Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №496/3644/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1904/26

Справа № 496/3644/25

Головуючий у першій інстанції Портна О. П.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Сєвєрової Є.С. (суддя-доповідач),

суддів: - Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2025 року, у складі судді Портної О.П.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2025 року позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, відповідно до якого просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 17586,40 гривень за Кредитним договором № 327343991 від 25.11.2021, та понесені позивачем судові витрати..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та відповідачем було укладено Кредитний договір № 327343991, відповідно до умов якого останньому було перераховано грошові кошти в сумі 5200,00 гривень на його банківську карту № НОМЕР_1 .

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу підписали Реєстр прав вимоги № 170 від 25.01.2022, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

30.10.2023 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 30/1023-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 1 від 30.10.2023 до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» (Новий кредитор) укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором. Відповідно до Реєстру боржників № б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 17586,40 гривень. У зв`язку з вищевикладеним у позивача виникло право на звернення до суду з відповідним позовом.

Відповідач свої зобов`язання не виконав, кредитні кошти не повернув. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить 17 586,40 грн., яка складається з – 5200 грн. – заборгованість по тілу кредиту; 12386,40 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2025року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» – відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що на момент укладення Договору факторингу № 28/1118-01 боргові зобов`язання відповідачки за Договором кредитної лінії № 327343991 від 25.11.2021 ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення Договору факторингу. Відтак, суд вважав, що у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», як Клієнта, не виникло право вимоги за зобов`язанням до відповідача, яке вони могли б передати на підставі Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018.

Додатково суд звертав увагу на те, що посилання на можливість відступлення «майбутніх вимог» (ст. 1078 ЦК України) саме по собі не звільняє нового кредитора від обов`язку довести, що конкретна вимога виникла та була передана з дотриманням форми і умов (укладення, оплата, акт/реєстр із зазначенням боржника та договору, передання кредитної справи).

Позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними доказами факт переходу права вимоги до відповідача за Договором кредитної лінії № 327343991 від 25.11.2021 від первісного кредитора до позивача, суд дійшов до висновку про те, що Договором кредитної лінії № 327343991 від 25.11.2021, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем, не порушуються права і законні інтереси ТОВ «ФК «ЕЙС», що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним заочним рішенням суду, ТОВ «ФК «ЕЙС`подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2025 року та постановити у справі нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, також стягнути судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у вигляді сплати судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції був встановлений факт укладення Відповідачем Кредитного договору з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримання грошових коштів у визначеному розмірі та факт їх неповернення, однак відмовлено в задоволенні позову.

Апелянт зазначав, що відповідно до умов Кредитного договору, нараховані Відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого Кредитним договором строку кредитування у розмірі 17 586,40 грн. є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення Скаржником строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з Відповідача в повному обсязі. Заборгованість Відповідача перед Позивачем складається з суми основного боргу (тіла кредиту) та процентів за користування кредитом, які, відповідно до договору та цивільного законодавства, поділяються на два окремі види (передбачені ст. 1048 ЦК України та ст. 625 ЦК України).

Зазначає, що позивачем доведено факт відступлення права грошової вимоги, зокрема предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Вказаний договір № 28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28.11.2018 - 31.12.2024. Відповідно ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило дійсне право вимоги до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Тобто, право вимоги за кредитним перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» - 25.01.2022, відповідно до підписання Сторонами реєстру прав вимоги № 170. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. При цьому, договори факторингу у встановленому законом порядку не визнавалися недійсними та не є предметом спору в даній справі.

Позиція відповідача в апеляційному суді

Апеляційним судом надсилалась ОСОБА_1 копія ухвали про відкриття апеляційного провадження з копією апеляційної скарги, з пропозицією надати відзив на апеляційну скаргу.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив, однак відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ.

Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1, 5 цієї частини.

Дана справа за ціною позову (17586,40 грн.) є малозначною, тому вона підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику його учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

25.11.2021 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з Заявою про отримання грошових коштів в кредит.

25.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 був укладений Договір кредитної лінії № 327343991, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 5200,00 гривень одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 25.12.2021.

Акцепт оферти позичальником (підписання договору Одноразовим ідентифікатором) відбувся одноразовим ідентифікатором MNV2JE45, ідентифікатор відправлено позичальнику 25.11.2021 14:04:05, номер телефону НОМЕР_2 , ідентифікатор введено позичальником/відправлено Товариству 25.11.2021 14:12:15, перерахування грошових коштів позичальнику 25.11.2021 14:12:49.

Згідно копії платіжного доручення № c95c32e9-8f9a-49fc-8b59-47627d8ff761 від 25.11.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало перед позичальником взяті на себе зобов`язання за Договором кредитної лінії.

АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» листом від 05.08.2025 повідомило суд, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 на яку 25.11.2021 було зараховано 5200,00 гривень.

Рух коштів за картковим рахунком, спеціальним платіжним засобом до якого є картка № НОМЕР_3 за період з 25.11.2021 по 30.11.2021 підтверджується інформацією по картці. (а.с. 28-29)

З розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 327343991 від 25.11.2021 за період з 25.11.2021 по 24.01.2022, ОСОБА_1 , станом на 24.01.2022 має заборгованість перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», яка не погашена, та складає 12937,60 гривень, в тому числі заборгованість за тілом кредиту – 5200,00 гривень та заборгованість за процентами - 7892,56 гривні.

28.11.2018 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 8.2. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначеницй у п. 8.1. цього Договору та закінчується 28.11.2019, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором.

28.11.2019 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено Додаткову угоду № 19 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди викласти п. 8.2. Договору в новій редакції: «8.2. Строк дії цього Договору починає свій перебіг у момент визначений п. 8.1. цього Договору та закінчується 31.12.2020, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором».

31.12.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено Додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди викласти текст Договору у новій редакції.

31.12.2021 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено Додаткову угоду № 27 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2022.

31.12.2022 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено Додаткову угоду № 31 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2023.

31.12.2023 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) укладено Додаткову угоду № 32 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії Договору до 31.12.2024.

Згідно Реєстру прав вимоги № 170 від 25.01.2022 до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 327343991 від 25.11.2021, розмір заборгованості за яким складає 13092,56 гривні.

Факт укладення Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 170 від 25.01.2022 за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, від 31.12.2022, Протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно Реєстру прав вимоги № 170 від 25.01.2022, від 25.01.2022.

30.10.2023 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 8.2. Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 закріплено, що строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 8.1. цього Договору, та закінчується 31.12.2024, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Згідно Реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 327343991 від 25.11.2021, розмір заборгованості за яким складає 17586,40 гривень.

Факт укладення Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 підтверджується платіжною інструкцією № 4939 від 31.10.2023.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) укладений та підписаний Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025.

Згідно Реєстру боржників до Договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 327343991, розмір заборгованості за яким складає 17586,40 гривень.

Факт укладення Договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 підтверджується платіжними інструкціями № 243 від 04.06.2025, № 245 від 04.06.2025, № 246 від 05.06.2025, № 247 від 05.06.2025, № 248 від 06.06.2025.

З розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 327343991 від 25.11.2021 за період з 25.01.2022 по 08.04.2022, ОСОБА_1 , станом на 30.10.2023 має заборгованість, яка не погашена, та складає 17586,40 гривень.

На підтвердження наявності у відповідачки заборгованості до матеріалів справи долучено копію Виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 327343991, зроблену директором ТОВ «ФК «ЕЙС».

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення прав і законних інтересів ТОВ «ФК «ЕЙС».

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

В постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25, касаційний суд зауважив:

допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Натомість грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТзОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.

Пунктом 4.1. вказаного договору, передбачено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку до договору. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

28 листопада 2019 року, укладено Додаткову угоду № 19 до зазначеного Договору факторингу № 28/1118-01, якою строк його дії продовжено до 31 грудня 2020 року.

31 грудня 2020 року укладено Додаткову угоду № 26 до Договору факторингу № 28/1118-01 та викладено його в новій редакції, предметом цього Договору в редакції від 31 грудня 2020 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах, в тому числі і щодо вимог, які виникнуть у клієнта в майбутньому.

31.12.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 26, згідно з якою сторони визначили, що «право вимоги» - права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому; строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 продовжено до 31.12.2021.

31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2022.

31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2023.

31.12.2023 укладено Додаткову угоду № 32, відповідно до якої продовжено строк дії Договору факторингу від 18.11.2018 до 31.12.2024, а також доповнили Договір факторингу пунктом 11.10 щодо збереження таємниці фінансової послуги відповідно до вимог чинного законодавства. Окрім цього виклали у новій редакції розділ 3 Договору факторингу «Фінансування та порядок розрахунків», зокрема передбачили, що розмір фінансування, що підлягає сплаті фактором клієнту, встановлюється сторонами у кожному окремому реєстрі прав вимоги – у відсотковому значенні від суми заборгованостей по основному боргу (тіло кредиту), що є складовою частиною загальної суми грошових вимог, відступлених згідно з відповідним Реєстром прав вимог. Строки сплати фінансування погоджуються сторонами у кожному відповідному реєстр і прав вимоги.

25.01.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було складено та підписано реєстр права вимоги № 170, за яким передані (відступлені) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 327343991 від 25.11.2021 на загальну суму 13092,56 грн.

Факт укладення Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги № 170 від 25.01.2022 за Договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, від 31.12.2022, Протоколом узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно Реєстру прав вимоги № 170 від 25.01.2022, від 25.01.2022.

30.10.2023 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Фактор) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 30/1023-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 8.2. Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 закріплено, що строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений п. 8.1. цього Договору, та закінчується 31.12.2024, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором.

Згідно Реєстру прав вимоги № 1 від 30.10.2023 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 327343991 від 25.11.2021, розмір заборгованості за яким складає 17586,40 гривень.

Факт укладення Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023 підтверджується платіжною інструкцією № 4939 від 31.10.2023.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «ЕЙС» (Фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (Клієнт) укладений та підписаний Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025.

Згідно Реєстру боржників до Договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 327343991, розмір заборгованості за яким складає 17586,40 гривень.

Факт укладення Договору факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025 підтверджується платіжними інструкціями № 243 від 04.06.2025, № 245 від 04.06.2025, № 246 від 05.06.2025, № 247 від 05.06.2025, № 248 від 06.06.2025.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця, на підставі укладених договорів, а тому до ТОВ «ФК ЕЙС», перейшло право вимоги кредитного договору від 25.11.2021 року № 327343991, укладеного між ТзОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВАДОПОМОГА» та ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не звернув увагу на п. 1.4. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати Клієнту Боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати Клієнту за Кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані Клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили.

Відповідно до п.п.5.3.3 договору факторингу № 28/1118-01від 28 листопада 2018 року фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до п.п.1.3. договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Розділом 2 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п.4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Надана копія договору факторингу № 28/1118-01від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТОВ «Таліон Плюс».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , то у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу від 28 листопада 2018 року.

Оскільки, право вимоги щодо кредитного договору № 327343991 від 25.11.2021, у ТОВ «Таліон Плюс» виникло після підписання сторонами договору факторингу №28/1118-01 реєстру прав вимоги №170 від 25.01.2022 року, що не суперечить п. 4.1 договору факторингу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем було надано докази оплати за договорами факторингу.

Також колегія суддів враховує, що умови вищевказаних договорів факторингу, згідно з яких право вимоги виникає не з моменту оплати за вказаними договорами, а саме з моменту підписання сторонами реєстру прави вимог.

Таким чином, апеляційний суд визнає, що копії договорів факторингу та реєстрів права вимоги, докази оплати за вказаними договорами є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Крім того, відповідачем не спростовано право позивача на стягнення заборгованості відповідно до договору факторингу.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання кредиту № 327343991, за умовами якого позичальник отримує 5200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту.

Відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства, www.moneyveo.ua обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані в тому числі і банківську картку на яку в подальшому отримав грошові кошти у загальному розмір 5200 грн, пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з Товариством та уклав кредитний договір без зовнішнього впливу та примусу.

Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Відповідно до Алгоритму дій споживача в телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору повідомляємо, що позичальник запрошується для переходу на сторінку для ознайомлення з офертою, яка містить в собі всі істотні умови договору та додатково повідомляється СМС-повідомленням, на номер телефону, вказаний позичальником у заявці на кредит.

Позичальник має можливість завантажити собі на персональний комп`ютер проект договору (оферту) в електронному вигляді, як це передбачено абз. 2 ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», при цьому, натиснувши на текст «Правила надання грошових коштів в кредит».

Одночасно з переходом на сторінку ознайомлення з офертою, Товариством генерується та відправляється, на номер телефону вказаний позичальником в заявці на кредит, персональний одноразовий ідентифікатор, який використовується позичальником для підписання електронного договору.

Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

У разі вчинення дій спрямованих на прийняття оферти, Позичальник повідомляється про те, що Товариством ініційовано грошовий переказ за реквізитами електронного платіжного засобу, вказаного Позичальником в Заявці на кредит.

Одночасно з підписанням договору, Товариство відправляє на електронну адресу, вказану Позичальником у Заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та з вкладеним в нього примірником бути підписаний сторонами.

Отже, інформаційно-телекомунікаційною системою Товариства роз`яснюється Позичальнику, що у разі його згоди з офертою Товариства, а саме ввести одноразовий ідентифікатор отриманий від Товариства і відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі та натиснути кнопку «ТАК», що одночасно є підписанням договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, як і було зроблено з Відповідачем, тобто введення у відповідне поле одноразового ідентифікатора та перерахування Товариством грошових коштів на банківський рахунок Позичальника.

У разі вчинення дій спрямованих на прийняття оферти, Позичальник повідомляється про те, що Товариством ініційовано грошовий переказ за реквізитами електронного платіжного засобу, вказаного Позичальником в Заявці на кредит.

Одночасно з підписанням договору, Товариство відправляє на електронну адресу, вказану Позичальником у Заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та з вкладеним в нього примірником бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; власноручних підписів.

Кредитний договір № 327343991 від 25.11.2021 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор № MNV2JE45 було направлено позичальнику 25.11.2021 на номер мобільного телефону вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_2 , одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 25.11.2021 о 14:12:15 годині, після чого відповідач натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Кредитодавцем було надано кредит у сумі 5200 грн, що підтверджується копією платіжного доручення, одразу після укладення договору та листом від АТ «Універсал Банк» та випискою по рахунку.

Сторони визначили можливість позичальника користуватися кредитними коштами в межах Дисконтного періоду, а саме до 25.12.2021 року ( п. 1.7).

Пунктом 1.8, сторони погодили, що встановлений у п 1.7 Договору строк Дисконтного періоду та відповідно строк надання кредитної лінії може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовження Дисконтного періоду, на умов описаних в цьому пункті, необмежена.

Відповідно до п.1.14.1 Договору орієнтовна загальна вартість кредиту для суми кредиту за першим траншем, за умови застосування до відносин між сторонами правил нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою, складає 5824 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1.14.2 Договору, у разі настання передбаченої п. 1.9.3 договору відкладальної обставини, що має наслідком виникнення у позичальника зобов`язань по оплаті процентів, за встановлений в п. 1.2 договору строк у розмірі що розрахований за базовою процентною ставкою орієнтовна загальна вартість кредиту 8288 грн 80 коп., що включає в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 3088 грн 80 коп., та суму кредиту у розмірі 5200,00 грн (а.с. 13-16, 18).

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, з огляду на наведені висновки суд має дослідити зміст кредитного договору, здійснити його тлумачення і встановити правову природу процентів, що нараховані позивачем.

Згідно п.1.3., п.1.7. кредитного договору кредитні кошти надаються строком на тридцять днів.

Відповідно до п. 1.9 За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

- п. 1.9.1. виключно на період строку, визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 146,00 (сто сорок шість) процентів річних, що становить 0,40 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;

- п. 1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 722,70 (сімсот двадцять дві цілих сім десятих) процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті;

- п. 1.9.3. якщо Позичальник користуватиметься Кредитом після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.8 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 (сімсот двадцять дві цілих сім десятих) процентів річних, що становить 1,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за цим Договором щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду, є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.8. цього Договору.

Договором передбачена можливість продовження строку кредитування за умови сплати позичальником усіх нарахованих процентів (п.1.8), проте у матеріалах справи відсутні дані про те, що позичальник взагалі сплачував будь-які кошти кредитору.

Нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою здійснювалось з 25.11.2021 по 25.12.2021.

В подальшому, оскільки відповідач не виконував зобов`язання за Кредитним договором та не сплатив всі фактично нараховані відсотки станом на останній день Дисконтного періоду, відбулось перерахування відповідно до п. 1.9.3. та нарахування за неправомірне користування кредитними коштами розпочалось за базовою процентною ставкою.

Відповідно до п. 1.12. Сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду блокує можливість отримання Позичальником нових Траншів за Договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах:

- 1.12.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;

- 1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Пунктом 1.13. Договору, сторони погодили, що проценти в розмірі, визначеному пунктами 1.9 або 1.12.2. Договору, нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожен день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня фактичного повернення всієї суми Кредиту Позичальником.

Згідно з п. 5.3. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно розрахунку заборгованість визначена за період з 25.11.2021 по 03.03.2022 за відповідними процентними ставками.

Отже, зміст пунктів 1.9.3., 1.10. 1.13 кредитного договору дає підстави зробити висновок про те, що нарахування процентів після закінчення тридцятиденного строку за умови несплати позичальником коштів за своєю правовою природою є мірою відповідальності позичальника за прострочення грошового зобов`язання за період після закінчення строку кредитування, тобто є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України.

З огляду на встановлене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Таким чином, сторони передбачили, що кредитними коштами ОСОБА_1 користується з огляду на наступні процентні ставки, які є встановленими для кожного періоду строку кредитування: дисконтна процентна ставка – 146,00% річних (0,40% за кожний день), з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Індивідуальна процентна ставка – 722,70 % річних (1,98 % за кожний день), а також в разі після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної плати оплати процентів, Базова процентна ставка – 722,70 % річних (1,98% за кожний день).

Матеріалами справи підтверджено виконання умов вказаного Кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про надання кредитних коштів ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти на загальну суму 5200 грн, тобто в межах встановленого кредитного ліміту, відповідно до умов Договору.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «ЕЙС», надало виписку з особового рахунку за Кредитним договором №327343991, згідно якої заборгованість ОСОБА_1 станом на 05.06.2025 року складає 17586,40 грн, з якої прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5200 грн., прострочена заборгованість за процентами – 12386,40 грн.

Отже, тіло кредиту становить 5200 грн., а оскільки ОСОБА_1 після закінчення Дисконтного періоду не сплачував відсотки за користування кредитними коштами, тому в даному випадку застосовувалась процентна ставка – 1087,70 % річних (2,98% за кожний день передбачена п. 1.12.2) для нарахування процентів за весь період кредитування, починаючи від дня отримання кредиту, як це передбачено п 1.9.3 Договору ( дисконтний період та весь періоду кредитування, після його закінчення.)

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено розмір нарахованих процентів в сумі 12386,40 грн., з огляду на погоджені сторонами умови кредитування.

Відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором № 327343991 не погасив.

З урахування конкретних обставин даної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведено розмір існуючої заборгованості за кредитом, оскільки в ході розгляду справи було встановлено обставини погодження між сторонами всіх істотних умов кредитного договору.

Відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів у розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.

Таким чином, враховуючи, вищевикладене, позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 327343991, яка станом на 05.06.2025 року складає 17586,40 грн, з якої прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 5200 грн., прострочена заборгованість за процентами – 12386,40 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «ФК «ЕЙС», є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, за вищевказаного обґрунтування.

Розподіл судових витрат

Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України).

ТОВ «ФК «ЕЙС» у позовній заяві просило суд стягнути з відповідача на його користь витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, апелянтом надано копію договору про надання правової допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, копія додаткової угоди №25770578267 до договору про надання правової допомоги, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 29.05.2025 на загальну суму 7000 грн.

Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такими критеріями є: 1) пов`язаність цих витрат з розглядом справи; 2) поведінка сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадія розгляду справи, на якій такі дії вчинялися; 4) сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 5) сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 6) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу надані в суді першої інстанції в розмірі 7000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «ФК «ЕЙС» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в загальному розмірі 3000 грн.

Крім цього, у зв`язку із скасуванням судового рішення і задоволенням позову відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, апеляційний суд покладає на відповідача витрати позивача по оплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 6056 грн. (2422,40 + 3633,60) грн.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.

Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №327343991 від 25.11.2021 у розмірі 17586 (сімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (код ЄДРПОУ 42986956) витрати зі сплати судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе