зі служби 31.01.2020, то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за листопад-грудень 2019 року, врахувавши складові, що не мають разового характеру.

Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача становило 940, 21 грн (28 676, 49 * 2 / 61 день).

Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), судова колегія виходить з наступного.

Вказаний вище період становить 899 календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що на день звільнення відповідачем було проведено розрахунок та виплачено позивачу належні суми грошового забезпечення у розмірі 554 425, 48 грн.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року по справі № 420/5322/25 відповідачем 02.09.2025 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 81 631, 48 грн.

Загальний розмір належних позивачу на день звільнення виплат складався із фактично виплачених при звільненні коштів у сумі 554 425,48 грн та індексації грошового забезпечення у сумі 81 631,48 грн, що в сукупності становить 636 056, 96 грн.

Отже, частка несвоєчасно виплаченої суми у загальному розмірі належних позивачу при звільненні виплат становить:

81 631, 48 * 100 / 636 056,96 = 12, 8 %

Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином:

899 днів х 940,21 грн. = 845 248,79 грн. х 12,8 % = 108 191,85 грн., що становить 12,8 % суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення позивача.

Що стосується періоду з 19.07.2022 по 02.09.2025 який регулюється вже чинною редакцією ст.117 КЗпП України, то судова колегія виходить з наступного.

Апеляційний суд звертає увагу, що приписами чинної редакції ст.117 КЗпП України встановлено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку вказаний період затримки повного розрахунку з ОСОБА_1 становить з 19.07.2022 по 18.01.2023 та складає 184 календарних дні.

Відтак, сума середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 172 998,64 грн. (184 дні х 940,21 грн.).

При цьому, судова колегія враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 щодо тлумачення та застосування положень ст.117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022.

Так, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Отже, в даному випадку апеляційний суд вважає, що розрахунок середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 02.09.2025 повинен становити 172 998,64 грн. х 12, 8 % = 22 143, 83 грн.

Враховуючи вищевикладене, сума середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 по 02.09.2025 становить: 130 335, 68 грн. (108 191, 85 грн. + 22 143, 83 грн.).

Отже доводи апеляційної скарги Служби безпеки України щодо необхідності застосування справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин при стягненні середнього заробітку з 19.07.2022 є обґрунтованим.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зобов`язання Служби безпеки України нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки повного розрахунку за період з 01.02.2020 по 01.09.2025 включно, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно доводу апеляційної скарги відповідача про зазначення судом в резолютивній частині рішення ЄДРПОУ, що належить Центральному управлінню Служби безпеки України, а не СБУ, колегія суддів зазначає наступне. У випадку помилкового зазначення в резолютивній частині рішення суду невірного ЄДРПОУ належного відповідача у справі, це питання вирішується судом першої інстанції в порядку ст. 253 КАС України, яка передбачає виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що при ухваленні спірного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток з урахуванням шестимісячного обмеження та ухвалення нового рішення в цій частині.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на його користь судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908, 40 грн.

Апеляційна скарга Служби безпеки України також підлягає частковому задоволенню, проте, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати суб`єкта владних повноважень не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Служби безпеки України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/32590/25 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/32590/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - скасувати в частині зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток.

Ухвалити нове рішення в цій частині.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 01.02.2020 по 01.09.2025 включно у сумі 130 335, 68 грн (сто тридцять тисяч триста тридцять п`ять гривень шістдесят вісім копійок).

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 420/32590/25 - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908, 40 грн (дев`ятсот вісім гривень сорок копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді К.В. Кравченко Ю.В. Осіпов