Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №761/2527/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1831/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Київ

Справа № 761/2527/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року та додаткове рішення від 26 червня 2025 року, ухвалені у складі судді Матвєєвої Ю.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання приватної власності на нерухоме майно,

встановив:

В січні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_3 , в якому просила визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що 24 листопада 2017 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який було розірвано 13 листопада 2021 року. За вказаний період часу подружжям була придбана вищезазначена квартира (12.08.2019 року), а також ними спільно велася господарська діяльність у вже існуючому бізнесі відповідача, який у період перебування відповідача у шлюбі з позивачем почав приносити значно більший дохід.

На думку позивача, вищезазначена квартира та дохід від господарської діяльності є спільною сумісною власністю її та відповідача, в силу положень статей 60, 61 СК України, втім оскільки в позасудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушена була звернутися до суду із вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

У квітні 2023 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із зустрічним позовом до позивача ОСОБА_1 , в якому просив:

- визнати за ним право власності на частину нежитлового приміщення, група приміщень №571 за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

В обґрунтування зустрічного позову відповідач зазначив, що придбав спірну квартиру за особисті кошти, тому на підставі ст. 57 СК України вважає її особистою приватною власністю. До того ж 20.08.2019 року у період шлюбу з позивачем вони придбали групу вказаних вище нежитлових приміщень в інтересах сім`ї, тому в силу ст. 60 СК України, вважає їх спільною сумісною власністю подружжя.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 19/400 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 та на 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині позову - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання приватної власності на нерухоме майно - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на 381/400 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 та на 1/2 частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 12463,83 грн.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 92 083,33 грн.

В іншій частині заяв - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати в частині визнання права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на квартиру адресою: АДРЕСА_3 у порядку поділу майна подружжя та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким:

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину двокімнатної квартири загальною площею 70,2 квадратних метри житловою площею 30,5 квадратних метри, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1859262980000);

- визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 1/2 частину двокімнатної квартири загальною площею 70,2 квадратних метри житловою площею 30,5 квадратних метри, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1859262980000).

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам і нормам матеріального права, оскільки в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява позивача від 12 серпня 2019 року (т. 3, а.с. 26, 45), якою ОСОБА_1 надала згоду відповідачу на придбання у спільну власність спірної квартири, а також підтвердила, що гроші, які були надані на придбання квартири, є спільною сумісною власністю подружжя (т. 3, а.с. 34 зворот).

Крім цього, у матеріалах справи наявний також договір купівлі-продажу від 12 серпня 2019 року про придбання квартири, відповідно до якого відповідач при укладенні договору отримав згоду дружини - позивача ОСОБА_1 на укладення договору, а також в договорі було передбачено, що відсутній будь-який обман чи приховування фактів, які мали б істотне значення та були свідомо приховані сторонами.

Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу у 2019 році і позивач, і відповідач разом підтвердили нотаріусу спільність коштів, які були витрачені на придбання квартири.

Стверджує, що висновки суду першої інстанції не відповідають правовим висновкам Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22, від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 і від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц.

Згода подружжя зафіксована в договорі купівлі-продажу нерухомого майна свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність і суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Якби відповідач придбавав квартиру за особисті кошти, позивач як його дружина, що була з ним в офіційному зареєстрованому шлюбі два роки, могла подати заяву про те, що не заперечує щодо укладення такої угоди адже вона вчиняється за особисті кошти покупця. Натомість заява мала протилежний зміст, при цьому, відповідач не заперечував проти заяви позивача, якщо викладене в ній не відповідало фактичним обставинам, а також міг не вчиняти правочин.

Стосовно спільного проживання без реєстрації шлюбу, то апелянт зазначає, що дослідження факту проживання однієї сім`єю до реєстрації шлюбу 24.11.2017 року було необхідне з огляду на те, що 17% вартості квартири було сплачено за попереднім договором від 22.11.2017 року напередодні укладення шлюбу, а інші 83% вартості квартири - у день укладення шлюбу та під час перебування сторін у офіційному шлюбі. Позивач проживала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах з 2014 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Вважає, що при вирішенні цього спору суд порушив норми процесуального права.

Так, у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 761/25685/23 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна, квартири за адресою АДРЕСА_3 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя, на розгляд якої було визначено суддю Матвєєву Ю.О.

В обох судових справах № 761/25685/23 та № 761/2527/23 сторони спору є ідентичними - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Обидві справи мають спільний предмет доказування, а саме: встановлення прав сторін спору на квартиру, визначення джерел походження коштів на придбання квартири, встановлення періоду проживання в зареєстрованому і незареєстрованому шлюбі. Обидві справи мають однакові підстави позову, і схожий за змістом предмет позову.

У справі № 761/25685/23 суддя Матвєєва Ю.О. вже сформувала свою позицію, адже прийняла рішення у ній. Тому при розгляді цієї справи суддя була схильна до відстоювання своєї думки в раніше прийнятих рішеннях, що було підставою для обґрунтованих сумнівів щодо здатності судді Матвєєвої Ю. О. залишатися безсторонньою і неупередженою. Тож за наведених обставин суддя Матвєєва Ю.О. повинна була відвестися від розгляду цієї справи.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що внесена відповідачем сума до шлюбу складала 1460000 грн., тобто 90,5% від усієї вартості квартири, яка є особистою власністю відповідача, оскільки такі висновки не ґрунтуються на жодних доказах.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в суді першої інстанції він заявляв про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягала відшкодуванню, аргументувавши її наступним чином:

- витрати на правничу допомогу відповідача під час розгляду первісного позову були 50 000 гривень і під час розгляду зустрічного позову теж 50 000 гривень, хоча все розглядалося в одних і тих самих засіданням і базувалося на аналогічних доказах;

- зустрічний позов за змістом майже ідентичний відзиву на первісний позов ;

- витрати на правничу допомогу за «аналіз практики Верховного Суду» є засобом підвищення кваліфікації адвоката, і не є необхідною правничою допомогою клієнту в судовому процесі;

- підготовка і подання клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи від 20.05.2025 року - ця послуга не була необхідною, адже дату і час узгоджено з адвокатом і неявка в засідання без поважних причин не може збільшувати витрати іншої сторони;

- «підготовка і подання заяви про винесення додаткового рішення від 19.06.2025 року. Вартість цієї послуги не може бути стягнута з позивача, адже надана після розгляду справи, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладених в постановах від 31.07.2024 року у справі № 758/11022/21, від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22;

- послуги з «підготовка і подання заяви про вступ у справу як представника від 31.03.2023 року, підготовка і подання клопотання про поновлення провадження у справі від 20.01.2025 року» не потребують значного часу на їх підготовку та подання.

Проте, суд першої інстанції хоч і вказав про факт подання заяви про зменшення витрат на правничу допомогу, але не врахував її аргументи і навів мотивів неприйняття такої позиції, що призвело до порушення норм процесуального права і неправомірно визнано обґрунтованою завищену суму витрат відповідача.

Крім цього, судом не було враховано, що позивач перед поданням позову намагалася добровільно у нотаріуса поділити спільно нажите майно, про що є заява від 23.11.2022 року в т. 1, а.с. 122-125).

Також, ОСОБА_1 не мала спору щодо поділу нежитлового приміщення. Це підтверджується заявою про визнання позову від 28.01.2025 року (т. 3, а.с. 72).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що протягом всього часу розгляду справи в суді позивачем взагалі не було надано суду відомостей про її доходи, а також не надано жодного доказу, яку суму коштів було витрачено саме нею на придбання оспорюваної квартири, у той час як відповідач чітко вказав та надав докази, які конкретно суми витрачені були саме ним, чого не заперечувала й сама позивач у судовому засіданні.

Водночас, скрін-шоти рекламних оголошень з мережі Інтернет, автором яких є позивач, не є належним доказом на підтвердження придбання спірної квартири внаслідок спільної праці позивача та відповідача, до того ж вони датовані періодами, коли сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту її спільного проживання однією сім`єю з відповідачем до реєстрації шлюбу 24.11.2017 року, а основна сума коштів за купівлю спірного нерухомого майна (квартири) були витрачені відповідачем саме у цей період, то сам факт укладення основного договору та реєстрації права власності на квартиру після офіційного укладання між сторонами справи шлюбу не є підставою для виникнення права спільної сумісної власності на всю квартиру.

Відповідно до договору купівлі-продажу оспорюваної квартири від 12.08.2019 року вартість придбаного житла складала 1 613 203,42 грн, тож внесена відповідачем сума у рахунок купівлі квартири до шлюбу у розмірі 1 460 000 грн складає 90,5% вартості усієї квартири, що і є особистою приватною власністю відповідача.

Задовольняючи частково зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела належними і допустимими доказами, факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2014 року по 24.11.2017 року та набуття сторонами 100% спірної квартири за спільні кошти, що вказувало на наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача про визнання за нею права власності на частину квартири. У той же час, ураховуючи, що відповідачем було спростовано набуття 90,5% квартири за спільні кошти подружжя та доведено, що придбання ним вказаної частки відбулося за особисті кошти, а придбані у період шлюбу нежитлові приміщення є спільною сумісною власністю його з позивачем, то зустрічний позов відповідача також підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання права власності за кожним із подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частині нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , група приміщень №571, позивачем не оскаржується, в суді першої інстанції позивач визнала зустрічний позов у цій частині, про що подала відповідну заяву. Тому рішення суду в цій частині апеляційний суд не переглядає.

З висновками суду першої інстанції про визнання за позивачем права приватної власності на 90,5% квартири та поділ між подружжям іншої частки ( 9,5%) квартири колегія суддів не погоджується, оскільки вважає, що такі висновки зроблено без урахування усіх обставин справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, враховуючи наступне.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на квартири за адресою: АДРЕСА_3 , посилаючись на те, що вони відповідачем придбали вказану квартиру в період шлюбу, кошти, сплачені за її купівлю, були набуті сторонами у період спільного проживання як подружжя без реєстрації шлюбу, а також нею було надано нотаріально засвідчену заяву про дозвіл відповідачу укласти правочин в інтересах сім`ї.

У зустрічній позовній заяві відповідач просив визнати за ним право особистої приватної власності на оспорювану квартиру, оскільки він придбав її за власні кошти, отримані ним до реєстрації шлюбу.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Водночас відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Таким чином, при застосуванні статті 74 СК України необхідно виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17).

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 127/14077/13-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 521/21655/19 для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України необхідно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Шлюб між ОСОБА_3 , 1981 року народження, та ОСОБА_1 , 1986 року народження, було укладено 24 листопада 2017 року, зареєстровано Деснянським районним у м. Києві відділом реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у м. Києві ( а.с. 14, т. 1).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2021 року було задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та розірвано вказаний шлюб ( а.с. 15-16, т. 1).

Як вбачається з попереднього договору купівлі-продажу квартири від 22 листопада 2017 року, укладеного між ПАТ «Закритий недвиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лінтер» та ОСОБА_3 , який проживає за адресою АДРЕСА_5 , предметом договору є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкта - житлової двокімнатної квартири АДРЕСА_6 , запланований термін прийняття в експлуатацію якого 30.09.2018 року.

В пункті 3.1 договору сторони погодили, що вартість ( ціна продажу) об`єкта за основним договором дорівнює розміру забезпечувальних авансових платежів, що мають бути сплачені стороною-2 згідно з розділом 4 цього договору.

Згідно з п. 4.3 розмір забезпечувального авансового платежу не може бути меншим суми 1 621 189 грн. 42 коп.

В пункті 8.6 договору зазначено, що сторона-2 свідчить, що на момент укладення цього договору дружини не має, в зареєстрованому шлюбі не перебуває.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій квитанцій до платіжної інструкції на переказ готівки АТ «Кристал банк», ОСОБА_3 сплатив забезпечувальні авансові платежі згідно з попереднім договором купівлі-продажу квартири: 23 листопада 2017 року - 145 000 грн., 23 листопада 2017 року - 135 000 грн, 24 листопада 2017 року - 1 180 000 грн., 07 грудня 2017 року - 42 620 грн. ( 108 - 111, т. 2). Загальна сума коштів згідно з наданими квитанціями становить 1 502 620 грн.

19 грудня 2017 року ПАТ ЗНВКІФ «Лінтер» та ОСОБА_3 уклали додатковий договір до попереднього договору купівлі-продажу квартири, яким внесли зміни до п. 4.3 попереднього договору та визначили, що розмір забезпечувального платежу на момент укладення цього договору не може бути меншим 1 605 616 грн. 95 коп., з яких 1 563 000 грн. мають бути сплачені до 27.11.2017 року ( а.с. 90, т. 3).

Згідно з довідкою ТОВ «Компанія з управління активами «Будкепітал» від 22 грудня 2017 року, станом на дату видачі довідки ОСОБА_3 , який є стороною за попереднім договором № 3136/В5/119 купівлі-продажу квартири від 22.11.2017 року, згідно з умовами договору здійснив повну оплату в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ПАТ ЗНВКІФ «Лінтер» в сумі 1 605 620 грн. ( а.с. 91 ,т. 3).

12 серпня 2019 року ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонду «Лінтер» та ОСОБА_3 , який проживає у АДРЕСА_5 , уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. 12 серпня 2019 року за реєстровим № 2987 ( а.с. 17-21, т. 1).

Як вбачається з вказаного договору, предметом купівлі-продажу є двокімнатна квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 70,2 кв.м., житловою площею 30,5 кв.м.

Згідно з п. 2.1 договору, продаж вчинено за суму 1 613 203 грн. 42 коп.

Пунктом 1.5 договору визначено, що згода дружини покупця ОСОБА_1 на придбання квартири та на укладення цього договору отримана у встановленому законом порядку, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено 12 серпня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. за реєстровим № 2985 ( а,с. 18, т. 1).

Як вбачається з вказаної заяви ОСОБА_1 від 12 серпня 2019 року, вона надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на придбання у спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_6 .

Також у заяві зазначено, що ОСОБА_1 підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю. Придбана квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається ними за час шлюбу ( а.с. 26, т. 3).

Як вбачається з розписок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 27 вересня 2022 року, вчинених у м. Варшаві, Польщі, у період до звернення позивача з даним позовом до суду, сторони у добровільному порядку вирішили питання компенсації ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартості транспортних засобів наступним чином:

ОСОБА_1 у своїй розписці від 27 вересня 2022 року підтвердила, що вона отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі:

- 10 000 євро в рахунок компенсації половини вартості транспортного засобу Lexus, д.н. НОМЕР_1 , який було придбано протягом їхнього зареєстрованого шлюбу;

- 4500 євро в рахунок компенсації половини вартості транспортного засобу Lexus, д..н. НОМЕР_2 , який було придбано за її особисті кошти, що належали їй до шлюбу ( а.с. 110, т. 3).

ОСОБА_3 у своїй розписці від 27 вересня 2022 року визнав право особистої власності ОСОБА_1 на транспортний засіб Lexus, д..н. НОМЕР_2 , оскільки його було придбано протягом їхнього шлюбу на її особисті кошти, та зобов`язується до 27.09.2025 року компенсувати ОСОБА_1 ще 4500 євро в рахунок повної вартості вказаного транспортного засобу ( а.с. 110, т. 3).

Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , д.н. НОМЕР_2 вбачається, що автомобіль було придбано на ім`я ОСОБА_3 10 вересня 2016 року ( а.с. 110, зворот, т. 3).

Як вбачається зі змісту довідки ТОВ «Компанія з управління активами «Будкепітал» від 22 грудня 2017 року, станом на дату видачі довідки ОСОБА_3 сплатив повну оплату в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ПАТ ЗНВКІФ «Лінтер» в сумі 1 605 620 грн. ( з них за один день до реєстрації шлюбу - 23 листопада 2017 року було сплачено 280 тисяч гривень, в день реєстрації шлюбу 24 листопада 2017 року - 1 180 000 грн., інша частина коштів - у період шлюбу - 153 483 грн. 42 коп.).

Відповідно до договору купівлі-продажу, спірна квартира була придбана за 1 613 203 грн. 42 коп.

Разом з тим, як вбачається із заяви ОСОБА_1 , зі змістом якої погодився ОСОБА_3 шляхом підписання договору купівлі-продажу квартири, в пункті 1.5 якого зазначено про вказану заяву ОСОБА_1 , вона підтвердила, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості, є їхньою спільною сумісною власністю. Придбана квартира також буде об`єктом права спільної сумісної власності як така, що набувається ними за час шлюбу.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2023 року у справі № 712/3590/22 :

-згода дружини, чоловіка на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;

- у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності;

- не виключається можливість усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;

- наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;

- у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

У постанові від 15 травня 2025 року у справі № 359/7950/23 Верховний Суд застосовуючи правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2023 року у справі № 712/3590/22, зазначив, що «відповідач у відзиві на апеляційну скаргу посилався на те, що надавав згоду позивачці на укладення нею договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що свідчить про рівність часток подружжя у праві власності на це майно. Разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не звернув увагу, що згідно з матеріалами справи згода відповідача на укладання договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна.»

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що згода ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу від 12 серпня 2019 року була лише формальною, оскільки нотаріус згідно із законом зобов`язаний запитати таку згоду.

Так, заява позивача містить інформацію, що при укладенні договору купівлі продажу оплата квартири відбулася за спільні кошти обох сторін та що квартира буде належати сторонам на праві спільної сумісної власності, натомість відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу, використав заяву дружини і погодився з її змістом, що і відобразив у договорі купівлі-продажу. З викладеного вбачається, що на час укладення договору купівлі-продажу у 2019 році і позивач, і відповідач разом підтвердили нотаріусу спільність коштів, які були витрачені на придбання квартири, та підтвердили, що квартира набувається у спільну сумісну власність.

Виходячи із принципу свободи договору, закріпленої у ст. 627 ЦК України, що сторони є вільними , зокрема, у визначенні умов договору, відповідач не позбавлений був можливості відобразити у договорі купівлі-продажу про те, що квартира ( або її частина) придбавається за особисті кошти одного із подружжя.

Натомість та обставина, що кошти на сплату авансових платежів при укладенні попереднього договору у листопаді 2017 року є спільною сумісною власністю сторін, крім заяви ОСОБА_1 від 12 серпня 2019 року, підтверджується наявністю доказів про те, що сторони у вказаний у позовній заяві період часу проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Так, у розписці від 27.09.2022 року щодо згоди на сплату компенсації ОСОБА_1 за транспортний засіб Lexus СТ 200Н, д.н. НОМЕР_2 ОСОБА_3 особисто було підтверджено, що вказаний автомобіль був придбаний «протягом нашого шлюбу» за особисті кошти ОСОБА_1 .

Враховуючи, що автомобіль було придбано 10 вересня 2016 року, тобто більш ніж за один рік до офіційної реєстрації шлюбу, ОСОБА_3 тим самим визнав, що вже станом на вересень 2016 року сторони мали фактичні шлюбні стосунки, під час яких за кошти, що належать особисто позивачу, було придбано автомобіль на ім`я відповідача.

Висновок суду першої інстанції про те, що він не бере до уваги розписку ОСОБА_1 про отримання грошей від ОСОБА_3 в рахунок компенсації вартості автомобілів від 27.09.2022 року з огляду на те, що автомобілі не є предметом спору, колегія суддів вважає помилковим, оскільки доказове значення у даному випадку має розписка ОСОБА_3 , а не розписка ОСОБА_1 , адже у своїй розписці ОСОБА_3 визнав, що придбання автомобіля 10 вересня 2016 року на його ім`я за кошти, належні позивачу, відбувалось у період фактичних шлюбних стосунків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ квартири як спільної сумісної власності, у рівних частках, суд першої інстанції зазначив, що факт періодичного пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, на чому наголошувала сторона позивачки, самі по собі, як і факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святах, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, притаманні подружжю.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції , оскільки нормами ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, висновки суду першої інстанції про те, що надані позивачем докази, кожен сам по собі, не свідчать про доведення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, колегія суддів вважає помилковими, оскільки зазначені докази слід оцінювати в їх сукупності.

Так, на підтвердження позовних вимог позивачем було надано, зокрема лист Управління соціального захисту населення № 100/06-8134 від 05.11.2024 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_6 № 3001011903 від 14.09.2016 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № 3001002017 від 17.11.2014 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 № 2017 від 24.05.2018 року, лист Департаменту з питань реєстрації № 074/06/2-4041 від 31.10.2024 року (а.с. 92-95, т. 3).

З вказаних доказів вбачається, що з 20 травня 2014 року ОСОБА_1 та її неповнолітня дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебували як тимчасово переміщені особи на обліку в Управлінні соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, адресою їх фактичного місця проживання було вказано : АДРЕСА_5 ( а.с. 92-93, т. 3).

Зазначена квартира належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 , та відповідно до даних його паспорта громадянина України та інформації про зареєстроване місце проживання, зафіксованої у договорі купівлі-продажу спірної квартири, з 05.07.2012 року вказана квартира є зареєстрованим місцем проживання відповідача.

Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 , наданої АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.01.2014 року по 01.01.2018 року, вбачається, що з починаючи з квітня 2016 року ОСОБА_1 здійснювала оплату житлово-комунальних послуг, що отримувались за адресою квартири АДРЕСА_7 . З листопада 2016 року такі платежі були регулярними та здійснювались нею щомісяця.

Крім того, згідно з вказаною випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 у спірний період 2014 - 2017 років неодноразово перераховував кошти на рахунок ОСОБА_1 , а також поповнював її рахунок готівкою в банківському терміналі: 20.03.2015 року - 6000 гривень, 17.10.2015 року на 898 та 2600 гривень, 26.04.2016 року на 898 гривень, 28.04.2016 року на 3000 гривень, 10.04.2017 року на 2200 гривень, 13.04.2017 року на 2200 та 2800 гривень, 12.05.2017 року на 3500 гривень, 27.10.2017 року на 8000 гривень, 20.11.2017 року на 6500 гривень, 28.12.2017 року на 5000 гривень.

Як вбачається з відповіді на адвокатський запит від 28.01.2025 року, директор Ліцею № 92 імені Івана Франка міста Києва Соломаха Р. повідомила, що класним керівником у ОСОБА_7 у період з 2014 по 2020 рік була ОСОБА_8 . Зі слів ОСОБА_8 , мати ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , та вітчим, ОСОБА_3 , постійно відвідували школу, цікавилися успіхами дитини у навчанні, підтримували тісний зв`язок з класним керівником, були уважні до потреб та інтересів дитини, постійно відвідували батьківські збори та шкільні заходи ( а.с. 116, т. 3).

Згідно з відповіддю на адвокатський запит ТОВ «Компанія «Вінтел» та доданими копіями ваучерів на відпочинок, електронних посадкових квитків, електронних авіаквитків, компанією «Вінтел» у 2016 - 2017 роках було реалізовано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 тури до курортів Гьойнюк в Туреччині , Шарм-ель-Шейх в Єгипті, на острів Занзібар в Танзанії для їх відпочинку та відпочинку неповнолітньої ОСОБА_6 , 2005 року народження, а саме : Туреччини з 24.07.2016 року до 31.07.2016 року; Єгипту 30.12.2016 - 01.06.2017 року , Занзібара в Танзанії з 25.11.2017 року до 05.12.2017 року ( а.с. 98-109, т. 3)

Як вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи фотознімків та відеофайлів, на них зображені ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_6 як у домашній обстановці ( прибирання квартири відповідачем; відпочинок у квартирі, в домашньому одязі, разом з донькою позивача; приготування їжі на кухні), так і фото та відеознімки відповідача разом з дитиною позивача на відпочинку на морі, в Європейських країнах, на страусиній фермі, у школі; спільне проведення сімейних свят; момент, коли відповідач зробив офіційну пропозицію одруження позивачу 01.10.2017 року.

Згідно із назвами електронних папок, у яких розміщені фотознімки та відеозаписи, надані позивачем на флеш- карті, на них зазначено : 2014 - Буковель, вихідні у друзів ОСОБА_10 , парк Київська Русь, сімейні вихідні восени, 2015 - Греція, святкування Нового року на проспекті Науки у квартирі відповідача, 2016, 2017 - школа, 2016 - Туреччина, Єгипет, Карпати, 2017 - Богуслав, 2017.05.10 - Одеса, святкування дня народження дитини, 2017 - одруження, літо у Європі; домашні і дозвілля.

Відповідно до протоколу та аудіозапису судового засідання від 30.04.2025 року , відповідач ОСОБА_3 не заперечував їх достовірність та часовий проміжок, протягом якого були зроблені надані позивачем фотознімки та відеозаписи.

Таким чином, вищевказані докази : фотографії, на яких зображено домашній побут сторін, спільний відпочинок за кордоном, докази участі відповідача у вихованні дитини позивача, фактичного проживання позивача та її дочки за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, докази сплати ОСОБА_1 комунальних послуг, що надавались до належної відповідачу квартири, переказу відповідачем коштів на картку позивача у період 2015 - 2017 років , у їх сукупності з доказом придбання дороговартісного майна (автомобіля) за кошти позивача, на ім`я відповідача, більш ніж за рік до реєстрації шлюбу, подання заяви про спільність коштів для набуття спірної квартири у спільну сумісну власність, доводять факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах. Адже крім факту спільного проживання, колегія суддів вважає доведеною наявність фактів спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, надання матеріальної допомоги, тобто обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, враховуючи як зміст заяви позивача ОСОБА_1 від 12 серпня 2019 року про придбання спірної квартири за спільні кошти та набуття квартири у спільну сумісну власність, яка знайшла відображення у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 12 серпня 2019 року, а також надані позивачем докази проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу до його укладення 24 листопада 2017 року, у період 2014 - 2017 років, колегія суддів дійшла висновку про те, що квартира АДРЕСА_6 належить сторонам на праві спільної сумісної власності. Відтак, за правилами ч. 1 ст. 70 СК України спірна квартира підлягає поділу між колишнім подружжям у рівних частках, шляхом визнання за кожним із них права особистої власності на 1/ 2 частку спірної квартири.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам, тому оскаржуване рішення в частині вирішення основного позову щодо поділу спірної квартири та зустрічного позову про визнання квартири особистою приватною власністю слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 в частині визнання квартири особистою приватною власністю

Відповідно до ч. 1 , 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання квартири особистою приватною власністю, то слід змінити розподіл судових витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до вимог ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті позивачем судового збору : за подання позовної заяви - 13 420 грн., за подання апеляційної скарги - 16 104 грн., за подання заяви про забезпечення позову - 536 грн. 80 коп., а всього на суму 30 060 грн. 80 коп.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяв представників сторін про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд виходив з принципу пропорційності, тому відповідно до частки задоволених позовних вимог здійснив розподіл судових витрат , а саме : з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягало стягненню 4,75 % витрат, що становить 3166,67 грн.; з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 - 95,25 % витрат, що становить 95 250 грн. , та згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України стягнув різницю у витратах з позивача на користь відповідача в сумі 92 083 грн. 33 коп.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції помилково не було прийнято до уваги заяву представника позивача про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, що підлягала відшкодуванню, оскільки : зустрічний позов за змістом майже ідентичний відзиву на первісний позов; підготовка і подання заяви про винесення додаткового рішення від 19.06.2025 року є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню; послуги з підготовки і подання заяви про вступ у справу як представника від 31.03.2023 року, підготовка і подання клопотання про поновлення провадження у справі від 20.01.2025 року не потребують значного часу на їх підготовку та подання.

З огляду на викладене, при визначенні вартості наданих послуг з правової допомоги відповідачу, що підлягали відшкодуванню за рахунок позивача, суд першої інстанції у додатковому рішенні помилково виходив лише з принципу пропорційності, не врахувавши обґрунтовані заперечення представника позивача щодо невідповідності заявленої вартості - 100 000 грн. критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й необхідності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Враховуючи, що рішення суду від 17 червня 2025 року підлягає скасуванню в частині вирішення основного позову та частково - зустрічного, з ухваленням нового судового рішення, то відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України такий розподіл судових витрат слід змінити, виходячи із задоволених позовних вимог ОСОБА_1 . Також враховуючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача на додаткове рішення, вказане рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Як встановлено з матеріалів справи, 07.10.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Валько Ігор та партнери» в особі керуючого партнера Валька І.В. укладено договір про надання правничої допомоги № 552/24.

Для підтвердження понесених витрат адвокатом Валько І.В. було надано договір про надання правничої допомоги № 552/24, акт-рахунок прийому-передачі послуг № 4 від 31.01.2025р., платіжна інструкція № @2PL557718 від 03.02.2025 року, акт-рахунок прийому-передачі послуг № 5 від 28.02.2025р., платіжна інструкція № @2PL497309 від 01.03.2025 року, акт-рахунок прийому-передачі послуг № 6 від 31.03.2025р., виписка від 10.04.2024 року, акт-рахунок прийому-передачі послуг № 7 від 30.04.2025 року, платіжна інструкція № @2PL282346 від 01.05.2025 року, відповідно до наданих квитанцій загальна вартість послуг становить 66 666,66 грн.

Як вбачається з наданих представником позивача актів прийому передачі послуг, адвокатом Вальком І.В. були надані наступні послуги позивачу:

- підготовка та подання заяви про поновлення провадження - 833 грн. 33 коп., підготовка та направлення запиту до ліцею - 833,33 грн., підготовка заяви про відвід - 5000 грн., підготовка заяви про визнання зустрічного позову в частині позовних вимог - 1250 грн., підготовка заяви про зміну позовних вимог - 3750 грн., підготовка клопотання про витребування оригіналу доказу - 833,33 грн., підготовка клопотання про долучення доказів - 19 166 грн. 67 коп., компенсація витрат за флеш-носії - 507 грн., компенсація поштових витрат - 150 грн.; підготовка заяви про допит свідків - 2500 грн., ознайомлення з матеріалами справи - 5000 грн.,

- представництво інтересів у судових засіданнях - 13.02.2025 року, 27.02.2025 року, 18.03.2025 року, 02.04.2025 року, 30.04.2025 року, 26.05.2025 року, 17.06.2025 року - по 5000 грн. за одне засідання, всього на 35 000 грн.

18.07.2022 року між ОСОБА_3 та адвокатським об`єднанням «СмартЛекс», в особі керуючого партнера Лойфера А.Е. укладено договір про надання правової допомоги № 18/07/2022.

Інтереси ОСОБА_3 в даному судовому провадженні представляв адвокат АО «СмартЛекс» Проценко М.В.

Для підтвердження понесених витрат адвокатом Проценко М.М. було долучено договір про надання правової допомоги № 18/07/2022, додаток № 2 до договору про надання правової допомоги № 18/07/2022, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних АО «СмартЛекс» від 19.06.2025 р. згідно якого загальна вартість послуг становить 100 000 грн.

Згідно з додатком № 2 до договору про надання правової допомоги АТ «Смарт Лекс» відповідачу ОСОБА_3 , сторони визначили, що гонорар за надання правової допомоги становить фіксовану суму : 50 000 грн. за представництво інтересів у справі за позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та 50 000 грн. за представництво інтересів щодо зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю.

Як вбачається з детального опису робіт ( наданих послуг) від 19.06.2025 року , відповідачу ОСОБА_3 надана наступна правова допомога:

- аналіз позовної заяви та поданих доказів, практики Верховного Суду; підготовка та подання : заяви про вступ у справу як представника, відзиву на позовну заяву, зустрічної позовної заяви, заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, клопотання про поновлення провадження у справі, заперечення на клопотання про витребування доказів, заперечення на клопотання про долучення доказів, заперечення на заяву про виклик свідків, клопотання про відкладення розгляду справи, підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення;

- участь в десяти судових засіданнях : 11.04.2023 року, 24.04.2023 року, 16.05.2023 року, 25.07.2023 року, 11.09.2023 року, 27.02.2025 року, 18.03.2025 року, 02.04.2025 року, 30.04.2025 року, 17.06.2025 року.

Враховуючи наявність заперечень представників сторін щодо співмірності наданих адвокатських послуг іншій стороні, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій, проаналізувавши обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегією суддів визначено, що заявлена позивачем ОСОБА_1 вартість наданої їй правової допомоги в суді першої інстанції на суму 66 666 грн. 66 коп. підлягає зменшенню на суми : вартості заяви про відвід головуючого судді Матвєєвої Ю.В., враховуючи, що у задоволенні відводу було відмовлено, - 5000 грн.; вартості складання клопотання про долучення доказів з 19 166,67 грн. до 10 000 грн., виходячи із неспівмірності розміру заявлених витрат до обсягу виконаних робіт; вартості участі представника у судовому засіданні з 5000 грн. до 2000 грн., виходячи з того, що більшість судових засідань була тривалістю до 30 хвилин, а загальний час участі представника в судових засіданнях складає 6 годин 49 хвилин

Таким чином, загальна вартість витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 становить : 18 156 грн. + 5000 грн. + ( 7 х 2000 ) = 37 156 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідача ОСОБА_3 , то у зв`язку із задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна - квартири, заявлені відповідачем витрати за супровід адвокатом розгляду основного позову в розмірі 50 000 грн. відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання квартири особистою приватною власністю апеляційний суд також відмовляє, то у цій частині витрати на правову допомогу також стягненню не підлягають, проте з урахуванням часткового задоволення позову ОСОБА_3 судом першої інстанції - визнання за кожним із подружжя права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, витрати на правову допомогу в цій частині підлягають стягненню.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що у частині задоволених зустрічних вимог ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 визнала позовні вимоги. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з позивача на користь відповідача, слід обрахувати пропорційно до задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та визначити у розмірі 5000 грн.

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тому відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця у витратах : 37 156 грн. - 5000 грн. = 32 156 грн.

В суді апеляційної інстанції представниками сторін було заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу : представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - 32 500 грн., представником відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - 50 000 грн.

Як вбачається з детального опису робіт ( наданих послуг), адвокатом Проценком М.М. були надані відповідачу наступні послуги: аналіз апеляційних скарг на основне та додаткове рішення; підготовка та подання відзивів на основне рішення та додаткове рішення; підготовка та подання клопотання про стягнення судових витрат, участь в судовому засіданні; підготовка та подання додаткових пояснень.

Розмір гонорару за надані послуги є фіксованим та становить 50 000 грн.

Однак, враховуючи, що апеляційні скарги позивача на основне та додаткове рішення апеляційний суд задовольняє, то процесуальні підстави для відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до актів прийому-передачі послуг, позивачу ОСОБА_1 під час апеляційного провадження були надані наступні послуги: підготовлено апеляційну скаргу на основне рішення суду - вартістю 11 250 грн., підготовлено апеляційну скаргу на додаткове рішення суду - 5000 грн.; представництво інтересів позивача у судових засіданнях 11.02.2026 року, 29.04.2026 року, вартістю по 5000 грн. за одне засідання; підготовка та подання клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу - 3750 грн., підготовка клопотання про приєднання доказів понесення витрат на правничу допомогу - 2500 грн.

Визначаючи розмір витрат, що підлягають до відшкодування позивачу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції також враховує наявність заперечень представника відповідача, обсяг вчинених процесуальних дій, обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принцип розумності судових витрат, їх пропорційності до предмета спору, колегія суддів дійшла висновку, що заява представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Заявлена до відшкодування сума витрат за складання клопотання про приєднання доказів надання правничої допомоги не підлягає стягненню з відповідача, оскільки подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору, адже така дія не спрямована на захист прав чи інтересів клієнта в межах предмета позову, а стосується виключно процедури компенсації витрат після завершення розгляду справи. ( висновок Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22). Також колегія суддів вважає неспівмірною вартість участі адвоката в одному судовому засіданні - 5000 грн. обсягу наданих послуг і витраченому часу на надання таких послуг.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми витрат на правничу допомогу під час апеляційного провадження у розмірі 20 000 грн.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року - скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання приватної власності на квартиру, та ухвалити в цій частині нове судове рішення:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання приватної власності на квартиру - залишити без задоволення.

В порядку поділу спільного майна подружжя :

- визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1859262980000);

- визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_8 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1859262980000).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору на загальну суму 30 060 грн. 80 коп.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року - задовольнити.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції - 32 156 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 20 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.