Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №620/7088/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року Чернігів Справа № 620/7088/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубіної М.М., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

18.06.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 22.06.2026), у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУ ПФУ в Чернігівській області) про відмову у виплаті недоотриманої пільги;

зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити виплату недоотриманої пільги за грудень 2025 року на її користь як спадкоємця.

Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-ХІІ);

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що ГУ ПФУ в Чернігівській області протиправно відмовило їй у виплаті недоотриманої за життя її чоловіка пільги з мотивів того, що її звернення відбулось поза межами закінчення бюджетного періоду, оскільки право на пільгу за грудень 2025 року виникло у спадкодавця за життя, тому сума пільги має бути нарахованою, але не отриманою, та має майновий характер, а відповідно до положень цивільного законодавства України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки майнового характеру, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Тому, на думку позивачки право на отримання недоотриманої пільги перейшло до позивачки як спадкоємця. Законодавством України не передбачено обмеження щодо звернення за виплатою недоотриманих сум пільг виключно в межах календарного року смерті пільговика.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 23.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на вказану позовну заяву.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ), який за життя мав право на пільги з оплати житлово-комунальних послуг як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році відповідно до законодавства України, однак відповідна сума не була виплачена відповідачем.

Позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 (що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 ) та спадкоємцем за законом.

04.02.2026 позивачка зверталась до відповідача із зверненням зареєстрованим за № 2806/Д-2500-26 щодо виплати недоотриманої пільги, проте листом від 03.03.2026 № 4274-2806/Д-02/8-2500/26 їй було роз`яснено, що механізм надання громадянам у грошовій формі пільг регулюється Порядком надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №373 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі» (зі змінами, (далі – Порядок № 373), відповідно до пункту 14-1 якого у разі смерті пільговика, якому нараховано пільги у грошовій готівковій формі, члени сім`ї померлого, на яких поширювалися пільги, можуть отримати кошти, не виплачені у зв`язку із смертю пільговика, на підставі:- письмового звернення одного із членів сім`ї, поданого до уповноваженого органу не пізніше дати закінчення бюджетного періоду;- копії свідоцтва про смерть пільговика; згідно з пунктом 1 статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду.

04.05.2026 позивачка звернулась до відповідача із заявою про виплату недоотриманої житлової субсидії/пільги у зв`язку із смертю одержувача ОСОБА_2 .

Відповідача листом від 12.05.2026 № 2500-0214-8/34844 повідомив позивачку, що її звернення від 04.05.2026 №5242 щодо отримання недоотриманої пільги розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України та прийнято рішення про відмову, оскільки дата звернення не потрапляє в календарний рік смерті- для пільг.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у виплаті недоотриманої пільги, звернулась до суду з цим позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає, що частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справі, яка розгадається не є спірним, що ОСОБА_2 за життя мав пільги по сплаті житлово-комунальних послуг, передбаченої положеннями Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та на нього поширювалась дія Порядку №373 як на особу, яка має право на пільги, зокрема згідно із Законом № 796-ХІІ (пункт 3 Порядку №373).

Натомість у справі, яка розглядається спір виник у зв`язку із відмовою відповідача в отриманні позивачкою пільги у грошовій готівковій формі, не виплаченої відповідачем за грудень 2025 року у зв`язку із смертю пільговика – її чоловіка через те, що звернення позивачки відбулось за межами бюджетного періоду.

Так, механізм надання громадянам у грошовій формі пільг регулюється Порядком №373, за правилами абзацу 1 пункту 14 якого виплата пільг у грошовій готівковій формі здійснюється шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок пільговика, відкритий в установі уповноваженого банку, або через відділення організації, що здійснює виплату та доставку пенсій та грошової допомоги, за місцем фактичного проживання одержувача пільг.

У свою чергу, відповідно до пункту 14-1 Порядку № 373 у разі смерті пільговика, якому нараховано пільги у грошовій готівковій формі, члени сім`ї померлого, на яких поширювалися пільги, можуть отримати кошти, не виплачені у зв`язку із смертю пільговика, на підставі:

письмового звернення одного із членів сім`ї, поданого до уповноваженого органу не пізніше дати закінчення бюджетного періоду;

копії свідоцтва про смерть пільговика.

Тобто, ця норма регулює чіткий механізм захисту прав членів сім`ї померлого пільговика, визначаючи умови отримання нарахованих, але не виплачених за його життя грошових коштів. Виплата здійснюється за письмовим зверненням члена сім`ї, поданим не пізніше дати закінчення бюджетного періоду, тобто до завершення календарного року, в якому помер пільговик.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до статті 1219 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) до складу спадщини не входять права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця.

Суд зазначає, що пільга на оплату житлово-комунальних послуг є формою державної соціальної допомоги, яка надається конкретному громадянину за його індивідуальний статус, зокрема учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильські АЕС та припиняється у зв`язку зі смертю пільговика, оскільки його правовий статус не може перейти до інших осіб за заповітом чи законом з огляду на таке.

На відміну від пенсій чи заробітної плати, які чітко згадуються у статті 1227 ЦК України як такі, що можуть бути включені до спадщини у разі відсутності членів сім`ї, пільги у цій статті не зазначені.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що для грошових пільг діє виключно спеціальна норма — пункт 14-1 Порядку № 373, яка дозволяє отримати ці кошти лише членам сім`ї, на яких поширювалася ця пільга і які фактично користувалися нею разом із померлим.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що нарахована пільга на оплату житлово-комунальних послуг не включається до складу спадщини і не спадкується за загальними правилами ЦК України.

З урахуванням наведеного доводи позивачки про те, що право на отримання недоотриманої пільги перейшло до неї як до спадкоємця, є безпідставним.

Тож, оскільки позивачка звернулась до відповідача із заявою про виплату недоотриманої пільги після закінчення бюджетного періоду (тобто після 31 грудня календарного року, в якому помер пільговик), ГУ ПФУ в Чернігівській області правомірно відмовив їй у такій виплаті.

До того ж, суд звертає увагу й на те, що позивачка не наводить аргументів щодо поважності причин, які стали перешкодою для вчасного звернення із відповідною заявою в межах відповідного бюджетного року, натомість стверджує, що законодавством України не передбачено обмеження щодо звернення за виплатою недоотриманих сум пільг виключно в межах календарного року смерті пільговика, що є помилковим розумінням норм законодавства позивачкою.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що оспорюване позивачкою рішення ГУ ПФУ в Чернігівській області про відмову у виплаті недоотриманої пільги, є таким, що відповідає критеріям, наведеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому у суду відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні цього позову слід відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 227, 241-243, 246, 250-260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Марія ДУБІНА