Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №522/2310/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/283/26

Справа № 522/2310/23

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Малий О.С. про визнання права власності на нежитлове приміщення у зв`язку із втратою правовстановлюючого документа, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Ковтун Ю.І. 28 листопада 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У лютому 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка була уточнена, в якій позивач просив визнати за ним право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Сімферопільського нотаріального округу за реєстровим номером 4111, є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

21 листопада 2022 року позивач через представника ОСОБА_2 , з метою підготовки та посвідчення договору купівлі-продажу вказаного майна, звернувся до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Малого О.С. Нотаріус, перевіривши інформацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, сформував витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до інформації з якого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності позивача та зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу, але разом з тим, виніс постанову про відмову у посвідченні договору купівлі-продажу з підстав відсутності у власника оригіналу правоустановчого документу, що підтверджує право власності на майно. На момент подання заяви до нотаріуса Ландік Р.В. вважав, що інформації, яку містить Державний реєстр нерухомого майна, відповідно до якої він є власником приміщення, достатньо для вчинення нотаріальної дії з посвідчення договору купівлі-продажу. Правовстановлюючі документи не було надано позивачем у зв`язку із тим, що вони були втрачені, оскільки зберігалися у м. Луганську за адресою місця проживання (реєстрації) ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 . У зв`язку із воєнним станом в Україні і активними бойовими діями у Луганській області, наразі інформації про стан квартири та документів, доступу до них, можливості їх забрати або передати у позивача немає, що не дає останньому можливості реалізовувати своє право власності, а саме - розпоряджатися своїм майном.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що факти щодо зберігання правовстановлюючих документів не підлягають доказуванню, оскільки очевидним є те, що позивач ніяким чином не засвідчував факт зберігання документів у конкретному місці, що дозволило б йому надати будь-які докази зберігання документів до суду. Крім того, як на час звернення до приватного нотаріуса, так і на час подання позовної заяви, на території України велися активні бойові дії у Луганській області, що також унеможливлювало отримання документів на тимчасово окупованих територіях України.

Сторони про розгляд справи на 09 червня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився представник ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 листопада 2022 року ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , продавця за Попереднім договором купівлі-продажу триповерхової будівлі літ. «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 417,6 кв.м., житловою площею 90,9 кв.м., - звернувся із заявою до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. щодо визначення дати та часу прийому для вивчення документів, підготовки та посвідчення договору купівлі-продажу (основного договору) вищевказаного нерухомого майна, згідно умов, викладених у попередньому договорі та взаємною згодою між представником продавця ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_3 (а.с. 8).

Згідно з інформаційною довідкою № 315623904 від 21 листопада 2022 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку сформовано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., ОСОБА_1 на праві власності, належить триповерхова будівля літ. «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, 4111, 30 травня 2006 року, Приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу (а.с. 11 – 13).

Постановою Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С. від 21 листопада 2022 року було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_2 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_1 , а саме - у посвідченні договору купівлі-продажу триповерхової будівлі літ. «А», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . З мотивувальної частини постанови вбачається, що укладання та посвідчення договору купівлі-продажу неможливо, оскільки у продавця на момент подачі документів для відчуження (продажу) вищевказаного нерухомого майна, відсутній оригінал документу, що підтверджує право власності продавця на вищевказане нерухоме майно (а.с. 14).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Щодо позовних вимог до приватного нотаріуса Малий О.С. про визнання права власності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зазначену норму слід розуміти так, що особа має право звернутися до суду із позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Стаття 392 ЦК України не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати документа, який посвідчує право власності.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт, та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 цього Кодексу.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат».

Частиною 1 ст. 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною 2 ст. 1 Закону передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач -це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

За правилами цивільного судочинства, як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Предметом даного спору є визнання права власності на нерухоме майно у зв`язку із втратою документа, якій засвідчує право власності.

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Отже, нотаріус у справах про визнання права власності на нерухоме майно не є належним відповідачем, у той же час належним відповідачем є сторони за договором купівлі-продажу, оскільки виключно вони мають право оскаржувати право власності позивача.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи колегія суддів відмовляє в позові до неналежного відповідача, і саме таке правове обґрунтування є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Малий О.С. про визнання за позивачем право власності на будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 417, 6 кв.м., житловою площею 90, 9 кв.м., яка знаходиться на земельній ділянці площею 204, 4 кв.м. (реєстраційний номер майна 9904006).

Відповідно, оскаржуване рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2023 року слід змінити, та викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2023 року - змінити, викласти його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 23 липня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе