Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №947/40263/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5389/26

Справа № 947/40263/25

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»

на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2026 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,

встановив:

24 жовтня 2025 року засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» ТОВ «Інфокс» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути зі ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 4761,62 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є споживачем філії «Інфоксводоканал» ТОВ «Інфокс», що підтверджується оформленим рахунком за № НОМЕР_1 .

Відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Нарахування за надані послуги здійснювалося відповідно до показань приладів обліку та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 16 грудня 2020 року №2499, від 22 грудня 2021 року №2841, а відповідач користуючись цими послугами здійснював оплату не у повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 4761,62 грн за період з 01 березня 2017 року по 31 серпня 2025 року.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ТОВ «Інфокс» просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Окрім обставин, якими обґрунтовані підстави позову, скаржник посилається на те, що факт надання ним послуг відповідачеві останнім не заперечувався, ОСОБА_1 не звертався зі скаргами щодо ненадання послуг або надання їх не у повному обсязі, заперечень щодо суми боргу не висловлював.

Починаючи з грудня 2016 року відповідач почав сплачувати кошти за використані послуги водопостачання та відведення, здійснені ОСОБА_1 платежі у грудні 2016 року враховані за надані йому послуги за період з 01 вересня 2008 року.

Відповідач жодного разу не звертався до абонентського відділу Київського району управління «Водозбут» з метою врегулювання питання існуючої заборгованості про яку йому було відомо.

Оскільки відповідачу було відомо про наявність боргу та не зважаючи на листи позивача від 14 грудня 2016 року та від 19 травня 2017 року з проханням з`явитися для проведення звірки платежів, ОСОБА_1 не вчинив дій щодо з`ясування питання заборгованості.

Більша частина боргу у відповідача виникла у попередній період, протягом якого увесь час проводився облік послуг з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі показників приладів обліку, які з часом поступово збільшувалися у зв`язку з користуванням цими послугами.

Судом не враховано, що у розрахунку заборгованості зазначено об`єм водокористування (відповідно до показань приладу), тариф за водопостачання та водовідведення, розмір плати за абонентське обслуговування.

В обґрунтування наявності заборгованості в розмірі 4761,62 грн, зазначає, що загальна сума до сплати становить 19540,77 грн, у той час як відповідачем сплачено 17937,93 грн, частина з яких в сумі 3158,78 грн, віднесена у рахунок погашення боргу за минулий період.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (п.4 ч.6 ст. 272 ЦПК України).

Відповідач ОСОБА_1 06 квітня 2026 року отримав поштову кореспонденцію, надіслану апеляційним судом на його адресу, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 липня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (4761,62 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає, виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг філії «Інфоксводоканал» ТОВ «ІНФОКС», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 27 червня 2025 року скасовано судовий наказ, виданий Київським районним судом м. Одеси по справі №947/15707/25 щодо стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг з ОСОБА_1 .

Відповідно до обґрунтованого розрахунку заборгованості по особовому рахунку НОМЕР_1 за період з 01 березня 2017 року по 31 серпня 2025 року загальна заборгованість споживача ОСОБА_1 становить 19540,77 грн; відповідачем сплачено 17937,93 грн з цієї суми грошові кошти в розмірі 3158,78 грн ураховані позивачем в рахунок погашення боргу; оплата з урахуванням погашення боргу – 14779,15 грн.

З довідки на особовий рахунок № НОМЕР_1 , виданої 12 грудня 2025 року ОСОБА_2 , убачається, що починаючи з вересня 2008 року по грудень 2016 року відповідач отримував послуги з водопостачання та водовідведення, та у вказаний проміжок часу сплатив грошові кошти на суму 153,9 грн, у той час заборгованість за вказаний вище період становила 3166,40 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем надано довідку з АТ КБ «Приватбанк», відповідно до якої 20 жовтня 2020 року ним було сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОКС» 213,76 грн, однак згідно розрахунку позивача зараховано 213,55 грн; 23.11.2023 року сплачено 187,04 грн., зараховано – 240,27 грн; 17 грудня 2020 року сплачено 213,76 грн, зараховано – 641,07 грн; 14 січня 2021 року та 25 січня 2021 року сплачено відповідно 240,48 грн та 291,72 грн, однак зараховано лише 50,02 грн. Невідповідність сплачених відповідачем коштів простежується також в інших платежах, відображених у розрахунку позивача. Суд дійшов висновку, що надані позивачем в обґрунтованому розрахунку суми заборгованості не відповідають довідці з АТ КБ «Приватбанк». Також суд зазначив, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо заміни (повірки) приладу обліку холодної води та не підтверджують існування боргу та строки його виникнення. Отже позивачем не доведено підстав позову, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частиною першою статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги " (далі - Закон), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.

Згідно з пунктами 1,6, 9 частини першої статті 7 Закону споживач має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг; складати та підписувати акти-претензії у зв`язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт.

Відповідно до пунктів 1,5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448 цс 19) та в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі N 750/12850/16-ц (провадження N 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі N 642/2858/16 (провадження N 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі N 201/1807/21 (провадження N 61-2572 св 22), від 07 листопада 2023 року у справі N 643/17352/20 (провадження N 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі N 607/2611/22 (провадження N 61-9399 св 23), від 25 березня 2024 року у справі N 462/1232/23 (провадження N 61-16076св23), від 02 жовтня 2024 у справі № 755/292/22 (провадження N 61-18325св23), від 31 липня 2025 № 947/25386/23 (провадження N 61-15626св24).

Порядок надання комунальних послуг, права та відповідальність споживачів і виконавців цих послуг регламентується Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року N 630, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин та втратили чинність 01 травня 2022 року (далі - Правила - N 630).

У разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку споживач в установленому порядку може проводити їх позачергову повірку за власні кошти, про що інформує виконавця. Якщо виявлена у показаннях помилка виходить за межі, передбачені у паспорті квартирного засобу обліку, виконавець повинен здійснити перерахунок плати за споживання води та/або теплової енергії з дня останньої повірки або встановлення засобу обліку, якщо його повірка не проводилась, шляхом зменшення плати на відсоток, який перевищує встановлені межі точності для цього типу засобу обліку, до моменту виявлення помилки. Виконавець має право здійснювати перевірку показань квартирних засобів обліку в порядку, визначеному законом і договором (пункт 16 Правил №630).

Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу (пункт 20 Правил №630).

Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки (пункт 30 Правил N 630).

Відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримувати послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі - послуги), а також визначеною власником (співвласниками) особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, врегульовані Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. N 690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. N 85) (далі Правила N 690).

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг (абз. 5 п. 14 Правил N 690).

Вартість послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення визначається за обсягом спожитих послуг та встановленими відповідно до законодавства тарифами (п. 32 Правил N 690).

за послуги розраховується виходячи з розмірів затверджених тарифів та обсягу спожитих послуг, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства (пункт 33 Правил N 690).

Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором (п. 38 Правил N 690).

Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування уразі відсутності фактичного споживання ним послуг (п. 39 Правил N 690).

У разі ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості виконавець проводить перерахунок вартості послуг в установленому законодавством порядку та сплачує споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законом або договором (п. 40 Правил N 690).

Індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором (п.5 п. 47 Правил N 690).

Виконавець має право звертатися до суду в разі порушення споживачем умов договору (п. п. 6 п 49 Правил N 690).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 березня 2017 року по 31 серпня 2025 року у розмірі 4761,62 грн.

Як під час розгляду справи місцевим судом, так і на стадії апеляційного перегляду, позивач зазначає, що за вказаний вище період загальний розмір заборгованості склав 19540,77 грн, тоді як відповідачем сплачено лише 17937,93 грн та частина з цих коштів у розмірі 3158,78 грн віднесені у рахунок погашення заборгованості, яка існувала станом на грудень 2016 року у розмірі 3166,40 грн.

Отже, розрахунок заборгованості виглядає таким чином: 19540,77 грн – 14779,15 грн (17937,93 грн - 3158,78 грн) = 4761,62 грн.

Під час розгляду справи, відповідач з яким погодився суд першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову посилався на довідку АТ КБ «Приватбанк», надану ним на підтвердження факту сплати грошових коштів за послуги з водопостачання та водовідведення.

Колегія суддів звертає увагу, що вказана довідка містить інформацію про сплату коштів лише за період часу, який стосується предмету спору, починаючи з 20 жовтня 2020 року по 12 серпня 2025 року.

Натомість відповідачем усупереч ст. 12,81 ЦПК України, що є його процесуальним обов`язком не надано доказів, які б просовували наявність у нього заборгованості з оплати комунальних послуг станом на грудень 2016 року у розмірі 3166,40 грн.

З вказаної вище довідки, виданої АТ КБ «Приватбанк» також убачається, що графа призначення платежу не містить відомостей про місяці року, за які відповідачем сплачувалися грошові кошти.

Ураховуючи, що у відповідача існувала заборгованість зі сплати грошових коштів за попередні періоди, позивач обґрунтовано зарахував сплачені ним кошти у рахунок погашення такої заборгованості.

Зарахування частини коштів у рахунок погашення існуючої заборгованості за попередній період слугує раціональним поясненням того, чому містяться розбіжності у зарахуванні коштів за певні періоди у розрахунку заборгованості, складеного позивачем, на відміну від тих відомостей, що відображені у довідці, наданої відповідачем.

Вказаному вище суд першої інстанції не надав належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, тому рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання зі сплати за спожиті житлово-комунальні послуги належним чином не виконав, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем за надані з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 01 березня 2017 року по 31 серпня 2025 року, яка відповідно до розрахунку наданого позивачем становить 4761,62 грн.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на висновки до яких дійшов апеляційний суд, про задоволення позову, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 6056 грн (2422,40 грн + 3633,60 грн).

Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (ЄДРПОУ 14289688) заборгованість в розмірі 4761,62 грн, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6056 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова