Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №440/12398/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 р.Справа № 440/12398/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039) по справі № 440/12398/25

за позовом ОСОБА_1

до Служби безпеки України

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Служби безпеки України (далі – відповідач), в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Голови СБУ від 24.02.2025 №253 ос/дск про переведення ОСОБА_1 (Т-210623) з посади старшого оперуповноваженого на ОВО 3-го сектору 4-го відділу 8 управління ДВКР СБУ у розпорядження Міністерства оборони України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України. Вказував, що перебування у військових підрозділах у місцях ведення бойових дій призвело до суттєвого погіршення стану здоров`я, у зв`язку з чим з 26.02.2025 був визнаний тимчасово непрацездатним та звільнений від військової служби на період лікування. У кінці червня 2025 року позивач дізнався про те, що спірним наказом його переведено у розпорядження Міністерства оборони України, з урахуванням того, що продовжував перебувати на лікарняному, жодної згоди на переведення позивач не давав, взагалі не був проінформований щодо зміни місця служби та відомства.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що приписами пункту 99 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3633-ІХ передбачено, що у період дії воєнного стану військовослужбовці СБУ у зв`язку зі службовою необхідністю можуть бути за рішенням Голови СБУ направлені для подальшого проходження військової служби зі Служби безпеки України до Збройних Сил України. При цьому, чинним законодавством не передбачено надання військовослужбовцем згоди на таке переміщення, ознайомлення військовослужбовця з нормативними документами щодо його переведення тощо. Так само приписами чинного законодавства не встановлено обов`язку Служби безпеки України щодо ознайомлення військовослужбовця з документами, які є підставою для видання наказу Голови СБУ про направлення його для подальшого проходження військової служби із СБУ до Збройних Сил України чи надання зазначеному військовослужбовцю витягу з такого наказу, листів, тощо. Приписи пункту 99 Положення та підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №3633-ІХ є чіткими, однозначними, не допускають множинного трактування; є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягали застосуванню. Крім того, до повноважень суду не належить оцінка доцільності переміщення військовослужбовців чи призначення на відповідні посади, особливо у період дії воєнного стану. Такі питання належать виключного до компетенції відповідного командування та визначаються службовою необхідністю, оперативною обстановкою, станом обороноздатності держави та потребами захисту національних інтересів України.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Служби безпеки України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України про визнання протиправним та скасування наказу, задовольнити повністю.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновок суду першої інстанції те, що професійний досвід ОСОБА_1 може бути ефективно використаний у Збройних Силах України є безпідставним та недоведеним. Матеріалами справи не доводиться наявність службової необхідності для направлення ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України. ОСОБА_1 не може бути застосований ефективно у МОУ без подальшої перепідготовки (допідготовки) (пункт 99 Положення № 1262), а тому фактичне його застосування під час воєнного стану за місцем направлення стане можливим не раніше початку 2026 року, при цьому у квітні 2026 року він досягне граничного віку перебування на службі. Матеріали справи не містять лист начальника Департаменту від 29 січня 2025 року № 17/К-1206дск, який зазначений підставою для видання спірного наказу, крім того відсутні докази, на які посилається відповідач у відзиві - клопотання щодо розгляду кандидатури підполковника ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України, рапорт начальника ДВКР від 05.11.2024 № 17/к-11094дкс.

Крім того, скаржник зауважує, що суд першої інстанції не з`ясував обставини реальної наявності службової необхідності у переведенні позивача, що має значення для правильного вирішення спору. Поняття «службової необхідності» у розумінні пункту 99 Положення № 1262 не є абсолютною та необмеженою дискрецією керівника, яка дозволяє приймати довільні рішення. Відповідач має при реалізації своїх дискреційних повноважень щодо переміщення особи по службі не порушувати права такої особи, діяти прозоро, послідовно, раціонально, згідно чинного законодавства та належно мотивувати своє рішення.

Також автор апеляційної скарги вказує, що оскаржуваний наказ стосувався ОСОБА_1 , який на час його видання вже перебував у розпорядженні начальника Департаменту згідно з наказом від 06.03.2023 № 302-ОС/дск. Враховуючи те, що строк перебування в розпорядженні у ОСОБА_1 не закінчився, відсутні були правові підстави для вирішення питання щодо його переміщення в МО України, однак суд першої інстанції не надав жодної оцінки тому факту.

Більш того, матеріалами справи підтверджено, що на момент видання спірного наказу позивач був офіційно звільнений від виконання службових обов`язків за станом здоров`я (з 21.02.2025 по 25.02.2025, з 26.02.2025 по 30.03.2025). Враховуючи те, що ОСОБА_1 направлений у розпорядження Міністра оборони України, з виключенням зі списків особового складу СБУ, то фактично оскаржуваний наказ є нормативним актом індивідуальної дії та направлений на припинення правовідносин щодо проходження військової служби в СБУ. При цьому, частина третя статті 40 КЗпП не допускає звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності. Закон України «Про СБУ» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (статті 26, 30) визначають підстави та порядок звільнення з військової служби, але ці статті не містять дозволу на звільнення військовослужбовця під час лікарняного. Положення № 1262 також не містить дозволу / можливості звільнення військовослужбовця під час лікарняного, тому застосування підлягає саме норма КЗпП щодо неможливості такого звільнення. Наведене також відповідає Конвенції міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

10.04.2026 від Служби безпеки України надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 у справі №440/12398/25 залишити без змін.

По суті доводів апеляційної скарги зазначає, що направлення ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України було здійснено на підставі рішення, прийнятого Головою Служби безпеки України (лист СБУ від 25.11.2024 № 11/10651) та за погодженням Міністра оборони України (лист Міноборони від 22.01.2025 № 220/1068 щодо погодження кандидатури підполковника ОСОБА_1 з подальшим призначенням на посаду офіцера резерву військової частини НОМЕР_1 ). Доводи апеляційної скарги щодо нібито неврахування відповідачем віку, часу необхідного на проходження перепідготовки (допідготовки) позивача є необґрунтованими, оскільки станом на час прийняття рішення щодо направлення ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України, останній не досяг граничного віку перебування на військовій службі, а питання необхідності та строків (доцільності) перепідготовки (допідготовки) військовослужбовця вирішується саме тим військовим формуванням, до якого він прибув та до списків особового складу якого його включено, а не тим, з якого вибув.

Щодо службової необхідності відповідач зазначає, що ОСОБА_1 наказом Голови Служби безпеки України від 06.03.2023 №302-ОС/дск зараховано у розпорядження начальника ДВКР за підпунктом «б» пункту 48 Положення № 1262. Наявність професійного досвіду ОСОБА_1 , який може бути ефективно використаний у Збройних Силах України в умовах повномасштабного військового вторгнення в Україну з метою протидії збройній агресії проти України, підтверджується самим позивачем та наданими ним до суду документами. Головою СБ України у наказі від 24.02.2025 № 253ос/дск що стосується переведення ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України було дотримано усіх умов та реалізоване дискреційне повноваження.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо порушення встановленого порядку перебування у розпорядженні відповідач вважає безпідставними та такими, що не підлягають врахуванню, оскільки питання перебування у розпорядженні ОСОБА_1 не є предметом судового розгляду у цій справі та не оскаржуються самими позивачем. На час прийняття рішення щодо направлення ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України, строк перебування позивача у розпорядженні начальника Департаменту не закінчився, він продовжував проходити військову службу, виконувати обов`язки військової служби (завдання) та на нього поширювалась дія нормативно-правових актів, які регламентують правовідносини з питань проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, у тому числі Положення №1262, пунктом 99 якого визначена можливість під час дії воєнного стану направляти військовослужбовців СБ України для подальшого проходження військової служби до інших військових формувань.

Крім того, відповідач зауважує, що наказом Голови СБ України від 24.02.2025 № 253ос/дск позивача було не звільнено, а направлено для подальшого проходження військової служби із СБУ до іншого військового формування, із виключенням зі списків особового складу СБУ, звідки вибули, та включенням до списків особового складу військового формування, що спростовує доводи позивача щодо необхідності застосування норм КЗпП України.

Звертає увагу, що судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що в травні та листопаді 2024 року ОСОБА_1 , за дорученням керівництва управління, співробітником ОСОБА_2 було доведено інформацію про те, що в установленому порядку та в межах чинного законодавства стосовно нього керівництвом Департаменту та СБ України розглядається питання щодо переведення його для подальшого проходження військової служби до МО України. Надалі про прийняте рішення 19.02.2025, за дорученням керівництва 8 управління (з дислокацією у м.Чернігів) співробітник управління у присутності помічника начальника управління, з урахуванням віддаленості військовослужбовця, в телефонному режимі провела бесіду з ОСОБА_1 стосовно переведення його до МО України. Зважаючи на тривале перебування ОСОБА_1 на лікарняному, зокрема, станом на 27.02.2025, за клопотанням Департаменту, Головою Служби безпеки України було прийнято позитивне рішення щодо внесення змін до наказу від 24.02.2025 №253- ОС/дск у частині раніше встановленої дати виключення співробітника зі списків особового складу, що було формалізовано у наказі від 14.04.2025 №491-ОС/дск.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 належним чином шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, призначення в судове засідання та повісток про виклик у судове засідання, призначене на 25.05.2026 о 10:00, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2026 та від 28.04.2026 задоволено клопотання представників сторін (позивача та відповідача) про їх участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посадах офіцерського складу СБУ з 1991 по 2007 роки, про що свідчать записи у військовому квитку позивача серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

18.06.2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_3 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 (а.с. 10).

Наказом начальника ДВКР СБУ від 18.06.2022 позивач призначений на посаду старшого оперуповноваженого на ОВО 1 сектору 4 відділу 8 управління ДВКР СБУ (а.с. 11).

Листом від 25.11.2024 за вих.№11/10651 Голова СБУ, з посиланням на підпункт 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань погодження військової служби, мобілізації та військового обліку», звернувся до Міністра оборони України та просив погодити питання подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України підполковником ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні начальника Департаменту військової контррозвідки за посадою старшого оперуповноваженого на особливо важливих об`єктах (том ДСК, а.с. 5).

Листом від 22.01.2025 за вих.№220/1068 Міністр оборони України повідомив Голову СБУ про погодження кандидатури ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України (том ДСК, а.с. 6).

24.02.2025 Голова СБУ видав наказ №253-ОС/дск, яким відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ направлено у розпорядження Міністра оборони за пунктом 99 підполковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника департаменту за посадою старшого оперуповноваженого на особливо важливих об`єктах (том ДСК, а.с. 4).

Наказом начальника Департаменту військової контррозвідки від 11.09.2025 №306-ОС/дск підполковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника департаменту за посадою старшого оперуповноваженого на особливо важливих об`єктах та наказом Голови Служби безпеки України від 24.02.2025 №253-ОС/дск направлений у розпорядження Міністра оборони України, виключено зі списків особового складу з 12.09.2025 (том ДСК, а.с. 7).

Не погодившись з наказом Голови СБУ від 24.02.2025 №253-ос/дск, позивач звернувся з позовом до суду.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до положень статей 1, 9 Закону України від 25.03.1992 № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним управлінням здійснює Голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України (стаття 13 Закону № 2229-XII).

У силу вимог статей 19, 20 Закону № 2229-XII кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби. Порядок обліку кадрів Служби безпеки України затверджується Головою Служби безпеки України.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров`я ефективно виконувати службові обов`язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.

Кількісний склад співробітників Служби безпеки України визначається Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України, виходячи з потреб надійного захисту державної безпеки України та в межах видатків, передбачених на утримання Служби безпеки України в Державному бюджеті України.

Умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною першою, другою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок, зокрема, включає проходження військової служби (частина третя статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і останній триває на час розгляду справи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відведення загрози, відсічі збройній агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, ї територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 11.04.2024 №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024, тобто був чинний на час існування спірних відносин, передбачено, що у період дії воєнного стану у зв`язку із службовою необхідністю військовослужбовці можуть бути призначені за рішенням керівника розвідувального органу чи Голови Служби безпеки України на нижчі посади в розвідувальному органі чи в Службі безпеки України, а також направлені для подальшого проходження військової служби з розвідувального органу чи Служби безпеки України до Збройних Сил України та інших військових формувань за погодженням між розвідувальним органом чи Службою безпеки України та відповідним військовим формуванням з виключенням із списків особового складу розвідувального органу чи Служби безпеки України, з якого вибули, та включенням до списку особового складу формування, до якого прибули, з подальшою перепідготовкою (допідготовкою).

Спеціальними нормами, які регулюють проходження військової служби, є Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затверджене Указом Президента України від 27.12.2007 № 1262/2007 (далі – Положення).

Положенням визначається порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період.

Зокрема, пунктом 48 Положення визначені підстави та строки зарахування військовослужбовців Служби безпеки України у розпорядження прямих начальників, а за рішенням Голови Служби безпеки України - у розпорядження його першого заступника чи заступника, начальника іншого підрозділу, органу, закладу, установи.

Так, підпунктом «б» пункту 48 Положення визначено, що зарахування у розпорядження військовослужбовців Служби безпеки України у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних завдань та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності) здійснюється строком до 3 місяців.

Абзацом чотирнадцятим пункту 48 Положення передбачено, що військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають. За ними зберігається матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадами, що вони займали, якщо інше не передбачено законодавством.

Приписами пункту 49 Положення визначено, що військовослужбовці Служби безпеки України можуть бути направлені для проходження військової служби до Збройних Сил України та інших військових формувань із виключенням зі списків особового складу Служби безпеки України, а військовослужбовці інших військових формувань можуть бути прийняті на військову службу за контрактом до Служби безпеки України із зарахуванням їх до списків особового складу Служби безпеки України після виключення зі списків особового складу інших військових формувань.

Направлення військовослужбовців із Служби безпеки України для подальшого проходження військової служби до інших військових формувань чи з інших військових формувань до Служби безпеки України здійснюється за погодженням між Службою безпеки України та відповідними військовими формуваннями за згодою військовослужбовця, крім випадків, передбачених пунктом 99 цього Положення.

При цьому, пунктом 99 Положення визначено, що у період дії воєнного стану у зв`язку зі службовою необхідністю військовослужбовці можуть бути призначені за рішенням Голови Служби безпеки України на нижчі посади в Службі безпеки України, а також направлені для подальшого проходження військової служби зі Служби безпеки України до Збройних Сил України та інших військових формувань за погодженням між Службою безпеки України та відповідним військовим формуванням з виключенням зі списків особового складу Служби безпеки України, з якого вибули, та включенням до списку особового складу формування, до якого прибули, з подальшою перепідготовкою (допідготовкою).

Таким чином, підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України №3633-ІХ та пунктом 99 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України прямо передбачена можливість переведення військовослужбовців Служби безпеки України для проходження служби до Збройних Сил України та інших військових формувань у зв`язку зі службовою необхідністю за погодженням між відповідними органами.

Щодо посилання апелянта на відсутність доказів існування службової необхідності переведення ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби до Збройних Сил України колегія суддів враховує наступне.

Суд першої інстанції, розглядаючи доводи позивача в цій частині, визнав слушним довід представника відповідача про те, що набутий ОСОБА_1 професійний досвід може бути ефективно використаний у Збройних Силах України в умовах повномасштабного військового вторгнення в Україну з метою протидії збройній агресії проти України.

При цьому зазначив, що до повноважень суду не належить оцінка доцільності переміщення військовослужбовців чи призначення на відповідні посади, особливо у період дії воєнного стану. Такі питання належать виключного до компетенції відповідного командування та визначаються службовою необхідністю, оперативною обстановкою, станом обороноздатності держави та потребами захисту національних інтересів України.

Враховуючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підтвердження існування службової необхідності, із виникненням якої пов`язується видання оскаржуваного наказу, Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.05.2026 витребував у Служби безпеки України: рапорт начальника Департаменту військової контррозвідки від 05.11.2024 № 17/к-11094дск; лист начальника Департаменту військової контррозвідки від 29.01.2025 № 17/К-1206дск.

У рапорті начальника Департаменту військової контррозвідки від 05.11.2024 № 17/к-11094дск начальником Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України повідомлено голову Служби безпеки України про обставини зарахування позивача в розпорядження, вказано, що подальше використання ОСОБА_1 по службі в Службі безпеки України без призначення на штатні посади не є виправданим, викладено про можливість переведення для подальшого проходження військової служби у інших військових формуваннях. На рапорті наявна резолюція Голови Служби безпеки України про його погодження.

Крім того, листом начальника Департаменту військової контррозвідки від 29.01.2025 № 17/К-1206дск зазначено про можливість виключення позивача, який перебуває в розпорядженні начальника Департаменту військової контррозвідки СБ України, зі списків особового складу Служби безпеки України, в порядку переведення.

Досліджуючи вказані рапорт та лист, з урахуванням наведеного вище правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зауважує, що переведення військовослужбовців Служби безпеки України для проходження служби до Збройних Сил України та інших військових формувань є дискреційним правом (повноваженням) Голови Служби безпеки України. При цьому, поняття службової необхідності в контексті проходження військової служби в умовах воєнного стану є оціночним.

На думку суду, у спорах, пов`язаних із проходженням публічної служби надання оцінки обставинам, що становлять службову необхідність, належить до виключної компетенції (дискреції) відповідного керівника. Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України адміністративні суди перевіряють рішення суб`єктів владних повноважень на предмет їх законності, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Проте суд не вправі перебирати на себе функції суб`єкта владних повноважень та втручатися в його дискрецію, зокрема надавати оцінку доцільності прийнятих кадрових рішень (службову необхідність) з огляду на потреби забезпечення обороноздатності та державної безпеки.

Оскаржуваний наказ по суті є управлінським рішенням, тоді як усі фактичні потреби служби та обставини, що обумовили службову необхідність направлення військовослужбовця у розпорядження Міністра оборони України, об`єктивно не можуть бути викладені в ньому в повному обсязі.

Суд враховує, що під час погодження питання щодо подальшого проходження ОСОБА_1 військової служби в Збройних Силах України листом Голови Служби безпеки України від 25.11.2024 №11/10651 було враховано положення підпункту 2 пункту 2 розділу ІІ Закону України №3633-ІХ, а також факт проходження позивачем навчання в Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка та Інституту підготовки кадрів Служби безпеки України. Крім того, погодженим головою Служби безпеки України рапортом начальника Департаменту військової контррозвідки від 05.11.2024 № 17/к-11094дск відповідачем також було взято до уваги обставини зарахування в розпорядження, подальше перебування в якому без призначення на штатні посади не є виправданим та доцільним.

Крім того, в умовах запровадженого в Україні воєнного стану пріоритетного значення набувають потреби оборони держави, забезпечення боєздатності військових формувань та виконання завдань, пов`язаних із захистом суверенітету і територіальної цілісності України, у зв`язку з чим службова необхідність та інтереси національної безпеки можуть обґрунтовано переважати над особистими інтересами військовослужбовця.

У контексті поняття «службової необхідності» колегія суддів також враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 07.02.2025 у справі № 520/1298/23 та від 16.04.2025 у справі № 520/2368/23, щодо можливості переміщення військовослужбовця Збройних Сил України на нове місце військової служби без його згоди у зв`язку із службовою необхідністю.

Вирішуючи питання щодо відсутності зазначення окремого підпункту пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, який визначає підстави призначення військовослужбовців на посади, Верховний Суд у згаданих вище постановах також зазначив, що такий недолік не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного наказу, оскільки не спростовує висновки, які викладено у ньому. Крім того, наголосив, що у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Застосовуючи такий підхід до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що відсутність конкретизації службової необхідності не може бути самостійною підставою для скасування оскаржуваного наказу, оскільки не спростовує висновки, які викладено у ньому.

Щодо посилання апелянта на відсутність обґрунтувань ефективного використання у Збройних Силах України професійного досвіду ОСОБА_1 колегія суддів зазначає, що відповідач керувався обставинами недоцільності його подальшого використання по службі в Службі безпеки України без призначення на штатні посади із урахуванням термінів перебування позивача у розпорядженні, при цьому зазначаючи про можливість використання набутого ним професійного досвіду в інших військових формування в умовах повномасштабного військового вторгнення в Україну, з метою протидії збройної агресії.

Стосовно доводів апелянта про порушення відповідачем порядку перебування у розпорядженні колегія суддів враховує наступне.

Наказом Голови Служби безпеки України від 06.03.2023 № 302-ОС/дск ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника ДВКР за підпунктом «б» пункту 48 Положення, який в редакції на момент видання цього наказу передбачав зарахування військовослужбовця Служби безпеки України за рішенням Голови Служби безпеки України у розпорядження функціонального підрозділу Центрального управління Служби безпеки України – у разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів (зміна організаційно-штатної побудови, передислокація, перерозподіл функціональних обов`язків та наявних сил у зв`язку зі зміною покладених завдань, здійснення планових та позапланових переміщень військовослужбовців по службі у зв`язку з проведенням загальної ротації кадрів, прийняття Головою Служби безпеки України управлінських рішень щодо переміщення військовослужбовців для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямах та підвищення її ефективності). Зміст та підстави видання зазначеного наказу позивачем не оскаржуються, він є чинним, докази зворотного у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 48 Положення військовослужбовці, зараховані в розпорядження, продовжують проходити військову службу та виконують обов`язки військової служби (завдання) у межах, визначених тією посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.

Скаржник зазначає, що оскільки строк перебування в розпорядженні у ОСОБА_1 не закінчився, відсутні були правові підстави для вирішення питання щодо його переміщення в Міністерство оборони України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає такі твердження апелянта помилковими, оскільки, як вже зазначалось, пунктом 99 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України передбачена можливість направлення військовослужбовців Служби безпеки України для проходження служби до Збройних Сил України та інших військових формувань у зв`язку зі службовою необхідністю за погодженням між відповідними органами. Факт перебування позивача в розпорядженні ДВКР на момент видання оскаржуваного наказу не перешкоджає можливості його направлення у розпорядження Міністра оборони України відповідно до пункту 99 Положення.

Щодо доводів скаржника про видання спірного наказу в період тимчасової непрацездатності позивача колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт вказує, що на момент видання наказу Голови СБУ від 24.02.2025 №253-ос/дск ОСОБА_1 був офіційно звільнений від виконання службових обов`язків за станом здоров`я, що підтверджується: довідкою № 118 від 21.02.2025 про випадок тимчасової непрацездатності військовослужбовця, відповідно до якої ОСОБА_1 звільнений від військової служби з 21.02.2025 по 25.02.2025; довідкою №138 від 26.02.2025 про випадок тимчасової непрацездатності військовослужбовця, відповідно до якої ОСОБА_1 звільнений від військової служби з 26.02.2025 по 03.03.2025. Враховуючи, що оскаржуваний наказ направлений на припинення правовідносин щодо проходження військової служби в СБУ, позивач зауважує про порушення імперативної заборони, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, гарантій, передбачених статтею 43 Конституції України і Конвенцією міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, що ратифікована Верховною Радою України 4 лютого 1994 року, в частині неможливості звільнення працівника під час перебування на лікарняному.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 18.05.2021 у справі № 360/2160/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20).

Порядок проходження (в тому числі, звільнення) військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначає Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262/2007 (тексту - Положення).

Так, відповідно до пункту 61 Положення звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас Служби безпеки України - осіб рядового складу, осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі доцільності їх використання у запасі Служби безпеки України;

б) у запас Збройних Сил України - осіб рядового складу, осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі недоцільності їх використання в запасі Служби безпеки України або на їх прохання;

в) у відставку, якщо вони досягли граничного віку перебування у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби здійснюється на підставах, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та, як правило, без зарахування в розпорядження прямих начальників.

Порядок звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби визначається Головою Служби безпеки України.

Отже, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми зазначеного Положення, а не КЗпП України.

Відповідно до абзацу другого пункту 68 Положення днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України, крім випадків, передбачених пунктами 49 та 99 цього Положення, коли військовослужбовці після виключення зі списків особового складу Служби безпеки України продовжують проходити військову службу в інших військових формуваннях.

За обставинами справи оскаржуваним наказом Голови СБУ від 24.02.2025 №253-ос/дск ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника департаменту за посадою старшого оперуповноваженого на особливо важливих об`єктах, направлений у розпорядження Міністра оборони (відповідно до пункту 99 Положення). При цьому, у силу вимог абзацу другого пункту 68 Положення направлення ОСОБА_1 до розпорядження Міністра оборони України не є звільненням з військової служби, а свідчить про продовження її проходження в інших військових формуваннях.

Крім того, колегія суддів враховує, що листом від 10.03.2025 вих.№17/8-2229дск ЕП за підписом начальника 8 управління Департаменту військової контррозвідки СБУ начальника 4 відділу 8 управління ДВКР СБУ повідомлено про виключення підполковника ОСОБА_1 зі списків особового складу СБУ з 27.02.2025. Позивач ознайомлений із зазначеним листом 12.03.2025, про що свідчить його підпис на звороті такого листа.

Представник відповідача зазначив, що зважаючи на тривале перебування ОСОБА_1 на лікарняному, зокрема й станом на 27.02.2025 (довідка про випадок тимчасової непрацездатності військовослужбовця від 26.02.2025 №138), за клопотанням ДВКР, Головою СБУ прийнято позитивне рішення щодо внесення змін до наказу від 24.02.2025 №253- ОС/дск у частині раніше встановленої дати виключення співробітника зі списків особового складу, що було формалізовано у наказі від 14.04.2025 №491-ОС/дск. Після завершення лікування, ОСОБА_1 наказом начальника Департаменту від 11.09.2025 №306-ОС/дск виключено зі списків особового складу СБ України з 12.09.2025 та направлено у розпорядження Міністра оборони України.

Також, як було встановлено і судом першої інстанції, 12.09.2025 позивачу вручено припис №000747, яким запропоновано вибути 12.09.2025 у розпорядження Міністра оборони для подальшого проходження військової служби в Збройних Силах України. При цьому, на дату видання наказу начальника Департаменту від 11.09.2025 №306-ОС/дск ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби. Докази тимчасової непрацездатності позивача 11 та 12 вересня 2025 року матеріали справи не містять.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності доводів представника позивача щодо виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу СБУ під час перебування останнього на лікарняному

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції підтримує висновок суду першої інстанції, що рішення Голови СБУ, оформлене наказом від 24.02.2025 №253-ОС/дск, у частині направлення ОСОБА_1 у розпорядження Міністра оборони України прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, внаслідок чого відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 по справі №440/12398/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко

Повний текст постанови складено 23.07.2026 року