Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №127/17830/23 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/17830/23

Провадження № 22-ц/801/1797/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокуСправа № 127/17830/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Венгрин О. О. від 27 травня 2026 року (дата складання повного тексту ухвали відповідає даті її постановлення) про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Макушинського Ю. І., заінтересована особа: боржник ОСОБА_2 ,

встановив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Лавренюка М. О. звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати протиправними дії головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Перший ВДВС у м. Вінниці) Макушинського Ю. І. та зобов`язати його вчинити дії, спрямовані на своєчасне виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року у справі № 127/17830/23.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року у справі № 127/17830/23 з ОСОБА_2 на її корить стягнуто заборгованість за договором позики від 10 серпня 2020 року в розмірі 51 695,84 доларів США, а також 12 655 грн 13 к. судового збору.

На підставі виконавчого листа № 127/17830/23, виданого 26 червня 2024 року державним виконавцем Макушинським Ю. І., 03 липня 2024 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75422085. Того ж дня постановою державного виконавця вказане виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження № 62778470 щодо боржника ОСОБА_2 , яке перебувало на виконанні у Першому ВДВС у м. Вінниці.

Зазначала, що на її звернення начальник Першого ВДВС у м. Вінниці надав відповідь від 12 серпня 2025 року про те, що за даними Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 25 вересня 2024 року виїхав за межі України. Крім того у листі містилося посилання на документи щодо проходження боржником військової служби. Згідно з листом Першого ВДВС у м. Вінниці від 10 грудня 2025 року та повідомленням військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06 травня 2024 року № 50/28/13-4767 ОСОБА_2 був звільнений з військової служби ще 26 квітня 2024 року. Вказувала, що державний виконавець, володіючи інформацією про проходження ОСОБА_2 військової служби, не вжив належних дій щодо стягнення грошових коштів на її користь.

Крім того ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 18 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні подання головного державного виконавця Першого ВДВС у м. Вінниці Макушинського Ю. І. про оголошення розшуку ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для встановлення фактичного місця перебування боржника.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні скарги суд першої інстанції виходив із того, що головний державний виконавець діяв правомірно та в межах закону, своєчасно наклавши арешт на все майно боржника та регулярно перевіряючи його майновий стан, надсилаючи запити до державних реєстрів, Пенсійного фонду України та податкових органів. На момент відкриття виконавчого провадження (03 липня 2024 року) боржник уже не мав доходів у військовій частині, тому що був звільнений зі служби ще 26 квітня 2024 року – до того, як рішення суду набрало законної сили. За результатами численних перевірок та виїздів за адресою проживання боржника жодного ліквідного майна чи коштів виявлено не було, а сам боржник ще 25 вересня 2024 року виїхав за межі України. Заявниця не надала належних доказів порушення її прав чи норм закону з боку головного державного виконавця, тоді як матеріали зведеного виконавчого провадження підтверджують виконання ним усіх передбачених заходів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просила ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення скарги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що головний державний виконавець Макушинський Ю. І. не вжив передбачених законом належних заходів для виконання судового рішення в межах зведеного виконавчого провадження. Зокрема не з`ясував фактичного місця проживання, працевлаштування та майнового стану боржника ОСОБА_2 , а також не перевірив наявність майна за його робочим місцем у м. Києві та об`єктів нерухомості, що належать його родичам.

Крім того зазначала, що боржник протягом 17 років ухиляється від сплати боргу та обов`язкових платежів, здійснював незаконну адвокатську діяльність за підробленими документами, а також використовує схему з фіктивним розлученням і прихованою сплатою аліментів для приховування реальних доходів.

Заявниця також вказувала, що звернення головного державного виконавця до суду із заявами про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України та про оголошення його в розшук були подані із запізненням або неналежним чином, що призвело до відмови у їх задоволенні судом, проте головний державний виконавець цих недоліків досі не усунув. При цьому головний державний виконавець безпідставно не звернувся до суду щодо розшуку боржника через канали Інтерполу та Європолу, оскільки останній переховується за кордоном. Також головний державний виконавець проігнорував відповідь Акціонерного товариства «Ощадбанк» про наявність і рух коштів на рахунку боржника, зазначаючи про їх відсутність, тоді як приватним виконавцем з вказаного рахунку борг було стягнуто.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року у справі № 127/17830/23 з ОСОБА_2 на корить ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором позики від 10 серпня 2020 року у розмірі 51 695,84 доларів США, а також 12 655 грн 13 к. судового збору. Рішення суду набрало законної сили 04 червня 2024 року.

На підставі виконавчого листа № 127/17830/23, виданого 26 червня 2024 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (тепер Перший ВДВС у м. Вінниці) Макушинським Ю. І., 03 липня 2024 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75422085.

Того ж дня постановами державного виконавця накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а також стягнуто з боржника виконавчий збір.

Постановою державного виконавця Макушинського Ю. І. від 03 липня 2024 року виконавче провадження № 75422085 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 62778470 щодо боржника ОСОБА_2 .

З відповіді начальника Першого ВДВС у м. Вінниці від 12 серпня 2025 року, наданої на звернення ОСОБА_1 , видно, що за інформацією з Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 25 вересня 2024 року виїхав за межі України. Крім того у зазначеному листі містилися посилання на документи, що стосуються проходження боржником військової служби.

Відповідно до листа Першого ВДВС у м. Вінниці від 10 грудня 2025 року, за повідомленням військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06 травня 2024 року № 50/28/13-4767 ОСОБА_2 звільнений з військової служби 26 квітня 2024 року.

18 лютого 2026 року Вінницький міський суд Вінницької області відмовив у задоволенні подання головного державного виконавця Першого ВДВС у м. Вінниці Макушинського Ю. І. про оголошення розшуку ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що державний виконавець не вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для встановлення фактичного місця перебування боржника.

За повідомленням Державної прикордонної служби України, наданим на запит від 21 травня 2026 року № 338442667, боржник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25 вересня 2024 року перетнув державний кордон у напрямку «виїзд».

Пенсійний фонд України 07 квітня 2026 року на запит Першого ВДВС у м. Вінниці від 06 квітня 2026 року за № 327269582 повідомив, що дані про отримання ОСОБА_2 пенсії відсутні.

04 лютого 2026 року державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ліщинським О. В., за дорученням державного виконавця Макушинського Ю. І. про вчинення виконавчих дій від 24 жовтня 2025 року № 62490496, складено акт про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , не виявлено боржника ОСОБА_2 та майна, на яке можливо звернути стягнення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 січня 2026 року тимчасово обмежено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України до виконання боржником зобов`язань, покладених на нього рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року у справі № 127/17830/23.

З метою виявлення майна та доходів боржника державним виконавцем Макушинським Ю. І. надіслано вимогу № 105626 про надання інформації щодо права власності на квартиру АДРЕСА_2 , а також вимогу № 105634 про надання інформації про рух коштів по рахунках ОСОБА_2 за період з 01 січня 2025 року по 30 червня 2025 року. Крім того, до матеріалів виконавчого провадження долучено письмові пояснення боржника ОСОБА_2 від 13 травня 2025 року, які були надіслані ним електронною поштою.

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06 травня 2024 року постанови щодо стягнення аліментів та заборгованості з ОСОБА_2 повернуто без виконання у зв`язку з його звільненням з військової служби 26 квітня 2024 року; при цьому станом на дату звільнення залишок боргу по зведеному виконавчому провадженню № 62778470 від 24 жовтня 2023 року становить 124 779 грн 76 к.

На підтвердження розміру заборгованості та проведених утримань на а. с. 107 містяться звіт військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про здійснені відрахування та виплати відносно боржника ОСОБА_2 за період з 01 листопада 2023 року по 26 квітня 2024 року.

Як видно з актів державного виконавця Макушинського Ю. І. від 13 вересня 2024 року та від 11 листопада 2024 року, складених за результатами перевірки майнового стану боржника за адресою: АДРЕСА_3 , майна, належного ОСОБА_2 , не виявлено. Зі змісту цих документів вбачається, що за інформацією матері боржника, станом на вересень 2024 року останній перебував на лікуванні, а станом на листопад 2024 року – виїхав за кордон.

Суд першої інстанції дослідив докази перевірки державним виконавцем майнового стану боржника ОСОБА_2 , зокрема: витяги з Державних реєстрів щодо наявності на праві власності нерухомого майна, відомості про наявність транспортних засобів, запити до податкового органу та Пенсійного фонду України щодо доходів боржника, а також відповіді на них, за якими встановлено відсутність у ОСОБА_2 зареєстрованого майна та будь-яких офіційних доходів.

У статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першої статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – за її межами.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах (див. постанови Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 207/3019/17 (провадження № 61-4142св24), від 10 грудня 2024 року у справі № 755/7196/22 (провадження № 61-12242св23) та ін.).

Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частин другої, тертої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Завданням цивільного судочинства, яким зобов`язані керуватися суд та учасники справи і яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частини перша, друга статті 2 ЦПК України).

Отже заявник у скарзі на бездіяльність виконавця має зазначити, а суд встановити, які саме дії, передбачені законом України «Про виконавче провадження» чи іншими нормативно-правовими актами, що регулюють виконання судового рішення, не були вчинені державним або приватним виконавцем або були вчинені ним з порушенням вимог цього Закону (інших нормативно-правових актів), чи призвело це до порушення прав заявника і яких саме, а також які конкретно дії повинен вжити виконавець для усунення таких порушень.

Як на підставу для визнання протиправною бездіяльності державного виконавця заявниця посилалась на невжиття ним заходів щодо звернення стягнення на грошове утримання ОСОБА_2 під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Але, як видно з матеріалів справи, боржник ОСОБА_2 був звільнений з військової служби 26 квітня 2024 року, а виконавче провадження у цій справі було відкрито лише 03 липня 2024 року.

Суд також правильно встановив, що за результатами численних перевірок та виїздів за адресою проживання боржника жодного ліквідного майна чи коштів виявлено не було, а сам боржник ще 25 вересня 2024 року виїхав за межі України.

Сама по собі відмова у задоволенні подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника не може бути підставою для визнання його бездіяльності щодо виконання рішення суду протиправною, тому що таке подання передбачає окремий процесуальний порядок його розгляду і оскарження (стаття 438 ЦПК України).

Загалом же апеляційний суд звертає увагу, що доводи апеляційної скарги зводяться не до незаконності бездіяльності чи дій державного виконавця, усунення яких повинно призвести до відновлення права ОСОБА_1 на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь заборгованості за договором позики від 10 серпня 2020 року у розмірі 51 695,84 доларів США, а до дій боржника ОСОБА_2 , спрямованих, на думку заявниці, на незаконне заволодіння коштами Кредитної спілки «Злагода» та її особисто, розгляд та вирішення яких (доводів), в силу приписів статтей 2 ЦПК України та 2 Кримінального процесуального кодексу України, є завданням саме кримінального, а не цивільного судочинства.

Більше того в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 заявила, що метою її звернення зі скаргою було стягнення суми боргу не з боржника ОСОБА_2 , а з відповідного органу державної виконавчої служби, що очевидно виходить за межі контролю суду за виконанням рішення, визначені у Розділі VII ЦПК України.

Вимога ж ОСОБА_1 зобов`язати головного державного виконавця Першого ВДВС у м. Вінниці Макушинського Ю. І. вчинити дії, спрямовані на своєчасне виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 квітня 2024 року у справі № 127/17830/23 фактично зводиться до зобов`язання цієї особи виконувати ті функції, які вона і має здійснювати на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, відповідно законом не вимагається винесення ще і окремого судового рішення щодо зобов`язання виконавця вчиняти ці ж самі заходи (такі самі висновки містяться у постанові Верхового Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 2-40/11, провадження № 61-3359св25).

Отже доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не має.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 23 липня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук