Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №479/1065/23 — Миколаївський апеляційний суд

21.07.26

22-ц/812/1241/26

Провадження №22-ц/812/1241/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,

за участю: ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 – адвоката Іванової Г.С.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №479/1065/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка підписана її представником ОСОБА_3 , на заочне рішення, яке ухвалив Кривоозерський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Репушевської Олени Віталіївни у приміщенні цього суду 16 квітня 2024 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Кривоозерської селищної ради Миколаївської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,

у с т а н о в и в :

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Кривоозерської селищної ради Миколаївської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Позов мотивовано тим, що 08 серпня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кривоозерського районного управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №37 був зареєстрований шлюб з відповідачкою. У шлюб у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька – ОСОБА_4 , яка на день звернення до суду проживає з позивачем. Спільне життя з відповідачкою не склалося, оскільки сторони мають різні погляди на життя, шлюбні відносини фактично припинені, сторони проживають окремо. Позивач вважає, подальше спільне життя і збереження сім`ї неможливим та недоцільним надання сторонам строку на примирення.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд розірвати шлюб, який був зареєстрований 08 серпня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кривоозерського районного управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №37, та визначити місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком.

Заочним рішенням Крівоозерського районного суду м. Миколаєва від 16 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстровано 08 серпня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кривоозерського районного управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №37, відповідачці залишено прізвище, набуте під час шлюбу – « ОСОБА_5 ».

Також визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька - ОСОБА_1 .

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу мотивовано тим, що оскільки укладений між сторонами шлюб носить формальний характер, подальше сумісне життя і збереження сім`ї є неможливим, тому згідно положень частини 1 статті 110, частини 2 статті 112 СК України, вимоги про його розірвання обґрунтовані.

Щодо визначення місця проживання дитини з батьком, то суд вважав такі вимоги таким, що відповідають інтересам дитини, тому також задовольнив такі вимоги.

Так, суд виходив, що позивач має матеріальну можливість для утримання дитини, має постійне місце роботи, створив для доньки належні побутові умови для проживання, забезпечив належне медичне обслуговування, займається її вихованням та, виходячи із якнайкращого забезпечення інтересів дитини, взяв до уваги вік дитини, а також те, що вона проживає з позивачем у звичних для неї умовах, враховував ставлення батька до виконання своїх батьківських обов`язків, відсутність обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком).

Ухвалою того ж суду від 24 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – адвокат Іванова Г.С. просить заочне рішення суду в частині визначення місця проживання дитини з батьком скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції грубо порушив права відповідачки на ефективний захист, оскільки ані копії позову, ані судових повісток вона фактично не отримувала, у зв`язку з чим була позбавлена права надати відзив на позовну заяву та прийняти участь у справі. Рекомендовані поштові повідомлення, які наявні у матеріалах справи, підписані не відповідачкою, а невстановленою особою. У зв`язку з необхідністю покращення матеріального становища ОСОБА_2 виїхала за межі України 07 червня 2023 року на заробітки, на момент відкриття провадження у справі та впродовж усього судового розгляду перебувала за кордоном, у Федеративній Республіці Німеччина, про що є відомості в матеріалах справи. Крім того, на думку представника відповідачки, доказів порушення прав ОСОБА_1 суду не надано, а це є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині. Також у справі відсутні докази, які б свідчили про наявність на момент розгляду спору між батьками щодо визначення місця проживання дочки. Представник звертає увагу, що оскільки відповідачка знаходилась за кордоном, вона також не знала про розгляд питання визначення місця проживання дитини з батьком комісією Органу опіки та піклування Кривоозерської селищної ради Миколаївської області, хоча має заперечення щодо зазначеного в ньому. Щодо обстеження умов проживання, представник вважає за необхідне зазначити, що облаштуванням будинку під час проживання в шлюбі сторони займались разом, а побутом в зазначеному будинку весь час до виїзду за кордон займалась відповідачка як дружина та мати. Щодо бесіди працівників служби у справах дітей Кривоозерської селищної ради з дитиною, адвокат вказує, що відповідь дитини не може розглядатися як об`єктивне відображення її дійсних уподобань, а саме: бесіда проводилась у присутності батька або в середовищі, підконтрольному батькові; на момент проведення бесіди дитині було 6 років; бесіда проводилась без участі психолога та без застосування спеціальної методики опитування дитини; мати не була повідомлена про проведення обстеження та бесіди з дитиною; на теперішній момент обставини суттєво змінились - дитина фактично проживає разом з матір`ю у Німеччині, де навчається, має усе необхідне. Відповідачка працевлаштована, має стабільну, гарно оплачувану роботу. Щодо заяви ОСОБА_2 про проживання доньки з батьком, на яку посилається орган опіки та піклування, то представник відповідачки зазначає, що вона не верифікована, відсутня в матеріалах справи в оригіналі та її авторство не встановлено. До того ж, Орган опіки та піклування у своєму листі сам зафіксував відсутність довідки про доходи батька, однак не зробив з цього жодних правових висновків та не відобразив цю обставину як перешкоду для визначення місця проживання дитини з ним. Також ОСОБА_3 наголошує, що з 18 серпня 2025 р. відповідачка з дитиною виїхали за кордон та по теперішній час фактично проживає разом з матір`ю. Компетентний орган Федеративної Республіки Німеччина видав дитині офіційний дозвіл на проживання у Німеччині терміном до 2027 р., що є юридичним підтвердженням легального статусу дитини у країні перебування. Будь-яке примусове переміщення дитини до України всупереч цьому документу суперечить як інтересам дитини, так і міжнародному законодавству.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Сформовані адвокатом відповідачки у системі «Електронний суд» 16 липня 2026 року додаткові пояснення з доводами, які доповнюють аргументи апеляційної скарги, слід повернути без розгляду, виходячи з наступного.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).

Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина 5 статті 174 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 11 травня 2026 року Миколаївський апеляційний суд надав учасникам справи п`ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзивів на апеляційну скаргу, але не визнав необхідним і не надав дозволів відповідачці подати додаткові пояснення після спливу строків на подання апеляційної скарги та відзиву на неї відповідно. Тому зазначені пояснення, сформовані її адвокатом у системі «Електронний суд» 16 липня 2026 року, слід залишити без розгляду.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачки, позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідає.

Відповідно до пункту 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

У пункті 2 частині 3 статті 376 ЦПК України зазначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 посилається на те, що її не було повідомлено про розгляд справи судом, вона не отримувала від суду процесуальних документів та повісток про виклик до судового засідання.

Згідно із вимогами частинами 3 та 6, 8 статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач адресою проживання обох сторін зазначив будинок АДРЕСА_1 .

Згідно відміток у наявних у матеріалах справи рекомендованого повідомлення (відправлення № 0600043810852) про вручення повістки на судове засідання 07 листопада 2023 року, рекомендоване повідомлення (відправлення № 0600058639726) про вручення повістки на судове засідання 15 січня 2024 року, рекомендоване повідомлення про вручення повістки на засідання 11 березня 2024 року (відправлення № 0600088229212), рекомендоване повідомлення про вручення повістки на засідання 16 квітня 2024 року (відправлення № 0600097932937), рекомендоване повідомлення про вручення заочного рішення (відправлення № 0600912711096) ці поштові повідомлення були вручені ОСОБА_2 .

Натомість, як стверджує представник відповідачки, остання у вказані у рекомендованих повідомленнях дати вручення перебувала за межами України, поштові відправлення не отримала. Обставини щодо неперебування ОСОБА_2 в період звернення з позовом та призначених судових засідань за зазначеним у позовній заяві місцем проживання в суді апеляційної інстанції підтвердив позивач ОСОБА_1 , пояснивши що відповідачка у той період вже проживала у Німеччині, до України приїжджала періодично, зокрема була напередодні звернення його до суду з позовною заявою, про що він їй повідомив.

Суд першої інстанції при розгляді заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення її доводи про неотримання нею викликів до суду через проживання в іншій державі не перевірив.

За такого колегія суддів вважає доведеним, що ОСОБА_2 не була повідомлена судом першої інстанції про дату, час, місце судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного заочного рішення суду.

Щодо вирішення по суті позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним колегія суддів виходить з таких міркувань.

Як убачається з матеріалів справи, сторони зареєстрували шлюб 08 серпня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кривоозерського районного управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №37, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , яке видано 08 серпня 2015 року (а.с.6).

У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народилася донька ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Кривоозерським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 26 червня 2017 року (а.с.7).

Спільне життя у сторін не склалося, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть, подружні стосунки не підтримують.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції в неоскаржуваній частині заочного рішення задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи за вих.№2001 від 16 червня 2021 року, виданої виконавчим комітетом Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с.9).

Відповідно довідки про реєстрацію місця проживання особи за вих.№980 від 19 липня 2022 року, виданої виконавчим комітетом Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_4 також зареєстрована в АДРЕСА_1 (а.с.8).

07 червня 2023 року відповідач ОСОБА_2 виїхала за кордон, що підтверджується даними закордонного паспорту серії НОМЕР_3 (а.с.26).

Посилаючись на те, що їхня з відповідачкою донька проживає разом з ним, ОСОБА_1 просить визначити визначити місце проживання дитини з ним.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої – четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Комплексний аналіз зазначених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку із зазначеним, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 761/25544/19 (провадження № 61-20015св21).

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз наведених положень норм сімейного права, процесуального закону та судової практики свідчить про те, що суд вирішує питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків та надає оцінку певним обставинам щодо якостей батьків, відношення кожного з них до виконання батьківських обов`язків, ставлення до дитини та відносини з дитиною тощо у разі наявності спору між батьками щодо того, з ким з них має проживати дитина.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України).

У справі, що переглядається, орган опіки та піклування - Кривоозерська селищна рада Миколаївської області, висновок щодо вирішення справи про визначення місця проживання доньки сторін ОСОБА_4 не склав, але у своєму листі від 26 січня 2024 року № 03-01/24-76 вказав, що 19 січня 2024 року комісією у складі начальника служби у справах дітей Кривоозерської селищної ради та головного спеціаліста служби у справах дітей Кривоозерської селищної ради було здійснено обстеження умов проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що малолітня ОСОБА_4 , наразі проживає разом із батьком, умови проживання на належному рівні: у будинку чисто, тепло, є санвузол, проведене парове опалення, дитина має окрему кімнату, в якій облаштоване місце для відпочинку, навчання та дозвілля. У дівчинки достатня кількість одягу та взуття. Працівники служби у справах дітей Кривоозерської селищної ради провели бесіду з малолітньою ОСОБА_4 , яка розповіла, що бажає проживати разом з батьком – ОСОБА_1 . Згідно акту оцінки потреб сім`ї ОСОБА_1 , складеного територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Кривоозерської селищної ради, встановлено, що у нього батьківський виховний потенціал на належному рівні, він в змозі самостійно утримувати та виховувати свою доньку. Згідно характеристики КЗ Кривоозерський ліцей №1 Кривоозерської селищної ради на здобувача освіти 1-Б класу ОСОБА_4 встановлено, що батько учениці ОСОБА_1 виховує дитину відповідно до загальноприйнятих норм. Потреби доньки повністю задоволені, дівчинка має довірливі відносини з батьком, він для неї є авторитетом та прикладом для наслідування. Орган опіки та піклування не заперечує проти місця проживання дитини, добровільно визначеного батьками дитини (а.с.19-21).

За такого апеляційний суд встановив, що на час розгляду справи судом першої інстанції донька сторін за домовленістю батьків проживала разом із батьком, оскільки мати дитини ОСОБА_2 виїхала до Німеччини. У справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною, а також що порушено права дитини та її батька. ОСОБА_1 свої позовні вимоги не обґрунтовує наявністю спору з відповідачкою щодо визначення місця проживання доньки.

Враховуючи викладене, у справі не підтверджено належними та допустимими доказами, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання їхньої доньки ОСОБА_7 , а права ОСОБА_1 як батька дитини порушуються ОСОБА_2 , тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком – позивачем у справі.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу про те, що 18 серпня 2025 року ОСОБА_2 разом з дочкою виїхали за межі України і на зараз проживають у Німеччині, де відповідачка має житло та постійну роботу, а дитини відвідує навчальний заклад, оскільки ці обставини є новими для справи, яка переглядається, виникли після ухвалення оскаржуваного заочного рішення спору, тому не можуть бути враховані.

Оскільки при вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини сторін з батьком суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування такого рішення, заочне рішення суду в оскаржуваній частині необхідно скасувати, ухвалити нове про відмову у визначенні місця проживання доньки сторін із позивачем.

Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В цій справі з огляду на результати апеляційного перегляду наявні підстави для розподілу судових витрат щодо вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини, які покладаються на позивача.

Так, за подання позовної заяви ОСОБА_1 за 2 позовні вимоги немайнового характеру сплатив відповідно до ставок, визначених Законом України «Про судовий збір» 2147 грн. 20 коп.

Оскільки відповідачка в апеляційній скарзі заочне рішення оскаржила лише в частині однієї позовної вимоги, вона з урахуванням вимог частин 2, 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» мала сплатити 1288 грн. 32 коп. (1073,6 грн.х150%х0,8), натомість сплатила 2577 грн.

Тому з позивача на користь відповідачки необхідно стягнути 1288 грн. 32 коп., тоді як питання надміру сплаченого судового збору вирішується в порядку, встановленому частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» за клопотанням особи, яка сплатила судовий збір.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана її представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Заочне рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 16 квітня 2024 року скасувати в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Кривоозерської селищної ради Миколаївської області, про визначення місця проживання дитини з батьком відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1288 грн. 32 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_____________________

Повна постанова складена 24 липня 2026 року