Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №761/29985/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10801/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року місто Київ

справа № 761/29985/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Волошина В.О., повний текст рішення складено 20 березня 2026року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В липні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації на його користь 365176,42 грн на відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю відповідача.

В обґрунтування вимог посилався на те, що він страждає на рідкісне (орфанне) захворювання «акромегалія».

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року у справі №761/38702/15-а, позов ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я КМДА, Управління охорони здоров`я Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії та відшкодування матеріальної шкоди задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо не забезпечення ОСОБА_1 лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін`єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02 починаючи з 19 червня 2015 року.

Зобов`язано Департамент охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити ОСОБА_1 лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін`єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02.

В решті вимог позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року скасовано постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 84799,90 грн у період з червня 2015 року по квітень 2016 року та в цій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Вказував, що в період часу з жовтня 2024 року по жовтень 2025 року він, внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, а саме незабезпечення вищезазначеним лікарським засобом, був змушений придбати лікарський засіб «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін`єкцій на загальну суму 365176,42 грн.

Позивач вважає, що внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача щодо незабезпечення його цим лікарським засобом, останньому заподіяно матеріальної шкоди у вигляді вимушених витрат на придбання ліків.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2026 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 365176,42 грн; судовий збір у розмірі 3651,76 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

В решті судових витрат відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач Департамент охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої iнстанцiї не надав оцінки механiзму реалізації пiльг, встановленому статтею 5 Основ законодавства України про охорону здоров`я та Постановою КМУ вiд 17 серпня 1998 року №1303.

Вказував, що Програма на 2024-2025 роки є новим нормативним актом з новими обсягами фiнансування та умовами. Рiшення судiв минулих poків стосувалися iнших бюджетних перiодiв та iнших програм, а тому обставини, встановленi у попереднiх судових рiшеннях, стосувалися перiодiв дiї попереднiх цiльових програм та не можуть автоматично поширюватися на правовiдносини, що виникли в межах реалiзацii Програми на 2024-2025 роки.

Зазначав, що суд першої iнстанцiї встановивши факт наявності наказiв про розподiл лiкiв та договорiв про закупiвлю №103 та №79 не надав їм належної правової оцiнки. Саме цi документи пiдтверджують, що Департамент забезпечив наявнiсть препаратiв, при цьому позивач не надав суду жодного доказу, що вiн звертався до закладу за цими лiками в перiод дiї наказiв i йому було вiдмовлено.

Посилався на те, що в оскаржуваному рішенні не наведенi жоднi обгрунтування того, що було проявом саме протиправної бездiяльностi відповідача по вiдношенню до позивача i є результатом невжиття заходiв та/чи ухвалення рiшень, якi він в межах своїх повноважень був зобов`язаний вжити, але не зробив цього i що об'єктивно йому завадило.

Вважає, що позивачем не доведений факт бездiяльностi вiдповiдача.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Позивач на його представник у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач Департамент охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 встановлено діагноз «акромегалія», що є рідкісним (орфанним) захворюванням, у зв`язку з чим йому призначено постійне лікування з використанням лікарського засобу «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін`єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02.

Захворювання акромегалія міститься в Переліку рідкісних (орфанних) захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації та для яких існують визнані методи лікування, затвердженому Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 жовтня 2014 року№ 778.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року у справі №761/38702/15-а за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я, Управління охорони здоров`я Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії та відшкодування матеріальної шкоди визнано протиправною бездіяльність Департаменту охорони здоров`я щодо не забезпечення позивача лікарським засобом «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін`єкцій, міжнародна непатентована назва «Октреотид», код АТХ Н01СВ02 починаючи з 19 червня 2015 року та зобов`язано Департамент охорони здоров`я забезпечити його цим лікарським засобом; у задоволенні вимог про стягнення коштів відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року скасовано постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 84799,90 грн у період з червня 2015 року до квітня 2016 року та в цій частині ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Зі змісту постанови Шевченківського районного суду міста Києва

від 02 листопада 2017 року у справі №761/38702/15-а, яке не оскаржувалось сторонами в частині визнання бездіяльності протиправною вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача для отримання ліків, однак такі звернення залишились без відповіді, ліками позивача забезпечено не було. З урахуванням викладеного, судом було встановлено бездіяльність Департаменту охорони здоров`я.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).

Згідно консультаційного висновку спеціаліста №23-38660 від 13 червня 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: D35.2 Доброякісне новоутворення Гіпофіза Інвазивна ендосупрапараселярна аденоми гіпофіза. Прогресуюча акромегалія. Тривала медикаментозна гормонсупресивна терапія Сандостатіном ЛАР 20 мг щомісяця (12 років). Дисметаболічна та судинна дисциркуляторна і - цефалопатія ІІ-ІІІ cm. (на фоні гіпертонічної хвороби II cm. з кризовим перебігом). Двостороння грамідна недостатність. Вестибуло-атактичні порушення. Стійкий цефалгічний синдром. Іимпато-адреналові кризи. Гіпомнестичний синдром. Астено-невротичний синдром. Хворий ходить в групу орфанних захворювань. Рекомендації: Потребує по-життєве комбіноване медикаментозне лікування для забезпечення тривалої клініко-лабораторної ремісії: Сандостатін ЛАР 30 мг (або Соматулін Аутожель 120 мг) та Сомаверт.

У період часу з жовтня 2024 року по жовтень 2025 року позивач, внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, а саме незабезпечення вищезазначеним лікарським засобом, був змушений придбати лікарський засіб «Сандостатин ЛАР» мікросфери для суспензії для ін`єкцій на загальну суму 365176,42 грн, на підтвердження чого були надані товарні чеки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача із забезпечення позивача лікарським засобом позивачу завдано шкоду на суму 365176,42 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що спір у даній справі пов`язаний із гарантіями права на здоров`я.

Конституційні гарантії права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування закріплені в статті 49 Конституції України, згідно із якою охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Міжнародні стандарти у сфері прав людини містять такі положення.

Зокрема, стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права передбачає, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров`я.

Заходи, яких повинні вжити держави-учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають, серед іншого, ті, які є необхідними для створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби (пункт d частини другої статті 12).

В своєму Загальному коментарі №14 щодо права на найвищий досяжний рівень здоров`я, Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (далі - КЕСКП) висловив наступну позицію про те, що право на здоров`я має розумітися як право доступу до різноманітних установ, товарів, послуг та умов, необхідних для реалізації найвищого досяжного рівня здоров`я.

У зв`язку з цим КЕСКП встановив вимогу щодо того, аби відповідні оздоровчі й лікувальні заклади відповідали наступним критеріям: наявність, доступність, прийнятність та якість.

КЕСКП наголосив, що обов`язок захищати включав, серед іншого, обов`язок держав приймати закони або вживати інших заходів, спрямованих на забезпечення рівного доступу до лікувальних й дотичних послуг, що надаються третіми сторонами, а також забезпечити відповідність лікарів та іншого медичного персоналу потрібним стандартам освіти, вправності, та положенням кодексів етичної поведінки.

Відповідні частини Декларації Всесвітньої організації охорони здоров`я про розвиток прав пацієнтів в Європі (1994) передбачають, що кожен має право на отримання такої медичної допомоги, що відповідає його/її потребам, включаючи превентивне лікування та заходи, спрямовані на розвиток здоров`я. Послуги повинні постійно бути наявними та доступними усім на принципах рівності, без дискримінації та у відповідності до фінансових, людських та матеріальних ресурсів, які є доступними у відповідному суспільстві.

Якщо пацієнти відчувають, що їхні права не поважалися, вони повинні мати можливість подати скаргу. Пацієнти мають право на те, щоб їхні скарги розглядалися та вирішувалися у докладний, справедливий, ефективний та своєчасний спосіб, а також на отримання інформації про результати такого розгляду.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу на те, що у сучасній демократичній державі багато людей протягом усього або частини свого життя повністю залежать від соціального забезпечення та соціальної допомоги. Багато національних правових систем визнають, що такі особи вимагають певного рівня визначеності та безпеки, і передбачають виплату допомоги - за умови виконання умов відповідності - за правом.

У той же час затверджуване право на соціальну допомогу, яке не виходить за рамки достатньо встановленого, істотного майнового інтересу згідно з національним законодавством, становить власність, що складається з «законного очікування», і, таким чином, користується захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Якщо сума такої допомоги зменшується або припиняється, це може становити втручання у власність що потребує обґрунтування (пункти 67, 69 рішення ЄСПЛ від 01 серпня 2020 року у справі «Федулов проти росії», заява № 53068/08).

На рівні національного законодавства статтею 53-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що держава забезпечує заходи з профілактики рідкісних (орфанних) захворювань та організацію надання громадянам, які страждають на такі захворювання, відповідної медичної допомоги.

Громадяни, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, безперебійно та безоплатно забезпечуються необхідними для лікування цих захворювань лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до їх переліку та обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 Порядку забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 року №160, забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та харчовими продуктами здійснюється закладами охорони здоров`я відповідного профілю за місцем проживання або лікування таких громадян.

Захворювання акромегалія міститься в Переліку рідкісних (орфанних) захворювань, що призводять до скорочення тривалості життя хворих або їх інвалідизації та для яких існують визнані методи лікування, затвердженому Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 жовтня 2014 року №778.

Згідно із підпунктом 3 пункту «б» частини першої статті 32 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо забезпечення відповідно до законодавства пільгових категорій населення лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

Держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Із вказаних норм права випливає позитивний обов`язок держави, у встановлених законодавством випадках забезпечувати хворого необхідними для лікування лікарськими засобами.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Встановивши, наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача із забезпечення позивача лікарським засобом позивачу завдано шкоду на суму 365176,42 грн., яка підлягає стягненню з Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої iнстанцiї, встановивши факт наявності наказiв про розподiл лiкiв та договорiв про закупiвлю №103 та №79 не надав їм належної правовоi оцiнки, при цьому позивач не надав суду жодного доказу, що вiн звертався до закладу за цими лiками в перiоддiї наказiв i йому було вiдмовленоколегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач протягом багатьох років перебуває у відносинах із відповідачем щодо забезпечення його ліками, а тому ненадання позивачем доказів на підтвердження перебування його на відповідному медичному обліку та доказів звернення до відповідача у період придбання ліків не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 05 березня 2025 року у справі №761/29128/23.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2)).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Департаменту охорони здоров`я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 21 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: