Вирок від 22 липня 2026 р. у справі №369/14792/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №369/14792/20 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/4330/2026 Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Вирок

Іменем України

23 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12020110200000885 від 15.02.2020 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Чабани Києво-Святошинського району Київської області, українця, громадянина України, неодруженого, не працюючого, з середньою освітою, без реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

1. 25.10.2007 за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді 10 років позбавлення волі, звільнений 06.10.2016 року після повного відбуття покарання;

2. 19.11.2020 року за ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт;

3. 09.12.2021 року за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185; ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 10 днів;

4. 07.11.2022 року за ч. 3 ст. 297 та ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 6 років позбавлення волі,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_8 ,

представника потерпілої ОСОБА_9 ,

захисника ОСОБА_10 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, і призначено йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_7 від призначеного покарання у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 - залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно вироку суду, 15.02.2020, в період часу з 01 год. 00 хв. до 03 год. 30 хв. (точного часу не встановлено) ОСОБА_7 , з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, прибув до подвір`я багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , де усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, невстановленим способом відчинив автомобіль «Mazda 3», 2007 року випуску, в кузові червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_2 , вартістю 162348 гривень 30 копійок, який на праві власності належить ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після чого ОСОБА_7 , відкривши вказаний автомобіль, за допомогою м`язової сили рук, почав штовхати його у бік вул. Покровська в смт. Чабани Фастівського (Києво-Святошинського) району Київської області.

Так, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заволодіння транспортним засобом ОСОБА_7 , з метою сховати транспортний засіб, доштовхав автомобіль «Mazda 3», 2007 року випуску, в кузові червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 до гаражного приміщення, що знаходиться на території домоволодіння, де проживав останній, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , тим самим незаконно заволодів вказаним транспортним засобом.

Також встановлено, що в період часу з 15.02.2020 по 18.02.2020 ОСОБА_7 частково розкомплектував автомобіль «Mazda 3», 2007 року випуску, в кузові червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова - НОМЕР_4 чим завдав потерпілій ОСОБА_11 реального матеріального збитку 58 388 гривень 60 копійок.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року стосовно ОСОБА_12 скасувати в частині звільнення останнього від кримінальної відповідальності, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_12 покарання за ч. 1 ст. 289 КК України у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного цим вироком, більш суворим покаранням, яке призначене вироком Фастівського міськрайонного суду від 07.11.2022, призначити ОСОБА_12 остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі. Визначити, що строк відбування остаточно призначеного ОСОБА_12 покарання необхідно рахувати з 02.08.2022. В решті вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що з тексту оскаржуваного вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.03.2026 вбачається, що ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, вчиненого ним 15.02.2020. Так, санкцією ч. 1 ст. 289 КК України (станом на 15.02.2020) передбачене покарання у виді штрафу від 1000 до 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеження волі па строк від 3 до 5 років, або позбавлення волі на той самий строк. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 КК України (станом на 15.02.2020), кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України, відносилось до злочинів середньої тяжкості. Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (станом на 15.02.2020), у разі вчинення злочину середньої тяжкості, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло 5 років.

Разом із тим, як вказує апелянт, у ч. 3 ст. 49 КК України (станом на 15.02.2020) зазначено, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Апелянт зазначає, що як слідує з вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022, ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 297, ч. 4 ст. 185 КК України, які мали місце у період часу з листопада 2021 по квітень 2022 року. За таких обставин вбачається, що 5-ти річний строк притягнення обвинуваченого ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за інкриміноване йому правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України, перервався та почав заново у квітні 2022 року, і має закінчитись у квітні 2027 року.

Отже, враховуючи вищенаведене, на думку апелянта, суд не мав права звільняти ОСОБА_7 від кримінального покарання у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. ст. 49, 74 КК України, оскільки на момент ухвалення такого рішення сплинуло менше 5 років, однак зробив це, чим застосував закон, який не підлягає застосуванню, а отже неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, без наявних для того підстав, звільнив ОСОБА_7 від покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, внаслідок чого останній вказане покарання не було поглинуто або повністю чи частково складене з покаранням, призначеним останньому вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022, на підставі положень ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України, що в свою чергу свідчить про те, що остаточне покарання обвинуваченого за сукупністю цих кримінальних правопорушень є таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та представника потерпілої, які підтримали апеляційну скаргу, позицію обвинуваченого та захисника, які заперечили проти апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши за клопотанням прокурора копію вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу прокурора слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно із ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у незаконному заволодінні транспортним засобом, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам провадження і підтверджуються наявними доказами, в їх сукупності, які досліджувались судом під час судового розгляду та прокурором в апеляційній скарзі не оспорюється, як і кваліфікація дій обвинуваченого та правильність призначення основного покарання за ч.1 ст. 289 КК України, а тому, згідно положень ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок в цій частині апеляційному перегляду не підлягає.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, які не підлягали застосуванню та необхідності застосування положень ч.4 ст. 70 КК України, то колегія суддів зауважує наступне.

Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 2 років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборони щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Відповідно до ч.5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20, вчинення особою в межах визначеного ч. 1 ст. 49 КК України строку нового злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк і понад 2 роки, не нівелює диференційованого строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин. У цьому разі термін, передбачений ч. 1 ст. 49 КК України, переривається і починає відраховуватися з моменту вчинення нового злочину. Тобто диференційований строк не замінюється на загальний, більш обтяжливий для особи, а лише відтерміновується його початок.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції, чинній на час судового розгляду кримінального провадження) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 15.02.2020 ОСОБА_7 вчинив передбачене ч.1 ст. 289 КК України кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України (в редакції, чинній на час судового розгляду кримінального провадження) віднесено до нетяжких кримінальних правопорушень, диференційований строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за який становить 5 років. (п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України).

При цьому, за вимогами ст.ст. 12, 49 КК України (в редакції на 15.02.2020), кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 289 КК України відносилось до злочинів середньої тяжкості та строк притягнення до кримінальної відповідальності становив 5 років.

Після вчинення даного кримінального правопорушення, ОСОБА_7 , згідно із вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022, скоїв нові кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 297, ч. 4 ст. 185 КК України, а саме у період часу з листопада 2021 по квітень 2022 року, а отже, за правилами ч. 3 ст. 49 КК України строки давності переривалися і почали відраховувати з дати вчинення останнього злочину, тобто з квітня 2022 року.

Таким чином, станом на час розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, який підлягає відрахуванню від дати вчинення останнього злочину (квітня 2022 року) не сплинув, що виключало можливість звільнення ОСОБА_7 від обґрунтовано призначеного йому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України на підставі п.3 ч.1 ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, а тому в цій частині є обґрунтованими доводи апеляційної скарги.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що суд безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання за ч. 1 ст. 286 КК України, а не ч. 1 ст. 289 КК України.

З приводу інших доводів прокурора слід зазначити, що згідно із ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Ці приписи закону мають імперативний характер і унеможливлюють (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції ОСОБА_7 раніше судимий вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022 за ч. 3 ст. 297, ч. 4 ст. 185 КК України.

Кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_7 засуджено у цьому кримінальному провадженні, вчинене ним до постановлення вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022.

Отже, з урахуванням викладених вище положень закону, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у даному провадженні, суд першої інстанції повинен був керуватися положеннями ч.4 ст. 70 КК України, і визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, зарахувавши вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022.

Однак, в порушення вказаних норм закону, призначаючи ОСОБА_7 покарання за останнім вироком, суд першої інстанції, не призначив обвинуваченому остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, тобто не дотримався порядку та правил призначення остаточного покарання відповідно до ч.4 ст. 70 КК України, а також безпідставно застосував положення ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України, які не підлягали застосуванню, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до ст. ст. 409, 413 КПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового вироку у цій частині відповідно до ст. 420 КПК України.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, колегія суддів відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, обставини кримінального провадження, сукупність усіх даних про особу винного, які проаналізовані судом першої інстанції, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та вважає, необхідним призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, визначеному судом першої інстанції, яке не оспорювалося і прокурором в апеляційній скарзі.

Вирішуючи питання щодо остаточного покарання ОСОБА_7 за сукупністю кримінальних правопорушень відповідно до положень частини 4 статті 70 КК України, колегія суддів виходячи із обставин цього кримінального провадження, дій обвинуваченого, сукупності усіх даних про його особу, вважає за доцільне застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, оскільки, саме призначене в такий спосіб покарання, у цьому конкретному випадку, на переконання колегії суддів, буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню обвинуваченого ОСОБА_7 та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Оскільки остаточне покарання слід призначити, відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України, то строк відбування покарання слід обрахувати з моменту затримання обвинуваченого у попередній справі а саме з 02.08.2022 р.

При цьому, колегія суддів зазначає, що вироком суду у зв`язку зі звільненням обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного судом покарання, був залишений без розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 .

Не ставиться прохання про вирішення цього питання і в апеляційній скарзі прокурора, як і не подавалась окремо апеляційна скарга потерпілою. А тому, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 404 КПК України, в даному випадку колегія суддів не в праві вийти за межі апеляційної скарги прокурора, оскільки цим буде погіршено становище обвинуваченого.

Колегія суддів лише наголошує, що потерпіла ОСОБА_11 не позбавлена права звернутись з цивільним позовом в порядку цивільного судочинства.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні пов`язані із залученням експерта, які становлять 2512, 16 грн. підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 .

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - задовольнити.

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року у кримінальному провадженні №12020110200000885 від 15.02.2020 щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст. 289 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.

Постановити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.1 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_7 за сукупністю кримінальних правопорушень визначити, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за даним вироком, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2022 та остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з 02.08.2022.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, які становлять 2512, 16 грн.- стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 .

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Судді:

___________ _______________ ____________

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3