Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №128/1133/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/1133/25

Провадження № 22-ц/801/1456/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокуСправа № 128/1133/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Служба у справах дітей Вінницької міської ради, Служба у справах дітей Якушинецької сільської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Вишаровської Вікторії Карлівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Карпінської Ю. Ф. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Служби у справах дітей Вінницької міської ради, Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на дитину.

Позов обґрунтовано тим, що 19 січня 2007 року сторони зареєстрували шлюб.

Від спільного проживання мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2019 року розірвано шлюб між позивачем та ОСОБА_2 .

У заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_1 зазначав, що відповідачка ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, часто покидає дітей, не надає належного догляду дітям.

Після розірвання шлюбу ставлення колишньої дружини до дітей не змінилося. Вона й надалі не цікавиться їхньою долею, участі у вихованні не приймає, матеріально не утримує.

Старша донька ОСОБА_6 уже досягла повноліття та проживає окремо, син ОСОБА_7 на даний час проживає та навчається в Республіці Польща. Найменший син ОСОБА_5 проживає разом із позивачем та його дружиною ОСОБА_8 у АДРЕСА_1 . Вони із дружиною виховують ОСОБА_5 та повністю його утримують.

Рідна мати дитини ОСОБА_2 участі у вихованні сина не приймає протягом багатьох років, а саме: з 2019 року і до даного часу. Долею дитини вона не цікавиться. Постійно веде аморальний спосіб життя, чи працює взагалі, позивачу не відомо.

ОСОБА_5 навчається у КЗ «Вінницький ліцей №21». За цей час матір ОСОБА_2 жодного разу не відвідала батьківські збори чи позакласні заходи, з класними керівниками, іншими педагогами, адміністрацією закладу не контактувала, навчанням та поведінкою сина не цікавилася.

Відповідачка ОСОБА_2 працездатного віку, зобов`язана працювати та утримувати своїх дітей, вести здоровий спосіб життя.

У зв`язку із викладеним ОСОБА_1 , звернувшись в суд із цим позовом, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) матері дитини, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року позов ОСОБА_9 було задоволено частково та вирішено:

- стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 01 квітня 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття;

- рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць – допустити до негайного виконання;

- решту позовних вимог залишити без задоволення.

- попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , поклавши на Службу у справах дітей Вінницької міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, виходив із того, що наданий органом опіки та піклування Вінницької міської ради висновок №01/00/011/29985 від 12.05.2025 щодо розв`язання спору не є достатньо обґрунтованим, а відтак не може бути покладений судом в основу висновку при вирішенні спору щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_5 .

Тому суд не погодився із висновком Органу опіки та піклування Вінницької міської ради №01/00/011/29985 від 12 травня 2025 року і не взяв його до уваги.

Простої бездіяльності з боку матері ОСОБА_2 недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність ОСОБА_2 призвела до розриву зв`язків між нею та її сином ОСОБА_5 , а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження, то ця обставина не є достатньою для позбавлення матері батьківських прав щодо її сина, особливо в ситуації, коли матір дитини – ОСОБА_2 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, а також представникам Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради вказувала, що не бажає, щоб її позбавляли батьківських прав, обіцяє в майбутньому виконувати батьківські обов`язки. Такі пояснення ОСОБА_2 зовсім не узгоджуються із поданою до суду заявою, у якій вона вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає повністю, не заперечує, щоб її позбавили батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , просить усі судові засідання проводити за її відсутності.

Заява ОСОБА_2 , у якій вона відмовляється від батьківських прав на дитину та визнає позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

За таких обставин суд не прийняв визнання ОСОБА_2 позову у частині позбавлення її батьківських прав, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме: частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Під час розгляду даної справи судом не було установлено, що матір ОСОБА_2 не відповідає вимогам, необхідним для виховання дітей, або що вона коли-небудь заподіювала шкоду своєму сину, або що вона становила загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування із матір`ю могло порушити відповідні права дитини. Тобто у даній справі ні життя, ні фізична недоторканність, ні здоров`я, ні психологічний стан дитини не були зачеплені, та відсутні інші виняткові обставини.

Твердження позивача ОСОБА_1 про те, що « ОСОБА_2 зловживає спиртними напоями, часто покидає дітей, не надає належного догляду дітям» не підтверджені жодними доказами, а відтак є недоведеними, у зв`язку із чим такі твердження не взяті судом до уваги.

Суд врахував думку дитини ОСОБА_5 , висловлену під час засідання комісії з питань захисту прав дитини, однак вважає, що небажання підтримувати з матір`ю ОСОБА_2 стосунки може бути викликане тривалою відсутністю останньої у житті дитини.

Суд дійшов переконання, що у цій справі позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_5 не відповідає його якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження. Суд уважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з матір`ю.

Водночас суд вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дитину.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні заявлених вимог про позбавлення відповідача батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 05 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2026 року апеляційну скаргу було залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалами Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2026 року було задоволено клопотання позивача про виклик свідків у судове засідання, справу призначено до розгляду на 25 червня 2026 року о 10 год 20 хв.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 25 червня 2026 року строк розгляду апеляційної скарги продовжено на п`ятнадцять днів, судове засідання відкладено на 23.07.2026 року о 11 год. 20 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги заяву ОСОБА_2 про визнання позову та згоду на позбавлення її батьківських прав відносно сина.

Окрім того місцевий суд не заслухав свідків, про що заявляла сторона позивача.

ОСОБА_2 не цікавиться дитиною з 2019 року взагалі, не приймає участі в її вихованні, не утримує матеріально, постійно зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя та не цікавиться долею сина, внаслідок чого страждають інтереси дитини.

Позивач створив нову сім`ю, фактично обов`язки матері ОСОБА_5 виконує його нова дружина – ОСОБА_8 .

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшов.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причин неявки не повідомила, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Представники Служби у справах дітей Вінницької міської ради та Служби у справах дітей Якушинецької сільської ради в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, при цьому надано заяви про розгляд справи у відсутність їх представників.

Фактичні обставини, встановлені судом

19 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який згодом було розірвано рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08 січня 2019 року (а. с. 16, 11).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 10).

01 червня 2023 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_10 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а. с. 12).

Відповідно до копії довідки №02-09/69 від 17 лютого 2025 року, виданої адміністрацією комунального закладу «Вінницький ліцей №21», з 24 червня 2021 року до теперішнього часу у закладі навчається ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; за цей час матір учня ОСОБА_2 жодного разу не відвідала батьківські збори чи позакласні заходи, з класними керівниками, іншими педагогами, адміністрацією закладу ОСОБА_11 не контактувала, навчанням, поведінкою сина не цікавилася (а. с. 17).

Відповідно до довідки №198 від 17 лютого 2025 року, виданої Міським комунальним підприємством «Управляюча компанія «Територія комфорту», за адресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (власник), ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дочка), ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (син), ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (дочка), ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (онук), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (чоловік), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син чоловіка) (а. с. 18).

Згідно із копією акту обстеження умов проживання від 09.04.2024, заступником начальника служби у справах дітей ВМР Бойко М. П. та заступником начальника відділу захисту прав дітей служби у справах дітей ВМР Мельник Л. І. проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; умови проживання задовільні, квартира забезпечена меблями та побутовою технікою; для дитини ОСОБА_12 облаштовано окрему кімнату, для дитини ОСОБА_16 також є окрема кімната, дитині ОСОБА_17 спальне місце облаштовано у прохідній кімнаті; місця для навчання для обох хлопчиків облаштовані; зі слів дітей, стосунки між членами родини добрі (а. с. 21).

12 травня 2025 року органом опіки та піклування Вінницької міської ради надано висновок №01/00/011/29985 про доцільність позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_5 , у якому зазначено:

« ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьки дитини проживають окремо, шлюб між ними розірваний рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 08.01.2019. Дитина ОСОБА_18 проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини батько ОСОБА_1 повідомив, що подав позов до суду з метою позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо їхнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки мати ОСОБА_2 не бере участі в житті дитини, не цікавиться його здоров`ям та розвитком, не проявляє материнської турботи. Також батько ОСОБА_1 зазначив, що після припинення шлюбних відносин син ОСОБА_19 залишився проживати з ним. У 2023 році він одружився з громадянкою ОСОБА_8 , яка з цього часу виконує обов`язки матері стосовно дитини ОСОБА_19 . Мати ОСОБА_2 на засіданні комісії не заперечувала, що син ОСОБА_19 дійсно живе з батьком, однак заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав, оскільки бажає підтримувати спілкування з дитиною ОСОБА_19 . Водночас вона підтвердила, що не відвідує навчальний заклад, у якому навчається ОСОБА_19 , не супроводжує його до лікаря у разі потреби та не спілкується з сином. ОСОБА_2 пояснила свою неучасть у житті дитини відсутністю матеріальної можливості для утримання сина, у зв`язку з чим вона й не виконувала інші батьківські обов`язки. Додатково мати повідомила, що протягом останніх двох років двічі надавала ОСОБА_19 грошову допомогу в розмірі 500 та 1 000 гривень. На засіданні комісії дитина ОСОБА_18 розповів, що наразі мешкає у місті Вінниця разом із батьком та тіткою ОСОБА_20 , а раніше проживав із батьком у селі Якушинці. ОСОБА_21 зазначив, що мати залишила його та батька, коли він навчався у другому класі, після чого зв`язок із нею було втрачено. Зі слів ОСОБА_19 , востаннє він спілкувався з матір`ю приблизно рік тому під час свого візиту до сестри. Він також наголосив, що не бажає підтримувати з матір`ю стосунки, оскільки вона не виявляє інтересу до його життя: не вітає з днем народження, не дарує подарунків, не надає матеріальної підтримки та не цікавиться його життям та навчанням. Водночас ОСОБА_19 повідомив, що тітка ОСОБА_20 дбає про нього, допомагає з уроками та за потреби супроводжує до лікаря. Відповідно до інформації, наданої Комунальним закладом «Вінницький ліцей №21» №02-09/69 від 17.02.2025, дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , відвідує заклад з 24.06.2021, мати ОСОБА_2 за цей час жодного разу не відвідала батьківські збори чи позакласні заходи, з класними керівниками, іншими педагогами, адміністрацією закладу не контактувала, навчанням та поведінкою сина не цікавилась. Відповідно до акту обстеження умов проживання від 02.05.2025, складеного працівниками служби у справах дітей Вінницької міської ради, у сім`ї батька за адресою: АДРЕСА_1 створені належні умови для проживання, навчання та розвитку дитини. Згідно з інформацією, наданою службою у справах дітей Якушинецької сільської ради від 30.04.2025 №01-07/169, з`ясувати думку матері ОСОБА_2 та провести обстеження її умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 не вдалось, оскільки мати була відсутня за вказаною адресою. Своєю поведінкою ОСОБА_2 порушила вимоги статті 150 Сімейного кодексу України, які покладають на батьків обов`язки по вихованню та розвитку. Орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 », що підтверджується таким висновком (а. с. 56-58).

31 липня 2025 року Служба у справах дітей Якушинецької сільської ради листом №01-07/309 повідомила:

« ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2 (без реєстрації) разом із своїм співмешканцем, який на теперішній час перебуває у лавах ЗСУ. У помешкання за вищевказаною адресою працівникам служби не вдалось потрапити (з метою обстеження умов та можливості проживання малолітньої дитини з матір`ю), тому що вона або не відчиняла двері, або взагалі не виходила на зв`язок; за місцем роботи (КНП «Благоустрій» Якушинецької сільської ради) працівникам служби у справах дітей вдалося поспілкуватися з ОСОБА_2 . В результаті бесіди вона повідомила, що участі в утриманні та вихованні свого сина ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не бере та не бачила його більше двох років, але в той же час проти того, щоб її позбавляли батьківських прав, обіцяла в майбутньому виконувати свої батьківські обов`язки» (а. с. 82).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Оскільки рішення суд оскаржується лише у частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав, у частині стягнення із неї аліментів апеляційним судом не переглядається.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання сина, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не дбає про нього та не спілкується з дитиною.

Отже, правовою підставою для позбавлення батьківських прав позивач визначив п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Водночас тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів винної поведінки відповідачки із ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів, керуючись положеннями ст. 19 СК України, вважає що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав з огляду на таке.

Згідно із ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, зі змісту наданого висновку органу опіки і піклування неможливо встановити мотивів, із яких він виходив, виснуючи про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.

Також із висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини та позитивно впливатиме на її подальше життя.

Отже, висновок органу опіки та піклування не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок наданий органом опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, адже не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги.

На переконання колегії суддів, місцевий суд також надав правильну оцінку заяві ОСОБА_2 про згоду на позбавлення її батьківських прав (а. с. 116), адже така суперечить природним правам людини. Окрім того виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено ч. 1 ст. 164 СК України.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відтак відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 (дружина позивача) та ОСОБА_22 (матір позивача), які пояснили, що відповідач ОСОБА_2 тривалий час (орієнтовно з 2019 року) фактично взагалі не цікавиться життям свого неповнолітнього сина ОСОБА_19 , не приймає участі у його вихованні та матеріальному забезпеченні, і взагалі веде аморальний спосіб життя.

З приводу пояснень вказаних свідків, суд зазначає, що вказані ними обставини не підтверджені відповідними доказами, і при цьому вони являються близькими особами позивача та відповідно можуть мати певну зацікавленість у вирішенні справи.

Отже, доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_2 постійно зловживає спиртними напоями, веде аморальний спосіб життя не підтверджені жодними належними доказами. Натомість, як видно із листа служби у справах дітей Якушинецької сільської ради від 31 липня 2025 року (а. с. 82), ОСОБА_2 працює у КНП «Благоустрій» Якушинецької сільської ради, а окрім того у ході бесіди з працівниками Служби у справах дітей відповідачка заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно сина.

Апеляційний суд констатує, що позивачем не доведено обставин навмисного винного нехтування відповідачкою батьківськими правами, необхідності застосування крайнього заходу втручання у права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з матір`ю, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Колегія суддів наголошує, що метою позбавлення батьків їх батьківських прав є захист дитини та обмеження присутності у її житті того із батьків, хто здатен заподіяти реальну непоправну шкоду її життю, здоров`ю та психологічному благополуччю, а не винесення формального судового рішення.

Натомість таких обставин позивачем доведено не було.

Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Вишаровської Вікторії Карлівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді С. Г. Копаничук

В. П. Рибчинський