Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №130/2274/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/2274/25

Провадження № 22-ц/801/825/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокуСправа № 130/2274/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області у складі судді Роздорожної А. Г. від 21 жовтня 2025 року (дата складання повного тексту рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі - ТОВ «Коллект Центр») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 151 700 грн 00 к. заборгованості за договором про споживчий кредит № 4206410 від 10 серпня 2021 року (далі кредитний договір № 4206410 від 10 серпня 2021 року), а також 2 422 грн 40 к. у відшкодування судового збору та 25 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 10 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 4206410 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого товариство надало позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у розмірі 20 000 грн 00 к., а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту в порядку та строки, визначені договором.

29 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») укладено договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило належне йому право вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4206410.

10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило таке право вимоги ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/01.

ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 174 700 грн 00 к., з яких 20 000 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту, 152 500 грн 00 к. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 2 200 грн 00 к. заборгованості за комісіями.

ТОВ «Коллект Центр», з врахуванням принципу розумності, співмірності і пропорційності просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 151 700 грн 00 к., що складається з: 20 000 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту, 129 500 грн 00 к. заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 2 200 грн 00 к. заборгованості за комісіями.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором № 4206410 від 10 серпня 2021 року у сумі 151 700 грн 00 к., а також 2 422 грн 40 к. у відшкодування судового збору та 10 000 грн 00 к. у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази факту укладення кредитного договору та належне отримання коштів позичальником, а також підтвердив законність ланцюжка відступлення прав вимоги, за яким ТОВ «Коллект Центр» став новим кредитором. Оскільки відповідач порушив зобов`язання і не повернув кошти, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення боргу в розмірі 151 700 грн 00 к. та судового збору, водночас зменшивши заявлені витрати на правничу допомогу до 10 000 грн 00 к. через їхню завищеність та керуючись критерієм співмірності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року скасувати, справу направити для розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, оскільки судові повістки поверталися до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас ОСОБА_1 звертав увагу, що з 2022 року перебуває на військовій службі у Збройних Силах України та бере безпосередню участь у бойових діях, через що був об`єктивно позбавлений можливості дізнатися про судовий процес, подати відзив, надати докази чи висловити свої заперечення проти позову.

Крім того зазначав, що суд першої інстанції належним чином не перевірив факт укладення кредитного договору та його дійсність. В основу рішення поклав наданий позивачем розрахунок заборгованості, не дослідивши обґрунтованості нарахування процентів і штрафних санкцій, а також поза увагою суду залишилося питання дотримання строків позовної давності.

ТОВ «Коллект Центр» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як таке, що ухвалене із дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених на підставі обставин справи правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

22 липня 2026 року від ОСОБА_1 на офіційну електронну адресу Вінницького апеляційного суду без накладення кваліфікованого електронного підпису надійшло клопотання про відкладення судового розгляду справи, яке обґрунтоване тим, що ним направлено відповідь на відзив, заяву про застосування строків позовної давності, а також інші клопотання, які до суду ще не надійшли, але можуть істотно вплинути на вирішення справи.

Оскільки подання відповіді на відзив не передбачено Главою 1 «Апеляційне провадження» Розділу V ЦПК України, а заяву про застосування строків позовної давності може бути подано лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до винесення рішення у справі, апеляційний суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином суд розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 16 березня 2026 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху та надав строк, зокрема для уточнення вимог апеляційної скарги відповідно до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду, з тих підстав, що в прохальній частині апеляційної скарги ОСОБА_1 просив скасувати рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Такий виклад прохальної частини не відповідав повноваженням суду апеляційної інстанції, визначеним статтею 374 ЦПК України.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року апеляційну скаргу повторно залишено без руху, тому що заявник не усунув недоліки, вказані в ухвалі від 16 березня 2026 року. Суд надав додатковий строк для уточнення вимог апеляційної скарги відповідно до повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду.

22 травня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків, до якої долучив апеляційну скаргу у новій редакції, в якій просив: скасувати рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року та направити справу для розгляду до суду першої інстанції.

Проте апеляційний суд вчергове звертає увагу на те, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має повноважень повертати справу до суду першої інстанції.

Щодо обґрунтувань апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» з метою отримання кредитних коштів, у зв`язку з чим підписав в електронному вигляді анкету-заяву на кредит № 4206410.

10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 4206410, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику фінансовий кредит у розмірі 20 000 грн. 00 к. загальним строком на 30 днів з 10 серпня 2021 року по 09 вересня 2021 року зі сплатою процентів та комісії (пункти 1.1 - 1.4 кредитного договору).

Відповідно до пунктів 1.5.1 - 1.5.3 договору комісія за надання кредиту становить 2 200 грн 00 к., яка нараховується за ставкою 11,00 % від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом становлять 7 500 грн 00 к., які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожний день користування кредитом (пункт 1.6 договору).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 3.3.2 договору позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені пунктами 1.1 - 1.6 та пунктом 2.4 цього договору.

За змістом пункту 6.1 договору цей кредитний договір укладався в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та доступний зокрема через сайт товариства та / або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення ТОВ «Мілоан» електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається ТОВ «Мілоан» електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефон позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору / електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником ТОВ «Мілоан» через веб-сайт, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номера позичальника на номер 2277. Після укладення цей кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника (пункт 6.2. договору).

Відповідно до пункту 6.3 договору позичальник, приймаючи пропозицію ТОВ «Мілоан» про укладення кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами в цілому.

Сторони погодили, що укладення товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (пункти 6.4 - 6.5 договору).

Додатком № 1 до кредитного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит, згідно із яким дата останнього платежу 09 вересня 2021 року, сума кредиту за договором - 20 000 грн 00 к., проценти за користування кредитом - 7 500 грн 00 к., комісія за надання кредиту - 2 200 грн 00 к. Загальна вартість кредиту 29 700 грн 00 к.

З довідки ТОВ «Мілоан» видно, що 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 на номер телефону НОМЕР_1 , зазначений ним у договорі, відправлено одноразовий ідентифікатор J21068.

Відповідно до платіжного доручення № 1730980152 від 10 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_2 ХХХХХХХХ44 грошові кошти в сумі 20 000 грн 00 к.; призначення платежу: кошти згідно з договором № 4206410.

29 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 29-11-102, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило належне йому право вимоги до позичальників за кредитними договорами, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4206410 на суму 87 700 грн 00 к., з яких 20 000 грн 00 к. - заборгованість за тілом кредиту, 65 500 грн 00 к. - заборгованість за процентами, 2 200 грн 00 к. - заборгованість за комісією.

10 березня 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило таке право вимоги ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги № 10-03/2023/01.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 4206410 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Коллект Центр» становить 174 700 грн 00 к., з яких 20 000 грн 00 к. - заборгованість за тілом кредиту, 65 500 грн 00 к. - заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги, 87 000 грн 00 к. - заборгованість за процентами; 2 200 грн 00 к. - заборгованість за комісією.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин сьомої, дванадцятої статті 11 Закону електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у визначеному статтею 12 цього Закону порядку, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону).

Статтею 12 Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Як видно з матеріалів справи кредитний договір № 4206410 від 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.

Зі змісту договору встановлено, що ОСОБА_1 при його оформленні зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, зареєстроване місце проживання, номер телефону, електронну пошту.

ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позикодавець надіслав ОСОБА_1 за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор, який заявник використав для підтвердження підписання договору позики.

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Отже заповненням анкети-заяви на кредит № 4206410 від 10 серпня 2021 року та підписанням кредитного договору № 4206410 від 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Без вчинення вказаних дій по попередньому заповненню анкети-заяви та надання особистих даних для оформлення кредитного договору, у тому числі номеру телефону та / або та електронної пошти для отримання одноразового ідентифікатора, такий правочин не був би укладений. З метою підтвердження факту видачі кредитних коштів позивачем до позовної заяви долучено платіжне доручення № 1730980152 від 10 серпня 2021 року, яке підтверджує успішність проведення платежу ОСОБА_1 згідно з кредитним договором № 4206410 в сумі 20 000 грн 00 к. на платіжну картку № НОМЕР_2 ХХХХХХХХ44, що додатково підтверджує наявність правовідносин між сторонами справи згідно з укладеним кредитним договором.

Отже наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт укладення кредитного договору з відповідачем та перерахування йому коштів за договором позики.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку, визначений моментом пред`явлення вимоги, то кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Укладаючи кредитний договір № 4206410 від 10 серпня 2021 року між сторонами було узгоджено наступні умови:

Відповідно до пункту 1.4 договору термін повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - до 09 вересня 2021 року.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору проценти за користування кредитом - 7 500 грн 00 к., які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожний день строку користування кредитом.

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6. договору).

Відповідно до пункту 2.2.2 договору нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених пунктом 2.2.3 договору.

За змістом пункту 2.2.3 договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного пунктом 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену пунктом 1.6 договору. Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та / або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно з пунктом 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно з пунктом 1.6. договору. Стандартна (базова) процентна ставка не є підвищеною.

У пункті 2.3.2 договору визначено, що розділ 2.3 договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальної (их) обставин (и) щодо якої (их) невідомо настане вона(и) чи ні, відповідно до статті 212 ЦК України, і яка (і) полягає(ють) у: а) здійснені платежу (ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах, згідно з пунктом 2.3.1.1 договору та розділу 6 правил; б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно пунктами 1.3, 2.3.1.1, 2.3.1.2. договору. Після настання визначених в підпунктах «а» та / або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно з пунктом 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначений пунктом 1.4, змінюються пропорційно строку пролонгації.

З огляду на зазначені умови, оскільки ОСОБА_1 після закінчення первісного строку кредитування (09 вересня 2021 року) не повернув суму кредиту, а продовжив користуватися коштами, відповідно до підпункту «б» пункту 2.3.2 договору відбулася автоматична автопролонгація договору на стандартних (базових) умовах. Нарахування процентів у цей період здійснювалося правомірно, за погодженою сторонами базовою ставкою 5.00 % на день (згідно з пунктом 1.6 договору), що є платою за правомірне користування грошовими коштами, а не штрафною санкцією.

Апеляційний суд також звертає увагу, що пунктом 4.2 договору визначено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 договору.

Зазначене повністю узгоджується з частиною другою статті 625 ЦК України, яка дозволяє сторонам встановлювати інший розмір процентів за прострочення грошового зобов`язання безпосередньо в договорі.

Таким чином нарахування процентів за кредитним договором № 4206410 від 10 серпня 2021 року здійснено кредитором у відповідності до умов пунктів 1.5.2, 1.6, 2.2.2, 2.2.3, 2.3.2 та 4.2 договору.

Отже доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невірне нарахування процентів є безпідставним.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом та нарахування процентів.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами є правильним.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Копія ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та доданих документів направлялась ОСОБА_1 за його зареєстрованим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ).

20 жовтня 2025 року до суду першої інстанції повернувся невручений конверт з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судову адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Оскільки копія ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та копіями доданих документів повернулась із відміткою про відсутність ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання, а тому вважається врученою ОСОБА_1 .

При цьому на момент вирішення справи судом першої інстанції матеріали справи не містили жодних доказів перебування ОСОБА_1 на військовій службі чи проходження ним військової служби (зокрема довідки за формою 5, витягу з наказу тощо), які б свідчили про поважність причин його об`єктивної неможливості отримати судові документи або повідомити суд про зміну місця перебування.

За таких обставин ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подав, як і жодних доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості за кредитним договором.

Водночас, заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором та скориставшись правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі не навів власного розрахунку та не спростував розрахунок, складений позивачем.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строки позовної давності за вимогами щодо стягнення заборгованості, то вони не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна даність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначалося вище згідно з статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором видно, що така заборгованість розрахована позивачем за період, починаючи з 11 серпня 2021 року. З цим позовом ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду 31 липня 2025 року.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений карантин введено з 12 березня 2020 року Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.

Крім того згідно з пунктом 1 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12 березня 2020 року, а також введення воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року, строк дії якого продовжено по цей час, 3-річний строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, то позивачем позов пред`явлено у межах строку позовної давності.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 21 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

(Повний текст судового рішення виготовлено 24 липня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук