Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №523/22175/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4682/26

Справа № 523/22175/23

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року

у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

13 грудня 2023 року КП «Теплопостачання міста Одеси» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію в сумі 25861,99 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивач забезпечує тепловою енергією квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у якій мешкає ОСОБА_1 на ім`я якої відкрито рахунок № НОМЕР_1 за яким станом на 01 червня 2023 року існує заборгованість у розмірі 25861,99 грн, що свідчить про неналежне виконання зобов`язань відповідачкою, як споживачем послуг.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за опалення та гаряче водопостачання станом на 01 червня 2023 року у розмірі 25861,99 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як на самостійну підставу скасування рішення суду з підстав порушення норм процесуального права, посилається на те, що усупереч п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України, вона не була повідомлена належним чином про розгляд справи судом, оскільки копію позову, ухвали суду про відкриття провадження, а також повістки про виклик в судове засідання не отримувала, оскільки суд надсилав поштову кореспонденцію за адресою: АДРЕСА_1 , хоча вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Як на підставу для відмови у задоволенні позову, посилається на те, що з вересня 2005 року її квартиру відключено від централізованого теплопостачання, оскільки ще 31 вересня 2025 року вона звернулася до начальника Одестеплокомуенерго із заявою про відключення її квартири АДРЕСА_3 , від теплопостачання.

Станом на теперішній час, у неї відсутнє централізоване теплопостачання, що підтверджується актом від 28 липня 2025 року, складеного комісією ПП «КК «Сервіс-Паустовський».

Крім цього, ці обставини також підтверджуються світлинами, які вона долучила до заяви про перегляд заочного рішення суду.

Самостійною (окремою) підставою для відмови у задоволенні позову, скаржниця зазначає пропуск позивачем строків позовної давності.

Днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п.2 ч.6 ст. 272 ЦПК України).

Позивач КП «Теплопостачання міста Одеси» отримало у електронний кабінет копію апеляційної скарги та ухвали Одеського апеляційного суду від 19 січня 2026 року про відкриття апеляційного провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач КП «Теплопостачання міста Одеси» не скористалося.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 липня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (25861,99 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (80520 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає, виходячи з такого.

Ухвалюючи заочне рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Доводи апеляційної скарги стосовно неповідомлення судом першої інстанції скаржницю належним чином про дату, час, і місце розгляду справи колегія судів вважає слушними, з огляду на таке.

Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. ч. 1-6 ст. 128 ЦПК України).

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання (п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України).

Матеріали справи не містять відомостей про належне повідомлення відповідачки про дату, час і місце судового засідання призначеного судом на 14 травня 2024 року (дата ухвалення оскаржуваного заочного рішення), що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення з підстав передбачених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, оскільки відповідачка обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

На підставі викладеного вище, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового судового рішення.

Перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

З матеріалів справи убачається, що за абонентом ОСОБА_1 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) станом на 01 червня 2023 року рахується заборгованість у сумі 25861,99 грн.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем убачається, що позовні вимоги про стягнення заборгованості позивачем заявлені з листопада 2006 року по травень 2023 року включно. При цьому, відповідачка, хоча і у не у повному обсязі сплачувала грошові кошти за надані послуги, однак вчиняла такі дії систематично, сплативши за: листопад 2008 року – 200 грн; липень 2009 року – 1757,37 грн, червень, липень, жовтень, листопад та грудень 2011 року – по 826,59 грн щомісячно, квітень 2014 року – 82,87 грн, травень, червень 2014 року – по 104,90 грн щомісячно, липень 2014 року – квітень 2015 року – по 209,80 грн щомісячно, травень 2015 року – 62,49 грн, вересень 2017 року – 266,74 грн, січень 2019 року – 1892,53 грн, квітень 2020 року – 390,93 грн.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частиною першою статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо) (частина перша статті 633 ЦПК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦПК України).

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448 цс 19) та в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі N 750/12850/16-ц (провадження N 61-11107 св 18), від 06 листопада 2019 року у справі N 642/2858/16 (провадження N 61-26204 св 18), від 04 вересня 2022 року у справі N 201/1807/21 (провадження N 61-2572 св 22), від 07 листопада 2023 року у справі N 643/17352/20 (провадження N 61-9449 св 22), від 22 грудня 2023 року у справі N 607/2611/22 (провадження N 61-9399 св 23), від 25 березня 2024 року у справі N 462/1232/23 (провадження N 61-16076св23), від 02 жовтня 2024 у справі № 755/292/22 (провадження N 61-18325св23), від 31 липня 2025 № 947/25386/23 (провадження N 61-15626св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі

№ 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як на підставу відмови у задоволенні позову, скаржниця посилається на те, що вона не отримує послуги від позивача, оскільки з вересня 2005 року у неї відключено централізоване теплопостачання.

В обґрунтування таких доводів, відповідачка посилається на власну заяву від 31 вересня 2005 року, адресовану начальнику дільниці Одестеплокомуненерго у якій вона просила здійснити перерахунок заборгованості за послуги теплопостачання з початку опалювального сезону 2005 року у зв`язку з відключенням батарей опалення з власної ініціативи, оскільки вона не налаштована більше сплачувати грошові кошти за послуги теплопостачання. Роботи з відключення проведе за власними силами. Просила направити представника від тепломереж для складення акту відключення. Згідно резолюції від 31 жовтня 2005 року на копії цього документа, проти задоволення цієї заяви начальник дільниці №3 КП «Марсельська» не заперечував.

Проте, вказану вище заяву не може вважати належним доказом, який би підтверджував вказані вище доводи апеляційної скарги, з огляду на таке.

Згідно з пунктами 24, 25 Правил № 630, які діяли до 02 лютого 2022 року споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Пунктом 26 Правил № 630 передбачено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Згідно з пунктами 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (далі - Порядок), по закінченню робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.

Тобто єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише щодо будинку в цілому.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 26 липня 2019 року № 169 затверджено новий Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.

Цим Порядком передбачено, що рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від централізованого опалення приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення Комісії.

Рішення органів місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Рішення власника (співвласників) будівлі, в тому числі житлового будинку, про відключення від централізованого опалення приймається відповідно до вимог Цивільного кодексу України, законів України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Власник (співвласники) будівлі, в тому числі житлового будинку, подає (подають) до органу місцевого самоврядування заяву про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від централізованого опалення. Для багатоквартирного будинку до заяви додатково додається протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку (витяг із протоколу) про ухвалене співвласниками рішення про відключення будинку від централізованого опалення.

Орган місцевого самоврядування відповідно до законодавства розглядає подані документи за наявності затвердженої ним схеми теплопостачання відповідного населеного пункту.

Заява про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від централізованого опалення передається на розгляд Комісії.

Під час прийняття рішення Комісія враховує технічні можливості наявних мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання населеного пункту чи окремого кварталу (мікрорайону) щодо забезпечення живлення запропонованої власником (співвласниками) будівлі системи, та за потреби надає пропозиції органу місцевого самоврядування щодо збільшення потужностей, а також заміни систем внутрішньоквартальних, магістральних мереж електро-, газо-, водо-, теплопостачання, потрібних для встановлення в будівлі системи індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) та пропозиції щодо фінансування таких заходів.

Комісія передає рішення до органу місцевого самоврядування протягом п`яти робочих днів із дня його прийняття. Копія рішення Комісії надається заявникові.

Орган місцевого самоврядування на найближчому засіданні за участі заявника чи його уповноваженого представника приймає відповідно до законодавства рішення щодо відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від централізованого опалення, з урахуванням рекомендацій Комісії.

Для відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, власник (співвласники) забезпечує розроблення проєкту відключення будівлі від централізованого опалення, який має відповідати вимогам чинних державних будівельних норм та правил, і проєкту системи індивідуального чи автономного теплопостачання будівлі, який розробляється з урахуванням схеми теплопостачання населеного пункту та має відповідати вимогам чинних державних будівельних норм та правил.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно з пунктом 22 Правил № 630 точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві, є відгалуження від стояків у межах квартири.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про надання послуг теплопостачальною компанією. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.

Матеріали справи не містять, а скаржницею, що є її процесуальним обов`язком, усупереч ст. 12,81 ЦПК України, не надано доказів того, що за результатами розгляду її заяви від 31 вересня 2005 року приймалося рішення про відключення її квартири від мереж централізованого опалення, оскільки відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води, у справі відсутній.

Крім цього, є суперечливими аргументи скаржниці про те, що з вересня 2005 року вона не отримувала послуг від позивача, оскільки з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, убачається, що відповідачка періодично сплачувала на користь позивача грошові кошти за комунальні послуги.

Наданий скаржницею акт обстеження квартири від 28 липня 2025 року, не може бути врахований судом апеляційної інстанції, оскільки цей документ стосується обставин, які не входять до предмету доказування, оскільки позовні вимоги стосуються періоду листопад 2006 року – 01 червня 2023 року.

Світлини, надані скаржницею, не містяться дати їх створення, а також адреси приміщення, яке на них зображено, що унеможливлює їх врахування під час розгляду цієї справи, як джерела доказу.

Власність зобов`язує (ч.4 ст. 319 ЦК України).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 322 ЦК України).

Ураховуючи викладене вище, зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, скаржницею не спростовано, остання, як власник майна та споживач послуг має сплатити на користь позивача заборгованість зі сплати комунальних послуг у заявленому до стягнення розмірі.

Як було зазначено вище, сама по собі відсутність договору про надання комунальних послуг не є підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 200/11343/14-ц (провадження N 14-59цс18) викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі N 14-94цс21).

Ураховуючи, що відповідачка у справі не була належним чином повідомленою судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256,261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем убачається, що заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу, що узгоджується зі змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448цс19).

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі N 6-154цс15).

Як свідчить розрахунок заборгованості, наданий позивачем, ОСОБА_1 , хоча і не у повному обсязі, однак періодично сплачувала на користь позивача грошові кошти за комунальні послуги, при цьому інтервал між такими платежами не перевищує 3 річний строк.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі N 663/2070/15).

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким доповнений Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02 квітня 2020 року, у вказаному пункті прямо вказано про продовження строків позовної давності на строк дії карантину, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину.

Законом України 24 лютого 2022 року N 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", затверджений Указ Президента України 24 лютого 2022 року N 64/2022, яким в Україні введено воєнний станз 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, продовжено й який триває досі.

Законом України від 15 березня 2022 N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набув чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення " Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: "Уперіод діївУкраїні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк йогодії".

30 січня 2024 року набув чинності Законом України від 08 листопада 2023 року N 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення " Цивільного кодексу України викладено у такій редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Отже згідно із законом, з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду, законодавець спочатку передбачив продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, а у подальшому вніс зміни, яким перебіг цього строку зупинив на період дії такого стану.

Тому, станом на час звернення з цим позовом до суду (13 грудня 2023), позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі не сплила, оскільки на період дії воєнного стану Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX строки, визначені ст. 257 ЦК України, було продовжено до 29 січня 2024 року, а з 30 січня 2024 року згідно із Законом України від 08 листопада 2023 року N 3450-IX строки, передбачені ст. 257 ЦК України зупинено на строк дії воєнного стану в Україні.

Крім того, у даному випадку, зважаючи на дії відповідачки, обумовлені щомісячним внесенням коштів у якості сплати заборгованості за комунальні послуги, строки позовної давності, які є самостійними (окремими) щодо щомісячних платежів, переривалися, саме унаслідок поведінки скаржниці.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування у цій справі інституту позовної давності.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для скасування заочного рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні з позовом до суду, КП «Теплопостачання міста Одеси» сплатило судовий збір в сумі 2684 грн, який підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

З огляду на висновки апеляційного суду, підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача витрат, понесених зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (ЄДРПОУ 34674102) заборгованість за теплову енергію в сумі 25861,99 грн, судовий збір за подання позову в розмірі 2684 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

М.В. Назарова