Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №947/5628/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/409/26

Справа № 947/5628/25

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Венжик Л.С.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_4 ,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» – не з`явились,

переглянувши справу №947/5628/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 року у складі судді Куриленко О.М., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 07 лютого 2025 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що шлюб з ОСОБА_3 зареєстровано 21 квітня 2012 року, шлюб розірвано судовим рішенням від 03 серпня 2023 року; мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі нотаріально посвідченого 05 січня 2022 року договору купівлі-продажу на ім`я ОСОБА_1 набуто у власність квартиру загальною площею 62,4 кв.м., житловою площею 27,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За придбання квартири сплачено 1400000,00 грн, з яких 600000,00 грн. подаровані ОСОБА_1 її матір`ю, а 800000,00 грн. отримано ОСОБА_1 в кредит від АТ КБ «ПриватБанк» зі строком кредитування до 05 січня 2042 року. В квартирі не зареєстровані, проте проживають. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 вчиняє домашнє насильство, відмовляється добровільно виселитися з квартири, в якій проживає ОСОБА_1 та дитина.

Тлумачення норм статті 41 Конституції України, статей 383, 405 ЦК України, 64, 150, 156 ЖК України свідчить, що право членів сім`ї власника будинку користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням у осіб сімейних відносин з власником втрачається й право користування жилим приміщенням у цих осіб. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і не ведуть з ним спільне господарство, усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

З розірванням шлюбу сторони перестали бути подружжям і членами однієї сім`ї. Позивач є одноосібним власником квартири; відповідач перестав бути членом сім`ї власника квартири і не має права на сервітут (право користування чужим майном); стосунки між сторонами є вкрай неприязні, що унеможливлює їх спільне користування квартирою; відповідач користується належною позивачу квартирою, за яку позивач сплачує платежі за іпотечним кредитом. Відповідач ОСОБА_3 є власником іншого житла, а саме житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який належить йому на праві приватної власності на підставі нотаріально посвідченого 05 вересня 2007 року договору дарування. Інтереси ОСОБА_1 як власника житла та користувача житлом переважають інтереси ОСОБА_3 , правові підстави користування чужим майном якого припинилися та який забезпечений іншим житловим приміщенням.

Позивач ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з квартири відповідача ОСОБА_3 , який зареєстрований у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.1-3).

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2025 року відкрито провадження у справі (а.с.41-42).

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1 перебував з 21 квітня 2012 року; проти розірвання шлюбу заперечував, судове рішення про розірвання шлюбу оскаржував в апеляційному порядку. Квартиру за адресою: АДРЕСА_1 набуто на ім`я ОСОБА_1 у шлюбі на підставі нотаріально посвідченого 05 січня 2022 року договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу вчинено за його як подружжя письмової згоди, що закріплено пунктом 10 договору. Грошові кошти в сумі 600000,00 грн. є сімейними заощадженнями, що були накопичені протягом 10 років спільного подружнього життя. Одночасно з укладенням договору купівлі-продажу від 05 січня 2022 року цього ж дня 05 січня 2022 року на потреби сім`ї та в інтересах сім`ї укладено договір про іпотечний кредит №OD01GK00000065 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 на суму 800000,00 грн.; іпотечний договір вчинено за його як подружжя письмової згоди, що закріплено у пункті 1.1.3 договору. У нотаріально посвідчених письмових заявах (згодах) на укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна та договору іпотеки вказано, що спірне нерухоме майно придбавається за кошти, що є спільною сумісною власністю, що договори укладені в інтересах сім`ї на попередньо обговорених між подружжям умовах, договори відповідають їхньому спільному волевиявленню. У зв`язку з посвідченням іпотечного договору накладено заборону на відчуження квартири. Квартира була придбана за спільною згодою, в інтересах сім`ї, за спільна кошти та кредитні кошти; в рахунок погашення кредиту кошти вносились від імені ОСОБА_1 через касу банку, проте кошти на погашення надавались ним із його ОСОБА_3 заробітку. Позивач зазначені обставини замовчує, вказуючи, що оплату кредиту здійснює за власні кошти, хоча сама навіть не проживає в квартирі уже понад два роки, з`являється час від часу для побачення з сином та отримання готівкових коштів в розмірі 12500,00 грн. для оплати чергового платежу в рахунок погашення кредиту.

Отже, квартира набута у шлюбі за спільні кошти, лише формально стороною купівлі-продажу вказана позивач, що не спростовує презумпцію належності квартири до спільної сумісної власності подружжя; викладені у позові обставини не відповідають дійсності, позивач у квартирі не проживає з квітня 2023 року, так як створила нову сім`ю; син залишився на його вихованні.

Тлумачення норм статей 69, 70 СК України, статті 372 ЦК України дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

Спірне нерухоме майно, набуте сторонами в інтересах сім`ї під час перебування у шлюбі для використання в інтересах сім`ї, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Тому, у позивача не існує права вимагати усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення з квартири відповідача, оскільки у відповідача наявні права на 1/2 частку квартири, у квартирі проживає відповідач з сином, перешкоди позивачу для проживання у квартирі не вчиняються, позивач сама покинула сім`ю та переїхала на інше місце у квітні 2023 року (а.с.63-69).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 року позов задоволено; усунені ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення з квартири відповідача ОСОБА_3 , який зареєстрований у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. (а.с.112-116).

Висновок суду мотивовано тим, що власником квартири є позивач, відповідач набув право користування (сервітут) квартирою у період шлюбу з позивачем; оскільки підставою сервітуту був шлюб сторін, то його розірвання є підставою припинення сервітуту; відповідач зареєстрований в іншому житлі, тобто забезпечений житлом; інтереси позивача як власника та користувача житлом переважають над інтересами відповідача як користувача житлом; відповідач не позбавлений права звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на рішення суду.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (а.с.118-126).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення полягає у неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, підтримано викладене в суді першої інстанції у відзиві на позов обґрунтування позиції. Висновок суду про наявність підстав для виселення з квартири, яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, помилковий. ОСОБА_3 , у якого наявне право на частку квартири та який у квартирі проживає разом з сином без створення перешкод для проживання ОСОБА_1 , безпідставно обмежений у праві користування житлом та реєстрації місця проживання. Вселення відповідача до спірної квартири відбулося у період шлюбу, що підтверджує його право користування, а припинення сімейних відносин саме по собі не позбавляє такого права. Пославшись на факт наявності у ОСОБА_3 іншого житла, суд не дослідив придатність будинку для проживання відповідача та сина, який наразі перебуває під опікою батька та бажає і надалі проживати з батьком. Збереження місця проживання батька у спірній квартирі є необхідним для дотримання найкращих інтересів дитини та гарантування їй права на сімейне виховання, при тому, що мати дитини вже кілька років проживає з іншим чоловіком і не підтримує сімейного та виховного зв`язку з дитиною.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 заперечила щодо змісту і вимог апеляційної скарги, підтримала викладене в суді першої інстанції у позові обґрунтування позиції. Факт набуття квартири у період шлюбу одним із подружжя за грошові кошти, майже половину з яких ця особа одержала в дар, а іншу частину з яких запозичила у банку та має повертати самостійно тривалий час (17 років) після розірвання шлюбу, спростовує у даному випадку презумпцію спільної сумісної власності подружжя на квартиру, на яку посилається скаржник. Доводи про те, що скаржник є власником частки квартири у зв`язку із чим не може бути з неї виселений є неспроможними. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 з позовом про поділ майна не звертався, але продовжив проживати в квартирі та відмовлявся від добровільного виселення з квартирі, в якій ОСОБА_1 проживає разом з сином. 20 червня 2024 року ОСОБА_3 вчинив домашнє насильство по відношенню до ОСОБА_1 , за що притягнутий до адміністративної відповідальності. Доводи скаржника про не проживання ОСОБА_1 у квартирі з квітня 2023 року спростовані притягненням ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинене у стані сп`яніння у жовтні 2025 року домашнє насильство по відношенню до ОСОБА_1 та дитини. Крім того, під час вирішення справ про виселення до предмету доказування входить обставина із наявності/відсутності у відповідача іншого житла, але навіть його відсутність не може вважатися обов`язковою передумовою для відхилення позову. ОСОБА_3 має інше житло, в якому зареєстрований, тобто житлом забезпечений. У цій справі питання про неналежну/нерівноцінну якість наявного у відповідача на праві власності житла (що в даному випадку є доводом скарги) судом першої інстанції не досліджувалось, оскільки не піднімалось відповідачем та не доводилось, це питання не входить до предмету доказування (а.с.145-149).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрували шлюб 21 квітня 2012 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2023 року в справі №522/7396/23 за позовом ОСОБА_1 шлюб між ОСОБА_3 , 1984 року народження, та ОСОБА_1 , 1984 року народження, зареєстрований Виконавчим комітетом Гандрабурівської сільської ради Ананьївського району Одеської області 21 квітня 2012 року за актовим записом №01, розірвано.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 має зареєстроване з 2010 року місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_3 має зареєстроване з 2007 року місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на праві приватної власності на підставі Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Любашівського районного нотаріального округу Бобошко Н.Є. 05 вересня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №2106.

ОСОБА_6 , 1965 року народження, яка є матір`ю ОСОБА_1 , продала за 1249072,00 грн. на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І. 26 червня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №828, квартиру загальною площею 62,0 кв.м, житловою площею 38,3 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 відобразила у щорічній декларації за 2021 рік дохід у вигляді подарунку у грошовій формі в розмірі 600000,00 грн. від ОСОБА_6 .

Квартира загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 27,7 кв.м (2 кімнати площею 17,0 кв.м та 10,7 кв.м), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1663605951101, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована 05 січня 2022 року на праві приватної власності (розмір частки 1/1) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В. 05 січня 2022 року, зареєстрованого в реєстрі за №60. Згідно Договору купівлі-продажу квартиру набуто за ціною 1400000 грн., з яких грошові кошти в сумі 600000,00 грн. покупець сплатив продавцю до підписання цього Договору, грошові кошти в сумі 800000,00 грн. покупець зобов`язався сплатити повністю за рахунок іпотечного кредиту в безготівковій формі шляхом перерахування на картку продавця в АТ КБ «ПриватБанк».

Квартира загальною площею 62,4 кв.м, житловою площею 27,7 кв.м (2 кімнати площею 17,0 кв.м та 10,7 кв.м), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1663605951101, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передана в іпотеку на підставі Іпотечного договору №OD01GK00000065/1, укладеного 05 січня 2022 року між акціонерним комерційним банком «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за Договором про іпотечний кредит №OD01GK00000065 від 05 січня 2022 року по поверненню іпотекодавцем ОСОБА_1 в строк до 05 січня 2042 року кредиту в розмірі 800000,00 грн.

За доводами сторін у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживають, проте не зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , їх син ОСОБА_5 .

Квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , набута за час шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. У сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та рівності частки чоловіка та дружини.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя згідно зі статтею 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і другий з подружжя не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного майна на певний об`єкт, в тому числі й у судовому порядку, при цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У справі, що переглядається, квартира, про виселення з якої пред`явлено вимоги, набута за час шлюбу сторін; реєстрація права власності на квартиру проведена на ім`я ОСОБА_1 як одного з подружжя зі згоди ОСОБА_3 як іншого з подружжя.

Судове рішення про визнання на підставі статті 57 СК України квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 відсутнє.

Судове рішення чи нотаріально посвідчений договір про поділ квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відсутні.

07 лютого 2025 року ОСОБА_1 подано позов про усунення перешкод у користуванні квартирою як власністю шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири. Позовні вимоги заявлено на підставі статті 405 ЦК України та обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є одноосібним власником квартири, з розірванням шлюбу ОСОБА_3 перестав бути членом сім`ї ОСОБА_1 як власника квартири, а відтак, втратив сервітут і не має права користування квартирою, сімейні стосунки припинені, відносини колишнього подружжя є вкрай неприязні, ОСОБА_3 має у власності інше житло.

Проте, пред`явлення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення за обставин, якими обґрунтовано вимоги, є передчасним, оскільки до спростування презумпції спільності майна подружжя (у позасудовому порядку шляхом нотаріального посвідчення договору чи у судовому порядку шляхом визнання права особистої приватної власності на квартиру або шляхом поділу майна подружжя зі сплатою грошової компенсації вартості частки у спільному майні з припиненням права спільної сумісної власності на квартиру) у ОСОБА_1 відсутні підстави вимагати у судовому порядку виселення ОСОБА_3 на підставі статей 391, 405 ЦК України.

Наявність у ОСОБА_1 у власності іншого нерухомого майна (забезпеченість житлом) не має правового значення при вирішенні спору про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з квартири, презумпція спільної сумісної власності подружжя на яку не спростована чи право спільної сумісної власності на яку не припинено.

Право користування ОСОБА_3 квартирою обумовлене наразі не спростованою презумпцією права спільної сумісної власності на набуту за час шлюбу квартиру, а не тим, що ОСОБА_3 вселився у квартиру як член сім`ї власника ОСОБА_1 , а з розірванням шлюбу втратив право користування житлом, так як перестав бути членом сім`ї ОСОБА_1 .

У справі, що переглядається, спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя на квартиру, наявність у сторін іншого житла та його придатність для проживання, кредитні зобов`язання, місце проживання дитини тощо не входить до предмета доказування, відповідно, у даній справі цим обставинам оцінка не надається.

Правові підстави для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з квартири за встановлених судом обставин відсутні.

В порядку розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, витрати ОСОБА_3 на сплату за подання апеляційної скарги судового збору в сумі 1816,80 грн. покладаються на ОСОБА_1 .

В судовому засіданні 14 травня 2026 року апеляційний суд закінчив з`ясування обставин і перевірку їх доказами; надав представникам сторін та відповідачу, які з`явилася в зал судового засідання, можливість виступити у судових дебатах та перейшов до стадії ухвалення судового рішення за результатами апеляційного провадження. З огляду на складність справи, навантаження тощо ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 18 червня 2026 року, потому через відпустки суддів та навантаження відкладено на 20 липня 2026 року, потому на 24 липня 2026 року.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 липня 2025 року – скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на сплату за подання апеляційної скарги судового збору в сумі 1816 грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 24 липня 2026 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді С.О.Погорєлова

Є.С.Сєвєрова