Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №761/42987/23 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року місто Київ

справа № 761/42987/23

провадження № 22-ц/824/3804/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Хасанової А.Р.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабенко Яною Вікторівною,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Савицького О.А.,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М., про визнання договору позики недійсним.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 28 серпня 2017 року між нею та відповідачкою було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачка передала позиваці грошові кошти у сумі 5491100,00 грн, що за погодженим сторонами курсом є еквівалентом 215000,00 доларів США, а позивачка зобов`язалась повернути їх відповідачці протягом чотирнадцяти днів. Посилаючись на те, що вказаний договір з врахуванням внесених до нього змін і доповнень суперечить вимогам закону, позивачка вважає, що він підлягає визнанню недійсним, а тому звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 5 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що спірний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, а ОСОБА_1 не отримувала від ОСОБА_2 кошти за договором позики. Позивачка особисто не бачила факт передачі коштів від відповідачки до ОСОБА_4 , ці обставини їй стали відомі зі слів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Гроші позивачці не передавались, а домовленість була такою, що ОСОБА_1 виступала гарантом повернення позики. Відповідно у неї не виникло обов`язку їх повернення.

Також суд проігнорував аудіозаписи з матеріалів негласних слідчих дій та не дослідив висновок експертів від 5 лютого 2024 року.

У відзиві на апеляційну скаргу поданому представником ОСОБА_2 адвокатом Хільчевською Н.О. викладені заперечення проти її задоволення.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат Хільчевська Н.О. просила рішення суду залишити без змін.

В судове засідання не з`явилась сторона позивача, представник ОСОБА_1 адвокат Бабенко Я.В. 14 липня 2026 року подала до суду клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з перебуванням адвоката у щорічній відпустці, однак таке клопотання не підтверджено доказами.

В судове засідання не з`явились треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Козаєва Н.М., про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції суду до електронного кабінету та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення відповідно.

Причини своєї неявки суду не повідомили, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явились, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 28 серпня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачка передала позивачці грошові кошти у розмірі 5491100 грн, що є еквівалентом 215000,00 доларів США, строком на чотирнадцять днів. Цей договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 4854.

14 вересня 2017 року між відповідачкою і позивачкою укладено договір про внесення змін та доповнень до вказаного договору позики від 28 серпня 2017 року, відповідно до якого позивачка отримала від відповідачки 8937000,00 грн, що є еквівалентом 331000,00 доларів США, які позивачка зобов`язалась повернути протягом трьох місяців до 13 грудня 2017 року.

20 березня 2018 року між сторонами укладено договір про внесення змін та доповнень до договору позики від 28 серпня 2017 року, відповідно до умов якого сторони погодили, що на додаток до суми позики у розмірі 5491100,00 грн, зазначеної в основному договорі, фактичне отримання якої позичальник цим підтверджує, позикодавець ОСОБА_2 передала у власність позичальника ОСОБА_1 додатково ще 3132000,00 грн, що є еквівалентом 116000,00 дол. США. Загальну суму позики позичальник зобов`язується повернути позикодавцю у повному обсязі готівкою не пізніше 14 квітня 2018 року.

Також до позову надано розписку від 14 вересня 2017 року, за якою ОСОБА_1 передала в позику ОСОБА_4 8937000,00 грн, що на той час були еквівалентні 331000,00 доларів США, строком на три місяці до 14 грудня 2017 року. Розписка підписана боржником в присутності свідків ОСОБА_2 , яка у даній справі є відповідачкою, та ОСОБА_5 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з встановлених Верховним Судом обставин у справі № 755/12310/21, які не потребують доказування, вбачається, що кошти за оспорюваним договором позики ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 , які потім за іншим правочином передала ОСОБА_4 , і які в подальшому за рішенням суду стягнула з останнього на свою користь.

Крім того, всі доводи та докази, на які посилається сторона позивачки, як на підставу для задоволення позову, спростовуються вже встановленими обставинами в рішенні іншого суду, яке набрало законної сили, у справі в якій брали участь сторони по даній справі.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

За вимогами статей 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що договір позики не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки позивачка не отримувала від ОСОБА_2 кошти.

У справі № 755/12310/21 Верховний Суд як суд касаційної інстанції переглядав цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 755/12310/21 встановлені наступні обставини, які в силу положень ч.ч.4, 5 ст. 82 ЦПК України, не потребують доказуванню в даній цивільній справі, а саме: « … Отже, факт отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 позики на суму 8937000,00 грн, що на момент подання позову, згідно з погодженим сторонами курсом 27,00 грн за 1 долар США становило 331000,00 доларів США, підтверджується змістом укладеного договору в редакції від 14 вересня 2017 року, відповідно до пункту 1 якого зазначені кошти позичальник отримав до підписання цього договору.

З відзиву на позовну заяву відомо, що ОСОБА_1 не заперечувала факту укладення між нею і ОСОБА_2 договору позики від 28.08.2017 р., вказавши, що кошти, отримані нею, одразу були передані ОСОБА_4 .

Також суд встановив, що 14.09.2017 р. між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 у присутності свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_5 кошти у розмірі 8937000,00 грн строком до 14.12.2017 р.

У подальшому рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04.03.2020 р. у цивільній справі № 752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2020 р. та постановою Верховного Суду від 20.01.2021 р., позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення зі ОСОБА_4 на її користь боргу у сумі 8937000,00 грн були задоволені повністю.

… Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначала, що між нею і ОСОБА_1 укладено договір позики, у який за згодою сторін вносились зміни та доповнення. На підтвердження своїх доводів позивачка надала письмові докази.

При цьому суд встановив, що ОСОБА_1 не заперечувала факту укладання між нею і ОСОБА_2 договору позики від 28.08.2017 р., вказавши, що кошти, отримані нею, одразу були передані ОСОБА_4 .

Також суд встановив, що 14.09.2017 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір позики. Згідно з вказаним договором ОСОБА_1 передала ОСОБА_4 в присутності свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_5 кошти у розмірі 8937000,00 грн строком до 14.12.2017 р.

У подальшому рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04.03.2020 р. у цивільній справі № 752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2020 р. та постановою Верховного Суду від 20.01.2021 р., позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення зі ОСОБА_4 на її користь боргу у сумі 8937000,00 грн були задоволені повністю».

Тобто, предметом дослідження у справі № 755/12310/21 та № 752/24638/18, рішення щодо яких набрали законної сили, суди уже досліджували правовідносини з одного і того ж питання - договір позики від 28 серпня 2017 року між одними і тими ж сторонами та учасниками справи та встановили зазначені обставини, що є преюдиційними для вирішення цієї справи.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Таким чином, обставини, якими ОСОБА_1 обгрунтовує свої позовні вимоги, спростовуються судовими рішеннями, що набрали законної сили та якими, зокрема у постанові Верховного Суду від 25 червня 2025 року встановлено протилежне - кошти за оспорюваним договором позики ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 , які потім за іншим правочином передала ОСОБА_4 , і які в подальшому за рішенням суду стягнула з останнього на свою користь.

Будь-який правочин може буди визнаний судом вчиненим під впливом обману лише в тому випадку, якщо інша сторона правочину мала реальний умисел на такі дії.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у разі навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує про їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправдива інформація або замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони яка намагається запевнити іншу сторону про такі обставини й наслідки правочину, які насправді настати не можуть. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач) (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 910/15715/19).

Належних та допустимих доказів на підтвердження укладення ОСОБА_1 договору позики внаслідок обману з боку ОСОБА_2 , стороною позивача, у передбаченому ст.ст.12,81 ЦПК України порядку, суду не надано.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, посилання позивачки на те, що вона під впливом обману з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вчинила оспорюваний правочин, судом не приймається до уваги, оскільки як було встановлено в постанові Верховного Суду, позивачка отримала кошти за оспорюваним правочином, після чого передала їх в позику іншій особі, а в подальшому стягнула їх на свою користь за рішенням суду. Спосіб розпорядження ОСОБА_1 отриманими у борг грошовими коштами не звільняє її від обов'язку перед позикодавцем повернути кошти у строк, визначений договором.

Враховуючи наведене, всі доводи та докази, на які посилається сторона позивача, як на підставу для задоволення позову, спростовуються вже встановленими обставинами в рішенні іншого суду, яке набрало законної сили, у справі в якій брали участь всі сторони по даній справі.

Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції матеріалів негласних слідчих дій, та висновку експертизи, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки як аудіозаписи, так і висновок судово-психологічної експертизи з використанням поліграфа, не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання договору позики недійсним за обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 вересня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови у позові судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бабенко Яною Вікторівною, залишити без задоволення

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 23 липня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус