Рішення від 22 червня 2026 р. у справі №522/2865/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/2865/26-Е

Провадження № 2/522/5901/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 84929,47 грн., а також судових витрат.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 20.05.2024 року АТ «ТАСКОМБАНК» та ОСОБА_1 підписали Заяву-договір №999/26552811-VR щодо приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Додатковим договором від 20.05.2024 року до Заяви-договору між Сторонами були узгоджені умови встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок.

Так, відповідачем було отримано кредит шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в кредитному договорі, отже кредитодавець свої обов`язки за договором виконав в повному обсязі. Разом із тим, умови кредитного договору відповідачем не виконані, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті. Як наслідок, станом на 27.11.2025 року заборгованість відповідача становить 84929 грн. 47 коп., яка не була погашена, та тому позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року відкрито провадження у справі.

03 квітня 2026 року до суду від відповідача надійшов відзив, в яких проти позовних вимог заперечували в повному обсязі, просила відмовити в задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві.

08 квітня 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В позовній заяві представник позивача просив про розгляд справи без виклику сторін.

Відповідач звернулась до суду з заявою про розгляд справи відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ч.4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог позовної заяви, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 20.05.2024 року АТ «ТАСКОМБАНК» (далі - Банк, Позивач) та ОСОБА_1 підписали Заяву-договір № 999/26552811-VR щодо приєднання до Публічної пропозиції АТ «ТАСКОМБАНК» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб.

Підписавши Заяву-договір, Позичальник:

підтвердив достовірність, повноту та дійсність відомостей, відображених в Заяві-договорі, та в офіційних документах, наданих Банку;

акцептував Публічну пропозицію і приєднався до умов ДКБО, шляхом укладання (підписання) цієї Заяви-договору;

погодився, що дана Заява-договір, а також Тарифи Банку є невід`ємними частинами ДКБО;

підтвердив, що до укладення Заяви-договору Банк надав Довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Довідка);

зобов`язався самостійно відслідковувати та знайомитись зі змінами та доповненнями до умов ДКБО, у тому числі до Тарифів, оприлюднених Банком на сайті Банку за наступним посиланням https://tascombank.ua та на інформаційних стендах у приміщеннях відділень регіональної мережі Банку або за допомогою Мобільного застосунку «TAS 2U»;

погодився з тим, що Тарифи можуть бути змінені Банком та Банк повідомляє Клієнта про зміну Тарифів не пізніше 30 календарних днів до дати такої зміни шляхом надсилання повідомлення на номер мобільного телефону Клієнта (месенджери Viber, WhatsApp, тощо) або Push-повідомлення / повідомлення у Мобільному застосунку «TAS 2U» або розміщення відповідного оголошення про зміни в соціальних мережах. Також Банк публікує повідомлення про зміну Тарифів та/або доповнення до Тарифів на сайті Банку https://tascombank.ua та/ або розміщує на інформаційних стендах у приміщеннях відділень регіональної мережі, що здійснюють обслуговування фізичних осіб. Підтверджую можливість ознайомлення зі змінами та/або доповненнями до Тарифів, що будуть отримані через канали комунікації, зазначені в цьому пункті;

підтвердив отримання в повному обсязі інформації, визначеної ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до 31.12.2023 року (включно) або ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» з 01.01.2024 року, в залежності від дати укладення договору.

Відповідно до п. 3 Заяви-договору № 999/26552811-VR від 20.05.2024 року Відповідач просив надати банківські та фінансові послуги, зокрема: відкрити поточний рахунок для здійснення розрахунків без фізичного носія (Віртуальну платіжну картку) у Гривні № рахунку НОМЕР_1 .

Додатковим договором від 20.05.2024 року до Заяви-договору між Сторонами були узгоджені умови встановлення кредитного ліміту на поточний рахунок, зокрема:

тип, мета та спосіб надання кредиту: на власні потреби, шляхом кредитування

поточного рахунку

загальна сума кредиту: 50000,00 грн.;

строк кредиту: 12 місяців, з автоматичною пролонгацією;

проценти за користування кредитом: за операціями зняття готівкових коштів - 83,0%, за іншими операціями - 65,0%;

порядок повернення кредиту та сплати процентів: щомісячно (в розмірі не менше 100 грн, але не більше залишку заборгованості), з урахуванням змін передбачених тарифами Банку. Графік платежів не передбачено умовами продукту;

схема погашення: щомісяця по останній робочий день місяця, наступного за звітним, погашення основної суми боргу, суми нарахованих процентів станом на останній робочий день місяця та інших платежів за наявності (суми недозволеного овердрафту, процентів за користування несанкціонованим овердрафтом, штрафів за прострочення ОМП, суми прострочених заборгованостей минулих періодів) у розмірі, визначеному Тарифами Банку.

Позичальник підтвердив, що перегляд/зміна кредитного ліміту та/або умов його надання (встановлення) та/або Тарифів за даною послугою може бути здійснено протягом строку дії. У випадку зміни кредитного ліміту (зменшення або збільшення) розміру дозволеного кредитного ліміту та/або умов його надання (встановлення) та/ або Тарифів за даною послугою, Банк повідомляє Позичальника про встановлення нового розміру кредитного ліміту шляхом надсилання повідомлень/Р^^повідомлень у Мобільний застосунок «TAS 2U» та/або шляхом надсилання електронного повідомлення на зареєстрований (фінансовий) номер телефону Позичальника та/або через інші дистанційні канали зв`язку, відповідно до умов ДКБО (п. 2.8. Додаткового договору).

Позичальник підтвердив, що у випадку незгоди зі зміненим лімітом та/або умовами його надання (встановлення) та/або Тарифів за даною послугою, Позичальник може звернутися до Відділення Банку з відповідною заявою про встановлення доступного кредитного ліміту, що його влаштовує або до Контакт центру з приводу зменшення суми оновленого кредитного ліміту, за номерами телефонів, які вказані на зворотному боці платіжної картки або із заявою про розірвання даного Додаткового договору до Заяви-договору з обов`язком погашення наявної кредитної заборгованості перед Банком до дати застосування змін в умовах надання послуги, без будь якої сплати за її розірвання. Зміни є погодженими Клієнтом у разі неповідомлення Банку про розірвання даного Додаткового договору до Заяви-договору до дати, з якої застосовуватимуться такі зміни засобами поштового зв`язку, або шляхом звернення до відділення Банку або до Контакт-центру та потребують укладення додаткового договору про внесення змін до Заяви-договору, якщо інше не передбачено умовами ДКБО (п. 2.8. Додаткового договору).

Заяву-договір та Додатковий договір укладено Сторонами українською мовою, у вигляді електронного документа за допомогою Системи дистанційного банківського обслуговування Банку (Інтернет-банкінгу «TAS2U» або Мобільного застосунку «ТА$2и»), (далі - СДБО) за технологією визначеною Банком, з накладенням електронних підписів обома Сторонами.

Підписувач, який створює електронний документ з Електронним підписом, цим самим засвідчує, що ознайомився з усім текстом документа, повністю зрозумів його зміст, не має заперечень до тексту документа і свідомо застосовував свій Електронний підпис у контексті, передбаченому документом (підписав, затвердив, погодив, завізував, засвідчив, ознайомився).

Застосування Позичальником Простого ЕП або ЦВП або УЕП або КЕП є аналогом власноручного підпису, його накладення має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.

Правилами абз. 2 ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні визначені Законом України «Про електронну комерцію», який встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно із ст. 3 Законом України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, що закріплено положеннями ст. 205, ст. 207 Цивільного кодексу України. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

В свою чергу, кредитодавцем через здійснено перерахунок кредитних коштів на карту відповідача.

Як слідує з матеріалів справи, позивач належним чином виконав обов`язок щодо надання відповідачу в користування кредитних коштів, але відповідач порушив умови договору, у зв`язку з цим станом на 27.11.2025 року утворилась заборгованість, яка становить 84929,47 гривень, що підтверджується розрахунком заборгованості, де заборгованість по тілу кредиту становить 50000,00 грн., заборгованість по процентам 34929,47 грн.

Таким чином, судом з досліджених документів встановлено, що позивач надав відповідачу кредитні кошти на умовах строковості та повернення, відповідач в односторонньому порядку допустив порушення умов договору.

Оскільки доказів сплати боргу відповідачем не надано, таким чином, суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором є обґрунтованою.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2ст. 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як передбаченост. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно умов договору при виникненні простроченої заборгованості за основною сумою боргу за кредитом та/або процентами більше ніж на один місяць банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів, та стягнути заборгованість у примусовому порядку.

Таким чином, наявність очевидних ознак неспроможності позичальника належним чином обслуговувати кредитне зобов`язання та/або порушення умов Договору має наслідком виникнення у Банку права вимагати повернення суми кредитних коштів, що в т.ч. передбачено нормами ч. 2ст. 1054 ЦК України.

Як вбачається зі змісту вищевказаного кредитного договору кредитодавець свої зобов`язання перед відповідачем виконав. Відповідач зобов`язався повернути Банку кредит та відсотки за Кредитним договором у строки та розмірах встановлених умовами договору.

В обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором позивач надав відповідний розрахунок.

Так, позивач надав всі необхідні документи на підтвердження отримання відповідачем грошових коштів, а відповідачем в свою чергу не було надано доказів на підтвердження відсутності у відповідача заборгованості за кредитним договором.

Згідно зі ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення, від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відтак, свої зобов`язання за кредитним договором відповідач порушив, внаслідок чого суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача тіло кредиту у розмірі 50000 гривень.

Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів, суд, з урахуванням позиції відповідача враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим вважає за необхідне змінити розмір відсотків і встановити їх в розмірі 10000,00 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає до стягнення на користь позивача становитиме 60000,00 (50000,00 грн. + 10000,00 грн.).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

За таких обставин, з огляду на зазначене,оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача слід стягнути на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» витрати зі сплати судового збору у розмірі 1880,90 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 354 ЦПК України; ст.ст. 1, 3, 16, 509, 512, 526, 530, 610-612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1054 ЦК України, -

УВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ: 09806443, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30) заборгованість за договором № 999/26552811-VR від 20.05.2024 року у розмірі 60000 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» (код ЄДРПОУ: 09806443, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1880,90 гривень.

В задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено та підписано 24 липня 2026 року.

Суддя: